Розділ 11 · 4 хв читання · 5 хв слухання
Про Божу постанову
1. Божа постанова — причина спасіння.
ТРЕТЄ й останнє в нашому тексті, на чому я зупинюся лише коротко, — це підстава й джерело нашого дієвого покликання, виражене словами «по постанові (Його)» (Єфесян 1:11). Ансельм передає це так: «За Його доброю волею». Петро Мученик читає: «За Його ухвалою». Ця постанова, або ухвала Божа, — першоджерело наших духовних благословень. Вона є рушійною причиною нашого покликання, виправдання, прославлення. Це найвища ланка в золотому ланцюгу спасіння. Чому одна людина покликана, а інша ні? Через вічну постанову Божу. У спасінні людини вирішальний голос належить Божій ухвалі.
Тож припишімо всю справу благодаті вподобанню Божої волі. Бог вибрав нас не тому, що ми були гідні, — вибираючи нас, Він робить нас гідними. Горді люди схильні забагато приписувати собі й привласнювати, ніби вони спільники Бога. Багато хто кричить проти святотатства щодо церкви, а тим часом сам винен у куди більшому святотатстві: обкрадає Бога, відбираючи Його славу, коли береться покласти вінець спасіння на власну голову. Але все треба зводити до Божої постанови. Ознаки спасіння — у святих, а причина спасіння — у Бозі.
Якщо спасає Божа постанова, то не вільна воля. Пелагіани завзято обстоюють вільну волю. Вони кажуть, що людина має вроджену силу сама здійснити своє навернення; але цей текст їх спростовує. Наше покликання — «по Божій постанові.» Писання вириває вільну волю з корінням: «воно нї від того, хто хоче» (Римлян 9:16). Усе залежить від Божої постанови. Коли в’язня засуджено перед судом, його ніщо не врятує, якщо цар не має наміру його помилувати. Божа постанова — Його царська прерогатива.
Якщо спасає Божа постанова, то не заслуга. Беллармін твердить, що добрі діла спокутують гріх і заслуговують славу; але текст каже, що ми покликані по Божій постанові, і є паралельне місце Писання: «що спас нас і покликав покликом сьвятим, не по дїлам нашим, а по своїй постанові і благодатї» (2 Тимотея 1:9). Ніякої заслуги не існує. У наших найкращих ділах є і недолік, і зараза, тож вони лише блискучі гріхи; отже, якщо нас покликано й виправдано, це здійснює Божа постанова.
Заперечення. Але паписти наводять на користь заслуги таке місце Писання: «На останок готовить ся менї вінець правди, котрий оддасть менї Господь того дня, праведний суддя» (2 Тимотея 4:8). Сила їхнього доказу така: якщо Бог по справедливості винагороджує наші діла, то вони заслуговують спасіння.
Відповідь. На це відповідаю: Бог дає нагороду як праведний Суддя, але не за гідність наших діл, а за гідність Христа. Бог як праведний Суддя винагороджує нас не тому, що ми це заслужили, а тому, що Він це обіцяв. Бог має два суди — суд милосердя і суд справедливості: ті діла, які Господь осуджує в суді справедливості, Він увінчує в суді милосердя. Отже, головну роль у нашому спасінні відіграє Божа постанова.
І ще: якщо Божа постанова — джерело блаженства, то ми спасенні не за передбачену віру. Безглуздо думати, ніби щось у нас могло мати хоч найменший вплив на наше обрання. Дехто каже, що Бог передбачив, що такі-то люди повірять, і тому їх вибрав; так вони ставлять справу спасіння в залежність від чогось у нас. Тим часом Бог вибирає нас не за віру, а до віри. «вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта, щоб бути нам сьвятим» (Єфесян 1:4) — не тому, що ми будемо святими, а для того, щоб ми стали святими. Ми вибрані до святості, а не за неї. Що міг Бог передбачити в нас, крім нечистоти й бунту! Якщо хтось спасеться, то це по Божій постанові.
Питання. Як нам знати, що Бог має постанову спасти нас?
Відповідь. Через дієве покликання. «старайтесь більше утвердити ваше покликаннє і вибраннє» (2 Петра 1:10). Ми утверджуємо своє обрання, утверджуючи своє покликання. «вибрав вас Бог від початку на спасеннє осьвяченнєм духа» (2 Солунян 2:13). Ідучи за струмком, ми зрештою доходимо до джерела. Якщо ми бачимо, що в наших душах тече струмок освячення, то через нього можемо дійти до першоджерела — обрання. Хоч людина й не може глянути вгору на небосхил, вона все ж знає, що там місяць, бо бачить, як він сяє на воді: так і я, хоч не можу зазирнути в таємницю Божої постанови, проте можу знати, що я вибраний, — з того, як сяє в моїй душі освячувальна благодать. Хто знаходить Боже Слово переписаним і відтвореним у своєму серці, той може безсумнівно зробити висновок про своє обрання.
2. Божа постанова — підстава певності.
Ось незрівнянний еліксир невимовної втіхи для тих, хто покликаний Богом. Їхнє спасіння спирається на Божу постанову. «Твердо ж основина Божа стоїть, маючи печать таку: Познав Господь своїх, і: Нехай відступить од неправди всяк, хто іменує імя Христове» (2 Тимотея 2:19). Наші чесноти благодаті недосконалі, наші втіхи то прибувають, то відпливають, але Божа основина твердо стоїть. Тим, хто збудований на цій скелі вічної Божої постанови, нема чого боятися відпадіння; ні сила людська, ні лютість спокуси ніколи не зможуть їх повалити.
(Цей твір уперше вийшов друком 1663 року. Готуючи це видання, визнали за доцільне змінити застарілі вирази й пунктуацію — виправлення, які сам автор, якби жив, безперечно схвалив би.
Т. Е. Ватсон.
Кінець.