Чому святі встоюють

НАДІЯ, якою було сповнене серце Павла щодо коринтських братів, як ми вже бачили, несе багато втіхи тим, хто тремтить за своє майбутнє. Але чому він вірив, що брати будуть утверджені аж до кінця?

Я хочу, щоб ви помітили: він наводить свої підстави. Ось вони:

Вірен бо Бог, через котрого покликані ви в общеннє Сина Його, Ісуса Христа (1 Коринтян 1:9).

Апостол не каже: «Ви вірні». На жаль! Вірність людини — річ дуже ненадійна; це сама марнота. Він не каже: «Ви маєте вірних служителів, які провадять і скеровують вас, і тому я сподіваюся, що ви будете в безпеці». О, ні! Якщо нас стерегтимуть люди, то стерегтимуть нас кепсько. Він говорить так: «Вірен бо Бог». Якщо ми виявимося вірними, то лише тому, що Бог вірний. На вірності нашого Бога завіту мусить спочивати весь тягар нашого спасіння. На цій славній властивості Бога тримається вся справа. Ми мінливі, як вітер, крихкі, як павутина, слабкі, як вода. На наші природні якості чи на наші духовні здобутки не можна покластися; але Бог перебуває вірним. Він вірний у Своїй любові; у Нього немає зміни чи тіні переміни. Він вірний Своєму задуму; Він не починає діла, щоб потім кинути його незавершеним. Він вірний Своїм стосункам: як Батько, Він не зречеться Своїх дітей; як Друг, Він не відцурається Свого народу; як Творець, Він не покине діла Своїх рук. Він вірний Своїм обітницям і ніколи не допустить, щоб хоч одна з них не справдилася для жодного віруючого. Він вірний Своєму завітові, який уклав з нами в Христі Ісусі й скріпив кров’ю Своєї жертви. Він вірний Своєму Синові й не допустить, щоб Його дорогоцінна кров була пролита марно. Він вірний Своєму народові, якому обіцяв вічне життя і від якого не відвернеться.

Ця Божа вірність — основа й наріжний камінь нашої надії на остаточну витривалість. Святі встоюватимуть у святості, бо Бог не відступає у Своїй благодаті. Він не перестає благословляти, і тому віруючі не перестають бути благословенними. Він і далі стереже Свій народ, і тому вони й далі зберігають Його заповіді. Це добрий, твердий ґрунт, на якому можна спочити, і він чудово узгоджується з назвою цієї книжечки — «Усе з благодаті». Отже, це вільна ласка й безмежне милосердя видзвонюють світанок спасіння, і ті самі солодкі дзвони мелодійно звучать протягом усього дня благодаті.

Бачите, єдині підстави сподіватися, що ми будемо утверджені до кінця й наостанку виявимося бездоганними, знаходяться в нашому Богові; але в Ньому цих підстав надзвичайно багато.

Вони полягають, по-перше, в тому, що Бог уже зробив. Він зайшов так далеко, благословляючи нас, що Йому неможливо повернути назад. Павло нагадує нам про Бога, «через котрого покликані ви в общеннє Сина Його, Ісуса Христа». Чи Він покликав нас? Тоді покликання не може бути скасоване, бо «Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся». Від дієвого покликання Своєї благодаті Господь ніколи не відступає. «кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив»: таке незмінне правило Божого чину. Є загальне покликання, про яке сказано: «Багато бо званих, мало ж вибраних»; але те, про яке ми зараз думаємо, — це інший рід покликання, що свідчить про особливу любов і неодмінно веде до володіння тим, до чого нас покликано. У такому разі з покликаним буває так само, як із насінням Авраама, про яке Господь сказав: «я його взяв від кінцїв землї, та покликав від її окраїн, і сказав тобі: ти мій слуга, я вибрав тебе й не одкину тебе».

У тому, що зробив Господь, ми бачимо вагомі підстави для нашого збереження й майбутньої слави, бо Господь покликав нас до спільності зі Своїм Сином Ісусом Христом. Це означає — до товариства з Ісусом Христом, і я хотів би, щоб ви уважно розважили, що це означає. Якщо вас справді покликала Божа благодать, ви ввійшли в спільність із Господом Ісусом Христом, так що стали співвласником з Ним у всьому. Відтепер в очах Всевишнього ви одне з Ним. Господь Ісус поніс ваші гріхи у Своєму тілі на дереві, ставши за вас прокляттям; і водночас Він став вашою праведністю, так що ви виправдані в Ньому. Ви належите Христові, а Христос — вам. Як Адам стояв за своїх нащадків, так Ісус стоїть за всіх, хто в Ньому. Як чоловік і дружина — одне, так Ісус — одне з усіма, хто з’єднаний з Ним вірою; одне подружнім союзом, який ніколи не може бути розірваний. Більше того, віруючі — члени Тіла Христового, і тому вони одне з Ним у союзі любовному, живому й тривкому. Бог покликав нас до цього союзу, до цієї спільності, до цього товариства, і саме цим Він дав нам знак і запоруку того, що ми будемо утверджені до кінця. Якби на нас дивилися окремо від Христа, ми були б убогими, тлінними одиницями, що швидко розпадаються й зносяться на погибель; але як одне з Ісусом ми стали учасниками Його природи й обдаровані Його безсмертним життям. Наша доля пов’язана з долею нашого Господа, і доки Його не можна знищити, неможливо, щоб ми загинули.

Багато роздумуйте над цим товариством із Сином Божим, до якого вас покликано, бо вся ваша надія — в ньому. Ви ніколи не можете бути бідними, доки Ісус багатий, бо ви з Ним в одній фірмі. Нестаток ніколи не може вас здолати, бо ви — співвласник із Тим, Хто є Власником неба і землі. Ви ніколи не можете збанкрутувати; бо хоча один зі спільників у цій фірмі бідний, як церковна миша, і сам по собі цілковитий банкрут, що не міг би сплатити навіть малої частки своїх тяжких боргів, зате другий спільник незбагненно, невичерпно багатий. У такому товаристві ви піднесені понад скрутні часи, понад зміни майбутнього і понад потрясіння кінця всіх речей. Господь покликав вас до спільності зі Своїм Сином Ісусом Христом і цим чином і ділом поставив вас у місце непохибного захисту.

Якщо ви справді віруючий, ви одне з Ісусом, і тому ви в безпеці. Хіба ви не бачите, що інакше й бути не може? Ви мусите бути утверджені до кінця, аж до дня Його появи, якщо вас справді зробив одним з Ісусом незворотний Божий чин. Христос і віруючий грішник — в одному човні: якщо не потоне Ісус, віруючий ніколи не втопиться. Ісус узяв Своїх викуплених у такий зв’язок із Собою, що спершу Він мав би бути вражений, переможений і збезчещений, перш ніж найменшому з Його викуплених могла б статися шкода. Його ім’я стоїть на чолі фірми, і доки його не можна збезчестити, ми захищені від усякого страху банкрутства.

Тож ідімо з найбільшою впевненістю вперед, у невідоме майбутнє, навіки пов’язані з Ісусом. Якщо люди цього світу вигукнуть: «Хто се, спершись на милого, йде з пустинї?» — ми радісно визнаємо, що таки спираємося на Ісуса і що маємо намір спиратися на Нього дедалі більше. Наш вірний Бог — це завжди повна криниця насолоди, а наша спільність із Сином Божим — повноводна ріка радості. Знаючи ці славні речі, ми не можемо впадати у відчай; ні, радше ми вигукуємо разом з апостолом: «Хто нас розлучить від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім?»