Святі в Христі
Святість і служіння

Розділ 28 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Святість і служіння


Двадцять сьомий день.

«Оце ж, коли хто очистить себе від сього, буде посудиною на честь, осьвяченою і потрібною владицї, на всяке дїло добре наготовленою».—2 Тимотея 2:21.

«Сьвященство сьвяте, щоб приношено духовні жертви. Нарід сьвятий, щоб звіщали чесноти Покликавшого вас із темряви у дивне своє сьвітло».—1 Петра 2:5, 9.

Крізь усе Святе Письмо ми бачили, що все, що Бог освячує, має служити Його святості. Його святість — це безмежна енергія, яка знаходить спочинок лише в тому, щоб робити святим: до об’явлення того, чим Він є в Собі Самому, — «Я, Господь, сьвят», — Бог постійно додає проголошення того, що Він чинить: «Я Господь, що осьвячую». Святість — це палаючий вогонь, що поширюється, що прагне спалити все несвяте й передати своє блаженство всім, хто його прийме. Святість і себелюбство, святість і бездіяльність, святість і лінощі, святість і безпорадність — цілком непримиренні. Усе, що, як ми читаємо, було святим, бралося на служіння святості Божій.

Озирнімося ж на об’явлення того, що є святим у Святому Письмі. Сьомий день був освячений, щоб у ньому Бог міг освячувати Свій народ. Скинія була свята, щоб служити оселею для Святого, осередком, з якого Його святість могла б виявлятися народові. Жертовник був пресвятий, щоб освячувати дари, покладені на нього. Священики з їхнім одягом, дім з його начинням і посудом, жертви і кров — усе, що носило ім’я святого, мало своє призначення і мету. Про Ізраїля, якого Бог відкупив з Єгипту, щоб він був святим народом, Бог сказав: «Одпусти люде мої послужити менї!» Святі ангели, святі пророки й апостоли, святе Письмо — усі носили це ім’я як освячені для служіння Богові. Наш Господь говорить про Себе як про Сина, «кого Отець осьвятив і післав у сьвіт». А коли Він каже: «Я посьвячую себе», — то відразу додає й мету: це для служіння Отцеві та Його відкупленим, — «щоб і вони були осьвячені правдою». І чи можна подумати, що тепер, коли Бог у Христі, Святому, і у Святому Дусі здійснює Свій задум і збирає народ святих — тих, хто «святі», «освячені в Христі», — тепер святість і служіння можна було б розлучити? Неможливо! Саме тут ми вперше повністю усвідомимо, наскільки вони необхідні одне одному. Спробуймо збагнути їхній взаємний зв’язок. Ми освячені лише для того, щоб служити. Ми можемо служити лише настільки, наскільки ми святі.

Святість необхідна для дієвого служіння. У Старому Завіті ми бачимо ступені святості — не лише в святих місцях, а так само і в святих особах. У народі, у левитах, у священиках, а далі в первосвященикові — сходження від ступеня до ступеня: як на кожному наступному щаблі коло звужується, а служіння стає безпосереднішим і повнішим, так і потрібна святість стає вищою й виразнішою. Так само і в цій духовнішій добі: чим більше святості, тим більша придатність до служіння; чим більше справжньої святості, тим більше в нас Бога, і тим справжнішим і глибшим є Його входження в душу. Тим повніше Він володіє душею, щоб ужити її на Своє служіння.

У Христовій Церкві виконується величезна кількість праці, яка дає дуже мало плоду. Багато хто кидається в працю, маючи в собі зовсім мало справжньої святості, мало Святого Духа. Часто вони працюють надзвичайно старанно і, наскільки йдеться про людський вплив, надзвичайно успішно. І все ж справжніх духовних плодів у будуванні святого храму в Господі зовсім небагато. Господь не може діяти в них, бо Він не панує над їхнім внутрішнім життям. Його особисте вселення і спілкування з Ним, спочинок Його святої присутності, Його святість, що царює і владарює в серці та житті, — усе це їм майже чуже. Слушно сказано, що праця — ліки від духовного убозтва й недуги; для деяких віруючих, які шукали святості окремо від служіння, поклик до праці став невимовним благословенням. Але для багатьох вона стала лише ще однією завісою, що прикриває страшну нестачу святості серця та сердечного спілкування з живим Богом. Вони кинулися в працю ревніше, ніж будь-коли, і все ж не мають у серці того свідчення, що дає спочинок і відраду, — що їхня праця угодна Богові й прийнята Ним.

Брате мій! Послухайте цю звістку. «Коли хто очистить себе, буде посудиною на честь, осьвяченою і потрібною владицї, на всяке дїло добре наготовленою». Закон служіння неможливо викласти ясніше чи прекрасніше. Посудина на честь — той, кого Цар захоче вшанувати, — мусить бути посудиною, очищеною від усякої нечистоти тіла і духа. Лише тоді вона може бути освяченою посудиною, якою володіє і в якій живе Святий Дух Божий. Так вона стає потрібною Владиці. Він може вживати її, і діяти в ній, і орудувати нею. І так, чисті й святі, віддані в руки Владики, ми по-Божому наготовлені на всяке добре діло. Святість необхідна для служіння. Якщо служіння має бути угодним Богові, дієвим у своїй праці над душами, а також радістю і силою для нас самих, ми мусимо бути святими. Божа воля спершу мусить жити в нас, якщо вона має чинитися через нас.

Скільки є вірних працівників, які сумують через брак сили, прагнуть її і моляться про неї, — і все ж не отримують! Вони витрачали свої сили більше на зовнішньому подвір’ї праці та служіння, ніж у внутрішньому житті спілкування і віри. Вони справді ніколи не розуміли, що лише тоді, коли Владика заволодіває ними, коли Святий Дух має їх у Своєму розпорядженні, Він може вживати їх, і вони можуть мати справжню силу. Часто вони прагнуть і благають того, що називають хрещенням силою. Вони забувають, що шлях до того, щоб Божа сила була в нас, — це нам самим бути в Його силі. Віддайте себе в силу Божу; нехай Його свята воля живе у вас; живіть у ній і в послуху їй, як той, хто не має влади розпоряджатися собою; нехай Святий Дух живе всередині, як у Своєму святому храмі, об’являючи Святого на престолі, Який панує над усім, — і Він неодмінно вживатиме вас як посудину на честь, освячену і потрібну Владиці. Святість необхідна для дієвого служіння.

І служіння не менш необхідне для справжньої святості. Ми вже так часто це повторювали: святість — це енергія, напружена енергія прагнення і самопожертви, щоб зробити інших учасниками її власної чистоти й досконалості. Христос приніс Себе в жертву — у чому полягала ця жертва і яка була її мета? Він освятив Себе, щоб і ми були освячені. Себелюбна святість — це омана. Справжня святість, Божа святість у нас, виявляє себе в любові, у тому, щоб шукати й любити несвятих, аби й вони стали святими. Самопожертвена любов — сама суть святості. Святий Ізраїлів — його Відкупитель. Святий Божий — це Спаситель, що вмирає. Святий Дух Божий освячує. У Бозі немає іншої святості, ніж та, що найдіяльніше зайнята любов’ю, спасінням і благословенням. Так мусить бути і в нас. Нехай кожна думка про святість, кожен вчинок віри чи молитви, кожне зусилля в її пошуках буде натхнене прагненням і повною віддачею себе святості Божій, щоб вона вжила нас для досягнення своєї мети. Нехай усе ваше життя буде виразно й рішуче віддане Богові для Його вжитку і служіння. Ваші обставини можуть здаватися несприятливими. Може здаватися, що Бог тримає двері зачиненими, не даючи вам працювати для Нього так, як ви хотіли б; відчуття власної непридатності може бути болісним. І все ж нехай між Богом і душею буде вирішено, що ваше прагнення святості — це прагнення стати придатнішими для того, щоб Він вас ужив, і що все, що Він дав вам від Своєї святості в Христі та в Дусі, — у Його повному розпорядженні й чекає, щоб його вжили. Будьте готові до того, щоб Він вас ужив; виявляйте в щоденному житті смиренного, самовідданого, люблячого служіння іншим ту благодать, яку ви отримали. Ви побачите, що в єдності та чергуванні поклоніння і праці Божа святість спочиватиме на вас.

«Отець осьвятив Сина і післав Його у сьвіт». Світ — це місце для освяченого, щоб бути його світлом, його сіллю, його життям. Ми «освячені в Христі Ісусі» — і теж послані у світ. О, не біймося прийняти своє становище — своє подвійне становище: у світі і в Христі! У світі, з його гріхом і горем, з його тисячами потреб, що торкаються нас на кожному кроці, і з його мільйонами душ, які всі чекають на нас. І також у Христі. Заради цього світу ми «освячені в Христі», ми «святі в Христі», ми маємо «Духа освячення», що живе в нас. Як свята сіль у грішному світі, віддаймо себе нашому святому покликанню. Наближаймося дедалі ближче до Бога, Який покликав нас. Вкорінюймося дедалі глибше в Христі, нашому освяченні, — від Бога ми в Ньому. Входьмо дедалі твердіше й повніше в ту віру в Нього, в Якому ми є, через яку все наше життя буде покрите і вміщене в Його життя. Благаймо Отця навчити нас, що Його Святий Дух справді живе в нас кожної миті, роблячи — якщо ми живемо вірою — Христа з Його святістю нашим домом, нашою оселею, нашим надійним захистом і нашим безмежним запасом. Як Той, Хто покликав нас, святий, так будьмо святими в Його власному Сині, через Його власного Духа, — і вогонь Його святої любові чинитиме через нас свою справу: судити й засуджувати, спасати й освячувати. Освячену душу Бог вживатиме, щоб спасати.

Будьте сьвяті, як я сьвят.

Благословенний Владико! Дякую Тобі, що мені знову нагадано про мету Твоєї відкупительної любові. Ти віддав Себе, щоб очистити Собі власний народ, ревний до добрих діл. Ти хотів би зробити кожного з нас посудиною на честь, очищеною й освяченою, потрібною Тобі й наготовленою на всяке добре діло.

Благословенний Господи! Напиши уроки Твого слова глибоко в моєму серці. Навчи мене і весь Твій народ, що коли ми хочемо працювати для Тебе, коли хочемо, щоб Ти діяв у нас і вживав нас, ми мусимо бути дуже святими, святими, як Бог святий. І що коли ми хочемо бути святими, ми мусимо служити Тобі. Це Твій власний Дух, Яким Ти освячуєш нас, щоб нас уживати, і освячуєш, уживаючи. Цілковито належати Тобі — це шлях і до святості, і до служіння.

Пресвятий Спасителю! Ми в Тобі як у нашому освяченні: у Тобі ми хочемо перебувати. У спочинку віри, що довіряє Тобі в усьому, у силі повної віддачі, що не хоче мати іншої волі, крім Твоєї, у любові, що хоче втратити себе, аби цілком належати Тобі, — Благословенний Ісусе, ми перебуваємо в Тобі. У Тобі ми святі: у Тобі ми принесемо багато плоду.

О, зволь довершити Своє діло в нас! Амінь.

1. Важко ясно висловити словами, як зростання у святості просто виявлятиметься у дедалі більшій простоті й самозабутті, що супроводжуються спокійною і найблаженнішою впевненістю, що Бог цілком володіє нами і вживатиме нас. Ми переходимо від того ступеня, на якому праця тисне як обов’язок; вона стає радістю плодоношення; впевненістю віри, що Він здійснює Свою волю через нас.

2. Інколи кажуть, що людям краще було б працювати для Бога, ніж відвідувати конференції святості. Це, безперечно, непорозуміння. Саме перед престолом Тричі Святого, коли він чув, як серафими оспівують святість Божу, пророк сказав: «Ось я, пошли мене!» Як посланництво Мойсея, і Ісаї, і Сина, Якого Отець освятив і послав, — кожне мало свій початок в об’явленні святості Божої, так і наше посланництво набуде нової сили, коли воно безпосередніше народжуватиметься з поклоніння Богові як Святому і буде охрищене в Дух святості.

3. Нехай кожен працівник знайде час, щоб почути подвійний Божий поклик. Якщо ви хочете працювати, будьте дуже святими. Якщо ви хочете бути святими, віддайте себе Богові, щоб Він ужив вас у Своїй праці.

4. Зверніть увагу на зв’язок між «осьвяченою» і «потрібною владицї». Справжня святість — це коли Бог володіє нами; справжнє служіння — коли Бог нас уживає. Як багато є служіння, у якому головні діячі — ми самі, а Бога просимо допомогти нам і благословити нас. Справжнє служіння — це бути відданими Владиці, щоб Він уживав нас. Тоді Діяч — Святий Дух, а ми — знаряддя Його волі. Таке служіння і є святість.

5. «Я посьвячую себе, щоб і вони»: спрямованість на інших — це корінний принцип усякої справжньої святості.

Ви завершили: Святість і служіння

Назад Далі