Праведний і Той, Хто виправдовує

МИ ВЖЕ БАЧИЛИ, як нечестивий стає виправданим, і розглянули велику істину, що тільки Бог може виправдати будь-яку людину; тепер ми ступаємо ще на крок далі й ставимо запитання: як може праведний Бог виправдати винних людей? Тут нам дає вичерпну відповідь Павло — у словах Послання до Римлян 3:21-26. Прочитаймо шість віршів із цього розділу, щоб охопити хід думки всього уривку:

«Тепер же окроме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків; правда ж Бога через віру Ісус-Христову усїм і на всїх віруючих; нема бо ріжницї: всї бо згрішили, і лишені слави Божої, оправдають ся (ж) дармо благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї, котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб зʼясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому, щоб зʼясувати (кажу) правду свою нинїшнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.»

Дозвольте мені тут поділитися з вами дрібкою власного досвіду. Коли я був під рукою Святого Духа, під тягарем усвідомлення гріха, я мав ясне й гостре відчуття Божої справедливості. Гріх, чим би він не був для інших людей, став для мене нестерпним тягарем. Я не так боявся пекла, як боявся гріха. Я знав себе настільки страшенно винним, що, пам’ятаю, відчував: якщо Бог не покарає мене за гріх, то Він мав би це зробити. Я відчував, що Суддя всієї землі мусить засудити такий гріх, як мій. Я сів на суддівське крісло й засудив себе на погибель; бо я визнавав, що, будь я Богом, я не міг би вчинити інакше, як скинути таке винне створіння, яким був я, на саме дно пекла. Увесь цей час на душі в мене лежала глибока турбота про честь Божого імені та про непорушність Його морального правління. Я відчував, що моє сумління не заспокоїлося б, якби мені простили несправедливо. Гріх, який я вчинив, мусить бути покараний. Але тоді поставало питання: як Бог може бути праведним і все ж виправдати мене, такого винного? Я питав своє серце: «Як Він може бути праведним і водночас Тим, Хто виправдовує?» Це питання непокоїло й виснажувало мене; і я не бачив на нього жодної відповіді. Певно, я й сам ніколи не зміг би вигадати відповідь, яка задовольнила б моє сумління.

Учення про спокуту для мене — один із найпевніших доказів Божественного натхнення Святого Письма. Кому б спало на думку — і хто зміг би придумати, — щоб праведний Правитель помер за неправедного бунтівника? Це не вчення людської міфології і не мрія поетичної уяви. Цей спосіб спокутування вини відомий серед людей лише тому, що він — факт; вигадка не змогла б його створити. Сам Бог установив його; це не те, що людина могла б собі уявити.

Я чув про шлях спасіння через жертву Ісуса з юних літ; але в глибині душі я знав про нього не більше, ніж якби народився й виріс готтентотом. Світло було, але я був сліпий; конче потрібно було, щоб Сам Господь прояснив мені цю справу. Воно прийшло до мене як нове одкровення, таке свіже, ніби я ніколи не читав у Писанні, що Ісуса явлено як умилостивлення за гріхи, щоб Бог був праведним. Я вірю, що воно мусить прийти як одкровення до кожної новонародженої Божої дитини, коли б вона його не побачила; я маю на увазі те славне вчення про заміщення, яке звершив Господь Ісус. Я зрозумів, що спасіння можливе через замісну жертву; і що для такого заміщення було передбачено місце вже в первісному устрої та порядку речей. Мені дано було побачити, що Той, Хто є Сином Божим, рівний Отцеві й співвічний Йому, віддавна був поставлений Головою завіту для вибраного народу, щоб у цій якості страждати за них і спасти їх. Оскільки наше падіння спершу не було особистим, бо ми впали в нашому представникові-голові, першому Адамі, то стало можливим, щоб нас відновив другий представник, а саме Той, Хто взявся бути Головою завіту для Свого народу, щоб стати його другим Адамом. Я побачив, що ще до того, як я сам насправді згрішив, я вже впав через гріх мого праотця; і я радів, що завдяки цьому з погляду закону стало можливим для мене піднятися через другу Голову й Представника. Падіння через Адама залишило шпарину для втечі; інший Адам може скасувати руїну, заподіяну першим. Коли я тривожився, чи можливо, щоб праведний Бог простив мене, я зрозумів і побачив вірою, що Той, Хто є Сином Божим, став людиною і у Своїй благословенній особі поніс мій гріх у Своєму тілі на дереві. Я побачив, що кара за мій мир упала на Нього і що Його ранами я зцілений. Дорогий друже, чи бачили ви це колись? Чи розуміли ви коли-небудь, як Бог може бути цілковито праведним, не скасовуючи кари й не притуплюючи вістря меча, і все ж бути безмежно милосердним і виправдовувати нечестивих, які навертаються до Нього? Саме тому, що Син Божий, найвищою мірою славний у Своїй незрівнянній особі, взявся відстояти закон, понісши вирок, належний мені, Бог і може оминути мій гріх. Закон Божий дістав через смерть Христа більше пошани, ніж дістав би, якби всіх переступників було вкинуто в пекло. Те, що Син Божий постраждав за гріх, утвердило Боже правління славніше, ніж якби страждав увесь людський рід.

Ісус поніс смертну кару замість нас. Погляньте на це диво! Ось Він висить на хресті! Це найвеличніше видовище, яке ви будь-коли побачите. Син Божий і Син Людський — ось Він висить, терплячи невимовні муки, Праведник за неправедних, щоб привести нас до Бога. О, слава цього видовища! Невинний покараний! Святий засуджений! Повіки Благословенний став прокляттям! Безмежно Славний відданий на ганебну смерть! Що довше я дивлюся на страждання Сина Божого, то певніше знаю, що вони мусять покривати й мій випадок. Навіщо Він страждав, як не для того, щоб відвернути кару від нас? Якщо ж Він відвернув її Своєю смертю, то вона відвернута, і тим, хто вірить у Нього, не треба її боятися. Інакше й бути не може: оскільки спокуту здійснено, Бог може прощати, не розхитуючи основи Свого престолу й анітрохи не заплямовуючи книги Своїх законів. Сумління отримує повну відповідь на своє страшне питання. Гнів Божий проти беззаконня, яким би він не був, мусить бути страшний понад усяке уявлення. Добре сказав Мойсей: «Хто знає силу гнїву твого?» Проте коли ми чуємо, як Господь слави кличе: «Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» — і бачимо, як Він віддає духа, ми відчуваємо, що Божа справедливість дістала щедре задоволення через послух такий досконалий і смерть таку страшну, принесені такою Божественною Особою. Якщо Сам Бог схиляється перед Своїм власним законом, що ще можна зробити? У спокуті більше заслуги, ніж у всьому людському гріху провини.

Велика безодня люблячої самопожертви Ісуса може поглинути гори наших гріхів — усі до одного. Заради безмежної доброти цієї однієї Людини-Представника Господь цілком може прихильно поглянути на інших людей, хоч би якими недостойними вони були самі по собі. Це було чудо з чудес, що Господь Ісус Христос став на наше місце і

Поніс, щоб ми не несли повік,
Праведний гнів Отця Свого.

Але Він це зробив. «Звершилось.» Бог пощадить грішника, бо Він не пощадив Свого Сина. Бог може оминути ваші провини, бо Він поклав ці провини на Свого Єдинородного Сина майже дві тисячі років тому. Якщо ви вірите в Ісуса (ось у чому суть), то ваші гріхи забрав Той, Хто був козлом відпущення для Свого народу.

Що означає вірити в Нього? Це не просто сказати: «Він — Бог і Спаситель», а довіритися Йому цілковито й повністю і прийняти Його як усе своє спасіння відтепер і навіки — вашого Господа, вашого Учителя, ваше все. Якщо ви хочете мати Ісуса, Він уже має вас. Якщо ви вірите в Нього, кажу вам: ви не можете піти до пекла; бо це означало б зробити жертву Христа марною. Не може бути, щоб жертву було прийнято, а душа, за яку цю жертву прийнято, все ж загинула. Якби віруюча душа могла бути засуджена, то навіщо тоді жертва? Якщо Ісус помер замість мене, чому б мав умерти і я? Кожен віруючий може заявити, що жертву насправді принесено за нього: вірою він поклав на неї свої руки й зробив її своєю, і тому може бути певний, що ніколи не загине. Господь не прийняв би цієї жертви за нас, щоб потім засудити нас на смерть. Господь не може прочитати наше прощення, написане кров’ю Його власного Сина, а потім уразити нас. Це було б неможливо. О, коли б вам негайно була дана благодать відвести погляд до Ісуса й почати з початку — із Самого Ісуса, Який є Першоджерелом милосердя для винної людини!

«Він виправдовує нечестивого». «Бог же, той, що оправдує», — отже, саме тому, і лише з цієї причини, це можна вчинити, і Він чинить це через спокутну жертву Свого Божественного Сина. Тому це можна вчинити справедливо — так справедливо, що ніхто ніколи цього не заперечить, — так досконало, що в останній страшний день, коли небо й земля минуть, не знайдеться нікого, хто заперечив би чинність цього виправдання. «Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер. Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!»

Отже, бідна душе! Чи ввійдете ви в цей рятувальний човен такими, як є? Ось порятунок від корабельної аварії! Прийміть певне визволення. «Я нічого з собою не маю», — кажете ви. Від вас і не вимагають щось із собою приносити. Люди, які рятують своє життя, залишають позаду навіть одяг. Стрибайте — такими, як ви є.

Розповім вам ось що про себе, щоб підбадьорити вас. Уся моя надія на небо — у повній спокуті, звершеній на Голгофському хресті за нечестивих. На неї я твердо покладаюся. Ніде більше я не маю навіть тіні надії. Ви в такому самому становищі, що й я; бо ні в кого з нас немає нічого власного, вартого того, щоб стати підставою для довіри. Візьмімося за руки й станьмо разом біля підніжжя хреста, і довірмо наші душі раз і назавжди Тому, Хто пролив Свою кров за винних. Ми будемо спасенні одним і тим самим Спасителем. Якщо ви загинете, довіряючись Йому, то загину і я. Що ще я можу зробити, щоб довести свою власну довіру до Євангелії, яку я вам проповідую?