Розділ 32 · 10 хв читання · 13 хв слухання
Святість і небо
Тридцять перший день.
«Коли ж се все зруйнуєть ся, то якими слїд вам бути в усякому сьвятому життю і побожностї?»—2 Петра 3:11.
«Дбайте про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога».—Євреїв 12:14.
«Хто сьвятий, нехай ще осьвячуєть ся… Благодать Господа Ісуса з сьвятими. Амінь».—Одкриттє 22:11, 21.
О мій брате, ми в дорозі, щоб побачити Бога. Нас запрошено зустрітися зі Святим лицем до лиця. Безмежна таємниця святості, слава невидимого Бога, перед якою серафими закривають свої обличчя, має бути відкрита, має бути об’явлена нам. І не як щось таке, на що ми маємо дивитися й що маємо вивчати. Ні, ми маємо побачити Тричі Святого, Самого живого Бога. Бог, Святий, покаже нам Себе: ми побачимо Бога. О безмежна благодать, о незбагненне блаженство! Ми побачимо Бога.
Ми побачимо Бога, Святого. І вся наша наука тут, у житті святості, — це лише приготування до тієї зустрічі й того видіння. «Блаженні чисті серцем, бо такі побачять Бога». «Дбайте про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога». Відтоді, як Бог сказав Ізраїлеві: «Будьте сьвяті, як я сьвят», святість була об’явлена як єдине місце зустрічі між Богом і Його народом. Бути святими — це мало стати тим спільним ґрунтом, на якому вони стоятимуть разом із Ним; єдиною властивістю, у якій вони мали уподібнитися Богові; єдиним, що мало приготувати їх до славного часу, коли Йому вже не треба буде тримати їх на відстані, а Він допустить їх до повного спілкування у Своїй славі, щоб сповнилося на них слово: «Хто сьвятий, нехай ще осьвячуєть ся».
У своєму другому посланні Петро нагадує віруючим, що прихід дня Господнього попереджатиме й супроводжуватиме найстрашніша катастрофа — розпад небес і землі. Він робить це підставою, щоб благати їх докласти старання, аби вони виявилися перед Ним без плями й непорочними. І він просить їх подумати й сказати, глибоко відчуваючи, чим буде і що принесе прихід Божого дня, яким має бути життя тих, хто чекає такого: «Якими слїд вам бути в усякому сьвятому життю і побожностї?» Святість мусить бути його єдиною, всеохопною ознакою. Наприкінці наших роздумів над Божим покликом до святості ми можемо взяти Петрове запитання і у світлі всього, що Бог об’явив про Свою святість, і всього, що ще чекає на об’явлення, спитати себе: «Якими слїд нам бути в усякому сьвятому життю і побожностї?»
Зауважте насамперед значення цього запитання. У грецькому оригіналі слова «життя» і «побожність» стоять у множині. Олфорд каже: «У святих поведінках і побожностях; множина позначає святу поведінку й побожність в усіх її формах і проявах». Петро благає про життя святості, що пронизує всю людину: наші поведінки щодо людей і наші побожності щодо Бога. Справжньої святості не знайти ні в чому меншому. Святість мусить бути єдиною, всеохопною ознакою нашого християнського життя. У Богові ми побачили, що святість — це центральна Його властивість, всеосяжний вираз Божої досконалості, властивість усіх властивостей, усеохопне ім’я, яким позначено й за яким пізнають Його Самого як Відкупителя й Отця, Його Сина і Його Духа, Його День, Його Дім, Його Закон, Його слуг, Його народ, Його Ім’я. Завжди й у всьому, у суді, як і в милості, у Своїй піднесеності й у Своєму зниженні до нас, у Своїй прихованості й у Своєму об’явленні, завжди й у всьому Бог — Святий. І Слово хоче навчити нас, що панування святості, аби бути справжнім і угодним Богові, мусить бути верховним, мусить бути «в усякому сьвятому життю і побожностї». Не може бути жодної хвилини дня, жодного життєвого зв’язку; не може бути нічого ні в зовнішній поведінці, ні в найпотаємніших глибинах серця; не може бути нічого, що належить нам, — чи в богослужінні, чи в справах, — що не було б святим. Святість Ісуса, святість, яка походить від помазання Духа, мусить покривати й пронизувати все. Ніщо, ніщо не може бути винятком, якщо ми хочемо бути святими; мусить бути так, як казав Петро, говорячи про Божий поклик, — святими в усьому житті; мусить бути так, як він каже тут, — «в усякому сьвятому життю і побожностї». Скажемо промовистою мовою Святого Духа: усе має робитися «як личить сьвятим», «як подобає сьвятим» (Римлян 16:3; Єфесян 5:3).
Зауважте також силу цього запитання. Петро каже: «Тим то, любі, сього дожидаючи». Так, подумаймо, що це означає. Ми вивчали, крізь увесь хід Об’явлення, ту дивовижну благодать і терпеливість, з якою Бог давав пізнати Свою святість і робив учасниками її, — і все це як приготування до того, що має прийти. Ми чули, як Бог, Святий, кличе нас, благає нас, наказує нам бути святими, як Він святий. І ми сподіваємося зустріти Його й перебувати цілу вічність у Його світлі, святими, як Він святий. Це не мрія; це жива дійсність; ми чекаємо на неї як на єдине, що робить життя вартим того, щоб жити. Ми чекаємо, що Любов привітає нас, коли ми з довірою дитячої любові прийдемо як Його святі, щоб вигукнути: Отче святий!
Ми навчилися пізнавати Ісуса, Святого Божого, наше освячення. Ми живемо в Ньому день у день як ті, хто святі в Христі Ісусі. Ми безупинно черпаємо з Його святості. Ми ходимо в тій Божій волі, яку Він чинив і яку Він дає нам силу чинити. І ми з великою радістю чекаємо зустрічі з Ним, «як прийде прославити ся у сьвятих своїх і дивним бути у всїх віруючих». Ми маємо в собі Святого Духа, Божу святість у Христі, що зійшла, аби жити в нас як удома, — як завдаток нашого спадку. Він, Дух святості, потаємно преображає нас зсередини, освячуючи наш дух, душу й тіло, щоб ми були непорочні в Його прихід, і робить нас достойними наслідку святих у світлі. Ми чекаємо того часу, коли Він довершить Своє діло, коли тіло Христове буде звершене, а наречена, вся сповнена життям і славою Духа, що живе в ній, і вся сяйлива ними, буде посаджена з Ним на Його престолі, так само як Він сів з Отцем на Його престолі. Ми сподіваємося цілу вічність поклонятися й шанувати таємницю Тричі Святого. Навіть тут вона сповнює наші душі тремтливою радістю й подивом: коли Боже діло освячення буде завершене, як же ми приєднаємося до пісні: «Сьвят, сьвят, сьвят Господь Бог вседержитель, що був, і єсть, і прийде!»
Як приготування до всього цього мають статися найдивовижніші події. Сам Господь Ісус має з’явитися, сила гріха й світу має бути знищена; цей видимий устрій речей має бути зруйнований; сила Духа має перемогти в усьому творінні; має настати нове небо й нова земля, в яких живе правда. І тоді святість розгортатиметься в дедалі зростаючому блаженстві й славі у спілкуванні з Тричі Святим: «Хто сьвятий, нехай ще осьвячуєть ся». Напевне, досить лише поставити це запитання, щоб кожен віруючий відчув і визнав його силу: «Тим то, любі, сього дожидаючи, якими слїд вам бути в усякому сьвятому життю і побожностї?»
А тепер зауважте потребу й гостроту цього запитання. «Якими слїд вам бути?» Але чи потрібне таке запитання? Невже може бути, щоб Божі святі, освячені в Христі Ісусі, у яких живе сам дух святості, які йдуть на зустріч зі Святим у Його славі й любові, — невже може бути, що їм потрібне це запитання? На жаль, на жаль! так було за часів Петра; так, і навіть надто, є і в наші дні. На жаль! як багато є християн, для яких саме слово «святий», хоч це ім’я, яким Отець у Своєму Новому Завіті найбільше любить називати Своїх дітей, — чуже й незрозуміле. І знову, на жаль! для скількох християн це слово, коли вони його чують, має мало привабливості, бо його ще ніколи не показали їм як життя, що справді можливе й невимовно блаженне. І ще раз, на жаль! скільки є таких, навіть серед працівників на службі Учителя, для яких оте «в усякому сьвятому життю і побожностї» досі є таємницею й тягарем, бо вони ще не погодилися віддати все — і свою волю, і свою працю, — щоб Святий узяв це й сповнив Своїм Святим Духом. І ще раз, на жаль! — коли лунає зойк навіть від тих, хто справді знає силу святого життя, хто оплакує свою невірність і невіру, бачачи, наскільки багатшим міг би бути їхній вхід у Святе Життя і наскільки повнішим благословення, яке вони досі почуваються такими безсилими передати іншим. О, це запитання потрібне! Хіба кожен із нас не візьме його, не збереже його і не відповість на нього Святим Духом, через Якого воно прийшло, а тоді не передасть його нашим братам, щоб ми й вони допомагали одне одному у вірі й жили в радості й надії дати ту відповідь, якої хоче наш Бог?
«Коли ж се все зруйнуєть ся, то якими слїд нам бути в усякому сьвятому життю і побожностї?» Брати! час короткий. Світ минає. Язичники гинуть. Християни сплять. Сатана діяльний і могутній. Божі святі — надія Церкви й світу. Саме їх може вжити їхній Господь. «Якими ж будемо ми в усякому сьвятому життю і побожностї!» Хіба не прагнутимемо бути такими, як наказує Отець, — «Святими, як Він святий»? Хіба не віддамо себе знову й неподільно Тому, Хто є нашим освяченням, і Його Благословенному Духові, щоб Він зробив нас святими в усіх поведінках і побожностях? О, хіба не віддамо себе — думаючи про любов нашого Господа Ісуса, думаючи про прийдешню славу, маючи перед очима прийдешній кінець, потребу Церкви й світу, — щоб бути святими, як Він святий, аби мати силу благословляти кожного віруючого, якого зустрінемо, звісткою про те, що Бог учинить, і щоб разом із ними бути світлом і благословенням для цього світу, що гине?
Я закінчую останніми словами Божої Благословенної Книги: «Сей, що про се сьвідкує, глаголе: Так, прийду хутко! Амінь. О, прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа Ісуса з сьвятими. Амінь».
Будьте сьвяті, як я сьвят.
Пресвятий Боже, Ти, Який покликав нас бути святими, ми почули Твій голос, що питає: якими слід нам бути в усякому святому житті й побожності? Усією душею ми відповідаємо в глибокому сокрушенні й смиренні: Отче святий! ми повинні бути зовсім іншими, ніж були досі. У вірі й любові, у ревності й відданості, у Христовому смиренні й святості, о Отче, ми не були перед Тобою і перед світом такими, якими повинні бути, якими могли б бути. Отче святий! ми молимося тепер за всіх, хто єднається з нами в цій молитві, і благаємо Тебе дарувати велике пробудження справжньої святості в нас і в усій Твоїй Церкві. Відвідай, благаємо Тебе, відвідай усіх служителів Твого слова, щоб вони, маючи перед очима Твій прихід, підхопили й рознесли повсюди запитання: якими слід вам бути? Поклади на них і на весь Твій народ такий тягар через довколишню несвятість і світськість, щоб вони не переставали взивати до Тебе. Дай їм таке видіння Дороги святості, нової й живої дороги в Христі, щоб вони проповідували Христа, наше освячення, у силі й радості Святого Духа, упевненим і переможним голосом свідків, які радіють тим, що Ти чиниш для них. Боже! зніми ганьбу з Твого народу — те, що їхнє визнання віри не робить їх смиреннішими чи святішими, люблячішими й небеснішими за інших.
Святий Боже! Дай Ти Сам відповідь на Твоє запитання і навчи нас і світ, якими може бути Твій народ у день Твоєї сили, у красі святості. Ми схиляємо коліна перед Тобою, Отче, щоб Ти дав нам, за багатством Твоєї слави, могутньо утвердитися Духом святості у внутрішній людині. Амінь.
1. Якими слід вам бути в усякому святому житті? Це запитання Бог записав для нас. Чи не допомогло б нам, якби ми записали відповідь і сказали, наскільки святими, на нашу думку, ми повинні бути? Що ясніші й чіткіші наші уявлення про те, чого хоче Бог, що Він зробив можливим, чим насправді слід бути, то певнішими можуть стати наші акти визнання, віддання себе й віри.
2. Нехай кожен віруючий, який прагне бути святим, приєднається до щоденної молитви, щоб Бог відвідав Свій народ великим виливом Духа святості. Моліться безустанно, щоб кожен віруючий жив як святий.
3. «Сього дожидаючи». Наше життя залежить, і не в одному сенсі, від того, на що ми дивимося. «Не дивимось на видоме». Лише тоді, коли ми дивимося на невидиме й духовне і підпадаємо під його силу, ми будемо тим, чим повинні бути в усякому святому житті й побожності.
4. Святі в Христі. Нехай це буде наше прощальне слово. Хоч яка міцна стає гілка, хоч як далеко вона простягається довкола дому, зникаючи з очей лози, уся її краса й уся її плідність завжди залежать від тієї однієї точки зіткнення, де вона виростає з лози. Так нехай буде й з нами. Усе зовнішнє коло мого життя має свій центр у моєму «я» — живому, свідомому «я» самому, в якому коріниться моє єство. І це «я» вкорінене в Христі. Там, у глибинах мого внутрішнього життя, — Христос, Який тримає, носить, веде мене й оживляє до святості й плідності. У Ньому я є, у Ньому я перебуватиму. Його волю й заповіді я берегтиму; на Його любов і силу я покладатимусь. І я щодня прагнутиму славити Бога за те, що я святий у Христі.