Прощення і зцілення

«От же, щоб знали ви, що Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи, (тодї рече до розслабленого:) Устань, візьми постїль твою, та й іди до дому твого!» (Маттея 9:6).

У людині поєднано дві природи. Вона водночас дух і матерія, небо і земля, душа і тіло. Тому з одного боку людина — син Божий, а з другого — через гріхопадіння приречена на загибель; гріх у її душі та хвороба в її тілі свідчать про право, яке смерть має над нею. Саме цю двояку природу й відкупила Божа благодать. Коли псалмоспівець закликає все, що в ньому, благословити Господа за Його добродійства, він вигукує: «Благослови, душе моя, Господа… Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої» (Псальма 103:3). Коли Ісая провіщає визволення свого народу, він додає: «І нїхто з осадників не скаже: „я не здужаю“, а людям, що там будуть жити, відпустяться всї гріхи їх» (Ісаїї 33:24).

Це пророцтво здійснилося понад усякі сподівання, коли на цю землю зійшов Ісус Відкупитель. Які численні зцілення вчинив Той, Хто прийшов утвердити на землі Царство Небесне! Чи то Своїми власними діями, чи згодом заповідями, які Він залишив Своїм учням, — хіба не показує Він нам ясно, що проповідь Євангелія і зцілення хворих ішли пліч-о-пліч у спасінні, яке Він прийшов принести? І те, і те дано як очевидний доказ Його місії як Месії: «слїпі бачять, і криві ходять…, і вбогим проповідується Євангеліє» (Маттея 11:5). Ісус, Який прийняв на Себе душу й тіло людини, однаковою мірою визволяє і те, і те від наслідків гріха.

Ніде ця істина не виявляється яскравіше і не доводиться переконливіше, ніж в історії розслабленого. Господь Ісус спершу каже йому: «Одпускають ся тобі гріхи твої», а потім додає: «Устань, та й ходи». Прощення гріха і зцілення хвороби доповнюють одне одного, бо в очах Бога, Який бачить усю нашу природу, гріх і хвороба поєднані так само тісно, як тіло і душа. Згідно з Писанням, наш Господь Ісус дивився на гріх і хворобу інакше, ніж дивимося ми. Для нас гріх належить до духовної сфери; ми визнаємо, що він підлягає справедливому Божому гніву й справедливо засуджений Ним, тоді як хвороба, навпаки, видається лише частиною теперішнього стану нашої природи і нібито не має нічого спільного з Божим осудом і Його праведністю. Дехто навіть доходить до того, що називає хворобу доказом Божої любові й благодаті.

Але ні Писання, ні Сам Ісус Христос ніколи не говорили про хворобу в такому світлі й ніколи не представляють її як благословення, як доказ Божої любові, який слід терпляче зносити. Господь говорив учням про різні страждання, які їм доведеться зносити, але коли Він говорить про хворобу, то завжди як про зло, спричинене гріхом і сатаною, від якого нас треба визволити. Дуже урочисто Він заявив, що кожен Його учень мусить нести свій хрест (Маттея 16:24), але ніколи не навчав жодного хворого змиритися зі своєю хворобою. Усюди Ісус зцілював хворих, усюди Він розглядав зцілення як один із дарів благодаті, що належать до Царства Небесного. Гріх у душі й хвороба в тілі — обидва свідчать про владу сатани, а «явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола» (1 Йоана 3:8).

Ісус прийшов визволити людей від гріха й хвороби, щоб об’явити любов Отця. У Його діях, у Його навчанні учнів, у праці апостолів прощення і зцілення завжди йдуть разом. Безперечно, те чи інше може виступати виразніше — залежно від духовного зростання чи віри тих, до кого вони зверталися. Іноді саме зцілення готувало шлях до прийняття прощення, іноді прощення передувало зціленню, яке, прийшовши згодом, ставало його печаттю. На початку Свого служіння Ісус вилікував багатьох хворих, бо бачив, що вони готові повірити в можливість свого зцілення. Так Він прагнув схилити серця прийняти Його Самого як Того, Хто може прощати гріхи. Коли ж Він побачив, що розслаблений здатен одразу прийняти прощення, Він почав із того, що мало найбільшу вагу; а після цього прийшло зцілення, яке стало печаттю на даруваному йому прощенні.

З євангельських розповідей ми бачимо, що тодішнім юдеям було важче повірити в прощення своїх гріхів, ніж у Боже зцілення. Тепер усе навпаки. Християнська Церква так багато чула проповідей про прощення гріхів, що спрагла душа легко приймає цю звістку благодаті; але з Божим зціленням інакше: про нього говорять рідко, а віруючих, які пізнали його на досвіді, небагато. Правда, сьогодні зцілення не дається так, як у ті часи, коли Христос зцілював натовпи без жодного попереднього навернення. Щоб прийняти його, треба почати з визнання гріха й наміру жити святим життям. Безперечно, саме тому людям важче повірити в зцілення, ніж у прощення; і саме тому ті, хто отримує зцілення, водночас отримують нове духовне благословення, відчувають тіснішу єдність із Господом Ісусом і вчаться краще любити Його та служити Йому. Невіра може намагатися розділити ці два дари, але в Христі вони завжди поєднані. Він завжди той самий Спаситель і душі, і тіла, однаково готовий дарувати прощення і зцілення. Відкуплені завжди можуть вигукувати: «Благослови, душе моя, Господа… Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої» (Псальма 103:3).