Розділ 2 · 5 хв читання · 7 хв слухання
Передмова, або Коротка розповідь про видання цієї праці
ПЕРЕДМОВА
АБО КОРОТКА РОЗПОВІДЬ ПРО ВИДАННЯ ЦІЄЇ ПРАЦІ
НАПИСАНА ЇЇ АВТОРОМ І ПРИСВЯЧЕНА ТИМ, КОГО БОГ УДОСТОЇВ ЙОГО ПОРОДИТИ ДО ВІРИ ЧЕРЕЗ СЛУЖІННЯ СЛОВА
ДІТИ, благодать із вами, амінь. Хоч мене й забрано від вас тілесно і так зв’язано, що я не можу виконувати обов’язку, який Бог поклав на мене щодо вас, — для дальшого вашого повчання й утвердження у вірі та святості тощо, — проте, щоб ви бачили, що душа моя має батьківську турботу й щире прагнення до вашого духовного й вічного блага, я тепер знову, як і раніше з верхів’я Сеніру та Єрмону, так нині з левових лігвищ, із гір, де рисі (Пісень 4:8), усе ще дивлюся вслід усім вам і дуже прагну побачити, як ви безпечно прибудете до бажаної пристані.
Дякую Богові, хоч би коли згадав про вас; і радію, навіть тоді, як застряг між зубами левів у пустелі, тій благодаті, і милості, і пізнанню Христа, нашого Спасителя, які Бог дарував вам разом із рясною вірою і любов’ю. Ваш голод і спрага ще ближче пізнати Отця в Його Сині, ваша ніжність серця, ваш трепет перед гріхом, ваша твереза й свята поведінка перед Богом і людьми — велика розрада для мене; «Ви бо слава моя і радість» (1 Солунян 2:20).
Посилаю вам тут, у цьому листі, краплину того меду, який я взяв із трупа лева (Суддїв 14:5-9). Я й сам його скуштував і дуже ним підкріпився. (Спокуси, коли ми вперше стрічаємося з ними, — як той лев, що ревів на Самсона; але якщо ми їх переможемо, то наступного разу, побачивши їх, знайдемо в них гніздо меду.) Филистимляни мене не розуміють. Це своєрідна розповідь про Божу працю над моєю власною душею, від самого початку й донині; з неї ви побачите, як мене повалювано й підводжено, бо він ранить, і його ж руки гоять. Написано в Писанні (Ісаїї 38:19): «Отець дітям переказуватиме вірність Божу». Так, саме для того я так довго лежав біля Синаю (5 Мойсея 4:10, 11), щоб бачити вогонь, і хмару, і темряву, — аби боятися Господа по всі дні мого життя на землі й розповідати моїм дітям про його дивні діла (Псальма 78:3-5).
Мойсей (4 Мойсея 33:1, 2) описав мандри синів Ізраїля з Єгипту до землі Ханаанської і звелів також, щоб вони пам’ятали свою сорокалітню мандрівку пустелею. «Мусиш памятати всї дороги, що ними водив тебе Господь, Бог твій, усї сорок роки, по степу, щоб впокорити тебе, щоб випробовувати тебе, щоб довідатись, що в тебе в серцї, чи додержувати меш заповідї його, чи нї» (5 Мойсея 8:2). Тож це я й намагався зробити; і не лише це, а й оприлюднити, щоб, коли Бог дасть, інші, читаючи про Його працю наді мною, згадали, що Він зробив для їхніх душ.
Корисно християнам часто згадувати самі початки благодаті в їхніх душах. «Сьвяткова се ніч Господеві за вивод їх із Египецької землї. Се ж то й єсть ніч сьвяткована Господеві про всї сини Ізрайлеві в роди і роди їх» (2 Мойсея 12:42). «Боже мій, — каже Давид (Псальма 42:6), — душа моя хиляється в мене; тому спогадав я тебе із землї Йорданської і Гермонської, з гори Мізгар». Він згадував також лева й ведмедя, коли йшов битися з велетнем із Гату (1 Самуїлова 17:36, 37).
Павло мав звичай (Дїяння 22), і то навіть тоді, коли його судили на смерть (Дїяння 24), завжди розповідати перед суддями, як він навернувся: він згадував той день і ту годину, коли вперше зустрівся з благодаттю, бо знаходив у цьому для себе опору. Коли Бог провів синів Ізраїля через Червоне море далеко в пустелю, вони все ж мусили повернути назад, аж туди, щоб пам’ятати, як там потонули їхні вороги (4 Мойсея 14:25). Бо хоч перед тим вони й співали Йому хвалу, а проте «скоро забули дїла його» (Псальма 106:11-13).
У цій моїй розповіді ви можете побачити багато — багато, кажу, Божої благодаті до мене. Дякую Богові, що можу вважати її великою, бо вона була вища і за мої гріхи, і за спокуси сатани. Я можу згадувати свої страхи, і сумніви, і сумні місяці з утіхою: вони — мов голова Голіята в моїй руці. Для Давида не було нічого подібного до Голіятового меча, того самого меча, що мав би встромитися в його нутрощі; бо сам вигляд його і спогад про нього проповідували йому Боже визволення. О, спогад про мої великі гріхи, про мої великі спокуси і про мої великі страхи загинути навіки! Вони знову оживляють у моїй пам’яті спогад про мою велику допомогу, мою велику підтримку з неба і велику благодать, яку Бог виявив до такого нещасного, як я.
Мої дорогі діти, згадайте давні дні й літа минулих віків; згадайте також ваші пісні вночі й роздумуйте у своєму серці (Псальма 77:5-12). Так, шукайте пильно й не лишайте в ньому жодного недослідженого закутка, бо там захований скарб — скарб вашого першого й другого досвіду Божої благодаті до вас. Пам’ятайте, кажу, слово, що вперше схопило вас; пам’ятайте свої жахи сумління, і страх смерті й пекла; пам’ятайте також свої сльози й молитви до Бога; так, як ви зітхали під кожним живоплотом, благаючи милосердя. Хіба немає у вас своєї гори Мізгар, щоб її згадати? Чи ви забули той лан за огорожею, ту молочарню, ту стайню, ту клуню і подібні місця, де Бог відвідав вашу душу? Пам’ятайте також Слово — Слово, кажу, на яке Господь дав вам уповати. Якщо ви згрішили проти світла; якщо вас спокушає хулити; якщо ви поринули в розпач; якщо думаєте, що Бог воює проти вас; або якщо небо сховане від ваших очей, — пам’ятайте, що так було і з вашим батьком, але з усього того визволив мене Господь.
Я міг би багато ширше розповісти в цій своїй оповіді про мої спокуси й муки через гріх, а також про милосердну доброту й діяння Боже з моєю душею. Я міг би також узяти стиль, набагато вищий за той, яким тут розповідаю, і міг би все прикрасити більше, ніж, як видно, зробив тут, але не смію. Бог не грався, переконуючи мене в гріху; диявол не грався, спокушаючи мене; і я не грався, коли поринав мов у бездонну прірву, коли муки пекла охопили мене; тому й мені не годиться гратися, розповідаючи про це, — а слід бути простим і щирим і викласти все так, як було. Кому це до вподоби, нехай приймає; а кому ні — нехай напише краще. Прощавайте.
Мої дорогі діти, молоко й мед — за цією пустелею. Нехай Бог буде милостивий до вас і дасть, щоб ви не лінувалися ввійти й заволодіти землею.