Розділ 24 · 10 хв читання · 13 хв слухання
Святість і тіло
Двадцять третій день.
«Храм Божий сьвят, котрий єсте ви. Тїло ж про Господа, а Господь про тїло. Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого, що (живе) в вас; тим прославляйте Бога в тїлї вашому».—1 Коринтян 3:16, 6:13, 19.
«Незамужня журить ся про Господнє, щоб бути сьвятою тїлом і духом».—1 Коринтян 7:34.
«Представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові».—Римлян 12:1.
Приходячи у світ, наш благословенний Господь сказав: «Тїло ж наготовив Менї єси; ось, ійду вчинити волю Твою, Боже». А залишаючи цей світ, Він у Своєму власному тілі підніс наші гріхи на дерево. Отже, Він виконав Божу волю в тілі не менше, ніж у душі й дусі. Тому й сказано: «По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового».
Молячись за солунян і за їхнє освячення, Павло каже: «Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа». Про себе самого він писав: «всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся. Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому». А його щире очікування й надія були такі: «звеличить ся Христос у тїлї моїм, чи то життєм, чи то смертю». Зв’язок між тілом і духом такий тісний, сила гріха в дусі так часто приходить через тіло, а тіло так виразно є предметом і Христового відкуплення, і оновлення Святим Духом, що наше вивчення святості буде серйозно неповним, якщо ми не охопимо вчення Святого Письма про святість у тілі.
Слушно сказано, що тіло для душі й духа, які живуть і діють у ньому, — те саме, що мури для міста. Саме через них входить ворог. Під час війни все поступається обороні мурів. Часто віруючому не вдається зберегти душу й дух непорочними саме тому, що він не знає, як важливо тримати мури під охороною, тримати тіло освяченим. Або ж поступ у святості такий кволий тому, що він не розуміє: охорона й освячення тіла в усіх його частинах мають бути так само виразно ділом віри й так само безпосередньо здійснюватися могутньою силою Ісуса та вселенням Духа, як і оновлення внутрішнього життя. Владу в місті ми довіряємо Ісусові, а оборону мурів залишаємо у власних руках; і Цар не береже нас так, як ми сподівалися, а ми не можемо збагнути таємниці своєї поразки. Саме Бог миру — Сам Він, Який освячує цілковито, — мусить зберегти дух, і душу, і тіло цілими й непорочними. Скинія з її деревом і храм з його камінням були такі ж святі, як і все, що містилося в їхніх стінах: Божим святим потрібно, щоб і тіло було святе.
Щоб збагнути повне значення цього, згадаймо, як саме через тіло увійшов гріх. «Вбачала жінка, що добре дерево на їду» — це була спокуса в тілі; через неї було досягнуто душі: «принадне очима дивитись»; а через душу вона перейшла далі в дух: «і надило тим, щоб усе знати». В Іоановому описі того, що є у світі (1 Йоана 2:15), ми знаходимо той самий потрійний поділ: «хотїннє тїла і хотїннє очей, і гордощі сьвітові». І три спокуси, якими сатана спокушав Ісуса, точно цьому відповідають: спершу він намагався досягти Його через тіло, підказуючи вгамувати голод, зробивши хліб; друга спокуса (див. Луки 4) зверталася до душі — видінням царств цього світу та їхньої слави; третя — до духа, закликом утвердити й довести Своє Божественне Синівство, кинувшись униз. Навіть до Сина Божого перша спокуса прийшла так само, як до Адама і до всіх, хто у світі, — як хотіння тіла, як бажання задовольнити природну й законну потребу голоду. Ми не можемо надто уважно зауважувати те, що перший гріх людини було скоєно щодо питання, чи їсти те, що здавалося добрим на їжу, і що те саме питання — їсти, щоб угамувати голод, — стало полем бою, на якому відбулася перша сутичка Відкупителя з сатаною. Саме на питанні їжі й пиття того, що добре й дозволене, сатана перемагає більше християн, ніж вони самі усвідомлюють. Одним здається зайвим, а іншим — надто важким, щоб кожна потреба тіла була під владою й керуванням Святого Духа. І все ж так має бути, якщо тіло має бути святим, як Божий храм, і якщо ми маємо прославляти Його в нашому тілі й у нашому дусі. Перші підступи гріха відбуваються через тіло: у тілі ж буде здобуто й повну перемогу.
Те, чого Святе Письмо вчить про тісний зв’язок між тілом і духом, підтверджує й фізіологія. Те, що спершу здається суто тілесними провинами, залишає пляму й принизливо впливає на душу, а через неї тягне вниз і дух. А з другого боку, духовні гріхи — гріхи думки, уяви й вдачі — переходять через душу в тіло, закріплюються в нервовій будові й виявляють себе навіть в обличчі, у звичках чи схильностях тіла. З гріхом треба боротися не лише в царині духа: якщо ми хочемо звершувати святість, ми мусимо очищати себе від усякої нечистоти тіла і духа. «Коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі». Якщо ми справді маємо бути очищені від гріха й освячені для Бога, то тіло, як зовнішні укріплення, треба особливо надійно вберегти від влади сатани й гріха.
Як же цього досягти? Бог зробив для цього цілком особливе приготування. Святе Письмо так виразно говорить про Святого Духа — Духа, Який передає святість, — у зв’язку з тілом. На перший погляд здається, ніби слова «ваші тіла» вжито просто як рівнозначні словам «ви», «ви самі». Але коли глибше прозріння в силу гріха в тілі та в потребу визволення саме там загострює наше сприйняття, ми бачимо, що означає те, що тіло — храм Святого Духа. Ми помічаємо, як особливо Павло говорить саме про гріхи в тілі як про те, що оскверняє святий Божий храм, і як саме через силу Святого Духа в тілі він хоче, щоб ми прославляли Бога. «Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого; тим прославляйте Бога силою Духа сьвятого в тїлї вашому». Святий Дух має не лише стримувати й упорядковувати потреби тіла та їх задоволення, щоб вони були в мірі й поміркованості, — це лише негативний бік, — а мусить бути й позитивно духовна складова, що робить саме здійснення природних відправлень служінням святої радості й свободи на славу Божу: уже не загрозою для життя послуху й спільності, а засобом благодаті, справжньою допомогою духовному життю. Так буде лише в тілі, сповненому святого життя, цілковито опанованому Божим Духом.
Як же цього можна набути? У справжньому християнському житті самозречення — шлях до втіхи, відмова — до володіння, смерть — до життя. Поки є щось, чим ми вважаємо себе вільними й спроможними правильно користуватися чи втішатися, аби тільки робити це в міру, ми ще не побачили й не визнали власної несвятості чи потреби цілковитого оновлення Святим Духом. Недостатньо сказати: «Всяке створіннє Боже добре і нїщо не гидке, коли з подякою приймаємо»; ми мусимо пам’ятати й продовження: «осьвячуєть ся бо словом Божим і молитвою». Це освячення кожного створіння і користування ним — річ така ж реальна й урочиста, як і освячення нас самих. І так буде лише там, де ми, коли треба, жертвуємо даром і свободою ним користуватися, доки Бог не дасть нам сили справді вживати його лише на Його славу. Про одну з найсвятіших Божих установ — шлюб — Павло, який так гостро засуджує тих, хто забороняє одружуватися, виразно каже, що можуть бути випадки, коли добровільна безшлюбність буде найпевнішим і угодним Богові шляхом бути «сьвятими тїлом і духом». Коли бути святим, як святий Бог, справді стає великим прагненням і метою життя, тоді все буде або плекатися, або залишатися відповідно до того, чи сприяє воно головній меті. Дійсна й діяльна присутність Святого Духа в житті тіла буде тим вогнем, що безнастанно горить на жертовнику.
Як же цього досягти? Як щодо духа, так і щодо тіла, саме Бог, Бог у Христі, — наш Охоронець і наш Освятитель. Охорону міських мурів треба довірити Тому, Хто панує всередині. Слова «певен, що силен Він переказ мій схоронити», тобто зберегти те, що я Йому довірив, мають стати так само певною правдою щодо тіла, і щодо кожного з його відправлень, яке, як ми усвідомлюємо, дає привід для сумніву чи спотикання, як вони стали правдою щодо душі, яку ми довірили Йому для спасіння. Строковий вклад у банку — це гроші, віддані з моїх рук, щоб їх там зберігали: тіло або будь-яка його частина, що потребує освячення, мусить стати вкладом, довіреним Ісусові. Віра мусить покладатися на те, що Він приймає й береже його; молитва й хвала мусять щодня наново поновлювати цю певність, мусять підтверджувати передання вкладу й підтримувати спільність з Ісусом. Перебуваючи так у Ньому і в Його святості, ми отримаємо в житті довіри й радості силу виявити навіть у тілі, як повно й цілковито ми перебуваємо в Тому, Хто став для нас освяченням, і яка реальна й справжня Божа святість у Його народі.
Будьте сьвяті, як я сьвят.
Благословенний Господи, Ти, Хто є моє освячення! Я приходжу до Тебе тепер з цілком особливим проханням. Ти, Хто у Своєму власному тілі підніс наші гріхи на дерево і про Кого написано: «Осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового», — зволь об’явити мені, як моє тіло може сповна зазнати сили Твого дивовижного відкуплення. Я справді прагну бути святим для Господа і душею, і тілом.
Господи! Я надто мало розумів, що моє тіло — храм Святого Духа, що в ньому немає нічого, що могло б бути байдужим, що кожен його стан і кожне відправлення мають бути — Сьвятиня Господеві. А там, де я бачив, що так має бути, я все ж сам намагався берегти ці мури міста від ворожих підступів. Я забув, що і ця частина моєї істоти може бути збережена й освячена лише вірою — тим, що Ти береш під Свою опіку й охорону те, що віра Тобі довірила.
Господи Ісусе! Я приходжу тепер, щоб віддати це тіло з усіма його потребами в Твої руки. У втомі й нервовості, у збудженні й насолоді, у голоді й нестачі, у здоров’ї й достатку, о мій святий Спасителю, нехай моє тіло щохвилини буде під Твоєю охороною. Ти кличеш нас, щоб ми, «визволившись од гріха, оддавали члени наші в слуги правдї на осьвяченнє». Спасителю! У вірі у свободу від гріха, яку я маю в Тобі, я віддаю Тобі кожен член мого тіла: я вірю, що Дух життя в Тобі визволяє мене від закону гріха в моїх членах. Чи то життям, чи то смертю — звеличся в моєму тілі. Амінь.
1. У скинії та храмі матеріальна частина мала бути в злагоді зі святістю, що перебувала всередині, і бути її втіленням. Тому все було зроблено за зразком, показаним на горі. У двох останніх розділах книги Вихід ми вісімнадцять разів читаємо: «як повелїв Господь». Усе, навіть зовнішнє, було втіленням Божої волі. Так і наше тіло, як Божий храм, має в усьому бути впорядковане Божим словом, оживлене й освячене Святим Духом.
2. Як частину цієї святості в тілі Святе Письмо згадує одяг. Говорячи про «зовнїшнє заплїтаннє волосся і убираннє в золото, або зʼодяганнє в одежу» як про те, що не узгоджується з «окрасою лагідного й тихого духа», Петро каже: «Так бо колись і сьвяті жінки, що вповали на Бога, украшали себе». Святість було видно в їхньому вбранні: їхнє тіло було храмом Святого Духа.
3. «Коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі». Його оживляюча сила має панувати в усьому. Ми так звикли пов’язувати духовне з ідеальним і невидимим, що знадобиться час, роздуми й віра, щоб усвідомити, як фізичне й чуттєве впливає на наше духовне життя і як воно мусить бути під владою й натхненням Божого Духа. Навіть Павло каже: «Морю тїло моє і підневолюю, щоб, иншим проповідуючи, самому инодї не бути нїкчемним».
4. Якщо Бог справді вдихнув Свого Духа в тіло Адама, утворене з пороху землі, то хай не здається дивним, що Святий Дух і тепер оживляє своєю освячувальною силою також і наші тіла.
5. «Тілесність — кінцева мета Божих шляхів». Цей глибокий вислів давнього богослова нагадує нам про дуже занедбану істину. Велике діло Божого Духа — поєднатися з матерією і сформувати з неї духовне тіло, оселю для Бога. У нашому тілі Святий Дух звершить це, якщо матиме над ним повну владу.
6. Саме на цій істині про силу Святого Духа в тілі ґрунтується те, що називають зціленням вірою. Протягом усіх віків, у часи особливого духовного пробудження, Бог давав деяким людям побачити, як Христос робить тіло, навіть тут, причасником життя й сили Духа. Для тих, хто це бачить, зв’язок між святістю і зціленням дуже тісний і благословенний, бо Господь Ісус бере тіло у володіння для Себе.