Як можна пояснити віру?

ЩОБ ЗРОБИТИ ПИТАННЯ віри ще яснішим, я наведу вам кілька ілюстрацій. Хоча тільки Святий Дух може дати моєму читачеві прозріти, мій обов'язок і моя радість — дати все світло, яке я можу, і молити Божественного Господа, щоб Він відкрив сліпі очі. О, якби мій читач молився тією самою молитвою за себе!

Віра, яка спасає, має свої подоби в людському тілі.
Вона — око, яке дивиться. Оком ми вводимо в свідомість те, що далеко; одним поглядом ока ми можемо ввести в свідомість сонце і далекі зорі. Так само довірою ми наближаємо до себе Господа Ісуса; і хоч Він далеко, на Небі, Він входить у наше серце. Тільки погляньте на Ісуса; бо гімн каже цілковиту правду —
Є життя в погляді на Розіп'ятого,
Є життя в цю хвилину для тебе.

Віра — це рука, яка хапається. Коли наша рука бере щось собі, вона робить саме те, що робить віра, коли привласнює Христа і благословення Його викуплення. Віра каже: «Ісус — мій». Віра чує про кров, що дає прощення, і вигукує: «Я приймаю її для свого прощення». Віра називає спадщину вмираючого Ісуса своєю; і вона справді її, бо віра — спадкоємиця Христа; Він віддав вірі Себе Самого і все, що має. Візьміть, друже, те, що благодать приготувала для вас. Ви не будете злодієм, бо маєте Божественний дозвіл: «хто хоче, нехай приймає воду життя дармо». Хто може мати скарб, просто схопивши його, той справді нерозумний, якщо залишається бідним.

Віра — це уста, які живляться Христом. Перш ніж їжа зможе нас поживити, її треба прийняти в себе. Це проста річ — це їсти й пити. Ми охоче приймаємо в уста те, що є нашою їжею, а потім погоджуємося, щоб вона перейшла всередину нас, де засвоюється і вбирається в наше тіло. Павло каже в Посланні до Римлян, у десятому розділі: «Близько тебе слово в устах твоїх.» Тож усе, що треба зробити, — це проковтнути його, дозволити йому зійти в душу. О, якби люди мали апетит! Бо той, хто голодний і бачить перед собою їжу, не потребує, щоб його вчили, як їсти. «Дайте мені, — сказав один, — ніж, виделку й нагоду.» Решту він був цілком готовий зробити сам. Справді, серцю, яке голодує і спрагле Христа, досить лише знати, що Його дано даром, — і воно одразу Його прийме. Якщо мій читач у такому стані, нехай не вагається прийняти Ісуса; бо він може бути певен, що його ніколи не дорікнуть за це: адже «Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся». Він ніколи нікого не відштовхує, але всім, хто приходить, дає право залишатися синами навіки.

Життєві заняття ілюструють віру багатьма способами. Хлібороб закопує добре зерно в землю і чекає, що воно не тільки житиме, а й примножиться. Він вірить у заповітний устрій, що «сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть», і отримує нагороду за свою віру.

Купець віддає свої гроші під опіку банкіра і цілком покладається на чесність і надійність банку. Він довіряє свій капітал чужим рукам і почувається набагато спокійніше, ніж якби тримав щире золото під замком у залізному сейфі.

Моряк довіряє себе морю. Коли він пливе, то відриває ногу від дна і спочиває на океані, що тримає його на поверхні. Він не міг би плисти, якби цілком не віддався воді.

Золотар кладе дорогоцінний метал у вогонь, який, здається, жадає його пожерти, але отримує його назад із горнила очищеним жаром.

Ви не можете ніде повернутися в житті, щоб не побачити віри в дії між людиною і людиною або між людиною і законом природи. Отож, як ми довіряємо в повсякденному житті, так само маємо довіряти й Богові, як Він об'явлений у Христі Ісусі.

Віра існує в різних людей різною мірою, залежно від обсягу їхнього знання чи зростання в благодаті. Іноді віра — це трохи більше, ніж просте чіпляння за Христа; почуття залежності й готовність так залежати. Коли ви буваєте на узбережжі, то бачите морських блюдечок, що прилипли до скелі. Ви тихою ходою підходите до скелі; швидко б'єте молюска своїм ціпком — і він відпадає. Спробуйте так само з наступним блюдечком. Ви його попередили; він почув удар, яким ви вдарили його сусіда, і чіпляється з усієї сили. Ви ніколи його не відірвете; ні, не ви! Бийте і бийте знову, але скоріше розіб'єте скелю. Наш маленький друг, морське блюдечко, знає небагато, але він чіпляється. Він не обізнаний із геологічною будовою скелі, але він чіпляється. Він уміє чіплятися, і він знайшов, за що вчепитися: у цьому весь його запас знань, і він використовує його для своєї безпеки й порятунку. Життя блюдечка — чіплятися за скелю, а життя грішника — чіплятися за Ісуса. Тисячі Божих людей мають не більше віри, ніж ця; вони знають достатньо, щоб чіплятися за Ісуса всім своїм серцем і душею, і цього досить для теперішнього миру і вічної безпеки. Ісус Христос для них — Спаситель сильний і могутній, Скеля непорушна й незмінна; вони чіпляються за Нього, мов за саме життя, і це чіпляння спасає їх. Читачу, хіба ви не можете вчепитися? Зробіть це негайно.

Віра виявляється, коли одна людина покладається на іншу, знаючи про її перевагу. Це вища віра; віра, яка знає причину своєї залежності й діє відповідно до неї. Не думаю, що морське блюдечко знає багато про скелю; але в міру того, як віра зростає, вона стає дедалі свідомішою. Сліпий довіряє себе своєму поводиреві, бо знає, що його друг бачить, і, довіряючи, іде туди, куди веде його поводир. Якщо бідолаха сліпий від народження, він не знає, що таке зір; але він знає, що є така річ, як зір, і що його друг її має, і тому він вільно вкладає свою руку в руку зрячого і йде за його проводом. «ходимо вірою, а не видїннєм.» «блаженні, що не видїли, та й вірували.» Це образ віри, кращого за який годі й шукати; ми знаємо, що Ісус має в Собі заслугу, і силу, і благословення, яких ми не маємо, і тому ми радо довіряємо себе Йому, щоб Він був для нас тим, чим ми самі для себе бути не можемо. Ми довіряємо Йому, як сліпий довіряє своєму поводиреві. Він ніколи не зраджує нашої довіри; але Він «став ся нам премудростю від Бога, і праведностю, і освяченнєм, і викупленнєм».

Кожен хлопчик, що ходить до школи, мусить виявляти віру, коли вчиться. Учитель навчає його географії і розповідає йому про форму землі та про існування певних великих міст і держав. Хлопчик сам не знає, що все це правда, — хіба що він вірить своєму вчителеві й книжкам, які йому дали до рук. Саме це вам доведеться робити з Христом, якщо ви хочете бути спасенними; ви мусите просто знати, бо Він вам каже, вірити, бо Він запевняє вас, що це саме так, і довіритися Йому, бо Він обіцяє вам, що наслідком буде спасіння. Майже все, що знаємо ви і я, прийшло до нас через віру. Зроблено наукове відкриття, і ми в ньому певні. На якій підставі ми в це віримо? На авторитеті певних відомих учених, чия репутація усталена. Ми ніколи не ставили й не бачили їхніх дослідів, але віримо їхньому свідченню. Ви мусите зробити так само щодо Ісуса: оскільки Він навчає вас певних істин, ви маєте бути Його учнем і вірити Його словам; оскільки Він здійснив певні дії, ви маєте бути Його підзахисним і довіритися Йому. Він безмежно вищий за вас і пропонує Себе вашій довірі як ваш Учитель і Господь. Якщо ви приймете Його і Його слова, то будете спасенні.

Інша, ще вища форма віри — це віра, що виростає з любові. Чому хлопчик довіряє своєму батькові? Причина, чому дитина довіряє батькові, — у тому, що вона його любить. Блаженні й щасливі ті, хто має солодку віру в Ісуса, переплетену з глибокою прихильністю до Нього, бо це довіра, сповнена спокою. Ці люблячі Ісуса зачаровані Його характером і захоплені Його місією, їх полонить милосердя, яке Він виявив, і тому вони не можуть не довіряти Йому, бо так дуже Ним захоплюються, шанують і люблять Його.

Шлях люблячої довіри до Спасителя можна проілюструвати так. Одна жінка — дружина найвидатнішого лікаря свого часу. Її вражає небезпечна хвороба, і її сила валить її з ніг; але вона напрочуд спокійна й тиха, бо її чоловік зробив цю хворобу предметом свого особливого вивчення і вилікував тисячі людей, уражених так само. Вона анітрохи не тривожиться, бо почувається цілком безпечно в руках того, хто їй такий дорогий і в кому вміння та любов поєднані в найвищій мірі. Її віра розумна й природна; її чоловік з усякого погляду заслуговує на неї. Саме такою є віра, яку найщасливіші з віруючих виявляють до Христа. Немає лікаря, подібного до Нього, ніхто не може спасти так, як Він; ми любимо Його, і Він любить нас, і тому ми віддаємо себе в Його руки, приймаємо все, що Він приписує, і робимо все, що Він велить. Ми відчуваємо, що ніщо не може бути влаштоване неправильно, поки Він керує нашими справами; бо Він надто любить нас, щоб дати нам загинути або зазнати хоч одного зайвого болю.

Віра — це корінь послуху, і це можна ясно побачити в життєвих справах. Коли капітан довіряє лоцманові ввести свій корабель у порт, він керує кораблем за його вказівками. Коли мандрівник довіряє провідникові перевести його через важкий перевал, він іде тією стежкою, яку вказує провідник. Коли хворий вірить лікареві, він старанно виконує його приписи й вказівки. Віра, яка відмовляється коритися заповідям Спасителя, — це лише вдавання, і вона ніколи не спасе душу. Ми довіряємо Ісусові, щоб Він спас нас; Він дає нам вказівки щодо шляху спасіння; ми виконуємо ці вказівки — і ми спасенні. Нехай мій читач цього не забуває. Довіртеся Ісусові і доведіть свою довіру, роблячи все, що Він вам велить.

Визначна форма віри постає з певного знання; вона приходить із зростанням у благодаті, і це віра, яка вірить Христові, бо знає Його, і довіряє Йому, бо переконалася, що Він непохибно вірний. Одна стара християнка мала звичай писати на полях своєї Біблії літери «В» і «П» щоразу, коли вона випробувала й перевірила якусь обітницю. Як легко довіряти випробуваному й перевіреному Спасителеві! Ви поки що не можете цього робити, але робитимете. Усе мусить мати свій початок. Ви з часом дійдете до сильної віри. Ця зріла віра не просить ознак і знамен, а відважно вірить. Погляньте на віру досвідченого капітана — я часто дивувався їй. Він віддає швартови, він відпливає від суходолу. Дні, тижні чи навіть місяці він не бачить ні вітрила, ні берега; проте він іде вперед день і ніч без страху, аж одного ранку опиняється якраз навпроти бажаної пристані, до якої весь час тримав курс. Як він знайшов свій шлях через бездоріжну глибінь? Він довіряв своєму компасові, своєму морському альманахові, своїй підзорній трубі й небесним світилам; і, слухаючись їхнього проводу, не бачачи землі, він тримав курс так точно, що йому не треба змінювати ані румба, щоб увійти в порт. Це дивовижна річ — це плавання під вітрилами чи на парі без видимості. Духовно ж благословенна річ — цілком полишити береги видимого й відчутного і сказати «Прощавайте» внутрішнім почуттям, утішним провидінням, ознакам, знаменням і таке інше. Чудово бути далеко в океані Божественної любові, вірячи в Бога і прямуючи до Неба навпростець за вказівкою Божого Слова. «блаженні, що не видїли, та й вірували»; їм буде дано щедрий вхід наприкінці і безпечне плавання в дорозі. Чи не покладе мій читач своєї довіри на Бога у Христі Ісусі? Там я спочиваю з радісною певністю. Брате, ходімо зі мною і повірмо нашому Отцеві й нашому Спасителеві. Ходімо негайно.