Усе на добро
Про любов до Бога

Розділ 6 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Про любов до Бога

Переходжу до другої загальної частини тексту — до тих, кому належить цей привілей. Це ті, хто любить Бога. «…люблячим Бога, усе допомагає до доброго».

Ті, хто зневажає й ненавидить Бога, не мають у цьому привілеї ні частки, ні долі. Це хліб дітей, він належить лише тим, хто любить Бога. Оскільки любов — саме серце й дух віри, я говоритиму про неї докладніше; і щоб глибше розглянути її, звернімо увагу на п’ять речей, що стосуються любові до Бога.

1. Природа любові до Бога. Любов — це розширення душі, полум’я почуттів, яким християнин прагне Бога як найвищого й верховного добра. Любов для душі — те саме, що гирі для годинника: вона приводить душу в рух до Бога; вона — крила, на яких ми злітаємо до неба. Любов’ю ми пригортаємося до Бога, як стрілка до магніту.

2. Основа любові до Бога, тобто пізнання. Ми не можемо любити того, чого не знаємо. Щоб наша любов потягнулася до Бога, ми мусимо пізнати в Ньому ось ці три речі:

(i.) Повноту (Колосян 1:19). Він має повноту благодаті, щоб очистити нас, і повноту слави, щоб нас увінчати; повноту не лише достатню, а й переповнену. Він — море доброти без дна й без берегів.

(ii.) Щедрість. Бог має вроджену схильність роздавати милість і благодать; Він сочиться, мов стільник медом. «хто хоче, нехай приймає воду життя дармо» (Одкриттє 22:17). Бог не вимагає, щоб ми приносили із собою гроші, — лише голод.

(iii.) Належність, тобто власність. Ми мусимо знати, що ця повнота в Бозі — наша. «той Бог наш — Бог по віки» (Псальма 48:14). Ось де основа любові: Його Божество і наша частка в Ньому.

3. Види любові — їх я розділю на три:

(i.) Є любов поціновування. Коли ми високо цінуємо Бога як найвище й безмежне добро, ми так шануємо Його, що, маючи Його, не журимося, хоч би нам бракувало всього іншого. Зорі зникають, коли сходить сонце. Усі створіння зникають із наших думок, коли Сонце праведності сяє в усій Своїй славі.

(ii ) Любов вподобання й насолоди — так, як людина тішиться другом, якого любить. Душа, що любить Бога, радіє Ним, як своїм скарбом, і спочиває в Ньому, як у своєму осерді. Серце так прикипіло до Бога, що більше нічого не бажає. «покажи нам Отця, то й буде з нас» (Йоана 14:8).

(iii.) Любов доброзичливості — це бажання добра Божій справі. Хто сердечно прихилився до свого друга, той бажає йому всякого щастя. Любити Бога — означає бути Його доброзичливцями. Ми прагнемо, щоб Його справа перемагала. Наш голос і наша молитва — щоб Його ім’я було в пошані, щоб Його Євангеліє, яке є жезлом Його сили, як жезл Аарона, розцвіло й принесло плід.

4. Властивості любові.

(i.) Наша любов до Бога мусить бути цілісною, а щодо самого носія її — від усього серця. «Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю» (Марка 12:30). За старого закону первосвященик не мав брати за дружину ні вдову, ні блудницю: не вдову — бо не мав би її першої любові, і не блудницю — бо не мав би всієї її любові. Бог хоче мати все серце. «Роздїлилось у них серце» (Осії 10:2). Справжня мати не погодилася, щоб дитину розділили; і Бог не погодиться, щоб розділили серце. Бог не буде квартирантом, що займає в серці лише одну кімнату, тоді як усі інші здано гріхові. Любов мусить бути цілісною.

(ii.) Вона мусить бути щирою любов’ю. «Благодать з усіма, хто любить Господа нашого Ісуса щиро» (Єфесян 6:24). Слово «щирий» натякає на мед, цілком чистий. Наша любов до Бога щира, коли вона чиста й без користі: схоласти називають її любов’ю дружби. Ми мусимо любити Христа, як каже Августин, заради Нього Самого — як любимо солодке вино за його смак. Божа краса й Божа любов мусять бути двома магнітами, що притягують до Нього нашу любов. Александр мав двох друзів, Гефестіона й Кратера, про яких казав: «Гефестіон любить мене, бо я Александр; Кратер любить мене, бо я цар Александр». Один любив його особу, другий — його дари. Багато хто любить Бога за те, що Він дає їм збіжжя та вино, а не за Його власну досконалість. Ми мусимо любити Бога більше за те, що Він є, ніж за те, що Він дарує. Справжня любов не наймана. Не треба наймати матір, щоб вона любила свою дитину: душа, глибоко закохана в Бога, не потребує, щоб її наймали нагородами. Вона не може не любити Його за той блиск краси, що сяє в Ньому.

(iii.) Вона мусить бути палкою любов’ю. Єврейське слово «любов» означає жар почуття. Святі мусять бути серафимами, що палають святою любов’ю. Любити когось холодно — те саме, що не любити його зовсім. Сонце світить так гаряче, як тільки може. Наша любов до Бога мусить бути сильною й полум’яною, як тернове угля, що найгостріше й найжаркіше пашить (Псальма 120:4). До минущих речей наша любов мусить бути байдужою; ми маємо любити так, наче не любимо (1 Коринтян 7:30). Але любов до Бога мусить палати полум’ям. Наречена знемагала від любові до Христа (Пісня пісень 2:5). Ми ніколи не зможемо любити Бога так, як Він того заслуговує. Як Божа кара для нас менша, ніж ми заслужили (Ездри 9:13), так і наша любов до Нього менша, ніж заслуговує Він.

(iv.) Любов до Бога мусить бути діяльною. Вона подібна до вогню, найдіяльнішої зі стихій; її названо працею любові (1 Солунян 1:3). Любов — не лінива чеснота; вона змушує голову розмірковувати для Бога, а ноги — бігти дорогами Його заповідей. «любов Христова вимагає від нас» (2 Коринтян 5:14). Удавання любові недостатньо. Справжню любов видно не лише на кінчику язика, а й на кінчиках пальців; це праця любові. Живі істоти, про яких ідеться в Езекиїла 1:8, мали крила — образ доброго християнина. Він має не лише крила віри, щоб літати, а й руки під крильми: він діє любов’ю, він витрачає себе і витрачається для Христа.

(v.) Любов щедра. Вона має що дарувати на знак любові (1 Коринтян 13:4). Любов милосердує. Любов має не лише лагідний язик, а й добре серце. Серце Давида палало любов’ю до Бога, і він не хотів приносити Богові того, що дісталося йому задарма (2 Самуїлова 24:24). Любов сповнена не лише доброзичливості, а й добродійності. Любов, що розширює серце, ніколи не стискає руки. Хто любить Христа, той буде щедрим до Його членів. Він буде очима для сліпого й ногами для кульгавого. Спини й животи бідних стануть для нього борознами, у які він сіятиме золоте зерно щедрості. Дехто каже, що любить Бога, але їхня любов кульгає на одну руку: на добрі справи вони не дають нічого. Віра, правда, має справу з невидимим, але Бог ненавидить любов, яка невидима. Любов подібна до молодого вина, що конче шукає виходу; і вона виходить назовні добрими ділами. Апостол на честь македонян говорить, що вони давали бідним святим не лише за силою, а й понад силу (2 Коринтян 8:3). Любов вихована при царському дворі; це шляхетна, щедра чеснота.

(vi.) Любов до Бога особлива. Хто любить Бога, той дає Йому таку любов, якої не дарує більше нікому. Як Бог дає Своїм дітям таку любов, якої не дарує нечестивим, — любов, що вибирає й усиновлює, — так і благодатне серце дає Богові таку особливу, вирізнювальну любов, якої ніхто інший не може поділяти. «я бо заручив вас одному мужові, щоб чистою дївою привести перед Христа» (2 Коринтян 11:2). Дружина, заручена з одним чоловіком, дає йому таку любов, якої не має ні до кого іншого; своєї подружньої любові вона не віддає нікому, крім чоловіка. Так і святий, заручений із Христом, дає Йому особливу любов, любов, якої не можна віддати нікому іншому, а саме — любов, поєднану з поклонінням. Богові віддано не лише любов, а й саму душу. «Обгороджений сад — сестра моя люба» (Пісня пісень 4:12). Серце віруючого — Христів сад. Квітка, що росте в ньому, — це любов, змішана з Божим поклонінням, і ця квітка — лише для Христа. Наречена тримає ключ від саду, щоб ніхто, крім Христа, туди не ввійшов.

(vii.) Любов до Бога постійна. Вона подібна до вогню, який берегли весталки в Римі: він не згасає. Справжня любов кипить через край, але ніколи не вщухає. Любов до Бога, як вона щира без лицемірства, так само й постійна без відступництва. Любов подібна до пульсу в тілі — завжди б’ється; це не дощова повінь, що минає, а джерело, що б’є невпинно. Як нечестиві постійні в любові до своїх гріхів — ні сором, ні хвороба, ні страх пекла не змусять їх покинути гріх, — так ніщо не може спинити любові християнина до Бога. Ніщо не може перемогти любові — ні труднощі, ні протидія. «любов бо, як та смерть, кріпка» (Пісня пісень 8:6). Смерть поглинає найміцніші тіла — так любов поглинає найбільші труднощі. «Годї вгасити любови і водам премногим» (Пісня пісень 8:7) — ні солодким водам насолоди, ні гірким водам переслідування. Любов до Бога тримається міцно аж до смерті. «закоренившись і оснувавшись у любови» (Єфесян 3:17). Легкі речі, як полова й пір’я, швидко розвіює вітер, а вкорінене дерево витримує бурю; хто вкорінений у любові, той вистоїть. Справжня любов не кінчається інакше, як разом із життям.

5. Міра любові. Ми мусимо любити Бога понад усе інше. «крім тебе нема для мене втїхи на землї» (Псальма 73:25). Бог — квінтесенція всього доброго, Він добрий понад усяку міру. Душа, бачачи в Бозі найвищу перевагу й захоплюючись у Ньому тим сузір’ям усіх досконалостей, лине до Нього в любові найвищою мірою. Мірою нашої любові до Бога, каже Бернард, має бути любов до Нього без міри. Бог, Який є вершиною нашого щастя, мусить мати вершину наших почуттів. Створіння може мати молоко нашої любові, а Бог мусить мати вершки. Любов до Бога мусить бути понад усім іншим, як олія пливе поверх води.

Ми мусимо любити Бога більше, ніж рідних. Так було, коли Авраам приносив у жертву Ісаака. Ісаак був сином його старості, і, без сумніву, Авраам любив його всім серцем і душі в ньому не чув; але коли Бог сказав: «Возьми сина твого… та й принеси його там у всепаленнє-жертву» (1 Мойсея 22:2), — хоч це могло видаватися суперечним не лише його розумові, а й його вірі, бо Месія мав прийти від Ісаака, і якщо його буде знищено, звідки світ матиме Посередника! — проте такою була сила Авраамової віри й палкість його любові до Бога, що він бере жертовний ніж, щоб пролити Ісаакову кров. Наш благословенний Спаситель говорить про те, щоб зненавидіти батька й матір (Луки 14:26). Христос не хоче, щоб ми були неприродними; але якщо найдорожчі рідні стають нам на дорозі й хочуть відвернути нас від Христа, ми мусимо або переступити через них, або не знати їх (5 Мойсея 33:9). Хоч кілька краплин любові й можуть стекти набік — до родичів і свояків, але повний потік мусить линути до Христа. Рідні можуть лежати на грудях, але Христос мусить жити в серці.

Ми мусимо любити Бога більше, ніж свій маєток. «жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали» (Євреїв 10:34). Вони раділи, що мають що втратити заради Христа. Якщо на одну шальку терезів покласти світ, а на другу — Христа, Він мусить переважити. А чи так воно в нас? Чи має Бог найвище місце в наших почуттях? Плутарх каже: «Коли в Римі обирали диктатора, усяка інша влада на той час припинялася»: так і коли любов до Бога панує в серці, усяка інша любов припиняється і стає ніщо в порівнянні з цією любов’ю.

Застосування. Гострий докір тим, хто не любить Бога. Це може бути гострим докором тим, хто не має в серці ані краплини любові до Бога. Та невже живуть на світі такі негідники? Хто не любить Бога, той — звір із людською головою. О нещасний! Ти щодня живеш Богом — і не любиш Його? Якби в когось був друг, що постійно забезпечував би його грошима й давав йому все на прожиття, хіба не був би він гіршим за варвара, якби не шанував і не поважав того друга? Такий друг — Бог: Він дає вам подих, Він дарує вам прожиток, — і ви не полюбите Його? Ви полюбите свого володаря, якщо він врятує вам життя, — і не полюбите Бога, Який дає вам саме життя? Який магніт так сильно притягує любов, як благословенне Божество? Сліпий той, кого не вабить краса; тупий той, кого не притягують пута любові. Коли тіло холодне й у ньому немає тепла, це ознака смерті: мертвий той, у чиїй душі немає тепла любові до Бога. Як може чекати любові від Бога той, хто не виявляє любові до Нього? Хіба покладе Бог коли-небудь собі на груди таку гадюку, що випльовує на Нього отруту злоби й ворожнечі?

Цей докір тяжко падає на невірних нашого віку, які не те що не люблять Бога, а роблять усе можливе, щоб показати свою ненависть до Нього. «явно таки про гріх свій розповідають, не таять, саме як Содомії» (Ісаїї 3:9). «Підносять уста свої до неба» (Псальма 73:9) — у гордості й богохульстві — і відкрито кидають Богові виклик. Це потвори серед природи, дияволи в людській подобі. Нехай прочитають свій присуд: «Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклят, маран ата!» (1 Коринтян 16:22), тобто нехай буде проклятий від Бога аж до приходу Христа на суд. Нехай буде спадкоємцем прокляття, поки живе, а в страшний день Господній нехай почує проголошений проти нього вирок, що розриває серце: «Ідїть од мене, прокляті.»

Ви завершили: Про любов до Бога

Назад Далі