Святі в Христі
Святість і творіння

Розділ 4 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Святість і творіння


Третій день.

«І благословив Бог день семий, і зъясував його сьвятим: того бо дня спочив од усїх дїл своїх, які вчинив і зробив.»—1 Мойсея 2:3.

У книзі Буття ми маємо Книгу Початків. Її першим трьом розділам ми особливо завдячуємо Божественним світлом, яке осяває численні питання, на які людська мудрість ніколи не змогла б знайти відповіді. Шукаючи святості, ми теж приходимо сюди. У всій книзі Буття слово «святий» трапляється лише раз. Але цей єдиний раз стоїть у такому зв’язку, що відкриває нам потаємне джерело, з якого випливає все, чого Біблія має навчити нас або що має дати нам із цього небесного благословення. Повне значення дорогоцінного слова, яке ми прагнемо осягнути, безцінного благословення, яким ми прагнемо заволодіти, — «освячені в Христі», — бере свій початок у тому, що тут написано про той дивовижний Божий чин, яким Він завершив Своє діло творіння і відкрив, як чудово воно буде продовжене й доведене до досконалості. Коли Бог благословив сьомий день і освятив його, Він підніс його над іншими днями і відділив для діла й об’явлення Себе, яке славою перевершує все попереднє. У цьому простому вислові Писання відкриває нам Божий характер як Святого, Який робить святим; спосіб, у який Він робить святим, — входячи і спочиваючи; і силу благословення, що завжди супроводжує Боже освячення. Ці три уроки, як ми побачимо, надзвичайно важливо добре засвоїти, бо в них закладено корінні засади всього, чого Писання навчатиме нас у нашому прагненні святості.

1. Бог освятив суботній день. Ключовим словом попередніх шести днів — від першого покликання до буття неба і землі аж до створення людини — було: Бог створив. Аж ось з’являється нове слово і нове Боже діло: Бог освятив. Тепер має об’явитися щось вище за творіння, те, заради чого творіння й має існувати; тепер Бога Всемогутнього належить пізнати як Бога Пресвятого. І так само як діло творіння виявляє Його силу, хоча про цю силу й не згадано, так і те, що Він освятив сьомий день, відкриває Його характер як Святого. Як всемогутність — головна з Його природних властивостей, так святість — перша з Його моральних властивостей. І як лише Він — Творець, так лише Він — Освятитель; робити святим — це Його діло так само істинно і так само виключно, як і творити. Блаженна та Божа дитина, яка справді й цілковито вірить у це!

Бог освятив суботній день. Це слово може навчити нас, якою є природа того діла, яке чинить Бог, коли робить святим. Освячення в раю не може бути по суті інакшим, ніж освячення у відкупленні. Бог назвав усі Свої діла, а людину — вінець їх, — дуже добрими. І все ж вони не були святими. У ділі шести днів не було нічого від скверни чи гріха, і все ж воно не було святим. Сьомий день треба було особливо освятити для великого діла — освячення людини, яка вже була дуже доброю. У книзі Вихід Бог прямо каже, що освятив суботній день задля освячення людини: «Щоб ви знали, що я, Господь, осьвячую вас.» Доброта, невинність, чистота, свобода від гріха — це ще не святість. Доброта — діло всемогутності, властивість природи такої, якою її творить Бог; святість же — щось безмежно вище. Ми говоримо про Божу святість як про Його безмежну моральну досконалість; моральна досконалість людини могла постати лише через вживання її волі, коли вона вільно погоджується з Божою волею і перебуває в ній. Лише так вона могла стати святою. Сьомий день Бог освятив як запоруку того, що Він зробить святою людину. У віках, що передували сьомому дню, у добу творіння, виявилися Божа сила, мудрість і доброта. Прийдешній вік, доба сьомого дня, має стати добою святості: Бог освятив сьомий день.

2. Бог освятив суботній день, бо в ньому Він спочив від усього Свого діла. Цей спочинок був чимось справжнім. Творячи, Бог ніби вийшов із Себе, щоб породити щось нове; тепер, спочиваючи, Він повертається від Свого творчого діла в Себе, щоб у Своїй любові тішитися людиною, яку створив, і передати їй Себе. Це відкриває нам, у який спосіб Бог робить святим. Зв’язок між спочинком і освяченням не був довільним; освячення не було запізнілою думкою; за самою природою речей інакше й бути не могло: Він освятив, бо спочив у ньому; Він освятив, спочиваючи. Коли Він дивиться на Своє завершене діло, найперше на людину, і радіє ним, і, як сказано в книзі Вихід, «відітхнув», — цей час Його Божественного спочинку і є часом, коли Він доведе до досконалості те, що почав, і зробить людину, створену на Його образ, воістину причасницею Своєї найвищої слави — Своєї святості.

Де Бог спочиває в уподобанні й любові, там Він робить святим. Божа присутність, що об’являє себе, входить і заволодіває, — ось що становить справжню святість. Простежуючи крізь віки поступове розкриття того, що таке святість, ми раз у раз зустрічатимемо цю істину. У Божому перебуванні на небі, у Його храмі на землі, у Його улюбленому Сині, в особі віруючого через Святого Духа — скрізь ми побачимо, що святість — це не щось, чим людина є чи що вона робить, а що вона завжди приходить туди, куди приходить Бог. У найглибшому значенні цих слів: куди Бог входить, щоб спочити, там Він освячує. І коли ми почнемо вивчати новозавітне об’явлення про те, як нам бути святими, то побачимо в цьому один із наших найперших і найглибших уроків. Саме входячи в Божий спочинок, ми стаємо причасниками Його святості. «Входимо бо в відпочинок ми, що увірували»; «Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог.» Саме тоді, коли душа перестає покладатися на власні зусилля і спочиває в Тому, Хто завершив усе за нас і завершить усе в нас, коли душа віддає себе в тихій упевненості справжньої віри, щоб спочивати в Бозі, — вона пізнає, що таке справжня святість. Де душа входить у суботню тишу досконалого довір’я, туди приходить Бог, щоб святити Свою суботу; і душу, в якій Він спочиває, Він освячує. Чи говоримо ми про Його власний день — «зъясував його сьвятим», — чи про Його власний народ — «освячені в Христі», — таємниця святості завжди та сама: «зъясував його сьвятим: того бо дня спочив».

3. А далі ми читаємо: «Благословив Бог день семий, і зъясував його сьвятим». Як у першому розділі, так і в усій книзі Буття слова «благословив Бог» мають велике значення. «Плодїтеся і намножуйтесь» — таким, як для Адама, так пізніше для Ноя та Авраама, було Боже пояснення їхнього змісту. Благословення, яким Бог благословив Адама, Ноя і Авраама, полягало в плідності й примноженні, у силі відтворювати себе й множитися. Коли Бог благословив сьомий день, Він так сповнив його живою силою Своєї святості, щоб у ньому ця святість могла зростати й відтворювати себе в тих, хто, подібно до Нього, прагне ввійти в його спочинок і святити його. Сьомий день — той, у якому ми досі живемо. Про кожен із днів творіння, аж до останнього, написано: «Був вечір, і був ранок; день шестий.» Про сьомий такого запису ще не зроблено; ми живемо в ньому тепер — у Божому власному дні спочинку, святості й благословення. Увійшовши в нього в особливий спосіб і заволодівши ним як часом, коли Він радіє Своїм творінням і виявляє повноту Своєї любові, освячуючи його, Бог зробив добу, у якій ми тепер живемо, добою Божественного й могутнього благословення. І водночас Він навчив нас, що таке це благословення. Святість — це блаженство. Спілкування з Богом у Його святому спочинку — це блаженство. І як усі Божі благословення в Христі мають лише одне джерело — Божу святість, так усі вони мають лише одну мету — зробити нас причасниками цієї святості. Бог створив і благословив — благословенням творіння. Бог освятив і благословив — суботнім благословенням Свого спочинку. Благословення творіння — доброта, плідність і панування — має увінчатися суботнім благословенням: спочинком у Бозі та святістю в спілкуванні з Ним.

Завершене Боже діло творіння зіпсував гріх, і наше спілкування з Ним у благословенні Його святого спочинку обірвалося. Завершене діло відкуплення відкрило нам правдивіший спочинок і певніший вхід у Божу святість. Як Він спочив у Своєму святому дні, так тепер Він спочиває у Своєму Святому Сині. У Ньому ми тепер можемо повністю ввійти в Божий спочинок. «Освячені в Христі», спочиваймо в Ньому. Спочиваймо, бо бачимо: так само дивовижно, як Бог Своєю могутньою силою завершив Своє діло творіння, Він довершить і доведе до досконалості Своє діло освячення. Віддаймо себе Богові в Христі, щоб спочивати там, де спочив Він, щоб стати святими Його власною святістю і бути благословенними Божим власним благословенням. Бог Освятитель — ось ім’я, яке тепер накреслене на престолі Бога Творця. На порозі історії людського роду сяє це слово безмежної обітниці й надії: «Благословив Бог день семий, і зъясував його сьвятим: того бо дня спочив.»

Будьте сьвяті, бо я сьвят.

Благословенний Господи Боже! Я схиляюся перед Тобою в смиренному поклонінні. Я поклоняюся Тобі як Богові Творцеві і Богові Освятителю. Ти об’явив Себе як Бог Всемогутній і Бог Пресвятий. Благаю Тебе, навчи мене знати Тебе таким і так Тобі довіряти.

Смиренно прошу Тебе благодаті, щоб навчитися глибоких духовних істин, які Ти об’явив, освятивши суботній день, і міцно їх триматися. Твій задум у створенні людини — виявити Свою святість і зробити людину її причасницею. О, навчи мене вірити в Тебе як у Бога, мого Творця й Освятителя, вірити всім серцем, що та сама всемогутня сила, яка дала благословення творіння шостого дня, забезпечує нам і благословення освячення сьомого дня. Твоя воля — наше освячення.

І навчи мене, Господи, краще розуміти, як приходить це благословення. Саме там, куди Ти входиш, щоб спочити, відітхнути й об’явити Себе, Ти робиш святим. О мій Боже! Нехай моє серце стане місцем Твого спочинку. Я хочу в тиші й упевненості спокійної віри спочивати в Тобі, вірячи, що Ти чиниш у мені все. Нехай таке спілкування з Тобою, з Твоєю любов’ю і Твоєю волею стане для мене таємницею святого життя. Прошу про це в ім’я нашого Господа Ісуса, в Якому Ти освятив нас. Амінь.

1. Бог Творець — це Бог Освятитель. Та сама всемогутність, що звершила перше діло, звершує і друге. Я можу довірити Богові Всемогутньому зробити мене святим. Бог святий: якщо Бог буде для мене всім, Його присутність стане моєю святістю.

2. Спочинок — це припинення праці не для того, щоб більше не працювати, а щоб почати нове діло. Бог спочиває і відразу починає робити святим те, у чому спочиває. Він творив словом Своєї сили; Він спочиває у Своїй любові. Творіння було будуванням храму; освячення — це входження в нього і заволодіння ним. О, яке дивовижне це входження в людську природу!

3. Бог спочиває лише в тому, що сповнене спокою, цілком віддане в Його розпорядження. Саме в спокої віри ми маємо дивитися на Бога Освятителя; Він увійде і святитиме Свою святу суботу в спокійній душі. Ми спочиваємо в Божому спочинку; Бог спочиває в нашому спочинку.

4. Бог, що спочиває в людині, яку створив, і, спочиваючи, освячує, а освячуючи, благословляє, — це наш Бог; хваліть Його і поклоняйтеся Йому. І довірте Йому звершувати Своє діло.

5. Спочинок! Яке просте слово. Божий спочинок! Яка незбагненна повнота життя й любові в цьому слові. Розважаймо над ним і поклоняймося перед Ним, доки воно не осінить нас і ми не ввійдемо в нього — у Божий спочинок. Спочинок належить Богові: лише Він може його дати, зробивши нас учасниками Свого власного.


Ви завершили: Святість і творіння

Назад Далі