Бог — Той, Хто виправдовує

Римлян 8:33

ДИВОВИЖНА ЦЕ РІЧ — бути виправданим, тобто зробленим праведним. Якби ми ніколи не порушували Божих законів, нам не було б потреби в цьому, бо ми були б праведні самі по собі. Той, хто все своє життя робив те, що мав робити, і ніколи не зробив нічого, чого не слід було робити, виправданий законом. Але ви, дорогий читачу, не з таких, у цьому я цілком певен. Ви надто чесні, щоб удавати, ніби не маєте гріха, а отже, вам потрібно бути виправданими.

Якщо ж ви виправдовуватимете себе самі, то просто обманюватимете себе. Тож і не пробуйте. Воно ніколи того не варте.

Якщо ви попросите таких самих смертних, як ви, виправдати вас, — що вони можуть зробити? Одних ви змусите говорити про вас добре за якісь дрібні послуги, а інші обмовлятимуть вас і за менше. Їхній суд небагато важить.

Наш текст каже: «Бог же, той, що оправдує», — і це куди більше влучає в саму суть. Це приголомшлива правда, і нам варто уважно над нею поміркувати. Ходіть і подивіться.

Насамперед, ніхто, крім Бога, ніколи й не подумав би виправдовувати винних. Вони жили у відкритому бунті; вони чинили зло обома руками; вони йшли від поганого до гіршого; вони поверталися до гріха навіть після того, як зазнали від нього болю і через це на якийсь час мусили його покинути. Вони порушили закон і зневажили Євангелію. Вони відкидали проголошення милості й уперто трималися нечестя. Як же їм можна бути прощеними й виправданими? Їхні ближні, зневірившись у них, кажуть: «Це безнадійні випадки». Навіть християни дивляться на них радше зі смутком, ніж із надією. Але не так їхній Бог. Він, у величі Своєї вибраної благодаті, вибравши декого з них іще перед заснуванням світу, не спочине, доки не виправдає їх і не зробить їх прийнятими в Улюбленому. Хіба не написано: «А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив»? Отож бачите, є такі, кого Господь постановив виправдати: то чому б і нам із вами не опинитися в їхньому числі?

Ніхто, крім Бога, ніколи не подумав би виправдати мене. Я сам собі дивуюся. Не сумніваюся, що благодать так само видно й на інших. Погляньте на Савла з Тарсу, який з піною на вустах лютував проти Божих слуг. Мов голодний вовк, він терзав ягнят і овець праворуч і ліворуч; і все ж Бог повалив його на дорозі до Дамаска, і змінив його серце, і так цілковито виправдав його, що невдовзі ця людина стала найбільшим проповідником виправдання вірою, який будь-коли жив. Він, мабуть, часто дивувався, що виправданий вірою в Христа Ісуса; адже колись він був затятим поборником спасіння ділами закону. Ніхто, крім Бога, ніколи не подумав би виправдати такого чоловіка, як Савло-гонитель; але Господь Бог славний у благодаті.

Та навіть якби хтось і подумав виправдати нечестивого, ніхто, крім Бога, не зміг би цього зробити. Цілком неможливо, щоб будь-хто простив провини, вчинені не проти нього самого. Хтось тяжко вас скривдив; ви можете простити йому, і я сподіваюся, що простите; але ніхто третій не може простити його замість вас. Якщо кривду заподіяно вам, то й прощення мусить іти від вас. Якщо ми згрішили проти Бога, то в Божій владі простити; бо гріх — проти Нього Самого. Ось чому Давид каже в п'ятдесят першому псалмі: «Перед тобою одним я согрішив, і вчинив те, що є зло, перед очима твоїми»; бо тоді Бог, проти Якого вчинено провину, може ту провину забрати. Те, що ми винні Богові, наш великий Творець може простити, якщо Йому так завгодно; і якщо Він це простить, то воно прощене. Ніхто, крім великого Бога, проти Якого ми згрішили, не може стерти той гріх; тож подбаймо про те, щоб піти до Нього й шукати милості з Його рук. Не даймо збити себе з дороги тим, хто хоче, щоб ми сповідалися їм; вони не мають у Божому Слові жодного обґрунтування для своїх домагань. Але навіть якби вони й були поставлені виголошувати відпущення в Божому імені, все одно краще піти самим до великого Господа через Ісуса Христа, Посередника, і шукати й знайти прощення з Його руки; бо ми певні, що це правильний шлях. Релігія через довіреного посередника — надто великий ризик: краще самі подбайте про справи своєї душі й не залишайте їх у жодних людських руках.

Лише Бог може виправдати нечестивого; але Він може зробити це досконало. Він кидає наші гріхи за Свою спину, Він стирає їх; Він каже, що хоч би їх і шукали, їх не знайдуть. Не маючи для цього жодної іншої причини, крім Своєї безмежної доброти, Він приготував славний шлях, яким може зробити багряні гріхи білими, як сніг, і віддалити від нас наші провини, як далеко схід від заходу. Він каже: «Я не згадуватиму ваших гріхів». Він іде аж до того, що кладе гріхові кінець. Один із давніх вигукнув у подиві: «О, хто такий Бог, як ти, що гріхи прощаєш, і не памятаєш проступків останкові наслїддя твого? Нї, він не гнївається по віки, бо любить милосердуватись» (Михея 7:18).

Ми тут не говоримо про справедливість, ані про те, як Бог обходиться з людьми за їхніми заслугами. Якщо ви хочете мати справу з праведним Господом на умовах закону, вам загрожує вічний гнів, бо саме на це ви заслуговуєте. Благословенне Його ім'я, Він учинив з нами не за гріхами нашими; але тепер Він має справу з нами на умовах дарової благодаті й безмежного співчуття, і Він каже: «Я прийму вас ласкаво і любитиму вас щедро». Повірте в це, бо це безперечна правда, що великий Бог може обійтися з винними з щедрою милістю; так, Він може обійтися з нечестивими так, ніби вони завжди були побожними. Уважно прочитайте притчу про блудного сина і подивіться, як батько, що прощає, прийняв блукальця, який повернувся, з такою самою любов'ю, ніби той ніколи не відходив і ніколи не осквернив себе з блудницями. Так далеко він у цьому зайшов, що старший брат почав нарікати; але батько ніколи не відняв своєї любові. О мій брате, хоч би яким винним ви були, якщо ви тільки повернетеся до свого Бога й Отця, Він обійдеться з вами так, ніби ви ніколи не чинили зла! Він вважатиме вас праведним і відповідно до того поводитиметься з вами. Що ви на це скажете?

Хіба ви не бачите — бо я хочу показати це ясно, яка це чудова річ, — що хоча ніхто, крім Бога, не подумав би виправдати нечестивого, і ніхто, крім Бога, не зміг би цього зробити, проте Господь може це зробити? Подивіться, як апостол кидає виклик: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!» Якщо Бог виправдав людину, то це зроблено добре, це зроблено правильно, це зроблено справедливо, це зроблено навіки. Я прочитав у журналі, повному отрути проти Євангелії та тих, хто її проповідує, твердження, ніби ми дотримуємося якоїсь теорії, за якою уявляємо, що гріх можна забрати з людей. Ми не дотримуємося жодної теорії, ми звіщаємо факт. Найвеличніший факт під небом ось який: Христос Своєю дорогоцінною кров'ю справді забирає гріх, і Бог, заради Христа, маючи справу з людьми на умовах Божої милості, прощає винних і виправдовує їх не за чимось, що Він бачить у них або передбачає, що буде в них, а за багатством Своєї милості, яка живе в Його власному серці. Це ми проповідували, проповідуємо і проповідуватимемо, доки житимемо. «Бог же, той, що оправдує» — що виправдовує нечестивого; Він не соромиться це робити, і ми не соромимося це проповідувати.

Виправдання, яке походить від Самого Бога, мусить бути поза всяким сумнівом. Якщо Суддя мене виправдовує, хто може мене засудити? Якщо найвищий суд у всесвіті проголосив мене праведним, хто звинуватить мене в чомусь? Виправдання від Бога — достатня відповідь пробудженому сумлінню. Святий Дух через нього навіває мир на всю нашу істоту, і ми більше не боїмося. З цим виправданням ми можемо відповісти на все ревіння та всі лайки сатани й нечестивих людей. З ним ми зможемо померти; з ним ми сміливо воскреснемо знову і станемо перед останнім великим судом.

Сміливо стану в день великий, —
Хто ж звинуватить у чім мене,
Коли мій Господь мене звільнив
Від гріха страшного прокляття й вини?

Друже, Господь може стерти всі ваші гріхи. Кажучи це, я не стріляю навмання. «Усякий гріх і хула простить ся людям». Хоч би ви загрузли в злочинах по саму шию, Він одним словом може зняти з вас скверну і сказати: «Хочу, очистись». Господь — великий Прощальник.

«Вірую у відпущення гріхів». А ви?

Він може навіть цієї самої години виголосити присуд: «Оставляють ся гріхи твої; йди з упокоєм»; і якщо Він це зробить, жодна сила на небі, чи на землі, чи під землею не зможе поставити вас під підозру, а тим паче під гнів. Не сумнівайтеся в силі всемогутньої любові. Ви не змогли б простити своєму ближньому, якби він образив вас так, як ви образили Бога; але не міряйте Божого зерна своєю мірою; Його думки й дороги настільки ж вищі за ваші, наскільки небо вище від землі.

«Що ж, — скажете ви, — це було б великим чудом, якби Господь простив мене». Саме так. Це було б найвищим чудом, а тому Він, найпевніше, це й зробить; бо Він творить «дїла великі й недослїдимі», на які ми й не сподівалися.

Мене самого колись уразило жахливе усвідомлення провини, яке зробило моє життя мукою; але коли я почув повеління: «Обернїтесь же до мене, й прийміть спасеннє, всї краї землї, бо ж я — Бог, а иншого нема», — я глянув, і в одну мить Господь виправдав мене. Ісус Христос, Який став гріхом заради мене, — ось що я побачив, і цей погляд дав мені спокій. Коли ті, кого в пустелі покусали вогняні змії, дивилися на мідного змія, вони вмить зцілялися; так було і зі мною, коли я глянув на розп'ятого Спасителя. Святий Дух, Який дав мені змогу повірити, дав мені мир через віру. Я так само певно відчув, що прощений, як перед тим певно відчував, що засуджений. Я був певен свого засудження, бо Боже Слово проголошувало його, а моє сумління свідчило про нього; але коли Господь виправдав мене, ті самі свідки дали мені таку саму певність. Господнє слово в Писанні каже: «Хто вірує в Него, не осудить ся», — а моє сумління свідчить, що я повірив і що Бог, прощаючи мене, справедливий. Так я маю свідчення Святого Духа і власного сумління, і ці двоє згідні між собою. О, як би я хотів, щоб мій читач прийняв Боже свідчення про це, — і тоді дуже скоро він мав би й свідчення в собі самому!

Насмілюся сказати, що грішник, виправданий Богом, стоїть на ще надійнішій основі, ніж праведник, виправданий своїми ділами, якщо такий узагалі є. Ми ніколи не могли б бути певні, що зробили досить діл; сумління завжди було б неспокійне, чи не виявимося ми зрештою недостатніми, і ми могли б покладатися лише на тремтливий вирок омильного судження; але коли виправдовує Сам Бог, а Святий Дух свідчить про це, даючи нам мир із Богом, — о, тоді ми відчуваємо, що справу певно вирішено й завершено, і входимо в спочинок. Жоден язик не може передати глибини того спокою, що сходить на душу, яка прийняла Божий мир, що вищий від усякого розуміння.