Чому ми спасаємося вірою?

ЧОМУ САМЕ ВІРУ ОБРАНО каналом спасіння? Без сумніву, це питання ставлять часто. «Благодатю бо ви спасені через віру» — це, безперечно, вчення Святого Письма і Божа постанова; але чому це так? Чому обрано віру, а не надію, чи любов, чи терпіння?

Нам личить бути скромними, відповідаючи на таке питання, бо Божі шляхи не завжди можна зрозуміти; і нам не дозволено самовпевнено їх допитувати. Смиренно ми відповіли б, що, наскільки ми можемо судити, віру обрано каналом благодаті тому, що віра від природи пристосована бути тим, що приймає. Припустімо, я збираюся дати бідному милостиню: я кладу її йому в руку — чому? Та тому, що навряд чи годилося б класти її йому у вухо чи покласти на ногу; рука ніби навмисне створена для того, щоб приймати. Так і в нашій духовній будові віру створено навмисне для того, щоб вона приймала: це рука людини, і є певна доречність у тому, щоб приймати благодать саме нею.

Дозвольте мені сказати це зовсім просто. Віра, яка приймає Христа, — це така сама проста дія, як коли ваша дитина бере від вас яблуко, бо ви простягаєте його і обіцяєте дати їй те яблуко, якщо вона підійде по нього. Довіра і прийняття тут стосуються лише яблука; але вони складають точнісінько таку саму дію, як і віра, що має справу з вічним спасінням. Чим є рука дитини для яблука, тим є ваша віра для довершеного спасіння Христового. Рука дитини не творить яблука, не покращує яблука і не заслуговує на яблуко; вона лише бере його; і віру Бог обрав для того, щоб вона приймала спасіння, бо вона не вдає, ніби творить спасіння чи допомагає в ньому, а смиренно задовольняється тим, що приймає його. «Віра — це язик, що благає прощення, рука, що його приймає, і око, що його бачить; але вона не ціна, якою його купують». Віра ніколи не висуває саму себе як підставу, вона спирає всі свої докази на кров Христову. Вона стає доброю служницею, що приносить душі багатства Господа Ісуса, бо визнає, звідки вона їх узяла, і сповідує, що лише благодать довірила їх їй.

Далі, віру, безсумнівно, обрано тому, що вона віддає всю славу Богові. Це з віри, щоб було з благодаті, а з благодаті — щоб не було жодної похвальби; бо Бог не терпить гордості. Він «гордого з далека пізнає», і Він не має бажання наближатися до гордих. Він не дасть спасіння в такий спосіб, який підказував би чи плекав гордість. Павло каже: «не від дїл, щоб нїхто не хвалив ся». Отже, віра виключає будь-яку похвальбу. Рука, яка приймає милостиню, не каже: „Мені треба дякувати за те, що я прийняла дар“; це було б безглуздо. Коли рука підносить хліб до рота, вона не каже тілу: „Дякуй мені, бо я тебе годую“. Те, що робить рука, — річ дуже проста, хоча й дуже потрібна; і вона ніколи не привласнює собі слави за те, що робить. Так і Бог обрав віру, щоб приймати невимовний дар Його благодаті, бо вона не може приписати собі жодної заслуги, а мусить поклонятися милостивому Богові, Який є Подателем усякого добра. Віра кладе корону на ту голову, якій вона належить, і тому Господь Ісус мав звичай класти корону на голову віри, кажучи: «Віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм».

Далі, Бог обирає віру каналом спасіння тому, що це певний спосіб, який з'єднує людину з Богом. Коли людина довіряється Богові, між ними з'являється точка єднання, і це єднання є запорукою благословення. Віра спасає нас, бо змушує нас триматися Бога і таким чином приводить нас у зв'язок із Ним. Я вже часто вживав наведену нижче ілюстрацію, але мушу її повторити, бо не можу придумати кращої. Мені розповідали, що багато років тому вище Ніагарського водоспаду перекинувся човен, і двох чоловіків несла течія, коли людям на березі вдалося подати їм на воді мотузку, і обидва вони вхопилися за неї. Один із них міцно тримався за неї, і його благополучно витягли на берег; а другий, побачивши, що повз пропливає велика колода, нерозважно відпустив мотузку і вчепився за колоду, бо вона була більшою з двох речей і, як видавалося, за неї краще було триматися. На жаль! Колода разом із чоловіком на ній полетіла просто у величезну безодню, бо не було жодного зв'язку між колодою і берегом. Розмір колоди не приніс жодної користі тому, хто за неї вхопився; щоб урятуватися, потрібен був зв'язок із берегом. Так і коли людина покладається на свої діла, чи на таїнства, чи на щось подібне, вона не буде спасенна, бо немає з'єднання між нею і Христом; а віра, хоч вона може здаватися тонким шнурком, перебуває в руках великого Бога на березі; безмежна сила тягне цю сполучну лінію і так витягає людину від загибелі. О, яке блаженство віри, бо вона з'єднує нас із Богом!

Знову ж таки, віру обрано тому, що вона торкається пружин діяння. Навіть у звичайних речах віра певного роду лежить в основі всього. Цікаво, чи помилюся я, якщо скажу, що ми ніколи нічого не робимо інакше, як через віру того чи іншого роду. Якщо я проходжу через свій кабінет, то тому, що вірю, що ноги мене понесуть. Людина їсть, бо вірить у потребу їжі; вона йде до праці, бо вірить у цінність грошей; вона приймає чек, бо вірить, що банк його оплатить. Колумб відкрив Америку, бо вірив, що за океаном є інший континент; а батьки-пілігрими заселили її, бо вірили, що Бог буде з ними на тих скелястих берегах. Більшість великих подвигів народилися з віри; на добро чи на зло, віра творить чудеса через людину, в якій вона живе. Віра у своїй природній формі — це всепереможна сила, яка входить в усі види людських дій. Можливо, той, хто глузує з віри в Бога, якраз і є людиною, яка в лихій формі має віри найбільше; справді, він зазвичай впадає в таку легковірність, яка була б смішною, якби не була ганебною. Бог дає спасіння вірі, бо, творячи віру в нас, Він тим самим торкається справжньої головної пружини наших почуттів і дій. Він, так би мовити, заволодів батареєю, і тепер може посилати священний струм до кожної частини нашої природи. Коли ми віримо в Христа і серце перейшло у володіння Бога, тоді ми спасенні від гріха і спонукані до покаяння, святості, ревності, молитви, посвячення і до всякої іншої благодатної речі. «Чим є олива для коліс, чим є гирі для годинника, чим є крила для птаха, чим є вітрила для корабля, тим є віра для всіх святих обов'язків і служінь». Майте віру, і всі інші чесноти благодаті підуть за нею і триматимуться свого шляху.

Крім того, віра має силу діяти любов'ю; вона впливає на почуття, звертаючи їх до Бога, і тягне серце до найкращого. Хто вірить у Бога, той поза всяким сумнівом любитиме Бога. Віра — це дія розуму; але вона також виходить із серця. «Серцем бо віруєть ся на праведність»; і тому Бог дає спасіння вірі, бо вона живе по сусідству з почуттями і близько споріднена з любов'ю; а любов — мати й годувальниця кожного святого почуття і вчинку. Любов до Бога — це послух, любов до Бога — це святість. Любити Бога і любити людину — означає бути уподібненим до образу Христа; а це і є спасіння.

Ба більше, віра породжує мир і радість; хто її має, той спочиває і спокійний, той веселий і радісний, а це є приготуванням до неба. Бог дає всі небесні дари вірі, зокрема й тому, що віра творить у нас те життя і той дух, які мають вічно виявлятися у горішньому і кращому світі. Віра дає нам зброю для цього життя і виховання для життя майбутнього. Вона дає людині змогу і жити, і вмирати без страху; вона готує і до дії, і до страждання; і тому Господь обирає її як найзручніший засіб, щоб передавати нам благодать і так забезпечувати нам славу.

Безперечно, віра робить для нас те, чого ніщо інше зробити не може; вона дає нам радість і мир і вводить нас у спочинок. Чому ж люди намагаються здобути спасіння іншими способами? Один старий проповідник каже: «Нерозумний слуга, якому звеліли відчинити двері, налягає на них плечем і штовхає з усієї сили; але двері не зрушують, і він не може ввійти, хоч би яку силу докладав. Приходить інший із ключем, легко відмикає двері і охоче входить. Ті, хто хотів би спастися ділами, марно штовхають небесну браму; а віра — це ключ, який відчиняє браму відразу». Читачу, чи не скористаєтеся ви цим ключем? Господь велить вам вірити в Його улюбленого Сина, отже, ви можете це зробити; а зробивши це, ви будете жити. Хіба це не обітниця Євангелії: «Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся»? (Марка 16:16). Що ви можете заперечити проти шляху спасіння, який сам себе схвалює перед милосердям і мудрістю нашого благодатного Бога?