Відповіді на молитву
Нові сирітські доми в Ешлі-Дауні

Розділ 2 · 15 хв читання · 19 хв слухання

Нові сирітські доми в Ешлі-Дауні


У жовтні 1845 року один пан поскаржився, що деяким мешканцям Вілсон-стріт завдають незручностей сирітські доми, які стоять на цій вулиці. Через це, а також з інших причин, пан Мюллер після довгих молитовних роздумів зрештою вирішив збудувати деінде сирітський дім на 300 дітей і почав просити Господа про кошти на це:—

«31 січня [1846].—Ось уже 89 днів я щодня чекаю на Бога щодо будівництва сирітського дому. Тепер мені здається, що близький час, коли Господь дасть нам ділянку землі, і я сказав про це братам і сестрам сьогодні ввечері, після нашого звичайного суботнього вечірнього молитовного зібрання в сирітських домах.

«1 лютого.—Одна бідна вдова надіслала сьогодні 10s.

«2 лютого.—Сьогодні я почув про придатну й недорогу землю в Ешлі-Дауні.

«3 лютого.—Оглянув землю. Вона найкраща з усього, що я бачив.—До сирітської скриньки в моєму домі хтось анонімно поклав соверен, загорнутий у папірець, на якому було написано: „Новий сирітський дім“.

«4 лютого.—Сьогодні ввечері я зайшов до власника землі в Ешлі-Дауні, про яку почув 2-го числа, але його не було вдома. Оскільки мені сказали, що я застану його в його конторі, я пішов туди, але й там його не знайшов, бо він якраз перед тим пішов. Я міг би знову зайти до нього додому пізніше, бо один зі слуг запевнив мене, що близько восьмої години він неодмінно буде вдома; але я не зробив цього, вважаючи, що в тому, що я не застав його ні там, ні там, була Божа рука. Тож я визнав за краще не квапити справу, а дати, щоб „терпіннє ж нехай має звершене дїло“.

«5 лютого.—Сьогодні вранці бачився з власником землі. Він розповів мені, що прокинувся о третій годині ночі й не міг заснути аж до п’ятої. Поки він так лежав без сну, його думки весь час були зайняті тією ділянкою землі, про яку на моє прохання в нього питали для будівництва сирітського дому; і він вирішив, що коли я звернуся до нього, то він не лише віддасть її мені, а й за £120 за акр замість £200 — ціни, яку він просив за неї раніше. Який добрий Господь! Сьогодні вранці угоду було укладено, і я купив поле майже на сім акрів по £120 за акр.

«Зверніть увагу на Божу руку в тому, що вчора ввечері я не застав власника вдома! Господь хотів спершу поговорити зі Своїм слугою про цю справу під час безсонної ночі й привести його до того, щоб він остаточно вирішив, ще до того, як я з ним побачуся».


«ЗАДЛЯ ДОКУЧАННЯ ЙОГО».

«19 листопада [1846].—Тепер я дедалі більше спонукуваний настійливо просити Господа, щоб Він послав мені кошти, потрібні для того, щоб я міг почати будівництво. Бо (1) уже деякий час тому в пресі було публічно сказано, що я визнаю: деякі мешканці Вілсон-стріт не без підстав вважають, що сирітські доми на їхній вулиці завдають їм незручностей, і тому я прагну якомога швидше перевести сиріт звідти. (2) Я дедалі більше переконуюся, що з Божим благословенням дітям буде набагато краще, і фізично, і морально, опинитися в тих умовах, які для них призначено, коли Новий сирітський дім буде збудовано. І (3) тому, що дуже бідних і знедолених сиріт, які чекають на прийняття, так багато, і постійно надходять нові прохання. І хоча я, з Божої благодаті, не хотів би, щоб будівництво почалося хоч на один день раніше, ніж Його воля; і хоча я твердо вірю, що Він у Свій час дасть мені кожен шилінг, якого я потребую, — проте я знаю й те, що Він радіє, коли Його ревно благають, і що Йому до вподоби, коли ми витривало молимося і настійливо просимо Його, як це так ясно видно з притчі про вдову й неправедного суддю, Луки 18:1-8. З цих причин я вчора ввечері знову особливо віддався молитві, щоб Господь послав нові кошти, — до чого мене, крім названих причин, спонукало ще й те, що від 29-го числа минулого місяця надійшло порівняно мало. Сьогодні вранці, між п’ятою і шостою годиною, я знову молився, серед іншого, і про Будівельний фонд, а потім довго читав Слово Боже. Читаючи, я дійшов до Марка 11:24: „Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.“ Важливість істини, що міститься в цьому місці, я часто відчував і часто про неї говорив; але сьогодні вранці я відчув її знову особливо сильно і, застосувавши її до Нового сирітського дому, сказав Господу: „Господи, я вірю, що Ти даси мені все, чого я потребую для цієї праці. Я певен, що матиму все, бо вірю, що одержую у відповідь на мою молитву“. Так, із серцем, сповненим миру щодо цієї праці, я читав далі решту розділу і наступний розділ. Після сімейної молитви я знову мав свій звичайний час молитви про всі численні ділянки праці та їхні різноманітні потреби, просячи також благословення для моїх співпрацівників, для поширення Біблій і трактатів, і для дорогоцінних душ у школі для дорослих, у недільних школах, у шести денних школах і в чотирьох сирітських домах. Серед усього цього я знову виклав свої прохання про кошти на будівництво. А тепер зверніть увагу: приблизно через п’ять хвилин після того, як я підвівся з колін, мені вручили рекомендований лист із чеком на £300, з яких £280 — на Будівельний фонд, £10 — на мої особисті витрати і £10 — для брата Крейка. Хай буде хвалене святе ім’я Господнє за цю дорогоцінну підбадьорливу відповідь, завдяки якій Будівельний фонд тепер зріс до понад шести тисяч фунтів».


ПЕРШИЙ СИРІТСЬКИЙ ДІМ ПАНА МЮЛЛЕРА.

«25 січня [1847].—Наближається пора року, коли можна починати будівництво. Тому я з ще більшою ревністю віддався молитві, настійливо просячи Господа, щоб Він зволив стати на наш бік і швидко послав решту потрібної суми; і останнім часом я дедалі більше відчуваю, що наближається час, коли Господь дасть мені все потрібне, щоб почати будівництво. Усі різноманітні доводи, які я часто приносив перед Бога, я знову приніс перед Нього й сьогодні вранці. Ось уже 14 місяців і 3 тижні, як я день у день підношу Богові свої прохання за цю працю. Сьогодні вранці я підвівся з колін у цілковитій певності, що Бог не лише може, а й пошле кошти, і то незабаром. Жодного разу за всі ці 14 місяців і 3 тижні я не мав ані найменшого сумніву, що матиму все потрібне.—А тепер, дорогий віруючий читачу, радійте й хваліть Бога разом зі мною. Приблизно через годину після того, як я так помолився, мені дали суму в дві тисячі фунтів для Будівельного фонду. Таким чином, на цю працю я отримав загалом £9,285 3s. 9½d.—Не можу описати радості, яку я мав у Бозі, коли отримав цей дар. Її треба пізнати на досвіді, щоб відчути. 447 днів мені довелося день у день чекати на Бога, перш ніж сума досягла згаданої вище. Яке велике благословення отримує душа, покладаючись на Бога і терпляче чекаючи. Хіба не очевидно, яке це дорогоцінне — провадити Божу працю саме так, навіть щодо здобуття коштів?»

Загальна сума, що надійшла до Будівельного фонду, становила £15,784 18s. 10d.


СИРІТСЬКІ ДОМИ № 2 І № 3.

«12 березня 1862.—Саме в листопаді 1850 року мене почала займати думка про розширення сирітської праці з 300 сиріт до 1000, а згодом до 1150; і саме в червні 1851 року цей мій намір став відомий, після того як я понад сім місяців тримав його в таємниці, день у день молячись про нього. Від кінця листопада 1850 року до сьогодні, 12 березня 1862 року, не минуло жодного дня, щоб це задумане розширення не приносилося перед Бога в молитві, і зазвичай не раз на день. Але лише тепер, сьогодні, Новий сирітський дім № 3 був настільки готовий, що його можна було відкрити. Зверніть же увагу, по-перше, шановний читачу, як довго може тривати, поки буде дана повна відповідь на наші молитви, навіть на тисячі й десятки тисяч молитов; так, хоч би ці молитви були молитвами віри, ревними молитвами, піднесеними в ім’я Господа Ісуса, і хоч би ми бажали відповіді лише заради честі нашого Господа: бо я, з Божої благодаті, без найменшого сумніву й вагання понад одинадцять років чекав повної відповіді; * * * і в цій справі я шукав лише Божої слави».


ТРИЧІ НА ДЕНЬ МОЛИТВА ПРО ПОМІЧНИКІВ.

«Як і у випадку з № 2, так і щодо Нового сирітського дому № 3 я щодня молився про потрібних помічників і помічниць для різних відділів. Ще до того, як було покладено перший камінь, я почав молитися про це; і в міру того, як будівництво просувалося, я й далі день у день приносив цю справу перед Бога, будучи певен, що, як і в усьому іншому, так і в цьому, Він милостиво зволить стати на наш бік і допомогти нам, бо вся ця праця призначена для Його честі й слави.

«Нарешті наблизився час, коли дім можна було відкрити, а отже, і час розглянути письмові заяви, подані протягом понад двох попередніх років, щоб заповнити різні посади. Однак тепер з’ясувалося, що, хоча на різні місця надійшло близько 50 заяв, деякі посади заповнити не вдавалося, бо ті, хто на них подався, або були одружені, або після перевірки виявилися непридатними. Це було немале випробування віри; бо день у день, роками я просив Бога допомогти мені саме в цьому, як Він зробив це у випадку з Новим сирітським домом № 2; я й чекав допомоги, впевнено чекав допомоги, — і все ж тепер, коли допомога здавалася потрібною, її не було. Що ж тепер було робити, дорогий читачу? Чи слушно було б звинувачувати Бога в невірності? Чи слушно було б не довіряти Йому? Чи слушно було б сказати, що молитися марно? Аж ніяк. Натомість я зробив ось що: я дякував Богові за всю допомогу, яку Він дав мені в усій справі розширення; я дякував Йому за те, що Він дав мені змогу подолати так багато таких великих труднощів; я дякував Йому за помічників, яких Він дав мені для № 2; я дякував Йому також за помічників, яких Він уже дав мені для № 3; і замість того, щоб не довіряти Богові, я дивився на цю затримку повної відповіді на молитву лише як на випробування віри, і тому вирішив, що замість того, щоб молитися про цю справу з моєю дорогою дружиною раз на день, як ми робили день у день роками, ми тепер сходитимемося щодня тричі, щоб приносити це перед Бога. Я також виклав цю справу перед усім колективом моїх помічників у праці, просячи їхніх молитов. Так я ось уже близько чотирьох місяців продовжую молитися, день у день тричі взиваючи до Бога через цю потребу, і наслідок такий, що один помічник за іншим був даний, і допомога не прийшла надто пізно, і праця не прийшла в безлад, і прийняття дітей не затрималося; і я цілком певен, що ті кілька, яких ще бракує, теж знайдуться, коли вони будуть справді потрібні».


ТРУДНОЩІ, УСУНЕНІ ПІСЛЯ МОЛИТВИ Й ТЕРПІННЯ.

Пан Мюллер розповідає про такі події, пов’язані з купівлею землі для Четвертого і П’ятого сирітських домів, після того як він отримав п’ять тисяч фунтів для Будівельного фонду:

«Тепер, завдяки всьому, що надійшло від 26 травня 1864 року, включно з цим щойно згаданим даром, я мав на руках понад двадцять сім тисяч фунтів. Я терпляче чекав Божого часу. Я вирішив нічого не робити, доки не матиму повної половини суми, потрібної для двох домів. Але тепер, маючи понад дві тисячі фунтів понад половину, я, знову попросивши поради в Бога, з цілковитою радістю взявся за купівлю землі.

«Мої очі роками були звернені на чудову ділянку землі, відокремлену лише платною дорогою від ділянки, на якій стоїть Новий сирітський дім № 3. Земля має близько 18 акрів, а на одному її кінці стоїть невеликий будинок із господарськими прибудовами. Сотні разів за останні роки я молився, щоб Бог заради Ісуса удостоїв мене дозволу збудувати на цій землі ще два сирітські доми; і сотні разів я з молитвою дивився на цю землю, ба навіть, можна сказати, зрошував її своїми молитвами. Я міг купити її ще роки тому; але це означало б випередити Господа. Я мав на руках досить грошей, щоб заплатити за неї ще роки тому; але я прагнув терпляче, покірно чекати Божого часу, і щоб Він ясно й виразно показав, що Його час настав і що я роблю цей крок згідно з Його волею; бо хоч би чого я, на позір, досяг, якби праця була моя, а не Господня, я не міг би сподіватися жодного благословення. Але тепер Господня думка виявилася ясно й виразно. Я мав на руках досить грошей, щоб заплатити за землю і збудувати один дім, тож я рушив уперед, ще раз попросивши в Господа проводу і впевнившись, що Його воля — щоб я вжив рішучих кроків. Насамперед я пішов до агента, що діяв від імені власника землі, і запитав його, чи земля продається. Він відповів, що так, але що її здано в оренду до 25 березня 1867 року. Він сказав, що напише, щоб дізнатися ціну. Тут одразу постала велика трудність: землю було здано в оренду ще на два роки й чотири місяці, тоді як здавалося бажаним, щоб я міг вступити у володіння нею приблизно через шість місяців, тобто щойно буде оформлено купчу, готові плани Нового сирітського дому № 4 і укладено домовленості з підрядниками. Але ця трудність мене не знеохотила; бо я сподівався через молитву досягти доброї і задовільної домовленості з орендарем, будучи готовим дати йому справедливе відшкодування за те, що він піде раніше, ніж скінчиться його строк. Але перш ніж я встиг цим зайнятися, постали дві інші великі трудності: одна полягала в тому, що власник просив за землю £7,000, а це, на мою думку, було значно більше, ніж вона була варта; а друга — в тому, що, як я почув, Бристольська водопровідна компанія мала намір збудувати саме на цій землі додатковий резервуар для води і домогтися для цього ухвалення акта парламенту.

«Зупиніться тут на кілька хвилин, шановний читачу. Ви бачили, як Господь довів мене щодо грошових коштів до того, що я відчув себе вправі рушити вперед; і можу ще додати, що я дійшов до цього як наслідок тисяч молитов про цю мету; і що, крім того, багато сотень дітей чекали на прийняття; і все ж, після того як Сам Господь так явно став на наш бік через дар у £5,000, Він допускає, щоб на всю справу впав цей удар, що здавався смертельним. Але саме так я бачив сотні разів, відколи пізнав Господа. Труднощі, які Йому вгодно допустити, допускаються за таких обставин лише для вправляння нашої віри й терпіння; і більше молитви, більше терпіння та вправляння віри усунуть ці труднощі. Оскільки ж я знав Господа, ці труднощі не були для мене нездоланними, бо я поклав свою надію на Нього, згідно з тим словом: „І буде Господь пристанню пригнетеному, велике прибіжище під час злиднїв. І будуть вповати на тебе, хто знає імя твоє; бо ти не опускаєш нїкого, хто шукає тебе, Господи.“ (Псальма 9:9-10). Тож я ревно віддався молитві щодо всіх цих трьох особливих труднощів, що виникли довкола землі. Я молився про цю справу по кілька разів на день і вжив таких заходів: 1. Я зустрівся з робочим комітетом директорів Бристольської водопровідної компанії щодо резервуара, який вони мали намір збудувати на землі, яку я збирався купити, і розповів їм, що я прочитав у пресі про їхні наміри. Вони чемно сказали мені, що знадобиться лише невелика частина землі, недостатня, щоб перешкодити моєму задуму; і що коли можна буде обійтися без неї, то не візьмуть навіть цієї невеликої частини. 2. Коли це було владнано, я, після багатьох молитов, зустрівся з орендарем; бо як християнин я бажав, щоб, якщо цю землю буде куплено, це сталося в мирних стосунках із ним. На першій зустрічі я розповів йому про свої наміри, водночас висловивши бажання, щоб справа була владнана приязно щодо нього самого. Він сказав, що обміркує це, і попросив на те кілька днів. Через тиждень я побачився з ним знову, і він тоді люб’язно заявив, що, оскільки землю потрібно для такої мети, він не стоятиме на заваді; але оскільки він уклав чимало в будинок і землю, то сподівається на відшкодування за те, що залишить її раніше закінчення строку. Оскільки я, звісно, цілком охоче був готовий дати справедливе й розумне відшкодування, я вважав це дуже дорогоцінною відповіддю на молитву. 3. Тепер я взявся за третю трудність — ціну землі. Я добре знав, скільки ця земля варта для сирітської установи; але її вартість для установи не була ринковою вартістю. Тож я день у день віддавався молитві, щоб Господь спонукав власника погодитися на значно меншу суму, ніж він просив; я також показав йому, чому вона не варта стільки, скільки він просить. Нарешті він погодився взяти £5,500 замість £7,000, і я прийняв цю пропозицію; бо знав, що завдяки рівній поверхні землі ми заощадимо значну суму на двох домах і що нам буде велика користь від нової каналізації, яку лише кілька місяців тому було закінчено і яка проходить під платною дорогою біля поля. На додачу до цих двох моментів я мав узяти до уваги, що ми можемо мати газ із Бристоля, як і в трьох домах, що вже діють. І нарешті, найважливіше з усього — близькість цієї ділянки до трьох інших домів, так що всі вони легко можуть бути під одним керівництвом і наглядом. Справді, жодна інша ділянка, ні близько, ні далеко, не дала б нам стільки переваг, як це місце, яке Господь так дуже ласкаво нам дав. Коли все було владнано, я подбав, щоб землю було передано тим самим довіреним особам, які були довіреними особами Нових сирітських домів № 1, № 2 і № 3.—Я так докладно зупинився на всіх цих справах для підбадьорення читача, щоб він не знеохочувався труднощами, хоч би якими великими, численними й різноманітними вони були, а віддавався молитві, покладаючись на Господа в допомозі, ба навіть чекаючи допомоги, яку Він у Свій час і в Свій спосіб неодмінно дасть».


СИРІТСЬКІ ДОМИ № 4 І № 5.

«5 березня 1874.—Обидва доми, № 4 і № 5, уже роками діють: № 4 — з листопада 1868, а № 5 — з початку 1870 року, і до них уже прийнято понад 1,200 сиріт, і місяць за місяцем приймають ще, у міру того як сиріт випускають із них в учні чи на служби. Більше того, усі витрати, пов’язані з їхнім будівництвом, облаштуванням і умеблюванням, було повністю покрито, у міру того як виникали потреби, а після того як усе було оплачено, залишився залишок у кілька тисяч фунтів, який іде на утримання домів у належному стані. Подивіться, шановний читачу, як щедро Бог відповів на наші молитви і як ясно видно, що ми не помилилися, після того як терпляче й з молитвою шукали пізнати Його волю. Тож підбадьортеся ще більше й більше покладатися на живого Бога».


Ви завершили: Нові сирітські доми в Ешлі-Дауні

Назад Далі