Четверта промова

Гадаю, дорогі друзі, що маю сказати вам тепер лише кілька слів. Я, так би мовити, тримаюся Бога, просячи сили, щоб їх сказати, аби вони запали у ваші серця й дали негайні й тривалі наслідки у вашому житті. Я вірю, що Господь не тільки засмучений і розчарований, — я вірю, що Він гнівається, коли Його люди сходяться, і говорять, і співають, і моляться, а тоді розходяться, не досягши жодного певного наслідку, — так і не давши Йому нічого й не одержавши нічого від Нього. Я вірю, що Він почуває щодо нас достоту те саме, що почував щодо Свого давнього народу, коли сказав у Малахії 2:13: «…ви зневолюєте (жінок ваших) обливати жертовник Господень сльозами з голосїннєм і риданнєм, так що він уже й не дивиться на приноси й не приймає вмоляючої жертви з рук ваших.» Ніби Він казав: «Ви знаєте, чого Я хочу від вас; прийдіть і зробіть це; а коли зробите, Я повідчиняю вам отвори небесні й виллю благословення».

Серце моє заболіло від того, що сказала мені сьогодні вранці одна пані, перш ніж я ввійшла в цю залу. Вона сказала: «Одна моя приятелька зауважила: „Ти ж не хочеш сказати, що збираєшся скликати чотири тисячі людей, щоб волати за Святим Духом?“ Вона відказала: „Так, саме так.“ „Ну, мене це лякає. А що, коли щось станеться; коли щось таки буде вчинено?“» Дав би Бог, щоб щось сталося; дав би Бог, щоб було вчинено щось, що когось налякало б. Але о! що це виявило? Глибини скептицизму й невірства; а проте люди дивуються, що скептицизм зростає. Чи ж дивно, що скептики висміюють нас? Чи ж дивно, що на Товариствах християнських доказів устають люди й кажуть, що християнська система застаріла? Не дивно, коли такий стан серця в Господніх людей.

Люди сходяться разом, і моляться, і говорять, і співають «Біліший від снігу», а вірять у це не більше, ніж погани. Вони моляться за Святого Духа й навіть не вірять, що Святий Дух є. Вони просять Бога щось учинити, тоді як ніколи не знали, щоб Він щось учинив, і не сподіваються, що колись учинить. Світ гине через цю несправжність і нищиться нею.

Джозефіна Батлер каже про Францію: «Франція чекає на справжність:» і Англія так само, і ввесь світ чекає на справжність. Нехай Бог допоможе нам зробити хоч кількох справжніх людей. Дехто з вас вірить, що нічого не станеться. Ви не вірите, що Бог щось учинить, — то Він і не вчинить у вашому досвіді. Якби ви жили в Назареті, чи гадаєте ви, що Ісус Христос учинив би щось для вас? Якби ви були глухі й німі, ви такими б і лишилися, бо Він не міг би вчинити у вас жодного великого чуда через ваше невірство! Він той самий і тепер; і якщо ви не сподіваєтеся, що Він щось учинить, брате, Він і не вчинить. Але дехто з нас таки сподівається, що Він щось учинить. Дехто з нас вірить, що Він щось учинить і що цим малим каменем, відірваним від гори не руками, Він має намір звести велике царство. Ісус Христос не буде розчарований і не дозволить дияволові вічно посміюватися Йому в лице й казати: «Я ошукав Тебе й забрав Твою спадщину». Ми щось учинимо — або загинемо, намагаючись.

Зрештою, чого Бог хоче від нас? Він хоче, щоб ми просто були і робили. Він хоче, щоб ми були подібні до Його Сина, а тоді робили те, що робив Його Син; і коли ми до цього дійдемо, Він через нас потрясе світом. Люди кажуть: «Ви не можете бути подібні до Його Сина». Дуже добре, тоді ви ніколи не одержите більше, ніж вірою просите. Якби я не вважала Ісуса Христа досить сильним, щоб зруйнувати діла диявола й повернути нас до первісного Божого взірця, я б назавжди кинула всю цю справу. Що! Він дав нам релігію, якої ми не можемо виконувати? Кажу: ні, Він не прийшов насміхатися з нас. Що? Він дав нам Спасителя, який не може спасти? Тоді я відмовляюся мати з Ним щось спільне. Що! невже Він береться зробити для мене те, чого не може? Ні, ні. 4 Мойсея 23:20 каже нам: «Бог, не чоловік той льживий, щоб туманити людину.» — і я кажу вам, що Його задум спасіння двобічний: він і до Бога, і до людини. Він має на увазі мене так само, як має на увазі великого Бога. Це не просто задум спасіння — це задум відновлення.

Якщо Він не може відновити мене, Він мусить мене засудити. Якщо Він не може зцілити мене, і створити мене заново, і відновити мене до того взірця, яким Він задумав мене бути, то Він не лишив Собі вибору.

Я кидаю виклик кожному спростувати з Біблії, що Він має намір відновити мене — мозок, серце, душу, дух, тіло, кожне волокно моєї природи — відновити мене досконало, цілком уподібнити мене до образу Його Сина. Якби Він міг спасти мене, не відновивши мене, то міг би спасти мене й зовсім без Спасителя. Як ви читаєте свої Біблії? Як ви читаєте історію чудес — оповіді про те, як Він відкривав очі, відтворював вуха, очищав прокаженого й воскрешав мертвих? Він зцілить вас, якщо ви Йому дозволите.

Ось якого роду слова потрібні світові — живі слова, живі втілення християнства, ходячі втілення Духа, і життя, і сили Ісуса Христа. Ви можете розсіювати Біблії, як ви це й робили, по всьому світу. Ви можете проповідувати, і співати, і говорити, і робити що завгодно; але якщо ви не покажете людям живих послань, не покажете їм переображення характеру й життя в самих собі, звершеного силою й благодаттю Божою, — якщо ви не підете до них і не будете чинити діл Ісуса Христа, то можете й далі проповідувати, а світ ставатиме дедалі гіршим, і церква теж. Нам потрібне живе втілення християнства. Нам потрібно, ЩОБ ІСУС ЗНОВУ ПРИЙШОВ У ТІЛІ.

Чи помічали ви коли-небудь час дієслова в тому місці — 1 Йоана 4:2: «…всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога.» — не що Він колись прийшов і не що Він був прийшов, а що Він прийшов і є в тілі тепер. О! як люди ненавидять Ісуса Христа в тілі. Ви можете бути хоч які набожні, хоч які законницькі, аж доки не прийдете до Ісуса в тілі, — і тоді вони скреготатимуть на вас зубами, як скреготали на Христа. Вони не можуть устояти проти таких людей. Ось чого хоче світ — святих людей; і ніщо інше не зарадить. Ми випробували все інше. Ви, християни з інших підрозділів Господніх сил, ви випробували Біблії, і проповідування, і спів, і богослужіння, і недільні школи. Я нещодавно була в тій частині краю, де мені сказали, що майже кожен із мешканців пройшов через їхні недільні школи, а проте там є чоловіки, які потягнуть молоду дівчину вниз кам’яними сходами й битимуть її ногами, доки вона не стане синя. Величезна маса людей, які брали участь у Ланкаширських заворушеннях, пройшла через ваші недільні школи.

Отож кажу: Бог промовляє до вас у цих речах, якби тільки ви схотіли Його почути, і Він каже, що буква вбиває, що обрізання, і хрещення, і форми, і обряди, і ходіння до церкви, і читання Біблії — усе це ніщо, коли в цьому немає Святого Духа. Вам знову потрібне справжнє, живе втілення християнства, і якщо Армія спасіння не буде ним, то нехай Бог її погасить! Я готова була б промовляти на похороні Армії, якби не вірила, що вона ним буде. Світ помирає, прагнучи цього.

Мене так зворушила вчора історія з Парижа, яку розповіла молода жінка, що тільки-но повернулася й розказувала мені про мою дорогу дитину. Історія була така: одного ранку прийшла жінка й попросила покликати ту пані. Її спробували відправити геть і спитали: «Хіба не підійде хтось інший?» «Ні», — сказала жінка, — «я справді хочу побачити саму ту пані». Їй сказали: «Ви не можете побачити її сьогодні — вона надто хвора!» «Тоді», — сказала вона, — «коли я можу її побачити?» Їй призначили час на наступний день пополудні, і тоді ця бідна жінка прийшла й розповіла таку історію: «Я справді чула шість років тому, що є хтось, хто може вигнати диявола. Ось бачте, у мене диявол усередині, і він робить мене злою й нещасною, і я справді хочу, щоб його з мене витягли, і я оці шість років бігаю, щоб знайти когось, хто зміг би його витягти. Я була в багатьох священників, але вони не могли його витягти, бо в них самих був диявол; і, бачте, коли диявол у мені й диявол у них, ми починали битися, і вони не могли його витягти». Який же це коментар на Дїяння 19:15: «Та дух лукавий озвавшись, казав: „Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?“» Звісно, ніхто не може вигнати диявола, якщо в ньому самому диявол. Здоровий глузд бідної старої жінки сказав їй це.

«І ще», — вела вона далі, — «один добродій сказав мені, що ця пані, яка сюди приїхала, здатна його витягти, і я прийшла до неї, щоб вона це зробила, бо я хочу, щоб його витягли». О так! подумала я, ось чого прагне бідне людство по всьому світу. ЇМ ПОТРІБНІ ЛЮДИ, ЯКІ МОЖУТЬ ВИГНАТИ ДИЯВОЛА, — люди, які мають у собі силу Святого Духа, щоб це зробити. О! чи будете ви такою людиною?

«Де Бог?» — сказав мені днями хтось у муці, — «Де Бог?» Де ж справді!

«Чому Він не покаже Себе? Чому Він нічого не вчинить?» Та пані боялася, що щось станеться, коли 4000 зійдуться разом молитися за Святого Духа! А чому б і ні? Ви кажете, що Він не змінився. Ваш символ віри так каже. Ви кажете, що Він той самий учора, сьогодні й навіки.

Ви кажете, що потреби світу такі самі великі. Ви кажете, що Його велике, любляче серце б’ється за Його впалу, грішну, заблукану людську родину. Ви кажете, що Він нас любить. Ви завжди розповідаєте про Його любов. З якої ж причини Він нічого не робить для нас і не сходить у тій самій повноті духовної сили, як зійшов у П’ятдесятницю? Чому? Лише тому, що ви не так віддані Йому й не так готові це робити, як були люди в давніші часи. Ви не вважали всього за сміття й за втрату. Ви не кинули всього на терези, а тому Він не хреститиме вас Святим Духом у такий спосіб. Ось які люди потрібні світові — люди однієї думки: Христос, і Він розп’ятий. Заради Христа, облиште сперечатися.

Я сказала одній пані, яка одержала це благословення, коли до неї добралися й почали з цим віршем і тим віршем, і цим перекладом і тим перекладом: «Глядіть, не починайте розважати; ви втратите своє благословення», — і вона таки його втратила. Ви не можете пізнати цього розумовим осягненням. О! якби світ міг пізнати це осягненням, як же багато він знав би. Але Він відкидає всю вашу філософію. Це не через осягнення, а через віру! Якщо ви колись пізнаєте Бога, то це буде вірою, ставши як мала дитина, — відчинивши свої уста й сказавши: «Господи, налий;» і тоді ваші доводи й труднощі минуться, і ви побачите святість, освячення, чистоту, звершену любов, що палають на кожній сторінці Божого Слова. Я плачу перед Богом, я відчуваю майже більше, ніж можу знести, через цю жахливу звичку, яку, здається, мають деякі люди, — виривати хліб з уст дітей саме тоді, коли в них щойно розпалюється до нього апетит. Нехай Господь помилує їх! Якщо ви самі не входите, то заради Христа не тримайте інших людей поза дверима.

Служитель — відданий, добрий чоловік — намагався показати мені, що це освячення надто велике, щоб його здобути й утримати. Я сказала: «Дорогий пане, звідки ви знаєте? Якщо в іншого є віра, щоб підступити до Ісуса Христа й сказати: „Ось, я бачу це у Твоїй Книзі; Ти обіцяв це мені; отже, Господи, я маю віру, щоб це взяти:“ — глядіть, не міряйте його привілею своєю вірою. Чи гадаєте ви, що церква досягла Його мірила привілею й обов’язку? Я не гадаю. Їй ще багато кроків треба зробити. Глядіть, не станьте нікому на заваді». Законом царства від краю до краю буде — «По вірі вашій». Якщо ви хочете цього благословення, складіть свої доводи, поставте ноги на свої суперечки, підступіть до престолу й попросіть його, і вбийте, і розіпніть, і відкиньте від себе ту закляту річ, що йому перешкоджає, — і тоді ви його матимете, і Господь наповнить вас Своєю силою і славою тепер, і щось станеться. Нехай Господь це дасть. Амінь.

Кінець