Святі в Христі
Святість і відокремлення

Розділ 11 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Святість і відокремлення


Десятий день.

«Я Господь, Бог ваш, що вас повилучував із народів. І будете ви передо мною сьвятими, я бо сьвятий, я Господь, і я вилучив вас ізміж инших народів, щоб ви були моїми».—3 Мойсея 20:24, 26.

«Покіль не мине час той, що він відлучився для Господа, сьвятим буде він…. По всї днї назарейства свого він сьвятий Господеві».—4 Мойсея 6:5, 8.

«Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. Тим же оце вийдїмо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його».—Євреїв 13:12, 13.

Відокремлення — це не святість, але воно — шлях до неї. Хоча без відокремлення не може бути святості, буває відокремлення, яке до святості не веде. Дуже важливо зрозуміти і різницю, і зв’язок між ними, щоб уберегтися як від помилки праворуч — вважати святістю саме лише відокремлення, так і від помилки ліворуч — шукати святості без відокремлення.

Єврейське слово «святість», можливо, походить від кореня, що означає «відокремлювати». Але там, де в нашому перекладі стоїть «відокремити», «відлучити» чи «виділити», в оригіналі вжито зовсім інші слова. Слово «святий» уживається виключно для вираження цього особливого поняття. І хоча поняття святості завжди включає поняття відокремлення, саме воно є чимось безмежно вищим. Дуже важливо добре це зрозуміти, бо про відокремлення для Бога, про віддання себе на Його вимогу, про відданість або посвячення Його служінню часто говорять так, ніби саме це і становить святість. Ми не можемо надто наполегливо підкреслювати думку, що це лише початок, передумова: сама святість — безмежно більше; святість — це не те, чим я є, що я роблю чи що віддаю, а те, чим є Бог, що Він дає мені й що Він чинить у мені. Саме те, що Бог заволодіває мною, робить мене святим; справді освячує саме присутність і слава Божа. Уважне вивчення Божих слів до Ізраїля зробить це для нас ясним. У книзі Левит ми вісім разів знаходимо вислів: «Будьте сьвятими, я бо сьвятий». Святість — найвища властивість Бога, що виражає не лише Його стосунок до Ізраїля, а й саму Його сутність і природу, Його безмежну моральну досконалість. І хоча лише дуже повільними, поступовими кроками Він може навчити тілесний, затьмарений розум людини, що це означає, проте від самого початку Він каже Своєму народові, що Його намір — щоб вони були подібні до Нього: святі, бо Він святий, і так, як Він святий. Коли мені кажуть, що Бог відокремлює людей для Себе, щоб вони були Його, так само як Він віддає Себе, щоб бути їхнім, мені говорять про стосунок, який існує, але нічого не говорять про справжню природу цієї Святої Істоти чи про суттєву цінність святості, якою Він хоче поділитися зі мною. Відокремлення — це лише відкладання посудини вбік і взяття її у володіння, щоб очистити її та вжити; справжню ж цінність їй надає те, що її наповнюють дорогоцінним вмістом, який ми їй довіряємо. Святість — це Божественне наповнення, без якого відокремлення залишає нас порожніми. Відокремлення — це не святість.

Але відокремлення необхідне для святості. «Я вилучив вас ізміж инших народів, і будете ви сьвятими». Поки я не виберу й не відокремлю посудину від тих, що довкола неї, і, якщо треба, не очищу її, я не можу ні наповнити її, ні вжити. Я мушу тримати її в руці, мати над нею повну й виключну владу на цей час, інакше я не наллю в неї дорогоцінного молока чи вина. Так само й Бог відокремив Свій народ, коли вивів його з Єгипту, відокремив його для Себе, коли дав йому Свій заповіт і Свій закон, щоб мати його під Своїм проводом і владою і здійснити Свій намір — зробити його святим. Цього Він не міг зробити, поки не відокремив їх і не пробудив у них свідомості, що вони — Його особливий народ, цілком і тільки Його, поки не навчив їх також і самих відокремлювати себе для Нього. Відокремлення необхідне для святості.

Установа назорейства підтвердить це і також дуже ясно покаже, що означає відокремлення. Ізраїль мав бути святим народом. Його святість особливо прообразували його священики. Щодо окремого ізраїльтянина, то ніде в книгах Мойсея ми не читаємо, що він святий. Але були постанови, за якими ізраїльтянин, що бажав довести своє прагнення бути цілковито святим, міг це зробити. Він міг відокремитися від звичайного життя народу навколо себе і жити життям назорея — відокремленого. Таке відокремлення в ті дні тіней і прообразів приймалося як святість. «По всї днї назарейства свого він сьвятий Господеві».

Відокремлення полягало передусім у трьох речах: у поміркованості — утриманні від плоду виноградної лози; у смиренні — у тому, щоб не стригти й не голити волосся («коли чоловік має довге волоссє, то сором йому»); у самопожертві — у тому, щоб не опоганювати себе навіть заради батька чи матері, коли вони помруть. Особливо ж нам треба зауважити, що відокремлення було не від недозволеного, а від дозволеного. Не було нічого грішного самого по собі в тому, що Авраам жив у домі свого батька чи що Ізраїль мешкав у Єгипті. Дух відокремлення виявляється в тому, щоб відмовитися не лише від того, про що можна довести, що це гріх, а й від усього, що може перешкодити повній силі нашої віддачі себе в Божі руки, щоб Він зробив нас святими.

Засвоймо уроки, які підказує ця істина. Ми мусимо знати потребу відокремлення. Це не довільна Божа вимога: вона ґрунтується на самій природі речей. Відокремити річ — означає звільнити її для одного особливого вжитку чи призначення, щоб вона з неподіленою силою виконувала волю того, хто її вибрав, і так здійснила своє призначення. Це принцип, що лежить в основі всякого поділу праці: повне відокремлення для однієї галузі науки чи праці — шлях до успіху й досконалості. Переді мною дубовий ліс: дерева в ньому тягнуться вгору, прямі й близько одне до одного. А на узліссі стоїть одне дерево, відокремлене від своїх побратимів; його масивний стовбур і широко розкинуте гілля свідчать, що саме його відокремленість — те, що для нього відокремлено велику ділянку землі, по якій можуть розкинутися коріння й віття, — і є таємницею його зростання й величі. Наші людські сили обмежені; якщо Бог має повністю заволодіти нами, якщо ми маємо повністю тішитися Ним, то відокремлення для Нього — не що інше, як проста, природна, неодмінна умова. Бог хоче, щоб ми цілком належали Йому, аби Він міг цілком віддати Себе нам.

Ми мусимо знати мету відокремлення. Її можна знайти в тому, що сказав Бог: «Будете ви передо мною сьвятими, я бо сьвятий, я Господь, і я вилучив вас ізміж инших народів, щоб ви були моїми». Бог відокремив нас для Себе в найглибшому значенні цього слова, щоб увійти в нас і виявити Себе в нас. Його святість — це сума й осердя всіх Його досконалостей; Він відокремив нас для того, щоб зробити нас святими, як Він Сам. Саме по собі відокремлення ніколи не має цінності; воно може стати вкрай хибним чи шкідливим; усе залежить від поставленої мети. Коли Бог дістає нас і повністю заволодіває нами, коли вічне життя в Христі панує над усією нашою істотою, коли Святий Дух вільно й повно пливе крізь нас, так що ми живемо в Богові, а Бог у нас, — тоді відокремлення стане не справою постанов і обрядів, а духовною дійсністю. І коли цей Божий намір побачено, прийнято і до нього прагнуть, тоді важкі питання — від чого саме ми мусимо відокремитися і скільки жертви вимагає відокремлення — легко знайдуть відповідь. Бог відокремлює від усього, що не веде нас у Його святість і спілкування з Ним.

Понад усе нам треба знати силу відокремлення — ту силу, що веде нас у нього в дусі бажання й радості, свободи й любові. Велике відокремлювальне слово людської мови — слово «моє». У ньому — велике джерело зусиль і щастя: у дитини з її іграшками, у праці з її заробітками й нагородами, у патріота, що вмирає за свою батьківщину, — саме це «моє» накладає руку на те, що воно відділяє від усього іншого. Це велике слово, яким говорить любов. Чи то дитина каже своїй матері: «Моя рідна мамо», — і чує у відповідь: «Моя рідна дитино»; чи наречений, що забирає дочку з її улюбленого дому і від батьків, щоб вона стала його; чи Святий Бог, що промовляє: «Я вилучив вас ізміж инших народів, щоб ви були моїми», — завжди саме цим «моє» любов виявляє свою могутню силу і притягує до себе від усього іншого. Сам Бог не знає сильнішого доводу, не може виявити могутнішої притягальної сили, ніж оця: «щоб ви були моїми». І сила відокремлення прийде до нас і діятиме в нас саме тоді, коли ми віддаємося тому, щоб вивчати й усвідомлювати цей святий намір, прислухатися до цього дивовижного «моє» й привласнювати його, дати цій Всемогутній Любові схопити нас і заволодіти нами.

Простежмо крок за кроком дивовижний шлях, яким Божественна Любов здійснює свою відокремлювальну працю. У відкупленні вона готує дорогу. Ізраїль відокремлено від Єгипту кров’ю Ягняти та провідним вогняним стовпом. Своїм наказом: «Вийдїть із між них, і відлучіть ся», — вона пробуджує людину до дії; своїми обітницями: «Я буду Богом вашим», — вона розпалює бажання і зміцнює віру. В усіх святих мужах і слугах Божих, а врешті в Тому, Хто був преподобний, безвинний, непорочний, відлучений від грішників, вона вказує шлях. Силою Святого Духа, Духа святості, вона запечатує відокремлення присутністю Бога, що живе всередині. Ось справді сила відокремлення. Відокремлювальна сила Божої присутності — ось що нам треба пізнати. «Чим же впевняться, що знайшов я ласку в очах твоїх, я й люде твої?» — сказав Мойсей, — «чи не тим же, що пійдеш ти з нами? Так і відрізнимось ми, я й люде твої, від усякого народа, який є на земному лицї». Саме свідомість присутності Того, Хто живе всередині нас, — присутності, що робить і зберігає нас Його власністю, творить справжню відокремленість від світу та його духу, від нас самих і нашої власної волі. І коли ми приймаємо це відокремлення, цінуємо його й неухильно перебуваємо в ньому, Божа святість увійде й заволодіє нами. І ми усвідомимо, що бути власністю Господа, Його власним народом, — це безмежно більше, ніж лише вважатися чи визнаватися Його; що це означає не менше, як те, що Бог силою і вселенням Святого Духа наповнює нашу істоту, наші почуття і нашу волю Своїм власним життям і Своєю святістю. Він відокремлює нас для Себе й освячує нас, щоб ми були Його оселею. Він Сам приходить, щоб особисто заволодіти нами через вселення Христа в серце. І тоді ми справді відокремлені й зберігаємося відокремленими завдяки Божій присутності в нас.

Будьте сьвяті, бо я сьвят.

О мій Боже! Ти, що відокремив мене для Себе, благаю Тебе: Твоєю могутньою силою зроби це Божественне відокремлення для мене ділом і правдою. Нехай і всередині, в глибинах мого власного духу, і назовні, в усьому моєму спілкуванні з людьми, буде на мені вінець відокремлення мого Бога.

Особливо благаю Тебе, о мій Боже: доверши в силі відокремлення від моєї самості! Нехай Твоя присутність у вселенні мого Господа Ісуса буде тією силою, що скидає мою самість з престолу. Я відвернувся від нього з огидою; о мій Отче, об’яви Свого Сина повністю в мені! Лише Його воцаріння в моєму серці може зберегти мене Твоїм, коли Він Сам займе місце моєї самості.

І дай мені благодать, Господи, щоб у моєму зовнішньому житті я чекав на Божественну мудрість, аби вмів свідчити — для Твоєї слави і для того, чого потребує Твій народ, — про блаженство повної відмови від усього заради Бога, про відокремлення, яке нічого не залишає собі, щоб бути Його і тільки Його.


Святий Господи Боже! Відвідай Свій народ. О, вирви їх зі світу й від уподібнення до нього. Відокрем, Господи, відокрем Своїх для Себе. Відокрем, Господи, пшеницю від полови; відокрем, наче вогнем, золото від шлаку, щоб було видно, хто Господні, — Його святі. Амінь.

1. Любов відокремлює дієво. З якою ревністю чоловік вимагає собі дружину, мати — своїх дітей, скупий — свої статки! Моліться, щоб Святий Дух показав вам, як Бог привів вас до Себе, щоб ви були Його. «Він сьвятий Бог; ревнивий Бог він». Божа любов, вилита в серце, робить відокремлення легким.

2. Смерть відокремлює дієво. Якщо я вважаю себе справді мертвим у Христі, то я відокремлений від своєї самості силою Христової смерті. Життя відокремлює ще могутніше. Коли я кажу: «Не я, а живе Христос у менї», — я піднесений із життя самості.

3. Відокремлення мусить бути явним; воно призначене бути свідченням для інших і для нас самих; воно мусить знайти вираження в зовнішньому, якщо внутрішньо має бути справжнім і сильним. Особливість символічної дії в тому, що вона не лише виражає почуття, а й живить і зміцнює почуття, якому відповідає. Коли душа входить у спілкування з Богом, вона відчуває потребу зовнішнього відокремлення, іноді навіть від того, що іншим здається нешкідливим. Якщо зовнішнє натхнене духом смиренного посвячення Богові, воно може стати великим зміцненням справжньої відокремленості.

4. Відокремлення для Бога і привласнення нас Ним ідуть разом. Таке благословення прийшло до мучеників, ісповідників, місіонерів, — до всіх, хто виразно засвідчив свою готовність покинути все.

5. Відокремлення починається в любові й закінчується в любові. Дух відокремлення — це дух самопожертви, віддання себе Божій любові; той, хто справді відокремлений, буде найлюблячішим і найбільше прихилятиме до себе серця, відданий служінню Богові й людям. Хіба не самопожертвна любов Ісуса — те, що відокремлює, що вирізняє Його з-поміж усіх інших? Це і є Його відокремленість, у якій ми маємо уподібнитися Йому.

6. Божа святість — це Його відокремленість; увійдімо в Його відокремленість від світу — це й буде нашою святістю. Єднайтеся з Богом. Тоді ви відокремлені й святі. Бог відокремлює для Себе не дією ззовні, а тим, що Його воля і присутність заволодівають нами.

Ви завершили: Святість і відокремлення

Назад Далі