Девід Лівінгстон: чоловік, який пройшов через усю Африку

Як і Мері Слессор після нього, Девід Лівінгстон ріс у бідності в Шотландії і пішов працювати на бавовняну фабрику, коли йому було лише десять років. Він ставив розгорнуту книжку на прядильну машину й читав під час роботи, вихоплюючи знання серед гуркоту коліс. Потроху він сам навчився стільки, що став лікарем.

Девід поїхав до Африки, щоб розповідати людям про Ісуса, але скоро зрозумів, що не може всидіти на одному місці. Там був цілий величезний материк, який на мапах його часу лишався порожнім, повний народів, яких не зустрічав жоден чужинець. Тож Девід ішов. Він пройшов тисячі й тисячі миль — через пустелі й ліси, через гори й уздовж великих рік — далі, ніж до нього заходив майже будь-який мандрівник.

Та що більше він ходив, то більше бачив страшну річ. Усюди, куди він приходив, работоргівці викрадали людей з їхніх домівок — матерів, батьків, дітей — і гнали їх у кайданах, щоб продати. Девід назвав работоргівлю «відкритою раною світу» і зробив справою свого життя допомогти покласти їй край. Він писав, виступав і подорожував, щоб присоромити можновладців і змусити їх її зупинити.

Девід міцно здружився з африканцями, серед яких жив і з якими подорожував, і вони його любили. Він часто хворів, часто був сам і роками перебував далеко від дому. Він помер в Африці, на колінах біля свого ліжка, ніби заснув під час молитви.

І тоді його африканські друзі зробили дивовижну річ. Вони не хотіли, щоб його тіло загубилося в дикій глушині. Тож вони понесли його — на руках, по черзі — понад тисячу миль до узбережжя, у подорож, що тривала багато місяців, щоб його можна було відправити додому й поховати з почестями. Але спершу, бо знали, як сильно він любив їхню землю, вони поховали його серце в африканській землі. І там воно й залишилося.