Розділ 10 · 7 хв читання · 8 хв слухання
Настанови для покликаних
ЯКЩО, дослідивши себе, ви переконалися, що вас дієво покликано, маю до вас три заклики.
1. Дивуйтеся вільній Божій благодаті, що покликала вас, і поклоняйтеся Йому — тому, що Бог обминув стількох, що Він минув мудрих і знатних, а жереб вільної благодаті випав саме вам! Тому, що Він вивів вас зі стану неволі, від жорен диявольського млина, поставив вище за князів землі й покликав успадкувати престол слави! Упадіть на коліна, вибухніть подячним торжеством хвали: нехай ваші серця стануть десятиструнними інструментами, що звучать на згадку про Божу милість. Ніхто не завинив вільній благодаті так багато, як ви, — тож ніхто й не повинен підноситися так високо на вершину подяки. Кажіть, як солодкоспівець Ізраїлів: «Вознесу тебе, мій Боже, і царю, і буду прославляти імя твоє по віки. Щодня буду величати тебе, і імя твоє хвалити по віки» (Псальма 145:1, 2). Ті, хто став взірцем милості, мають бути сурмами хвали. О, прагніть бути на Небесах, де ваша подяка буде чистішою і зазвучить на тон вище.
2. Жалійте тих, кого ще не покликано. Грішникам у багрянці не заздрять — їх жаліють: вони ще не вийшли з-під «власти сатаниної» (Дїяння 26:18). Щодня вони ступають по краю бездонної прірви, — а що, як смерть зіштовхне їх туди? О, жалійте ненавернених грішників. Якщо ви жалієте вола чи осла, що заблукав, то хіба не пожалієте душі, яка заблукала від Бога, втратила і дорогу, і розум, і стоїть над урвищем погибелі?
Ба більше: не лише жалійте грішників, а й моліться за них. Хоч вони проклинають, ви моліться; адже ви молитеся за людей, що втратили розум, — а грішники саме такі. «Опамятавшись» (Луки 15:17), — сказано про блудного сина; отже, до навернення він був сам не свій. Нечестиві йдуть на страту: гріх — це зашморг, що їх душить, смерть вибиває з-під них драбину, а пекло — місце їхнього спалення. І невже ви не молитиметеся за них, бачачи, в якій вони небезпеці?
3. Ви, кого дієво покликано, шануйте своє високе покликання. «Благаю ж оце вас я, вязник у Господї, ходити достойно поклику, яким вас покликано» (Єфесян 4:1). Християни мусять дотримуватися гідності, мусять зважати на те, що личить. Ця порада дуже на часі, коли багато хто, називаючи себе покликаним від Бога, своїм розбещеним і безладним життям кидає пляму на віру, і через це про Божі дороги говорять лихе. Сальвіан казав: «Що кажуть язичники, бачачи, як християни живуть ганебно? Певно, Христос не навчив їх нічого кращого». Невже ви ганьбитимете Христа й знову завдаватимете Йому страждань, зневажаючи своє небесне покликання? Одне з найсумніших видовищ — бачити, як людина підносить руки в молитві, а тими самими руками гнобить; чути, як той самий язик то хвалить Бога, то бреше й обмовляє; чути, як людина словами визнає Бога, а ділами зрікається Його. О, як це негідно! Ваше покликання святе — то невже ви будете несвятими? Не думайте, що можете дозволяти собі те саме, що інші. Назорей, на якому була обітниця, відокремлював себе для Бога й обіцяв стриманість; хоч інші пили вино, назореєві це не личило. Так і тут: хоч інші розпусні й марнославні, це не личить тим, кого дієве покликання відділило для Бога. Хіба квіти не пахнуть солодше за бур’ян? Тепер ви мусите бути «люде прибрані» (1 Петра 2:9) — особливими не лише гідністю, а й поведінкою. Гидуйте кожним порухом гріха, бо він принизив би ваше високе покликання.
Питання. Що означає жити гідно нашого небесного покликання?
Відповідь. Це означає ходити правильно, ступати рівною ногою, жити за правилами й засадами Слова. Справжній святий стоїть за канонічний послух: він іде за каноном Писання. «І которі по правилу сьому живуть» (Галат 6:16) — а «правило» тут і є канон. Коли ми залишаємо людські вигадки й тримаємося Божих установ; коли йдемо за Словом, як Ізраїль ішов за вогняним стовпом, — оце й означає жити гідно нашого небесного покликання.
Жити гідно свого покликання — означає жити не так, як усі. Бог сказав Ноєві: «тебе вбачав я праведним передо мною в сьому родї» (1 Мойсея 7:1). Коли інші ходили з дияволом, Ной ходив із Богом. Нам заборонено йти слідом за многими (2 Мойсея 23:2). Хоч у світських справах відрізнятися від інших не похвально, у вірі добре бути не таким, як усі. Меланхтон був славою свого віку. Афанасій був святий як ніхто: він ставав на Божий бік, коли течія часу бігла в інший бік. Краще бути взірцем святості, ніж спільником у нечесті. Краще йти на небо з небагатьма, ніж у пекло з натовпом. Ми мусимо йти дорогою, протилежною дорозі людей цього світу.
Жити гідно свого покликання — означає жити радісно. «Радуйте ся завсїди в Господї» (Филипян 4:4). Надмірна пригніченість духу принижує наше високе покликання і змушує інших підозрювати, ніби побожне життя — це суцільна туга. Христос любить бачити, як ми радіємо в Ньому. Коссен у своїх «Ієрогліфах» розповідає про голубку, чиї крила, намащені запашними мастями, вабили за нею інших голубів. Радість — це пахощі, що вабить інших до побожності. Віра не виганяє всякої радості. Як буває серйозність без похмурості, так буває й радісна жвавість без легковажності. Коли блудний син навернувся, «почали веселитись» (Луки 15:24). Хто ж і має радіти, як не Божий народ? Щойно народившись від Духа, вони вже спадкоємці корони. Бог — їхня частка, небо — їхня оселя, то невже ж їм не радіти?
Жити гідно свого покликання — означає жити мудро. Мудре життя передбачає три речі.
(а) Ходити обачно. «У мудрого очі в голові» (Екклезіаста 2:14). Інші чатують, чи ми не спіткнемося, тож нам треба пильнувати, як ми стоїмо. Ми мусимо стерегтися не лише згіршень, а й усього, що не личить, щоб не відкрити іншим уст до нового крику проти віри. Якщо наша побожність не наверне людей, то наша розважливість може їх змусити замовкнути.
(б) Ходити привітно. Дух Євангелії сповнений лагідності й щирості. Апостол велить: «будьте усї одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі» (1 Петра 3:8). Стережіться похмурої, зверхньої поведінки. Віра не скасовує ввічливості, а облагороджує її. «Устав же Авраам і вклонився землякам, синам Хетовим» (1 Мойсея 23:7). Хоч вони були з поганського роду, Авраам виявив їм належну пошану. Святий Павло мав приязну вдачу: «Усїм був я все, щоб конче деяких спасти» (1 Коринтян 9:22). У дрібніших речах апостол поступався іншим, щоб своєю чуйністю здобути їх.
(в) Ходити великодушно. Хоч ми мусимо бути смиренними, проте не низькими. Негідно віддавати себе на поталу людським похотям. Чому грішно силують, тому слід ревно противитися. Сумління — Божа єпархія, і навідуватися туди не має права ніхто, крім Того, Хто є Єпископом наших душ (1 Петра 2:25). Ми не повинні бути як розпечене залізо, з якого можна викувати будь-яку форму. Відважний духом християнин радше постраждає, ніж дозволить зґвалтувати своє сумління. Тут поєднано змію і голубку — мудрість і невинність. Таке розважливе життя пасує до нашого високого покликання і неабияк прикрашає Христову Євангелію.
Жити гідно свого покликання — означає жити так, щоб від нас ішов вплив, — робити іншим добро й бути багатими на діла милосердя (Євреїв 13:16). Добрі діла роблять честь вірі. Як Марія вилила миро на Христа, так і ми добрими ділами виливаємо миро на голову Євангелії, і вона пахне на всі боки. Добрі діла, хоч і не є причиною спасіння, усе ж є його доказом. Коли ми, як наш Спаситель, ходимо, роблячи добро, і поширюємо довкола освіжний вплив своєї щедрості, ми живемо гідно нашого високого покликання.
Ось розрада для вас, кого дієво покликано. Бог звеличив щодо вас Свою багату благодать. Вас покликано до великої честі — бути спільниками ангелів і співспадкоємцями Христа; це має підбадьорювати вас і в найгірші часи. Нехай люди ганьблять вас і обзивають; протиставте людському обзиванню Боже покликання. Нехай люди переслідують вас аж до смерті: вони лише дають вам перепустку й посилають вас на небо скоріше. Як це може вгамувати тремтіння серця! Що з того, що море реве, що земля неспокійна, що зорі зриваються зі своїх місць, — вам нема чого боятися. Вас покликано, а отже, вас напевно буде увінчано.