Святі в Христі
Святість і непорочність

Розділ 26 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Святість і непорочність


Двадцять п’ятий день.

«Ви сьвідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими.— Вас же нехай Господь намножить і збагатить любовю один до одного й до всїх, щоб утвердити серця ваші непорочні в сьвятостї перед Богом, Отцем нашим у прихід Господа нашого Ісуса Христа з усїма сьвятими Його».—1 Солунян 2:10, 3:12, 13.

«Вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта, щоб бути нам сьвятим і непорочним перед Ним у любови».—Єфесян 1:4.

Є два грецькі слова, майже однакові за значенням, які часто вживаються поряд зі словом «святий» і стоять слідом за ним, щоб виразити, яким буде плід і дія святості, коли вона виявляється у видимому житті. Перше перекладається як «без вади», «незаплямований»; його вжито також про нашого Господа і Його жертву — Ягня без вади (Євреїв 9:14; 1 Петра 1:19). Далі воно вживається про Божих дітей разом зі словом «святий» — святі й без вади (Єфесян 1:4, 5, 27; Колосян 1:22; Филипян 2:15; Юди 24; 2 Петра 3:14). Друге — «без догани», «бездоганний» (як у Луки 1:6; Филипян 2:15, 3:6); воно теж трапляється в поєднанні зі словом «святий» (1 Солунян 2:10, 3:13, 5:23). На питання, чи стосується ця непорочність Божої оцінки святих, чи людської, Писання ясно відповідає: обох. В одних місцях (Єфесян 1:4, 5:27; Колосян 1:22; 1 Солунян 3:15; 2 Петра 3:14) слова «перед Ним», «перед собою», «перед Богом, Отцем нашим» показують, що перша думка тут — про незаплямованість і бездоганність перед лицем Святого Бога, яку нам відкрито як Його задум і наш привілей. В інших (як-от Филипян 2:15; 1 Солунян 2:10) на першому плані стоїть непорочність в очах людей. У кожному разі можна вважати, що це слово охоплює обидва боки: те, що без вади й без догани, мусить витримати подвійну перевірку — суд Бога, а також і людей.

Який же особливий урок має дати нам це поєднання двох слів у Писанні, це пояснення слова «святий» додаванням слова «непорочний»? Урок надзвичайної ваги. Прагнучи святості, віруючий — що ясніше він усвідомлює, яке це глибоке духовне благословення, знайти яке можна лише у відокремленні від світу та в безпосередньому спілкуванні з Богом, а цілком володіти яким можна лише через справжнє Боже вселення, — може опинитися в небезпеці дивитися надто виключно на Божественний бік цього благословення, на його небесний і надприродний вимір. Він може забути, що покаяння й послух, як шлях, що веде до святості, мусять охоплювати кожну, навіть найдрібнішу подробицю щоденного життя. Він може не розуміти, що вірність провідництву Духа — в тій мірі, в якій Він уже є в нас, — вірність Його найтихішому шепоту щодо звичайної поведінки, є неодмінною умовою будь-якого повнішого досвіду Його сили і дії як Духа святості. А понад усе він може ще не навчитися того, що не лише послух тому, що він знає як Божу волю, а й дуже чуйна та охоча готовність навчатися — приймати все, що Дух має показати йому про його недосконалості й про досконалу волю Отця щодо нього, — є єдиною умовою, за якої Божа святість може повніше об’явитися нам і в нас. І тому, найпильніше намагаючись відкрити таємницю справжньої і повної святості з Божественного боку, він може терпіти в собі хиби, які помічають усі довкола, або залишатися — і то не без гріха, бо це походить від браку досконалої готовності навчатися, — необізнаним із тими чеснотами й красою святості, якими Отець хотів би, щоб він прикрашав учення про святість перед людьми. Він може прагнути жити дуже святим життям — і водночас мало думати про цілком непорочне життя.

Бували такі святі: святі, але суворі; святі, але відсторонені; святі, але різкі в судженнях про інших; святі, але, як казали люди довкола, нелюблячі й самолюбні, — і напівпоганин-самарянин виявлявся добрішим і жертовнішим, ніж святий левит і священик. Якщо це правда, то винне в цьому не вчення Святого Писання. Так тісно поєднуючи «святий» і «без вади» (або «без догани»), Святий Дух хотів повести нас до того, щоб ми шукали втілення святості як духовної сили в непорочності поведінки та щоденного життя. Нехай кожен віруючий, що радіє Божому проголошенню, що він святий у Христі, прагне також звершувати святість і не задовольняється нічим меншим, ніж те, про що сказано: «непорочні в сьвятостї».

Те, що ця непорочність має особливе відношення до наших стосунків із ближніми, ми бачимо з того, як її пов’язано з любов’ю. Так, у Єфесян 1:4: «Щоб бути нам сьвятим і непорочним перед Ним у любови». Але особливо в тому дивовижному місці: «Вас же нехай Господь намножить і збагатить любовю один до одного й до всїх, щоб утвердити серця ваші непорочні в сьвятостї». Святість і непорочність — позитивна, прихована, Божественна засада життя і зовнішня, людська практика життя — обидві мають знаходити свою силу, яка утверджує нас у них, у нашій щедрій, невпинно розлитій любові.

Святість і любов — надзвичайно важливо, щоб ці слова були нерозривно пов’язані в нашій свідомості, як і їхня дійсність — у нашому житті. Вивчаючи Божу святість, ми бачили, що любов — це стихія, в якій вона живе й діє, притягаючи до себе й уподібнюючи собі все, чим тільки може заволодіти. Любов — прекрасне полум’я вогню Божественної святості, що тягнеться передати себе й уподібнити собі все, чого може досягти. У Божих дітей справжня святість така сама: Божественний вогонь палає, щоб увести у своє блаженство все, що опиняється в його досяжності. Коли Ісус освятив Самого Себе, щоб і ми були освячені в істині, це було не що інше, як любов, що віддала себе на смерть, аби грішні мали частку в Його святості. Самолюбство і святість — непримиренні. Неуцтво може уявляти святість прекрасною шатою, якою можна прикрасити себе перед Богом, тоді як під нею ховається самолюбна гордість, що каже: «Я сьвятий проти тебе», — і цілком вдоволена тим, що інший не має того, чим вона хвалиться. Справжня ж святість, навпаки, — це вигнання і смерть самолюбства; вона заволодіває серцем і життям, щоб зробити їх служителями того вогню любові, що спалює себе, аби досягти інших, очистити й спасти їх. Святість — це любов. Щедра любов — ось про що молиться Павло як про умову непорочної святості. Саме тоді, коли Господь дає нам зростати й збагачуватися любов’ю, Він може утвердити наші серця непорочними у святості.

Апостол говорить про двояку любов: «любов один до одного й до всїх». Любов до братів — це те, що Сам наш Господь заповідав як головну ознаку учнівства. І Він молив Отця про неї як про головний доказ для світу істинності Своєї Божественної місії. Саме у святості любові, у святості, що любить, єдність Тіла буде виявлена й зміцнена, і приготована до повнішої дії Святого Духа. У посланнях до Коринтян і Галатів розділення й відчуження між віруючими названо певним доказом життя самості й тіла. О, якщо ми хочемо бути святими, почнімо з того, щоб бути дуже лагідними, і терплячими, і щедрими на прощення, і добрими, і великодушними у стосунках з усіма Отцевими дітьми. Вивчаймо Божественний образ любові, що не шукає свого, і молімося безустанно, щоб Господь дав нам збагачуватися любов’ю одне до одного. Найсвятіший буде найсмиреннішим і найбільше забуватиме про себе, найлагіднішим і найбільше зрікатиметься себе, найдобрішим і найуважнішим до інших заради Ісуса. «Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє» (Колосян 3:12, 13).

А далі — любов до всіх. Любов, виявлена в поведінці й стосунках щоденного життя. Любов, що не лише уникає гніву, лихого настрою та різких суджень, а й виявляє позитивнішу чесноту — діяльну відданість добру й інтересам усіх. Милосердна любов, що дбає і про тіла, і про душі. Любов, що не лише готова допомогти, коли її покличуть, а й справді віддає себе на самозречення й самопожертву, щоб розшукати найнещасніших і найнегідніших і полегшити їхні потреби. Любов, що справді бере Христову любов — ту, що привела Його з неба й спонукала обрати хрест, — за єдиний закон і міру своєї поведінки і все підпорядковує богоподібному блаженству давати, чинити добро, обіймати й спасати нужденних і загиблих. Так, збагачені любов’ю, ми будемо непорочні у святості.

Саме в Христі ми святі; від Бога ми в Христї, Який став нам від Бога освяченням; і саме в цій вірі Павло молиться, щоб Господь, наш Господь Ісус, дав нам зростати й збагачуватися любов’ю. Отець — джерело, Він — русло, Святий Дух — живий потік. І Він — наше Життя через Духа. Саме вірою в Нього, перебуванням у Ньому і в Його любові, тим, що в тісній єдності з Ним ми даємо Духові виливати Божу любов, ми отримаємо відповідь на нашу молитву і будемо Ним Самим утверджені непорочними у святості. Нехай це буде для нас молитва віри, що переходить у хвалу: Благословен Господь, Який дасть нам зростати й збагачуватися любов’ю і утвердить нас непорочними у святості перед нашим Богом і Отцем у прихід нашого Господа Ісуса з Його святими.

Будьте сьвяті, як я сьвят.

Найласкавіший Боже і Отче! Знову дякую Тобі за те дивовижне спасіння через освячення Духа, яке зробило нас святими в Христі. І дякую Тобі, що Дух може так зробити нас учасниками життя Христового, щоб і ми були непорочні у святості. І що це Сам Господь дає нам зростати й збагачуватися любов’ю, щоб наші серця були так утверджені; що й щедра любов, і непорочна святість — обидві від Нього.

Благословенний Господи і Спасителю! Я приходжу тепер, щоб попросити й узяти як своє те, що Ти можеш для мене зробити. Я святий лише в Тобі; в Тобі я святий. У Тобі є для мене сила збагачуватися любов’ю. О Ти, в Кому перебуває повнота Божої любові і в Кому перебуваю я, — нехай Господь, мій Господь, збагатить мене любов’ю. У єдності з Тобою, в житті віри, в якому Ти живеш у мені, це може статися — і станеться. Наукою Твого Святого Духа веди мене всіма слідами Твоєї самозреченої любові, щоб і я весь згорів, благословляючи інших.

І так, Господи, могутньо утверди моє серце, щоб воно було непорочне у святості. Нехай самість загине перед Твоєю присутністю. Нехай Твоя святість, що віддає себе, аби зробити грішника святим, цілком заволодіє мною, доки моє серце і життя не будуть освячені цілком і ввесь мій дух, і душа, і тіло не збережуться непорочними до Твого приходу. Амінь.

1. Молімося дуже ревно, щоб наш інтерес до вивчення святості не був справою розуму чи почуттів, а справою волі й життя, яку бачать усі люди в щоденній ході й поведінці. «Збагачені любов’ю», «непорочні в сьвятостї» — це дасть ласку в Бога і в людей.

2. «Бог є любов»; творіння — це виплив любові. Відкуплення — це жертва і тріумф любові. Святість — це вогонь любові. Краса життя Ісуса — любов. Усім, що ми маємо від Божественного, ми завдячуємо любові. Наша святість не є Божою, не є Христовою, якщо ми не любимо.

3. «Любов не шукає свого». «Любов нїколи не впадає». «Любов — сповненнє закону». «Більша ж із сих любов». «Конець же завітування єсть любов». Любити Бога й людину — це означає бути святим. У стосунках щоденного життя святість може мати свої прості й лагідні початки і своє вправляння; так само у своєму найвищому досягненні святість — це звершена любов.

4. Уся цінність віри — від любові: від Божої любові, з якої вона черпає і п’є, і від любові до Бога й людей, що випливає з неї. Будьмо ж сильні у вірі — тоді збагатимося любов’ю.

5. «Любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам». Нехай це буде нашою впевненістю.

Ви завершили: Святість і непорочність

Назад Далі