За мірою віри

«І рече Ісус до сотника: Йди, і, як вірував єси, станеть ся тобі. І одужав слуга його тієї самої години» (Маттея 8:13).

Це місце Писання ставить перед нами один із головних законів Царства Небесного. Щоб зрозуміти Божі шляхи з Його народом і наші стосунки з Господом, треба глибоко збагнути цей закон і не відступати від нього. Бог не лише дає або стримує Свої дари відповідно до віри чи невіри кожного, а й уділяє їх більшою чи меншою мірою — лише в міру тієї віри, яка їх приймає. Бог шанує право вибору, яке Він Сам дав людині. Тому Він може благословити нас лише тією мірою, якою кожен віддає себе Його божественній дії і відкриває Йому все своє серце. Віра в Бога — це не що інше, як повне відкриття серця, щоб прийняти все від Бога; тому людина може прийняти Божу благодать лише за мірою своєї віри, і це стосується божественного зцілення так само, як і будь-якої іншої Божої благодаті.

Цю правду підтверджують духовні благословення, які можуть виникати з хвороби. Часто ставлять два запитання: (1) Хіба не Божа воля, щоб Його діти іноді довго перебували в хворобі? (2) Якщо визнано, що божественне зцілення приносить більше духовного благословення, ніж сама хвороба, то чому Бог дозволяє деяким Своїм дітям хворіти багато років і в цьому стані дає їм благословення в освяченні та в спілкуванні з Собою? Відповідь на обидва запитання така: Бог дає Своїм дітям за їхньою вірою. Ми вже мали нагоду зауважити, що в тій самій мірі, в якій Церква ставала світською, її віра в божественне зцілення слабшала, аж поки зрештою не зникла зовсім. Віруючі, здається, не усвідомлюють, що можуть просити Бога про зцілення від своєї хвороби і що так вони можуть бути освячені й приготовані до Його служіння. Вони звикли шукати тільки покори Його волі й дивитися на хворобу як на засіб відокремитися від світу. За таких умов Господь дає їм те, чого вони просять. Він був би готовий дати їм ще більше — дарувати їм зцілення у відповідь на молитву віри, але їм бракувало віри, щоб його прийняти. Бог завжди зустрічає Своїх дітей там, де вони є, хоч би які немічні вони були. Тож ті хворі, що прагнули прийняти Його всім серцем, отримали від Нього плід хвороби — у своєму бажанні, щоб їхня воля узгодилася з волею Божою. Вони могли б, окрім того, отримати й зцілення як доказ того, що Бог прийняв їхню покору; а якщо цього не сталося, то тому, що їм забракло віри про нього просити.

«Як вірував єси, станеть ся тобі». Ці слова дають відповідь і на ще одне запитання: як можна казати, що божественне зцілення приносить із собою стільки духовного благословення, коли бачимо, що більшість тих, кого зцілив Господь Ісус, не отримали нічого, крім визволення від своїх тодішніх страждань, і не дали жодного доказу, що вони дістали також і духовне благословення? Тут знову: як вони вірували, так їм і сталося.

Чимало хворих, побачивши, як зцілюються інші, набули довіри до Ісуса якраз настільки, щоб одужати, і Ісус виконав їхнє прохання, не додаючи інших благословень для їхніх душ. До Свого вознесіння Господь не мав такого вільного доступу до людського серця, як має тепер, бо «ще бо не був (на них) Дух сьвятий» (Йоана 7:39). Зцілення хворих тоді було майже лише благословенням для тіла. Тільки пізніше, в добу Духа, усвідомлення і визнання гріха стали для віруючого першою благодаттю, яку треба прийняти, — неодмінною умовою для отримання зцілення, як каже нам святий Павло в посланні до коринтян і Яків у своєму посланні до дванадцяти племен у розсіянні (1 Коринтян 11:31, 32; Якова 5:16). Отже, міра духовної благодаті, яку ми можемо прийняти, залежить від міри нашої віри — чи то йдеться про її зовнішній вияв, чи насамперед про її вплив на наше внутрішнє життя.

Кожному стражденному, хто чекає зцілення і прагне пізнати Ісуса як свого божественного Лікаря, ми радимо не дозволяти своїй невірі стримувати себе, не сумніватися в Божих обітницях і так бути «кріпким у вірі, віддаючи славу Богові», як Йому належить. «Як вірував єси, станеть ся тобі». Якщо ти всім серцем покладаєшся на живого Бога, то будеш щедро благословенний; не сумнівайся в цьому.

Справа віри — завжди вхопитися саме за те, що людським очам здається неможливим або дивним. Будьмо готові, щоб нас вважали дурнями задля Христа (1 Коринтян 4:10). Не біймося видатися недоумкуватими в очах світу і тих християн, які не знають цих речей, через те що на підставі Божого Слова ми віримо в те, чого інші ще не можуть прийняти. Тож не дай себе знеохотити в твоєму очікуванні, навіть якщо Бог забариться з відповіддю або твоя хвороба посилиться. Твердо поставивши ногу на непорушну скелю Божого Слова і помолившись Господу, щоб Він виявив Свою всемогутність у твоєму тілі, бо ти — один із членів Його Тіла і храм Святого Духа, — невідступно вір у Нього з твердою певністю, що Він узявся за твою справу, що Він узяв на Себе відповідальність за твоє тіло і що Його зцілювальна сила прийде, щоб прославити Його в тобі.