Святі в Христі
Святість і Божа воля

Розділ 27 · 10 хв читання · 12 хв слухання

Святість і Божа воля


Двадцять шостий день.

«Така бо воля Божа, осьвяченнє ваше».—1 Солунян 4:3.

«Ось, ійду вчинити волю Твою. По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового».—Євреїв 10:9, 10.

У Божій волі ми бачимо єдність Його Мудрості та Сили. Мудрість вирішує і проголошує, що має бути; Сила забезпечує виконання. Воля, що проголошує, — лише один бік; її доповнення — воля, що виконує, — це жива енергія, у якій усе добре має свій початок і своє існування. Доки ми дивимося на Божу волю лише в першому світлі, як на закон, ми відчуваємо її тягарем, бо не маємо сили її виконати: вона для нас зависока. Коли ж віра дивиться на Силу, що діє в Божій волі й здійснює її, вона має відвагу прийняти цю волю й сповнити її, бо знає, що Сам Бог її здійснює. Так віддання себе у вірі Божественній волі як Мудрості стає шляхом до пізнання її на досвіді як Сили. Тоді слова «По своїй волї робить він» звучать уже не лише як мова вимушеної покори, а як мова радісного очікування.

«Така бо воля Божа, осьвяченнє ваше». У звичайному розумінні ці слова означають просто, що серед багатьох інших речей, яких Бог захотів, є й освячення; воно — щось згідне з Його волею. Ця думка містить дуже цінну науку. Бог цілком виразно й певно захотів вашого освячення: ваше освячення має своє джерело і свою певність у тому, що воно — Божа воля. Ми «вибрані через осьвяченнє Духа», «вибрані, щоб бути святими»; задум Божої волі від вічності й Його воля тепер — це наше освячення. Досить лише згадати, що ми говорили про Божу волю як про Божественну силу, яка здійснює те, що обрала Його мудрість, щоб побачити, якої сили ця істина надасть нашій вірі в те, що ми будемо святими: Бог цього хоче, і Він здійснить це для всіх і в усіх, хто не противиться Його волі, а віддає себе її силі. Шукайте свого освячення в Божій волі не тільки як у проголошенні того, чим Він хоче, щоб ви були, а як в об’явленні того, що Він Сам у вас здійснить.

Проте тут закладена ще одна найдорожча думка. Якщо наше освячення — це Божа воля, її головна думка і її зміст, то кожна частина цієї волі мусить мати до нього стосунок, і певним входом до освячення буде щире прийняття Божої волі в усьому. Бути одним із Божою волею — означає бути святим. Хто прагне бути святим, нехай займе тут своє місце, щоб стояти «у всякій волї Божій». Там він зустріне Самого Бога і стане учасником Його святості, бо Його воля силою здійснює свій задум у кожному, хто їй віддається. Усе в житті святості залежить від того, чи ми перебуваємо в правильному ставленні до Божої волі.

Багатьом християнам здається неможливим навіть подумати про те, щоб прийняти всю Божу волю чи бути з нею одним. Вони дивляться на Божу волю з її тисячею заповідей і незліченними розпорядженнями Провидіння. Їм бувало так важко послухатися однієї-єдиної заповіді або охоче змиритися з якимось легким розчаруванням. Вони уявляють, що мусили б стати в тисячу разів святішими і сильнішими в благодаті, перш ніж наважитися сказати, що вони справді приймають усю Божу волю — і щодо того, що треба чинити, і щодо того, що треба зносити. Вони не можуть збагнути, що вся трудність походить від того, що вони стоять не на тому місці. Вони дивляться на Божу волю як на щось, що суперечить їхній природній волі, і відчувають, що ця природна воля ніколи не втішатиметься всією Божою волею. Вони забувають, що нова людина має оновлену волю. Ця нова воля втішається Божою волею, бо народжена з неї. Ця нова воля бачить красу й славу Божої волі і живе в згоді з нею. Якщо вони справді Божі діти, то найперше спонукання духа дитини — це, безперечно, чинити волю Отця, що на небі. І їм треба лише щиро й цілковито віддатися цьому духові синівства, і тоді не доведеться боятися прийняти Божу волю як свою.

Помилка, якої вони припускаються, дуже серйозна. Замість жити вірою, вони судять за почуттям, у якому говорить і панує стара природа. Вона каже їм, що Божа воля часто — тягар, надто важкий, щоб його нести, і що в них ніколи не буде сили її виконати. Віра говорить інакше. Вона нагадує нам, що Бог є Любов і що Його воля — це не що інше, як об’явлена Любов. Вона питає, чи ж ми не знаємо, що немає на небі й на землі нічого досконалішого чи прекраснішого за Божу волю. Вона показує нам, що в нашому наверненні ми вже визнали, що приймаємо Бога як Отця й Господа. Понад усе, вона запевняє нас, що коли ми лише рішуче й з довірою віддамо себе тій волі, яка є Любов, то вона як Любов наповнить наші серця, вчинить так, що ми втішатимемося нею, і стане силою, що дає нам змогу радісно чинити й зносити. Віра відкриває нам, що Божа воля — це сила Його любові, яка у Божественній красі здійснює Свій задум у кожному, хто цілком їй віддається.

Що ж ми тепер оберемо? І де займемо своє місце? Чи спробуємо прийняти Христа як Спасителя, не приймаючи Його волі? Чи будемо називати себе дітьми Отця і водночас проводити життя в суперечках про те, скільки з Його волі ми виконаємо? Чи вдовольнимося тим, щоб день у день жити з болісною свідомістю, що наша воля не в згоді з Божою волею? Чи, може, ми негайно й назавжди віддамо свою волю, як грішну, Його волі — тій Волі, яку Він уже написав на нашому серці? Це можливо. Це можна зробити. У простій, певній угоді з Богом ми можемо сказати, що справді приймаємо Його святу волю як свою. Віра знає, що Бог не залишить такого віддання себе непоміченим, а прийме його. Довіряючи, що Він тепер приймає нас у Свою волю і бере на Себе вдихнути її в нас разом із любов’ю і силою, щоб її виконувати, — у цій вірі ввійдімо в Божу волю і почнімо нове життя, стоячи й перебуваючи в самому осерді цієї найсвятішої волі.

Таке прийняття Божої волі готує віруючого, через Святого Духа, розпізнавати й пізнавати цю волю, хоч би в якій формі вона приходила. Велика різниця між тілесним і духовним християнином полягає в тому, що духовний визнає Бога, хоч би під якою низькою, убогою і людською подобою Він Себе являв. Коли Бог приходить у випробуваннях, які не можна приписати нічиїй руці, крім Його, він каже: «Нехай станеть ся воля твоя». Коли випробування приходять через слабкість людей або через його власну нерозважливість, коли обставини видаються несприятливими для його духовного зростання, а спокуси загрожують стати для нього надто сильними й здолати його, він навчається передусім бачити Бога в усьому і далі казати: «Нехай станеть ся воля твоя». Він знає, що Боже дитя не може опинитися в жодному становищі без волі свого Небесного Отця, навіть коли ця воля полягала в тому, щоб на якийсь час залишити його на його власне свавілля або дати йому зазнати наслідків свого чи чужого гріха. Він бачить це, і, приймаючи свої обставини як Божу волю, що хоче його випробувати й перевірити, він стоїть на правильному місці, щоб тепер пізнати й чинити те, що правильне. Так бачачи й шануючи Божу волю в усьому, він навчається завжди перебувати в цій волі.

Він перебуває в ній також тим, що чинить цю волю. Як зростає його духовне розпізнавання, так що про все, що стається, він може сказати: «Усе ж від Бога», — так зростає він і в мудрості та духовному розумінні, щоб пізнавати Божу волю такою, якою її треба виконувати. У вказівках сумління і Провидіння, у науці Слова і Духа він навчається бачити, як Божа воля стосується кожної ділянки й кожного обов’язку життя, і для нього стає радістю в усьому жити, «чинячи волю Божу од душі», «як Господу, а не як людям». «Подвизаючись у молитвах, щоб стояти звершеним і сповненим у всякій волї Божій», він пізнає, як благословенно Отець прийняв його віддання себе і дає все світло й усю силу, потрібні для того, щоб Його воля чинилася через нього на землі, як і на небі.

Я прошу кожного читача сказати перед святим Богом, чи справді він віддав себе Йому, щоб стати святим? Чи прийняв він добру й досконалу Божу волю, чи ввійшов у неї і чи живе в ній? Питання не в тому, чи він, коли приходить скорбота, приймає неминуче й кориться волі, якій не може противитися. А в тому, чи обрав він Божу волю як своє найвище добро і чи прийняв за своє життєве начало Христове: «Чинити волю твою, мій Боже, моя радість». У цьому була святість Христа, у якій Він освятив Себе і нас: у виконанні Божої волі. «По сїй-то волї осьвячені ми». Саме ця Божа воля і є нашим освяченням.

Брате! Чи щиро ви прагнете бути святим? Цілковито належати Богові? Ось шлях. Благаю вас: не бійтеся і не відступайте. Ви прийняли Бога як свого Бога; чи справді ви прийняли Його волю як свою волю? О, подумайте про цей привілей, про це блаженство — мати одну волю з Богом! І не бійтеся віддати себе їй якнайбезоглядніше. Божа воля в кожній своїй частині і в усій своїй Божественній силі — це ваше освячення.

Будьте сьвяті, як я сьвят.

Благословенний Отче! Я приходжу сказати, що бачу: Твоя воля — це моє освячення, і лише там я хочу його шукати. Милостиво дай, щоб через Твого Святого Духа, Який живе в мені, мені повністю відкрилися слава цієї волі і блаженство перебування в ній.

Навчи мене пізнавати її як Волю Любові, що завжди задумує найкраще й найблаженніше для Твоєї дитини. Навчи мене пізнавати її як Волю Всемогутності, здатну здійснити в мені кожен свій задум. Навчи мене пізнавати її в Христі, Який досконало сповнив її замість мене. Навчи мене пізнавати її як те, чого Дух хоче і що Він чинить у кожному, хто Йому віддається.

О мій Отче! Я визнаю Твоє право на те, щоб чинилася тільки Твоя воля, і ось я тут, щоб вона чинила зі мною, як Тобі завгодно. Усім серцем я входжу в неї, щоб бути з нею одним навіки. Твій Святий Дух може зберігати цю єдність без перерви. Я довіряю Тобі, мій Отче, що крок за кроком Ти через цього Духа даси світлу Твоєї волі сяяти в моєму серці й на моїй дорозі.


Нехай це буде та святість, у якій я живу: щоб я забував і втрачав самість, догоджаючи Тобі й шануючи Тебе. Амінь.

1. Зробіть предметом вивчення — у роздумах, молитві й поклонінні — те, щоб здобути повне враження про Велич, Досконалість і Славу Божої Волі, а також про привілей і можливість жити в ній.

2. Вивчайте її також як вияв безмежної Любові й Отцівства; кожен її прояв сповнений милосердя. Кожне розпорядження Провидіння — це Божа воля; хоч би що сталося, зустрічайте в ньому Бога зі смиренним поклонінням. Кожна заповідь — це Божа воля; зустрічайте в ній Бога з люблячим послухом. Кожна обітниця — це Божа воля; зустрічайте в ній Бога з повною довірою. Життя в Божій волі — це спочинок, сила й благословення.

3. І передусім не забувайте вірити в її Всемогутню Силу. Він чинить усе по радї волї своєї. У природі й у тих, хто Йому противиться, — без їхньої згоди. У Своїх дітях — згідно з їхньою вірою і настільки, наскільки вони самі цього хочуть. Вірте ж, що Божа воля здійснить у вас свій задум, коли ви довірите їй це зробити.

4. Ця воля — безмежна Доброзичливість і Добродійність, об’явлена в самопожертві Ісуса. Живіть для інших: так ви можете стати знаряддям, яким послуговується Божественна воля (Маттея 18:14; Йоана 6:39, 40). Віддайте себе цій відкупительній Божій волі, щоб вона повністю заволоділа вами і через вас також здійснила свій спасенний задум.

5. Христос — це саме втілення Божої волі: Він є виконана Божа воля. Перебувайте в Ньому, перебуваючи в Божій волі, щиро й завжди чинячи її. Християнин, як і Христос, — це людина, віддана Божій Волі.

Ви завершили: Святість і Божа воля

Назад Далі