Розділ 1 · 26 хв читання · 33 хв слухання
Січень
1 січня
«Викуплюючи час» (Єфесян 5:16).
Тут у грецькому тексті стоять два маленькі слова. Це «ton kairon», і в англійському Переглянутому перекладі їх передано так: «викуповуючи для себе нагоду». Два слова ton kairon буквально означають нагоду.
Ідеться не про час узагалі, а про особливу мить, про переломний момент, про кризу — мить, повну можливостей, що швидко минає; її треба вхопити й ужити якнайкраще, поки вона не зникла.
Сказано також, що таких хвилин нагоди небагато, бо дні лихі. Вони — мов квітка, що трапляється то тут, то там у безплідній пустелі: зірвіть її, поки можете; мов вигідна оборудка, що випадає лише кілька разів за життя: купуйте, поки є змога. Будьте духовно пильні; не будьте нерозумними, а розумійте, яка воля Божа. «Ходіть обачно, не як немудрі, а як мудрі, викуповуючи для себе нагоду».
Іноді це мить, яку треба зберегти; іноді — душа, яку треба привести до Христа; іноді — нагода для любові; іноді — для терпіння; іноді — для перемоги над спокусою і гріхом. Викупімо ж її.
2 січня
«Учиню, що будете ходити в заповідях моїх» (Езекиїла 36:27).
Найвищий духовний стан — той, у якому життя спонтанне й тече без зусиль, як глибокі води Єзекіїлевої ріки, де плавець перестав борсатися і його понесла непереборна сила течії.
Так і Бог веде нас до таких духовних станів і звичок, які стають природними поривами нашого єства, і ми живемо й рухаємося в повноті Божого життя.
Проте ці духовні звички не є плодом якогось минущого пориву: часто їх набувають і утверджують поволі. Як і кожна справжня звичка, вони починаються з певного вольового акту й зміцнюються повторенням цього акту, аж поки він не стане звичкою. Перші кроки завжди вимагають зусилля й вибору. Ми мусимо стати на певну позицію й непохитно її тримати, і коли протримаємося так якийсь час, це стає другою натурою й несе нас власною силою.
Святий Дух готовий сформувати такі звички в кожній ділянці нашого християнського життя, і якщо ми тільки послухаємося Його в перших кроках віри, то незабаром утвердимося в поставі послуху, і обов’язок стане радістю.
3 січня
«Пильнуйте та молїть ся» (Маттея 26:41).
Пильнувати треба і за самими молитвами, і за відповідями на них. Щоб правильно молитися, потрібно стільки ж мудрості, скільки віри потрібно, щоб приймати відповіді на свої молитви.
Нещодавно ми зустріли одного друга, який роками перебував у темряві, бо Бог не відповів на деякі його молитви, і це довело його до стану, що межував з невір’ям.
Кількох хвилин вистачило, щоб переконати цього друга, що ті молитви були зовсім не дозволені, що Бог ніколи не обіцяв відповідати на такі молитви і що йшлося про речі, які цей друг мав би зробити сам, виявивши звичайну розсудливість.
Наслідком стало визволення з хмари невіри, яка мало не зруйнувала християнське життя. Є речі, за які нам треба не так молитися, як прийняти світло, яке Бог уже дав.
Багато людей просять Бога дати їм особливі знаки, ознаки й надприродні вказівки Його волі. Наша справа — користуватися світлом, яке Він дав, і тоді Він дасть усе, чого нам ще бракує.
4 січня
«Блаженний чоловік, що не ходить» (Псальма 1:1).
У цьому чоловікові варті уваги три речі:
1. Його товариство. Він «не ходить на раду безбожних і не ступає слїдом за грішниками, анї засїдає на зборах злоріків».
2. Його читання й роздуми. Він «в законї Господа любується й розмишляє о законї його день і ніч».
3. Його плідність. «І буде він як дерево посаджене над водистими потоками, що приносить овочі свої у пору свою, і котрого лист не вяне; і що він творить, все удається йому».
Ріка — це Святий Дух; насадження — це глибоке життя перебування, у якому ми не час від часу, а постійно вбираємо Святого Духа; а плід — не випадковий, а безперервний і відповідний кожній мінливій порі.
Його життя також успішне, а дух свіжий, як лист, що не в’яне. Таке життя не може не бути щасливим. Справді, щастя — це питання духовного стану. Впустіть сонячний промінь у льох — і там неодмінно стане світло. Помістіть солов’я в найтемнішу північ — і він неодмінно співатиме.
5 січня
«Я знаю його, що він виконуватиме закон» (1 Мойсея 18:19).
Богові потрібні люди, на яких Він може покластися. Про Авраама Він міг сказати, що знає його, — «щоб справдив на Авраамові Господь усьо, що глаголав до його». На Бога можна покластися; і Він хоче, щоб і ми були такими ж рішучими, надійними, стійкими. Саме це й означає віра. Бог шукає людей, на яких Він може покласти вагу всієї Своєї любові, і сили, і вірних обітниць. Коли Бог знаходить таку душу, немає нічого, чого Він не зробив би для неї. Божі локомотиви досить потужні, щоб потягти будь-який вантаж, який ми до них причепимо. На жаль, трос, яким ми чіпляємося до локомотива, часто надто слабкий, щоб утримати вагу нашої молитви; тому Бог муштрує нас, дисциплінує й привчає до стійкості та певності в житті віри. Засвоймо ж свої уроки й стоймо твердо.
Найкраще Бог приберіг для небагатьох, Хто сміє іспит витримати; А другий вибір — тим, Хто Його найкращого не хоче взяти. Дай, Господи, мені Твій вищий вибір, А іншим хай лишиться решта. Їхнє добро мене не вабить, Бо я маю Твоє найкраще.
6 січня
«Тїло не єсть один член, а многі» (1 Коринтян 12:14).
Один наш друг веде листування за допомогою фонографа. Той складається з двох частин. Одна — простий і дивовижний апарат, чутливі валики якого приймають звуки, а потім віддають їх знову, слово в слово, через слухову трубку. Друга частина — звичайна маленька скринька, що стоїть під столом і нічого не робить, тільки подає живлення сполучними дротами.
Звісно, маленька скринька могла б наполягати, щоб самій бути фонографом і говорити; але якби вона так учинила, то не лише змарнувала б власне життя, а й знищила б життя свого напарника.
Її єдина справа — постачати силу фонографові, а говорити має він. Так і з нас дехто покликаний бути голосами, що говорять від Бога до ближніх, а інші — силою, що підтримує їх святим співчуттям і тихою молитвою. (Дехто з нас — маленькі динамо під столом, а інші — фонографи, що вголос промовляють вісті з неба.)
Нехай кожен із нас буде вірний своєму Богом даному служінню, і коли настане той день, нашу працю буде зважено, а нагороди роздано.
7 січня
«Тому ж, що може вас оберегати без спотикання» (Юди 1:24).
Це надзвичайно дорогоцінна обітниця. Англійський Переглянутий переклад тут і точний, і промовистий. Він хоче вберегти нас не лише від падіння, а навіть від найменшого спотикання.
Про Авраама сказано, що він не захитався в обітниці. Бог хоче, щоб ми ходили так твердо, щоб у лаві Його полків, які стоять перед ворогом, не було навіть найменшого здригання. Найбільше знеохочують і стримують нас дрібні спотикання життя, і більшість цих спотикань — через дрібниці. Сатана радше збив би нас пір’їнкою, ніж гарматою Армстронга. Для нього значно більша честь і гостріша втіха — перемогти Божу дитину якоюсь нікчемною дрібницею, ніж великою спокусою.
Улюблені, остерігаймося в ці дні апельсинових шкірок, об які ми спотикаємося на своїй дорозі, малих лисенят, що псують виноградники, і мертвих мух, що часом псують цілу посудину дорогоцінного мира. «Дрібниці творять досконалість», і що далі ми просуваємося в християнському житті, то суворіше Бог вимагатиме від нас послуху в речах, які здаються незначними.
8 січня
«Се я; не лякайтесь» (Марка 6:50).
Хтось розповідає про маленьку дитину, яка з якимсь великим горем на своєму маленькому серці біжить в обійми матері по розраду й хоче розповісти їй про свою біду; але коли мати пригортає її до грудей і виливає на неї свою любов, дитина так захоплюється матір’ю і солодкістю її ніжності, що забуває розповісти свою історію, а згодом забуває навіть саму біду. Любов просто витіснила горе, і мати зайняла його місце в серці малечі.
Ось так Бог утішає нас Сам. «Се я; не лякайтесь» — ось Його підбадьорливе слово. Обставини не змінюються, але Він Сам приходить на їхнє місце й задовольняє кожну потребу нашого єства, і ми забуваємо про все в Його солодкій присутності, коли Він стає для нас усім у всьому.
Я видихаю свій смуток На Твоїх добрих, люблячих грудях; Вдихаю Твою радість і розраду, Вдихаю Твій мир і спокій. Я видихаю свої прагнення У Твоє чуйне, любляче вухо; Я вдихаю Твою відповідь, Що вгамовує кожен сумнів і страх.
9 січня
«Не як я хочу, а як Ти» (Маттея 26:39).
«Щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі» (Филипян 2:13).
Є дві постави, у яких наша воля має бути віддана Богові.
Перша. Ми повинні мати віддану волю. З цього всі ми мусимо почати: віддати Богові свою природну волю і дати Йому заволодіти нею.
Але далі Він хоче, щоб ми мали волю переможну. Щойно Він приймає нашу волю в щирому відданні, Він хоче вкласти в неї Свою волю й зробити її сильнішою, ніж будь-коли, — для Нього. Відтепер це вже не наша воля, а Його. І коли вона підкорилася Його вибору й віддала себе під Його провід, Він хоче вкласти в неї всю силу й напругу Своєї великої волі і зробити нас наполегливими, сильними, переможними й непохитними, як і Він Сам. «Не моя воля, а Твоя нехай буде». Це перший крок. «Отче, которих дав єси менї, хочу, щоб, де я, і вони були зо мною». Це друга постава. Обидві божественні; обидві правильні; обидві необхідні, щоб ми правильно жили й успішно працювали для Бога.
10 січня
«Любов… не осоромлює» (1 Коринтян 13:5).
Убрання індійської жінки, її граціозне вбрання, тримається на тілі лише одним-єдиним вузлом. Довгу смугу тканини обмотують довкола тіла так, що вона спадає красивими складками, наче пошитий одяг, а кінець закріплюють маленьким вузликом, і все вбрання тримається на цьому єдиному закріпленні. Якби його розв’язати, вбрання спало б. Так і в духовному житті наші звички благодаті уподібнено одягові; і правда також те, що одяг любові, ця прекрасна окраса Божої дитини, тримається цілком на маленьких «не».
Якщо ви уважно прочитаєте тринадцятий розділ Першого послання до коринтян, то побачите, що більшість властивостей любові суто заперечні: «любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся, не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого». Ось досить «не», щоб утримати весь наш духовний гардероб. Ось досить причин, щоб пояснити поразку багатьох і те, чому вони ходять нагі або в подертому одязі, а інші бачать їхній сором. Пильнуймо ж наші «не».
11 січня
«Що маєте, держіть, аж поки прийду» (Одкриттє 2:25).
Нещодавно ми спитали одного друга-єврея, чому його співвітчизникам так щастить набувати статків. «Ах, — сказав він, — ми заробляємо не більше за інших людей, але більше зберігаємо». Улюблені, остерігаймося сьогодні духовних кишенькових злодіїв і духовних витоків. Подбаймо, «щоб не згубити нам, що заробили, а щоб нагороду повну прийняли»; і коли кожен день приходить і минає, відкладаймо в ощадну касу вічності його скарби благодаті й перемоги, і так день у день усвідомлюймо, що до нашого вічного багатства додається щось справжнє й непроминальне.
Можливо, це лише трохи, але якщо ми тільки ощадливо збережемо все, що дає нам Бог, і передамо це під Його опіку, то коли настане кінець, ми будемо вражені, побачивши, скільки скарбів добре прожитого життя складено на висоті і скільки ще більше Він додав до них Своїм славним вкладенням життя, довіреного Його опіці.
О, як багато важать ці дні! О, якими дорогоцінними здаватимуться колись ці золоті години! Хай Бог допоможе нам ужити їх якнайкраще тепер.
12 січня
«Просїть, то й дасть ся вам» (Маттея 7:7).
Ми мусимо не тільки просити, а й приймати. Ми мусимо стати на місце віри й визнати, що ми вже на ньому. Один друг казав: «Я хочу ввійти у волю Божу», — і почув таку відповідь: «Чи ступите ви у волю Божу? А тепер — чи ви у волі Божій?» Це питання пробудило думку, яка раніше не приходила йому.
Той пан побачив, що напружено тягнувся до благословення, якого шукав, але не приймав його.
Ісус сказав: «Просїть, то й приймете». Саме це напруження й затримує благословення. Сильна напруга всієї вашої духовної природи так скуває вас, що ви не відкриті для благословення, яке Бог чекає дати вам. «Хто хоче, нехай приймає воду життя дармо».
Він каже, що є очищення Від кожного таємного гріха, І велике, повне спасіння, Щоб серце вберегти. І я приймаю Його в Його повноті, З усією Його славною благодаттю, Бо Він каже: моє — коли я беру, І я беру саме те, що Він каже.
13 січня
«Ти ж йому будеш Богом» (2 Мойсея 4:16).
Така була Божа обітниця Мойсеєві, і таке високе становище Мойсей мав зайняти щодо Аарона, свого брата. Чи не підказує це високого й славного місця, яке кожен із нас може займати щодо всіх, кого зустрічає, — замість Бога?
Якої гідності й слави надало б нашому життю, якби ми постійно усвідомлювали це високе покликання! Як би це навчило нас поводитися з ближніми! На Бога завжди можна покластися. У Бога немає переміни ані тіні зміни. Боже слово незмінне, і ми можемо довіряти Йому без застережень і сумнівів. О, якби ми жили так, щоб люди могли довіряти нам, як Богові!
І ще: у Бога немає потреб чи нестач, які треба було б задовольняти. Він завжди дає. Він «богатий для всїх, хто призиває Його». Слава Його єства — любов, безкорислива любов і доброчинність до всіх Його створінь. Божественне життя — це життя, що забуває про себе, життя, яке нічим іншим не зайняте, як тільки любити й благословляти.
Тож живімо так, представляючи тут нашого Учителя, тоді як Він представляє нас перед Престолом на висоті.
14 січня
«До міри зросту сповнення Христового» (Єфесян 4:13).
Бог любить нас так сильно, що не дозволить нам задовольнитися чимось меншим, ніж Його найвища воля. Колись ми благословлятимемо нашого вірного Вчителя, Який непохитно тримав високе мірило, а потім дав нам силу й благодать досягти його і не відпускав нас, доки ми не виконали всієї Його славної волі.
Будьмо невблаганні до себе. Розуміймо саме те, що розуміє Бог, і не робімо жодних знижок на Його обітниці чи заповіді. Тримаймо мірило високо й ніколи не спочиваймо, доки не досягнемо його. «(Нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана». Якщо ми й сто разів зазнаємо невдачі, не підганяймо Божого ідеалу під те, чого ми досягли, а будьмо як той відважний прапороносець, що стояв перед своєю ротою, розмахуючи стягом, і коли вояки кликали його назад, він лише піднімав стяг вище й гукав: «Не несіть прапор назад до полку, а ведіть полк уперед до прапора».
Вперед, вперед, минуле залиши позаду, Сягаючи до того, що попереду; Вся Земля Обітована перед тобою, Бог має ще більші благословення для тебе.
15 січня
«Як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому» (Колосян 2:6).
Значно легше підтримувати вогонь, ніж розпалювати його знову, коли він згас. Перебуваймо в Ньому. Нехай нам не доводиться щодня вигрібати недогарки й попіл з наших вогнищ і розпалювати нове полум’я; підтримуймо його і ніколи не даваймо йому згаснути. У давніх греків священному вогню ніколи не дозволяли згаснути; так і ми, у вищому сенсі, підтримуймо небесне полум’я, щоб воно палало на вівтарі серця.
Підтримувати добру звичку значно легше, ніж сформувати її. Справжня духовна звичка, раз сформувавшись, стає природним нахилом нашого єства, і ми, слідуючи їй, зростаємо в радісну свободу. «Не кладімо знову основи покаяння від мертвих діл, а йдімо до досконалості; і чого ми вже досягли, за тим самим правилом ходімо, те саме думаймо».
Кожна духовна звичка починається з труднощів, зусиль і пильності, але якщо ми тільки дамо їй міцно утвердитися, вона стане руслом, яким із божественною невимушеністю й свободою потечуть потоки життя.
16 січня
«щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена» (Римлян 12:2).
Вода в тому паровозі може бути в трьох станах. По-перше, котел може бути повний, а вода — чиста й прозора; по-друге, котел може бути не лише повний, а й вода в ньому гаряча, дуже гаряча, така, що можна обпектися, майже окріп; і по-третє, вона може бути гарячіша лише на один градус — і вже кипіти, випускаючи хмари пари, що проривається крізь клапани й рухає могутній поршень, який обертає колеса й жене потяг через усю країну.
Так само є три роди християн. Перших назвімо християнами холодної води, або, мабуть, краще — християнами чистої води.
По-друге, є християни гарячої води. Вони майже на точці кипіння.
Ще один градус — і ми доходимо до третього роду християн, християн киплячої води. Різниця зовсім мала: треба лише зняти одне застереження, відкинути одне «якщо», прибрати один-єдиний штрих — і все ж це різниця величезна. Цей один градус перетворює паровоз на рушійну силу: тепер це вже не річ, щоб на неї дивитися, а річ, щоб їхати.
17 січня
«Бог бо се робить у вас» (Филипян 2:13).
Бог не має для жодного з нас двох доріг, а лише одну; не дві справи, між якими ми могли б вибирати, а один найкращий і найвищий вибір. Блаженна річ — знайти досконалу волю Божу і сповнити її. Блаженна річ — мати своє життя розплановане, а свою християнську працю узгоджену з Божим задумом. Багато сили втрачається через працю навмання. Багато духовної снаги марнується в даремних зусиллях, у розпорошених, невизначених і непостійних спробах чинити добро. У руках і серцях посвячених християн наших днів досить духовної сили й фінансових статків, щоб наблизити прихід Христа, щоб звершити євангелізацію світу за одне покоління, — якби тільки все це мудро спрямовувалося й використовувалося згідно з Божим задумом.
Христос визначив для Своєї Церкви чіткий план праці, і Він чекає, що ми його зрозуміємо і працюватимемо відповідно до нього; і коли ми вловлюємо Його думку і слухняно, вірно її виконуємо, то працюємо недаремно і догоджаємо Йому куди більше, ніж нашими бездумними, нерозважливими й безладними спробами втілити власні задуми та змусити Бога благословити нашу працю.
18 січня
«взявши його, дай їм за мене й за себе» (Маттея 17:27).
У розповіді про чудо Христа в Капернаумі, коли Він подбав про гроші на податок, є прекрасний штрих любовної дбайливості. Після згадки про розмову Петра зі збирачем податку додано: «І як увійшов у господу, попередив його Ісус», — тобто випередив його, як і означає це давнє слово: подбав про потребу ще до того, як Петрові взагалі довелося про неї заговорити, і послав Петра до моря знайти золоту монету в роті риби.
Так і наш любий Господь завжди наперед думає про наші потреби; Він любить позбавляти нас ніяковості, випереджати наші тривоги й турботи, заздалегідь готуючи Свої любовні вчинки та Своє забезпечення, ще до того, як настане скрута. А тоді з дивовижною ніжністю Учитель додає: «дай їм за мене й за себе». Він ставить Себе першим у цій скрутній потребі й бере на Себе важчий кінець тягаря за Свою стривожену й стражденну дитину. Він робить наші турботи Своїми турботами, наші скорботи — Своїми скорботами, наш сором — Своїм соромом, і «Він може співчувати нам у наших немочах».
19 січня
«хоч тим витребуйте мене» (Малахія 3:10).
Колись ми почули, як простий старий темношкірий чоловік сказав те, чого ми вже ніколи не забули: «Коли Бог випробовує вас, це добра нагода й вам випробувати Його — перевірити на ділі Його обітниці й вимагати від Нього рівно стільки, скільки зробили потрібним ваші випробування».
Є два способи вийти з випробування. Перший — просто намагатися позбутися його і дякувати, коли воно скінчиться. Другий — побачити у випробуванні Божий виклик: вимагати більшого благословення, ніж ми будь-коли мали, — і зустріти його з радістю як нагоду здобути ще більшу міру Божої благодаті.
Так навіть супротивник стає помічником, а те, що, здається, стоїть проти нас, обертається на поступ нашої дороги. Справді, це й означає бути більш ніж переможцями через Того, Хто полюбив нас.
Шаронська Трояндо блаженна, Дихни на серця наші, Сповни нас Твоїми пахощами, Збережи подібними до Тебе. Тоді Твоє життя нас зробить Святими й довершеними; У Твоїй благодаті — переможними, У Твоїй солодкості — солодкими.
20 січня
«Не знаєте, якого ви духа» (Луки 9:55).
Хтось сказав, що з найдуховнішими людьми найлегше ладнати. Коли людина має трохи Святого Духа, це як «трохи знання — річ небезпечна»; а повне хрещення Святим Духом і справді вишколене, утверджене й випробуване духовне життя робить людину простою, ніжною, терпимою, уважною до інших — і подібною до малої дитини.
Яків та Йоан у своїй ранній ревності хотіли звести вогонь з неба на самарян. Але старий Йоан дозволив Деметрієві не пускати його до церкви й страждав на Патмосі за Царство і в терпінні Ісуса. А старий Павло готовий був знову прийняти навіть Марка, якого відкинув як супутника на початку свого служіння, і визнати, що той корисний йому для служіння.
Я прагну любові, що не може не любити; Любити, як Бог, лише заради любові. Джерела такого повного, що мусить переливатись, Криниці, що б’є від престолу згори.
«Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов».
21 січня
«Без перестану молїтесь» (1 Солунян 5:17).
Велика допомога в молитовному житті — звичка приносити Богові все, мить за миттю, у міру того, як воно приходить до нас у житті. Цю звичку можна виробити за тим самим принципом, за яким формуються всі звички, — повторюваною й постійною увагою, мить за миттю, аж поки те, що спершу було зусиллям волі, не стане самочинним, другою натурою.
Якщо ми пильно придивимося до свого життя, то побачимо, що Бог відповідає особливим благословенням на те, що ми доручаємо Йому в молитві, і часто допускає, щоб навіть найкращі речі, яких ми Йому не доручили, виявилися марними, — лише для того, щоб нагадати нам, що ми в усьому залежимо від Нього. Як милостиво й дбайливо з Його боку отак лагідно змушувати нас пам’ятати про Нього і тримати нас так близько до Себе, щоб ми не могли віддалитися навіть на одну-єдину хвилину від Його всепідтримної руки. «У всьому... нехай наші прохання будуть відомі Богові».
Принесімо найменші прохання, Мов той ладан, стертий на порох, Усі турботи, скарги, стани — Ісус любить нести їх усі.
22 січня
«жена Його приготовила себе» (Одкриттє 19:7).
Навіть у приготуванні до приходу Господа є небезпека впасти в хворобливість. Пам’ятаємо час у нашому житті, коли ми вирішили присвятити цілий місяць чеканню на Господа, щоб прийняти хрещення Святим Духом, і ще до кінця місяця Господь витрусив нас із нашого усамітнення й змусив піти й нести Його звістку іншим; і коли ми пішли, Він зустрів нас у служінні.
Буває затхлий, чернечий спосіб шукати благословення, а буває здорова, практична святість, яка знаходить нас у товаристві Самого Господа не лише в потаємній кімнаті та на гірській вершині молитви, а й серед митарів і грішників, і в практичних обов’язках життя.
Нам здається, що практичне приготування до приходу Господа полягає, по-перше, в дуже повному входженні в спілкування з Ним у нашому власному духовному житті — коли ми дозволяємо Йому не лише очистити нас, а й удосконалити в усіх найтонших рисах глибшої праці Духа; а по-друге, у тому, щоб вийти з себе і жити, допомагаючи іншим і готуючи світ до Його з’явлення.
23 січня
«Я знаю чоловіка в Христї» (2 Коринтян 12:2).
Велике визволення — загубити себе. Немає важчого жорна, яке людину можуть змусити нести, ніж зосередженість на собі. Так легко замкнутися в собі й згорнутися довкола себе у своїй духовній свідомості. Ні за що так легко не вчепитися, як за власне нещастя; ніщо так не породжує зосередженості на собі, як страждання, — аж поки це не стане майже усталеною звичкою: триматися за свій тягар і безперестанку виносити його в молитві перед саме лице Боже, так що сама наша молитва просякає нас нашим власним нещастям, — замість того щоб просити сили зовсім відкласти себе, залишити себе в Його люблячих руках, знати, що ми вільні, і тоді піднестися до блаженної свободи Його вищих думок і волі, Його любові й турботи про інших.
Сама дія відпускання себе справді підносить нас на вищий рівень і звільняє від того, що завдає болю. Ця звичка молитися за інших, а особливо за світ, приносить власну нагороду і залишає в наших серцях благословення, подібне до родючості, яку Ніл залишає на ґрунті Єгипту, течучи далі до своєї далекої мети.
24 січня
«дармо прийняли, дармо й давайте» (Маттея 10:8).
Коли Бог чинить щось особливе й непересічне для нашої душі чи тіла, Він задумує це як святий довірений скарб, яким ми маємо ділитися з іншими. «Дармо прийняли, дармо й давайте».
Учителеві було до вподоби в ці останні дні нинішнього домостроєння відкриватися з особливим благословенням серцям Своїх вибраних учнів у всіх частинах християнської Церкви; але це призначене для того, щоб передати його ще ширшому колу, і кожен із нас, кого введено в такі близькі стосунки з Богом, стає довіреною особою, чи свідком цих вищих істин, для кожного, на кого ми можемо вплинути.
Якщо Бог відкрився нам як наш Освятитель, то для того, щоб ми допомогли іншим пізнати Його як Освятителя.
Якщо Він став нашим Цілителем, то тому, що є хворі й стражденні, яким ми можемо принести якесь благословення.
Так само, якщо надія на прихід Господа стала для нас дорогоцінною, то було б гірше за невдячність приховувати наше свідчення про цю істину й тримати її лише для власної втіхи.
25 січня
«доброго держітесь» (1 Солунян 5:21).
Велика річ — уміти приймати нову істину й благословення, не жертвуючи вже перевіреними істинами й не покидаючи вже закладених основ.
Деякі люди весь час лише закладають основи, і зрештою все в них має вигляд безлічі покинутих ділянок і напівзбудованих будинків, і ніщо ніколи не доведено до кінця.
Те, що ви сьогодні заради якоїсь нової істини покидаєте те, що рік тому вважали найдорогоціннішим і в Божественну істинність чого вірили, має бути для вас достатнім доказом, що через рік, найімовірніше, ви покинете свої теперішні переконання заради наступного нового світла, яке до вас прийде.
Бог завжди хоче додавати нам, розвивати нас, розширювати нас, навчати нас дедалі більше, але завжди в руслі того, чого Він уже нас навчив і в чому ми вже утвердилися.
Нам сказано: «Всього дослїджуйте», — але й: «доброго держітесь»; тож «до чого ми вже дійшли, за тим самим правилом ходімо, те саме думаймо».
26 січня
«одного бо його я покликав, благословив його» (Ісаїї 51:2).
Коли ми були на Сході, то помітили чудовий спосіб вирощування рису. Рис сіють у багнище з грязі й води, яке зорюють великі буйволи, і за кілька тижнів він проростає й з’являється над водою гарними блідо-зеленими паростками. Насіння посіяне дуже густо, і рослини тісно скупчені великою кількістю, так що однією жменею можна висмикнути з два десятки. Але ось настає пора пересаджування. Він спершу садить нас і дає нам рости дуже близько до деяких Своїх дітей, великими купками, у розсаднику чи в теплиці, але коли ми досягаємо певної стадії, нас треба пересадити, інакше з нас нічого не вийде. Він кличе нас Своїм Духом і Провидінням туди, де нам доводиться спиратися безпосередньо на Нього, де Він кладе на нас такий тягар відповідальності й служіння, що ми маємо нагоду зростати і змушені покладатися на великі багатства Його благодаті.
«Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь. Він — мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока».
27 січня
«одно ж роблю» (Филипян 3:13).
Один з улюблених працівників сатани — стрілочник. Ніщо не тішить його більше, ніж перевести на запасну колію один із Божих швидких потягів, посланих із якоюсь благословенною місією й сповнених вогню святої мети.
На шляху ревної душі неодмінно щось з’явиться, щоб привернути її увагу й заполонити її сили й думки. Часом це дрібне роздратування чи зачіпка. Часом це якась дріб’язкова кривда, заради якої ми зупиняємося, щоб її з’ясувати чи владнати. Часом це чужа справа, якою ми зацікавлюємося і яку вважаємо своїм обов’язком виправити, — і не встигнемо оглянутися, як уже поглинуті купою розсіяних турбот та інтересів, що цілком збивають нас із великої мети нашого життя.
Можливо, ми не робимо великої шкоди, але ми пропустили свою пересадку. Ми зійшли з головної колії.
Облиште все це. Хай кривди приходять і відходять, а ви наполегливо й нестримно простуйте вперед і, поспішаючи до мети, вигукуйте: «Одно ж роблю».
28 січня
«щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились» (Йоана 15:11).
Є радість, що сама собою б’є в серці без зовнішньої чи навіть розумної причини. Це артезіанське джерело. Вона радіє, бо не може не радіти. Це слава Божа; це серце Христове, це божественна радість, про яку Він каже: «Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились». І радості вашої ніхто не відбере від вас. Хто має це джерело, того не знеохочують обставини довкола; навпаки, він часто дивується глибокій, солодкій веселості, що приходить без жодної видимої причини і найсильніше приходить саме тоді, коли все в нашому становищі та обставинах здатне сповнити нас смутком і пригніченістю.
Це соловей у серці, що співає вночі, і співає, бо така його природа — співати.
Це прославлена й нетлінна радість, що належить небу і вже наперед співає вічну пісню. Господи, дай мені Твою радість за всіх обставин сьогодні, і нехай моє повне серце переливається благословенням для інших.
29 січня
«посилайте частки й тим, в кого нїчого ненаготовлено» (Неємії 8:10).
Яка ж прекрасна картина за днів Неємії, коли святкували славне свято Кущів: «І не журіться, бо радощі перед Господом се піддержка ваша. Ійдїть, їжте сите й пийте солодке, та посилайте частки й тим, в кого нїчого ненаготовлено».
Як багато довкола тих, для кого нічого не приготовано! Знайдімо якесь сумне й нужденне серце, про яке більше нікому подумати чи подбати. Помолімося за когось, за кого нікому молитися. Будьмо подібні до Того, Хто одного Різдва віддав Своє життя й усе Своє і прийшов до тих, хто не оцінив Його святого дару, а відкинув Його благословенне Немовля і вбив Його єдиного Сина.
Не біймося пізнати бодай трохи й ту любов, на яку не відповідають взаємністю і яка марнується на негідних. Така любов Христова, і в Бога є для такої любові щедра нагорода.
Як же Христос мусить мало не плакати над себелюбством, яке зустрічає Його від тих, за кого Він помер.
30 січня
«повалені ми, та не погублені» (2 Коринтян 4:9).
Як Бог звершив чудо Червоного моря? Замкнувши Свій народ з усіх боків, так що не було іншого виходу, крім Божого. Позаду були єгиптяни, попереду — море, з усіх боків — гори. Не було порятунку, хіба що згори.
Хтось сказав, що диявол може обгородити нас стіною, але не може накрити дахом. Ми завжди можемо вибратися через верх. Наші труднощі — лише Божі виклики, і часто Він робить їх такими важкими, що ми мусимо або впасти під ними, або піднятися над ними.
У таку годину, якщо в ній є Божественний чинник, вона виявляє найвищі можливості віри, і сама скрута штовхає нас до Божого найкращого.
Улюблені, це Божа година. Якщо ви підніметеся їй назустріч, то так міцно вхопитеся за Нього, що вже ніколи не опинитеся в безвиході, а якщо й опинитеся, то навчитеся називати це не безвихіддю, а нагодою, і, як Яків, вийдете з тієї ночі в Пенуїлі вже не Яковом, а переможним Ізраїлем. Принесімо Йому нашу потребу й переконаймося, що Він вірний.
31 січня
Ісус, «що став ся нам премудростю від Бога, і праведностю, і освяченнєм, і викупленнєм» (1 Коринтян 1:30).
Ми дедалі більше бачимо, як надзвичайно важливо мати правильне розуміння освячення — не як благословення, а як особового єднання з особовим Спасителем і Святим Духом, що перебуває в нас. Тисячі людей сідають на мілину, вирушивши у велике плавання святості.
Вони бачать, що зазнають невдач і падають, дивуються й бентежаться і роблять висновок, що, мабуть, помилилися у своєму досвіді; тож роблять нову спробу досягти того самого — і знову падають, аж поки зрештою, виснажені цим експериментом, не вирішують, що цей досвід — омана або, принаймні, що він ніколи не був призначений для них; і так вони повертаються на давню дорогу, і останнє їхнє стає гіршим за перше.
Людям сьогодні, щоб утамувати свій глибокий голод і мати тривкий і Божественний досвід, треба пізнати не освячення як стан, а Христа як живу Особу, що чекає, щоб увійти в серце, готове Його прийняти.