Розділ 29 · 11 хв читання · 14 хв слухання
Шлях до Святого святих
Двадцять восьмий день.
«Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою, дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм, і Єрея великого над домом Божим, приступаймо з щирим серцем в повнотї віри».—Євреїв 10:19–22.
Коли первосвященик раз на рік входив у другу скинію за завісу, то, як сказано в Посланні до Євреїв, «сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась». Коли Христос помер, завіса роздерлася; усі, хто служив у святому місці, відразу дістали вільний доступ до Святого святих; шлях до Святого святих було відкрито. Коли Послання переходить до практичного застосування (10:19), усе його вчення підсумовано словами: «Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню, приступаймо». Христове відкуплення відкрило шлях до Святого святих, і наше прийняття цього відкуплення не може вести ні до чого меншого, ніж до того, щоб ми приступили й увійшли. Слова нашого тексту підказують нам чотири дуже дорогоцінні думки: про місце доступу, право доступу, шлях доступу і силу доступу.
Місце доступу. Куди нас запрошують приступити? «Маючи свободу входити у сьвятиню». Священики в Ізраїлі могли входити до святого місця, але їм завжди був закритий вхід до Святого святих, до безпосередньої Божої присутності. Роздерта завіса проголосила свободу доступу до цієї присутності. Саме там віруючі як царське священство мають тепер жити й ходити. За завісою, у самому Святому святих, у тому самому місці, у небесних сферах, де живе Бог, у самій Божій присутності має бути наша оселя — наш дім. Дехто говорить так, ніби «приступаймо» означає молитву і ніби ми входимо до Святого святих тоді, коли особливим чином наближаємося до Бога в діях поклоніння. Ні; хоч яким великим є цей привілей, Бог задумав для нас щось незмірно більше. Ми маємо приступити й перебувати там завжди, жити своїм життям і виконувати свою працю в обширі, в атмосфері внутрішнього святилища. Саме Божа присутність робить землю святою; безпосередня Божа присутність у Христі робить будь-яке місце Святим святих: і саме туди ми маємо приступити, і саме там маємо перебувати. Немає жодної хвилини дня, немає жодної обставини чи оточення, у яких віруючий не міг би бути збережений так, щоб жити під покровом Всевишнього. Коли він вірою входить у повноту свого примирення з Богом і в дійсність своєї єдності з Христом, коли він так, перебуваючи в Христі, віддається Святому Духові, щоб Той об’явив у ньому присутність Святого, — Святеє святих довкола нього, він справді в ньому. Маючи безперервний доступ, він приступає.
Право доступу. Виникає думка, і постає запитання: чи це не просто ідеал? Чи може це бути дійсністю, досвідом щоденного життя для тих, хто знає, яка грішна їхня природа? Благословенний Бог! Саме так і задумано. Це можливо, бо наше право доступу ґрунтується не на тому, що ми є, а на крові Ісуса. «Маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою, приступаймо». На Пасці ми бачили, як відкуплення і святість, до якої воно вело, залежали від крові. Про святилище, Божу оселю, ми знаємо, що в кожній його частині — на подвір’ї, у святому місці, у Святому святих — доступ до Бога забезпечувало лише окроплення кров’ю. А тепер, коли пролито кров Ісуса, — о, з якою Божественною силою, з якою глибокою дійсністю, з якою вічною дієвістю маємо ми тепер доступ до Святого святих, до найсвятішого місця Божого серця і Його любові! Ми справді наближені кров’ю. Ми маємо свободу входити через кров. «Ті, хто служить, раз очистившись, не мають уже нїякої совісти за гріхи». Коли ми ходимо у світлі, кров Ісуса очищає в силі нескінченного життя, очищенням, яке ніколи не припиняється. Жодне усвідомлення своєї негідності чи гріховності, що ще лишається, не мусить перешкоджати свободі доступу: свобода приступати ґрунтується на незмінній, завжди діяльній, вічно живій силі Дорогоцінної Крові. Віруючий може жити у Святому святих.
Шлях доступу. Часто думають, що сказане про нову й живу дорогу, яку Ісус освятив для нас, означає не що інше, як ту саму свободу через Його кров. Це не так. Ці слова означають набагато більше. «Маючи свободу кровю Ісусовою, приступаймо дорогою, котру обновив нам Він». Тобто Він відкрив для нас шлях, щоб ми ходили ним, як ходив ним Він, — «дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм». Шлях, яким ходив Христос, коли віддав Свою кров, — це той самий шлях, яким маємо ходити й ми. Цей шлях — шлях хреста. Потрібна не лише віра в Христову жертву, а й спільність із Ним у ній. Цей шлях вів до роздирання завіси тіла, а так — крізь роздерту завісу тіла — до Бога. Невже ж завісу святого Христового тіла роздерто для того, щоб завісу нашого грішного тіла пощадити? Звісно, ні. Він хотів, щоб ми ходили тим самим шляхом, що й Він, ідучи слідом за Ним Самим. Він освятив для нас нову й живу дорогу крізь завісу, тобто Своє тіло. Коли ми входимо крізь роздерту завісу Його тіла, ми відразу знаходимо в ній і потребу, і силу для того, щоб і наше тіло було роздерте: іти за Ісусом завжди означає уподібнюватися Ісусові. Це Ісус із роздертим тілом, у Якому ми перебуваємо, у Якому ходимо. Немає шляху до Бога, крім як через роздирання тіла. Приймаючи вірою Христове життя і смерть як силу, що діє в нас, у силі Духа, Який робить нас справді одним із Христом, ми всі йдемо за Христом, коли Він проходить крізь роздерту завісу, тобто Своє тіло, і стаємо разом із Ним учасниками Його розп’яття і смерті. Шлях хреста, «котрим мене розпято», — це шлях крізь роздерту завісу. Призначення людини — спільність із Богом у силі Святого Духа — досягається лише через жертву тіла.
І тут ми знаходимо розв’язання великої таємниці — чому так багато християн залишаються стояти здалека й ніколи не входять у це Святеє святих; чому на них так мало видно святості Божої присутності. Вони думали, що тільки в Христі тіло мало бути роздерте, а не в них самих. Вони думали, що свобода, яку вони мали в крові, і є та нова й жива дорога. Вони не знали, що до справжньої і повної святості, до Святого святих, до повного входження у спільність святості Великого Первосвященика можна дійти тільки крізь роздерту завісу тіла, через уподібнення смерті Ісуса. Саме це і є той шлях, який Він освятив для нас. Він Сам — шлях; у Своє самозречення, Свою самопожертву, Своє розп’яття Він приймає всіх, хто прагне бути святим Його святістю, святим, як Він святий.
Сила доступу. Чи відступає хтось від того, щоб увійти в саме Святеє святих, боячись цього роздирання тіла, бо сумнівається, чи зміг би його витримати, чи справді зміг би ходити таким шляхом? Нехай він послухає ще раз. Почуйте, що сказано далі: «І маючи Єрея великого над домом Божим, приступаймо». У нас є не лише Святеє святих, що запрошує нас, і кров, що дає нам свободу, і шлях крізь роздерту завісу, освячений для нас, а й Великий Священик над домом Божим, благословенний живий Спаситель, щоб притягувати нас, допомагати нам і приймати нас. Він — наш Аарон. На Його серці ми бачимо своє ім’я, бо Він живе тільки для того, щоб думати про нас і молитися за нас. На Його чолі ми бачимо Боже ім’я, «Сьвятиня Господеві», бо в Його святості покрито гріхи наших святих речей. У Ньому ми прийняті й освячені; Бог приймає нас як святих. У силі Його любові та Його Духа, у силі Його, Святого, у радості наближення до Нього і того, що Він притягує нас до Себе, ми радо приймаємо шлях, який Він освятив, і ходимо Його святими слідами самозречення і самопожертви. Ми бачимо, що тіло — це густа завіса, яка відокремлює нас від Святого, Який є Дух, і в нас народжується невпинна й найпалкіша молитва, щоб розп’яття тіла в силі Святого Духа стало в нас благословенною дійсністю. Коли слава Святого святих сяє на нас крізь відкриту завісу, коли Дорогоцінна Кров так голосно говорить про свободу доступу, а Великий Священик Своєю люблячою присутністю кличе нас приступити й прийняти благословення, — маючи все це, ми вже не сміємо боятися, а вибираємо шлях роздертої завіси як стежку, якою любимо ходити, і віддаємо себе, щоб увійти й перебувати за завісою, у самому Святому святих.
І так наше життя тут буде завдатком слави, що має прийти, як написано, — зауважте, як ми знову маємо тут чотири великі думки нашого тексту: «Се, що прийшли з великого горя», — тобто шляхом роздертого тіла; «і вимили вони одежі свої, і вибілили одежі свої кровю Агнця», — їхня свобода через кров; «тим то вони перед престолом Бога», — їхнє перебування у Святому святих; «Агнець бо, що на серединї престола, пасти ме їх», — Великий Священик і далі Пастир, Сам Ісус для них усе в усьому.
Брате! Чи бачите ви, що таке святість і як її знайти? Це не щось, вироблене у вас самих. Це не щось, накладене на вас ззовні. Святість — це Божа присутність, що спочиває на вас. Святість приходить, коли ви свідомо перебуваєте в цій присутності, виконуючи всю свою працю і проживаючи все своє життя як жертву Йому, приємну через Ісуса Христа, освячену Святим Духом. О, не бійтеся більше, ніби це життя не для вас! Дивіться на Ісуса; маючи Великого Священика над домом Божим, приступаймо. Будьте зайняті Ісусом. Наш Брат має під Своєю опікою храм; Він має свободу все нам показати, увести нас у таємницю Отцевої присутності. Усе управління храмом віддано в Його руки саме з тією метою, щоб усі немічні й ті, хто сумнівається, могли приходити з упевненістю. Тільки довірте себе Ісусові, Його проводові й Його охороні. Тільки довіряйте Ісусові, Божому Святому, вашому Святому; Йому радість об’являти вам те, що Він придбав Своєю кров’ю. Довірте Йому навчити вас уставів святилища. Його дано, «щоб ти знав, як треба в дому Божому жити». Маючи Великого Священика, увійдімо, перебуваймо у Святому святих. У силі крові, у силі нової й живої дороги, у силі живого Ісуса нехай Святеє святих, Божа присутність, стане домом нашої душі. Ви «святі в Христі»; у Христі ви — у святій Божій присутності й любові; тільки залишайтеся там.
Будьте сьвяті, бо я сьвят.
Пресвятий Боже! Як мені прославити Тебе за свободу входити до Святого святих і перебувати там? І за дорогоцінну Кров, що наближає нас? І за нову й живу дорогу крізь роздерту завісу того тіла, яке відокремлювало нас від Тебе і в якому тепер розп’яте й моє тіло? І за Великого Священика над домом Божим, нашого живого Господа Ісуса, з Яким і в Якому ми стаємо перед Тобою? Слава Твоєму святому Імені за це дивовижне й найдосконаліше відкуплення.
Благаю Тебе, о мій Боже! Дай мені й усім Твоїм дітям хоч трохи правдивого відчуття того, як справді й напевно ми можемо жити кожен день, можемо провести все своє життя за завісою, у Твоїй власній безпосередній присутності. Дай нам духа об’явлення, молю Тебе, щоб ми побачили, як крізь роздерту завісу слава Твоєї присутності ллється зі Святого святих у святе місце; як із виливом Святого Духа Царство Небесне прийшло на землю, і всі, хто віддається цьому Духові, можуть знати, що в Христі вони справді так близько, так дуже близько до Тебе. О благословенний Отче! Нехай Твій Дух навчить нас, що це і є справді святе життя: життя в Христі, Святому, завжди у світлі й у присутності Твоєї святої Величі.
Пресвятий Боже! Я приступаю. У силі Святого Духа я входжу. Я тепер у Святому святих. І тут я хочу перебувати в Ісусі, моєму Великому Священикові, — тут, у Святому святих. Амінь.
1. Перебувати в Христі — значить жити у Святому святих. Христос — не тільки Жертва, і Шлях, і Великий Священик, а й Сам Храм. «Агнець — храм». Коли Святий Дух усе ясніше об’являє мою єдність із Христом, а серце й воля губляться в Ньому, я живу у святій присутності, яка і є Святеє святих. Ви «святі в Христі» — приступіть, увійдіть сміливо й заволодійте — не майте іншого дому, крім Святого святих.
2. «Христос полюбив церкву, і себе видав за неї, щоб осьвятити її». Він віддав Себе! Чи вловили ви силу цього слова? Тому що Він не хотів, щоб це робив хтось інший, тому що ніхто не міг цього зробити, — щоб освятити Свою Церкву, Він віддав Себе на це. І тому освячувати Церкву, яку Він полюбив, — це Його власна, особлива, улюблена праця. Просто прийміть Його Самого, щоб Він це зробив. Він може і хоче зробити вас святими, щоб поставити вас перед Собою славними, без плями чи зморшки. Нехай це слово — Себе — живе у вас. Усе життя і ходіння в домі Божому — під Його опікою. Маючи Великого Священика, приступаймо.
3. Це входження до Святого святих — завжди нове і завжди глибше входження — водночас є завжди благословенним спочинком в Отцевій присутності. Віра в кров, ходіння шляхом роздертого тіла і спільність із живим Ісусом — ось три головні кроки.
4. Увійдіть до Святого святих і перебувайте там. Воно ввійде у вас, і переобразить вас, і житиме у вас. І ваше серце стане Святим святих, у якому живе Він.
5. Хіба не бувало, що ми часом підносилися — зусиллям думки і волі або в спільності святих — до того, що здавалося Святим святих, і скоро відчували, що тіло ввійшло туди теж? Це було тому, що ми входили не новою дорогою життя — дорогою через смерть до життя, — дорогою роздертої завіси тіла. О наш розп’ятий Господи! Навчи нас, що це означає; дай нам це; будь цим для нас Ти Сам.
6. Нехай я пам’ятаю, що мій доступ до Святого святих — це доступ священика. Нехай я весь день перебуваю перед Господом як заступник, невпинно приносячи благання, приємні в Христі. Нехай Божа Церква буде подібна до тієї, про яку написано: «Не відходила від церкви, постом та молитвою служила ніч і день». Саме для цього ми маємо доступ до Святого святих.