Усе на добро
Чому все служить на добро

Розділ 5 · 20 хв читання · 26 хв слухання

Чому все служить на добро

1. Головна причина, чому все служить на добро, — це близька й дорога причетність Бога до Свого народу. Господь уклав із ними завіт: «будуть вони моїм народом, я ж буду їх Богом» (Еремії 32:38). Силою цієї угоди все неодмінно служить і мусить служити їм на добро. «Я Бог, твій Бог!» (Псальма 50:7). Ці слова — «твій Бог» — найсолодші в усій Біблії; вони означають найкращі стосунки, і неможливо, щоб між Богом і Його народом були такі стосунки, а щось не служило їм на добро. Цей вислів — «Я твій Бог» — означає:

(1). Стосунки лікаря: «Я — твій Лікар». Бог — вправний Лікар. Він знає, що найкраще. Бог зважає на різну вдачу людей і знає, що подіє найдієвіше. Одні мають лагіднішу вдачу, і їх притягує милість. Інші — шорсткіші й сучкуватіші; з такими Бог поводиться суворіше. Одне зберігають у цукрі, інше — у розсолі. Бог не з усіма поводиться однаково: у Нього є випробування для сильних і підкріплення для слабких. Бог — вірний Лікар, тому все оберне на найкраще. Якщо Бог не дає вам того, що вам до вподоби, Він дасть те, чого вам потрібно. Лікар дбає не так про те, щоб догодити смакові хворого, як про те, щоб вилікувати його недугу. Ми скаржимося, що на нас лягли дуже тяжкі випробування; пам’ятаймо ж, що Бог — наш Лікар, тому Він більше дбає про те, щоб нас зцілити, ніж про те, щоб нам догодити. Хоч Божі дії з Його дітьми бувають гострі, проте вони безпечні й спрямовані на зцілення: «щоб добро чинити тобі в будуччинї твоїй» (5 Мойсея 8:16).

(2). Ці слова — «твій Бог» — означають стосунки Батька. Батько любить свою дитину; тож чи то усмішка, чи то удар — усе для добра дитини. Я твій Бог, твій Батько, тож усе, що Я роблю, — тобі на добро. «Господь, Бог твій, карав тебе, як чоловік карає сина свого» (5 Мойсея 8:5). Боже карання — не на те, щоб знищити, а на те, щоб виправити. Бог не може зашкодити Своїм дітям, бо Він — ніжний серцем Батько: «Як батько милосердується над дїтьми, так милосердується Господь над тими, що бояться його» (Псальма 103:13). Хіба батько шукатиме загибелі своєї дитини — дитини, що від нього походить і носить його образ? Уся його турбота й усі задуми — про дитину: кому ж він записує спадщину, як не своїй дитині? Бог — ніжний серцем «Отець милосердя» (2 Коринтян 1:3). Він породжує всю милість і доброту, яка є в створіннях.

Бог — вічний Отець (Ісаїї 9:6). Він був нашим Отцем від вічності: ще до того, як ми стали дітьми, Бог був нашим Отцем, і Він буде нашим Отцем повіки. Батько дбає про дитину, доки живий; але батько помирає, і тоді дитина може зазнати кривди. Бог же ніколи не перестає бути Батьком. Ви, віруючі, маєте Батька, Який ніколи не помирає; і якщо Бог — ваш Батько, ви ніколи не загинете. Усе неодмінно мусить служити вам на добро.

(3). Ці слова — «твій Бог» — означають стосунки Чоловіка з дружиною. Це близькі й солодкі стосунки. Чоловік шукає добра своїй дружині; противний природі був би той, хто взявся б губити власну жінку. «Нїхто бо ще нїколи тїла свого не зненавидїв» (Єфесян 5:29). Між Богом і Його народом — подружні стосунки. «Се бо сам твій творець стане мужем твоїм» (Ісаїї 54:5). Бог усім серцем любить Свій народ. Він вирізьбив їх на Своїх долонях (Ісаїї 49:16). Він кладе їх, як печать, на Своє серце (Пісня пісень 8:6). Він віддасть царства як викуп за них (Ісаїї 43:3). Це показує, як близько вони лежать біля Його серця. Якщо Він — Чоловік, Чиє серце сповнене любові, то Він шукатиме добра Своїй нареченій. Він або відверне кривду, або оберне її на найкраще.

(4). Ці слова — «твій Бог» — означають стосунки Друга. «От, хто мій милий, от, хто друг мій» (Пісня пісень 5:16). Друг — це, як каже Августин, половина самого себе. Він старанно й щиро шукає, як би зробити своєму другові добро; він дбає про його благо, як про своє. Йонатан наражався на царський гнів заради свого друга Давида (1 Самуїлова 19:4). Бог — наш Друг, тому Він оберне все нам на добро. Бувають фальшиві друзі; Христа зрадив друг; але Бог — найкращий Друг.

Він — вірний Друг. «Знай же, що Господь, Бог твій, єсть Бог, вірний Бог» (5 Мойсея 7:9). Він вірний у Своїй любові. Він віддав нам саме Своє серце, коли віддав Сина зі Свого лона. Ось взірець любові, якій немає рівних. Він вірний у Своїх обітницях: «обітував Бог, що не обманює» (Тита 1:2). Він може змінити Свою обітницю, але не може її порушити. Він вірний у Своїх діях; навіть коли уражає скорботою, Він вірний: «по правдї ти покарав мене» (Псальма 119:75). Він просіває і переплавляє нас, як срібло (Псальма 66:10).

Бог — незмінний Друг. «Не оставлю тебе, анї покину тебе» (Євреїв 13:5). Друзі часто підводять у скрутну хвилину. Багато хто поводиться з друзями так, як жінки з квітами: поки вони свіжі, тримають їх біля грудей, а щойно почнуть в’янути — викидають. Або як мандрівник із сонячним годинником: якщо сонце світить на годинник, мандрівник зійде з дороги й погляне на нього, а якщо сонце на нього не світить, він проїде повз і навіть не помітить його. Так і з людьми: якщо їм світить достаток, друзі на них дивляться, а коли над ними нависла хмара лиха, друзі й близько не підходять. Але Бог — Друг навіки; Він сказав: «Не оставлю тебе». Хоч Давид ходив у тіні смерті, він знав, що поруч із ним Друг: «не боюся жадного лиха, ти бо єси зо мною» (Псальма 23:4). Бог ніколи цілком не відбирає Своєї любові від Свого народу: «до кінця любив їх» (Йоана 13:1). Бог, бувши таким Другом, оберне все нам на добро. Немає такого друга, що не шукав би добра своєму другові.

(5). Ці слова — «твій Бог» — означають ще ближчі стосунки: стосунки Голови й членів тіла. Між Христом і святими є таємниче єднання. Його названо так: «голова церкви» (Єфесян 5:23). Хіба голова не дбає про добро тіла? Голова керує тілом, співчуває йому, вона — джерело життєвих сил, вона посилає тілові силу й розраду. Усі частини голови розміщено для добра тіла. Око поставлено ніби на сторожовій вежі: воно стоїть на варті, щоб угледіти будь-яку небезпеку, яка може загрожувати тілу, і відвернути її. Язик — і куштувальник, і промовець. Якщо тіло — мікрокосм, тобто малий світ, то голова — сонце цього світу, від якого йде світло розуму. Голову поставлено для добра тіла. Христос і святі становлять одне таємниче тіло. Наша Голова — на небі, і певно ж Він не дасть заподіяти шкоди Своєму тілу, а подбає про його безпеку й оберне все на добро Своєму таємничому тілу.

2. Висновки з твердження, що все служить на добро святим.

(1). Якщо все служить на добро, то звідси дізнаймося, що є провидіння. Речі не діють самі собою — це Бог спрямовує їх діяти на добро. Бог — великий Розпорядник усіх подій і їхніх наслідків; Він усе приводить у рух. Сказано: «над усїм володїє царство його» (Псальма 103:19). Ідеться про Його царство провидіння. Речами у світі правлять не другорядні причини, не людські поради, не зорі й планети, а Боже провидіння. Провидіння — цариця й володарка світу. У провидінні є три речі: Боже передбачення, Божа ухвала і Боже спрямування всього до визначеного завершення й наслідку. Хоч би що діяло у світі, це Бог приводить його в дію. У першому розділі Єзекіїля ми читаємо про колеса, і про очі в колесах, і про рух коліс. Колеса — це весь всесвіт, очі в колесах — Боже провидіння, рух коліс — рука Провидіння, що обертає все тут, унизу. Те, що дехто називає випадком, — не що інше, як наслідок провидіння.

Навчіться благоговіти перед провидінням. Провидіння впливає на все тут, унизу. Саме воно змішує складники й готує всі ліки в цілому.

(2). Зважте, яке щасливе становище кожної Божої дитини. Усе служить їй на добро — і найкраще, і найгірше. «У темряві сходить сьвітло праведникам» (Псальма 112:4). Навіть у найтемніших, найхмарніших Божих провидіннях є трохи сонця. У якому ж блаженному становищі справжній віруючий! Коли він помирає, він іде до Бога, а доки живе — усе піде йому на користь. Скорбота — йому на добро. Яку шкоду заподіює вогонь золоту? Він лише очищає його. Яку шкоду заподіює віялка збіжжю? Вона лише відділяє від нього полову. Яку шкоду заподіюють п’явки тілу? Вони лише висмоктують погану кров. Бог ніколи не береться за палицю, хіба що вибити пил. Скорбота робить те, чого часто не робить Слово: вона «відтулює їм ухо» для напоумлення (Йова 36:10). Коли Бог кладе людей на спину, тоді вони дивляться вгору, на небо. Бог, уражаючи Свій народ, — наче музикант, що вдаряє по скрипці, і вона видає мелодійний звук. Скільки добра приходить до святих через скорботу! Коли їх товчуть і розтирають, вони видають найсолодші пахощі. Скорбота — гіркий корінь, але родить вона солодкий плід: вона «дає овощ впокою тим, що нею навчені правди» (Євреїв 12:11). Скорбота — це битий шлях до неба; хоч він крем’янистий і тернистий, проте це найкращий шлях. Бідність заморить наші гріхи голодом; хвороба зробить благодать кориснішою (2 Коринтян 4:16). Ганьба принесе те, про що сказано: «Дух бо слави й Бога почиває на вас» (1 Петра 4:14). Смерть закоркує пляшечку сліз і відчинить браму раю. День смерті віруючого — це день його вознесіння до слави. Ось чому святі вносили свої скорботи до переліку своїх багатств (Євреїв 11:26). Фемістокл, вигнаний зі своєї батьківщини, згодом увійшов у ласку до єгипетського царя і тоді сказав: «Я загинув би, якби не загинув». Так і Божа дитина може сказати: «Якби мене не вразила скорбота, я був би знищений; якби я не втратив здоров’я й маєтку, я втратив би душу».

(3). Тож погляньте, яке тут заохочення стати побожними. Усе служитиме на добро. О, коли б це спонукало світ полюбити справжню віру! Чи може бути сильніший магніт, що притягує до благочестя? Чи може нас щось більше схилити бути добрими, ніж оце: усе служитиме нам на добро? Справжня віра — це правдивий філософський камінь, що все перетворює на золото. Візьміть найкисліший бік віри — бік страждань, — і навіть у ньому є розрада. Бог підсолоджує страждання радістю; Він засахарює наш полин. О, як це має переманити нас до побожності! «Зблизись же до його — мир тобі буде; з того вийде добро тобі» (Йова 22:21). Ніхто ще не залишився в програші від того, що зблизився з Богом. Через це прийде до вас добро, сила-силенна добра: солодкі краплі благодаті, прихована манна, ба більше — усе служитиме на добро. Тож зблизьтеся з Богом, станьте на Його бік.

(4). Зверніть увагу на жалюгідне становище нечестивих людей. Тим, хто побожний, лихе служить на добро; тим, хто лихий, добре служить на шкоду.

(i.) Дочасні блага служать нечестивим на шкоду. Багатство й достаток — не дари, а пастки, як каже Сенека. Світські речі дано нечестивим, як Мелхолу дано Давидові, — на пастку (1 Самуїлова 18:21). Кажуть, ніби гриф занедужує від пахощів: так і нечестиві — від солодких пахощів добробуту. Їхні милості — наче отруєний хліб, що його кидають собакам; їхні столи розкішно накриті, але під принадою — гачок: «Стіл їх нехай буде сїттю перед ними» (Псальма 69:22). Усі їхні втіхи — наче перепелиці Ізраїля, приправлені Божим гнівом (4 Мойсея 11:33). Гордість і розкіш — близнята добробуту. Сказано: «ти став товстий» (5 Мойсея 32:15). Тоді він покинув Бога. Багатство не лише, як павутина, безкорисне, але, як яйце василиска, згубне: «багацтво, що береже багатий на шкоду собі» (Екклезіаста 5:13). Звичайні милості, що їх мають нечестиві люди, — не магніти, які притягують їх ближче до Бога, а жорна, що топлять їх глибше в пекло (1 Тимотея 6:9). Їхні вишукані ласощі — наче бенкет Амана: після всіх їхніх панських учт смерть принесе рахунок, і сплатити його доведеться в пеклі.

(ii.) Духовні блага служать нечестивим на шкоду. Із квітки небесних благословень вони висмоктують отруту.

Божі служителі діють їм на шкоду. Той самий вітер, що жене один корабель до пристані, жене інший на скелю. Той самий подих служіння, що несе побожну людину до неба, жене нечестивого грішника до пекла. Ті, хто приходить зі словом життя на устах, для багатьох стають запахом смерті. «Учини затовстілим серце цього народу й обтяж його вуха» (Ісаїї 6:10). Пророка послано з сумним дорученням — виголосити їм надгробну проповідь. Від проповіді нечестиві люди стають гіршими. «А вони ненавидять того, що в воротях картає» (Амоса 5:10). Грішники ще більше утверджуються в гріху; хай Бог каже, що хоче, — вони робитимуть, що їм заманеться. «Що ти провадиш нам в імя Господнє, не послухаємо тебе» (Еремії 44:16). Проповідуване Слово їх не зцілює, а робить запеклими. І як же страшно людям потонути в пеклі під вагою проповідей!

Молитва служить їм на шкоду. «Жертва безбожних — гидота Господеві» (Приповісток 15:8). Нечестива людина в тяжкій скруті: якщо не молиться — грішить; якщо молиться — грішить: «благаннє його нехай за гріх полїчиться» (Псальма 109:7). Тяжкий був би присуд, якби вся їжа, яку людина їсть, оберталася на погані соки й плодила в тілі хвороби: так буває з нечестивою людиною. Та молитва, що мала б принести їй добро, служить їй на шкоду; вона молиться проти гріха і грішить проти своєї молитви; її побожні обов’язки заражені безбожжям, засиджені мухами лицемірства. Бог гидує ними.

Вечеря Господня служить їм на шкоду. «Не можете чашу Господню пити і чашу бісовську, не можете трапезї Господнїй причащати ся і трапезї бісовській. Чи нам же роздражати Господа?» (1 Коринтян 10:21, 22). Деякі з тих, хто визнавав віру, справляли свої ідольські бенкети, а проте приходили до Господньої трапези. Апостол каже: «Чи нам же роздражати Господа?» Нечестиві бенкетують зі своїми гріхами, а проте приходять бенкетувати до Господньої трапези. Це — дратувати Бога. Для грішника в чаші — смерть: він «суд собі їсть і пє» (1 Коринтян 11:29). Отак Вечеря Господня служить на шкоду нерозкаяним грішникам. Після шматка в людину входить диявол.

Сам Христос служить на шкоду запеклим грішникам. Він — «камінь спотикання і скеля поблазнї» (1 Петра 2:8). Він стає таким через зіпсутість людських сердець: замість вірити в Нього, вони спотикаються об Нього. Сонце, хоч за своєю природою чисте й приємне, шкодить хворим очам. Ісуса Христа поставлено на падіння, як і на вставання, багатьох (Луки 2:34). Грішники спотикаються об Спасителя й зривають смерть із дерева життя. Як хімічні олії одних хворих зціляють, а інших гублять, так і кров Христова: для одних вона — ліки, для інших — осуд. Ось нечувана біда тих, хто живе й помирає в гріху. Найкраще служить їм на шкоду; навіть підкріплювальні ліки їх убивають.

(5). Погляньте тут на мудрість Бога, Який може обернути найгірше, що тільки можна уявити, на добро святим. Божественною хімією Він може видобути золото зі шлаку. «О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого!» (Римлян 11:33). Великий Божий задум — явити диво Своєї мудрості. Господь зробив в’язницю Йосифа сходинкою до піднесення. Йона не мав іншого шляху до спасіння, як бути проковтнутим. Бог допустив, щоб єгиптяни зненавиділи Ізраїль (Псальма 106:41), і це стало засобом його визволення. Святого Павла скували ланцюгом, і той ланцюг, що його зв’язував, став засобом поширення Євангелії (Филипян 1:12). Бог збагачує, збіднюючи; Він примножує благодать, зменшуючи маєток. Коли творіння віддаляється від нас, то для того, щоб Христос наблизився до нас. Бог діє дивовижно. Він виводить лад із безладу, гармонію з розладу. Він часто використовує неправедних людей, щоб зробити те, що праведне. «Він серцем премудрий» (Йова 9:4). Він уміє пожати Собі славу з людської люті (Псальма 76:10). Або нечестиві не заподіють тієї шкоди, якої прагнуть, або зроблять те добро, якого не прагнуть. Бог часто допомагає тоді, коли найменше надії, і рятує Свій народ тим шляхом, який, на їхню думку, мав би їх погубити. Він використав злобу первосвященика і зраду Юди, щоб викупити світ. Через нерозважливу запальність ми схильні нарікати на те, що стається, — це все одно, що неписьменний критикував би філософію або сліпий шукав би вади в мальованому краєвиді. «Та пустоголовий чоловік мудрує» (Йова 11:12). Нерозумні створіння беруться судити Провидіння й викликати Божу мудрість на суд розуму. Божі дороги «не дослїджені» (Римлян 11:33). Їх радше треба подивляти, ніж вимірювати. Немає жодного Божого провидіння, в якому не було б або милості, або дива. Яка ж приголомшлива й безмежна та мудрість, що обертає найнесприятливіші Божі розпорядження на добро Його дітям!

(6). Тож бачите, як мало в нас причин бути невдоволеними зовнішніми випробуваннями й лихими пригодами! Що?! Бути невдоволеними тим, що піде нам на добро! Усе служитиме на добро. Немає гріхів, яким Божий народ підвладний більше, ніж невірство й нетерпіння. Божі люди готові або знесилитися через невірство, або ремствувати через нетерпіння. Коли люди повстають проти Бога в невдоволенні й нетерпінні, це ознака, що вони не вірять цьому текстові. Невдоволення — гріх невдячний, бо милостей у нас більше, ніж скорбот; і гріх нерозумний, бо скорботи служать на добро. Невдоволення — гріх, що штовхає нас на гріх. «Відхиляйсь від гнїву, і не досадуй! Не подавайсь гнїву, щоб творити лихо» (Псальма 37:8). Хто досадує, той готовий чинити лихо: досадливий Йона був грішним Йоною (Йони 4:9). Диявол роздмухує вугілля запальності й невдоволення, а тоді гріється біля вогню. О, не плекаймо ж цієї лютої гадюки у своїх грудях. Нехай цей текст народжує терпеливість: «люблячим Бога, усе допомагає до доброго» (Римлян 8:28). Хіба ми будемо невдоволені тим, що служить нам на добро? Якби один друг кинув другому мішечок грошей і, кидаючи, зачепив йому голову, той не дуже б засмутився, бо таким чином здобув мішечок грошей. Так і Господь може завдати нам синців скорботами, але — щоб нас збагатити. Ці скорботи готують нам вагу слави — то чи будемо ми невдоволені?

(7). Ось тут і сповнюється те Писання: «Що за благий Бог для Ізраїля» (Псальма 73:1). Коли ми дивимося на несприятливі провидіння й бачимо, як Господь посипає Свій народ попелом і, як сказано, «напоїв полином» (Плач Еремії 3:15), ми можемо засумніватися в Божій любові й сказати, що Він суворо поводиться зі Своїм народом. Але ні, Бог усе ж благий для Ізраїля, бо все обертає на добро. Хіба не благий Бог, Який усе обертає на добро? Він виводить гріх і вводить благодать — хіба це не добре? Апостол каже, що ми «від Бога караємось, щоб з сьвітом не осудились» (1 Коринтян 11:32). Глибина скорботи — на те, щоб урятувати нас від глибини погибелі. Завжди виправдовуймо Бога; хоч яким поганим було б наше зовнішнє становище, скажімо: «І все ж Бог благий».

(8). Погляньте, яку причину мають святі часто дякувати. У цьому християни недбалі: хоч вони багато просять, проте мало дякують. Апостол каже: «За все дякуйте» (1 Солунян 5:18). Чому так? Бо Бог обертає все нам на добро. Ми дякуємо лікареві, хоч він дає нам гіркі ліки, від яких нас нудить, бо вони мають нас оздоровити; ми дякуємо кожному, хто зробив нам добру послугу, — то хіба не будемо вдячні Богові, Який обертає все нам на добро? Бог любить вдячного християнина. Йов дякував Богові, коли Він усе забрав: «Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!» (Йова 1:21). Багато хто дякує Богові, коли Він дає; Йов дякує Йому, коли Він забирає, бо знав, що Бог виведе з цього добро. Ми читаємо про святих з арфами в руках (Одкриттє 14:2) — це символ хвали. Ми зустрічаємо багато християн зі сльозами на очах і скаргами на устах, але мало таких, що мають арфи в руках і хвалять Бога в скорботі. Дякувати в скорботі — справа, властива лише святому. Кожна пташка вміє співати весною, але деякі пташки співають і серед глухої зими. Майже кожен може бути вдячним у достатку, але справжній святий може бути вдячним і в лиху. Добрий християнин благословлятиме Бога не лише на сході сонця, а й на заході. Тож і в найгіршому, що з нами стається, ми можемо мати псалом подяки, бо все служить на добро. О, благословляйте Бога щедро: ми ж дякуємо тому, хто робить нам добро.

(9). Подумайте: якщо найгірше служить віруючому на добро, то що ж найкраще — Христос і небо! Наскільки більше воно послужить на добро! Якщо в хресті стільки добра, то що ж у вінці? Якщо такі дорогоцінні грона ростуть на Голгофі, то який же солодкий плід росте в Ханаані? Якщо є якась солодкість у водах Мари, то що ж у вині раю? Якщо на кінці Божої палиці мед, то що ж на Його золотому скіпетрі? Якщо хліб скорботи такий смачний, то що ж манна? Що ж небесна амброзія? Якщо Божі удари й кари служать на добро, то що вчинять усмішки Його обличчя? Якщо спокуси й страждання містять у собі причину для радості, то що ж слава? Якщо стільки добра виходить зі зла, то яке ж те добро, де не буде жодного зла? Якщо Божі милості в каранні такі великі, якими ж будуть Його милості в увінчанні? Тож потішайте одне одного цими словами.

(10). Зважте: якщо Бог обертає все нам на добро, то як слушно, щоб ми все спрямовували до Його слави! «Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть» (1 Коринтян 10:31). Ангели прославляють Бога, вони співають божественні гімни хвали. Тож як має прославляти Його людина, для якої Бог зробив більше, ніж для ангелів! Він підніс нас понад них, поєднавши нашу природу з Божеством. Христос помер за нас, а не за ангелів. Господь обдарував нас не лише зі спільного запасу Своєї щедрості, а й збагатив нас благословеннями завіту, дав нам Свого Духа. Він дбає про наше благо, Він обертає все нам на добро; дарова благодать уклала план нашого спасіння. Якщо Бог шукає нашого добра, то хіба ж ми не шукатимемо Його слави?

Запитання. Як можна сказати, що ми справді прославляємо Бога, коли Він безмежний у Своїх досконалостях і не може отримати від нас жодного примноження?

Відповідь. Правда, у строгому сенсі ми не можемо принести Богові слави, але в євангельському сенсі можемо. Коли ми робимо все, що в наших силах, щоб звеличити Боже ім’я у світі й спонукати інших мати високі, благоговійні думки про Бога, Господь розцінює це як прославлення Його; так само як про людину кажуть, що вона безчестить Бога, коли через неї Боже ім’я зневажають.

Ми звеличуємо Божу славу трьома способами: (i.) Коли прагнемо Його слави; коли Він для нас перший у наших думках і останній у нашій меті. Як усі ріки впадають у море і всі лінії сходяться в центрі, так і всі наші дії завершуються й зосереджуються в Бозі. (ii.) Ми звеличуємо Божу славу, коли рясно приносимо плід благодаті. «У сьому прославив ся Отець мій, щоб овощу багато давали ви» (Йоана 15:8). Безплідність кидає безчестя на Бога. Ми прославляємо Бога, коли ростемо в красі, як лілея, у висоті, як кедр, у плідності, як виноградна лоза. (iii.) Ми прославляємо Бога, коли віддаємо Богові хвалу й славу за все, що робимо. Чудові й смиренні були слова одного шведського короля: він боявся, щоб люди, приписуючи йому славу, яка належить Богові, не спричинили того, що його заберуть раніше, ніж справу буде завершено. Коли шовкопряд тче свою мистецьку роботу, він ховається під шовком, і його не видно. Коли ми зробили все, що могли, ми маємо зникнути у власних думках і всю славу перенести на Бога. Апостол Павло сказав: «більш усїх їх працював я; не я ж, а благодать Божа, що зо мною» (1 Коринтян 15:10). Здавалося б, ці слова відгонять гордістю; але апостол знімає вінець зі своєї голови й кладе його на голову дарової благодаті: «не я ж, а благодать Божа, що зо мною». Костянтин мав звичай писати ім’я Христа над дверима, — так і нам годиться писати його над нашими обов’язками.

Тож намагаймося зробити Боже ім’я славним і уславленим. Якщо Бог шукає нашого добра, шукаймо Його слави. Якщо Він усе спрямовує до нашого збудування, спрямовуймо все до Його звеличення. Стільки про привілей, згаданий у тексті.

Ви завершили: Чому все служить на добро

Назад Далі