Фесто Ківенгере: чоловік, який любив свого ворога

Фесто Ківенгере ріс, пасучи худобу на зелених пагорбах Уганди, у самому серці Африки. Юнаком він зустрів Ісуса під час великої хвилі нової віри, що прокотилася Східною Африкою, і радість так наповнила його, що він не міг тримати її в собі. Він став одним із найулюбленіших проповідників, яких будь-коли знала його країна, — дехто називав його «африканським Біллі Гремом».

Але на Уганду прийшли темні часи. Владу захопив жорстокий правитель на ім’я Іді Амін, і він страшенно боявся кожного, хто не хотів йому вклонятися. Його солдати арештовували й убивали багатьох людей, зокрема християн, які говорили правду. Серед них був і любий друг Фесто, архієпископ Джанані Лувум, якого вбили за те, що він виступив проти диктатора.

Фесто знав, що може бути наступним. Солдати шукали його. Тож однієї ночі вони з дружиною втекли: пішки, у темряві, вони перебралися через круті гори на кордоні, аж поки благополучно не перейшли до сусідньої країни. Він утратив дім, друга й мало не втратив життя.

Кожен зрозумів би, якби Фесто зненавидів Іді Аміна. Але Фесто дечого навчився біля підніжжя хреста Ісуса, де вмираючий Чоловік молився: Отче, відпусти їм. Замість ненависті Фесто обрав любов. Він навіть написав цілу книжку з назвою, яка вражала людей: Я люблю Іді Аміна. Він не мав на увазі, що жорстокі вчинки були добрими, — вони були лихі, і він так і казав. Він мав на увазі, що не дозволить ненависті вирости у власному серці, бо Ісус простив його, а отже, і він може прощати.

Решту свого життя Фесто Ківенгере ніс цю звістку по всьому світу: Божа любов сильніша за найгірше, що може вчинити зло, і навіть ворога можна любити.