Покаяння мусить іти разом із прощенням

ЦІЛКОМ ЯСНО з тексту, який ми щойно навели, що покаяння нерозривно пов’язане з прощенням гріхів. У Дїяння 5:31 ми читаємо про Ісуса, що Його «підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів». Ці два благословення походять із тієї священної руки, яку колись прибили до дерева, а тепер піднесено до слави. Покаяння і прощення скуті разом вічним задумом Бога. Що Бог поєднав, того людина нехай не розлучає.

Покаяння мусить іти разом із відпущенням гріхів, і ви побачите, що це так, якщо трохи поміркуєте над цією справою. Не може бути, щоб прощення гріха давалося нерозкаяному грішникові; це означало б утвердити його на лихих шляхах і навчити його легковажити злом. Якби Господь сказав: «Ти любиш гріх, і живеш у ньому, і котишся від поганого до гіршого, але все одно Я прощаю тобі», — це означало б проголосити жахливу вседозволеність для беззаконня. Підвалини суспільного ладу було б зруйновано, і настала б моральна анархія. Я не можу й сказати, які незліченні лиха неминуче сталися б, якби можна було розділити покаяння і прощення та обминути гріх, тоді як грішник любив би його так само, як і раніше. Із самої природи речей, якщо ми віримо у святість Бога, мусить бути так, що коли ми й далі перебуваємо в гріху і не хочемо в ньому покаятися, нам не може бути прощено, і ми мусимо пожати наслідки своєї впертості. Згідно з безмежною добротою Бога, нам обіцяно, що коли ми полишимо свої гріхи, визнаючи їх, і вірою приймемо благодать, приготовану в Христі Ісусі, то Бог вірний і праведний, щоб простити нам наші гріхи й очистити нас від усякої неправедності. Але доки живе Бог, не може бути жодної обіцянки милості тим, хто й далі йде своїми лихими шляхами і відмовляється визнати свою провину. Певно ж, жоден бунтівник не може сподіватися, що Цар простить йому зраду, поки він перебуває у відкритому заколоті. Ніхто не може бути таким нерозумним, щоб уявляти, ніби Суддя всієї землі усуне наші гріхи, якщо ми самі відмовляємося їх усунути.

Більше того, так мусить бути заради повноти Божої милості. Та милість, яка могла б простити гріх і все ж дозволити грішникові жити в ньому, була б мізерною і поверховою милістю. Це була б нерівна і спотворена милість, кульгава на одну ногу і з однією всохлою рукою. Що, на вашу думку, більший привілей — очищення від провини гріха чи визволення з-під влади гріха? Я не намагатимуся зважити на терезах дві такі неперевершені милості. Жодна з них не могла б прийти до нас без дорогоцінної крові Ісуса. Але мені здається, що бути визволеним з-під панування гріха, стати святим, стати подібним до Бога — це треба вважати більшою з двох, якщо вже доводиться порівнювати. Бути прощеним — неосяжна ласка. Ми робимо це однією з перших нот нашого хвалебного псалма: «Він прощає всї несправедливостї твої». Але якби нам могли простити, а потім дозволили любити гріх, розгулювати в беззаконні й валятися в хтивості, то яка користь була б із такого прощення? Хіба воно не виявилося б отруєною солодкою, яка найвірніше нас погубила б? Бути обмитим і все ж лежати в болоті; бути проголошеним чистим і все ж мати білу проказу на чолі — це було б найгіршою насмішкою над милістю. Що з того, що ви виведете людину з її гробу, якщо залишите її мертвою? Навіщо виводити її на світло, якщо вона й далі сліпа? Дякуємо Богові, що Той, Хто прощає наші беззаконня, також зціляє наші недуги. Той, Хто обмиває нас від плям минулого, також підносить нас із брудних шляхів теперішнього і береже нас від падіння в майбутньому. Ми мусимо з радістю приймати і покаяння, і відпущення; їх не можна розділити. Спадщина завіту одна й неподільна, і її не можна роздрібнювати на частки. Розділити діло благодаті означало б розрубати живу дитину навпіл, а ті, хто погодився б на це, не мають до неї жодного стосунку.

Я запитаю вас, хто шукає Господа: чи вдовольнилися б ви лише однією з цих милостей? Чи задовольнило б вас, мій читачу, якби Бог простив вам ваш гріх, а потім дозволив вам бути таким самим світським і нечестивим, як і раніше? О, ні! Оживлений дух більше боїться самого гріха, ніж кари за нього. Крик вашого серця не «Хто визволить мене від кари?», а «Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї? Хто дасть мені силу жити понад спокусою і стати святим, як святий Бог?» Оскільки єдність покаяння з відпущенням узгоджується з бажанням, яке народжує благодать, і оскільки вона необхідна для повноти спасіння й заради святості, будьте певні, що вона непорушна.

Покаяння і прощення поєднані в досвіді всіх віруючих. Ще ніколи не було людини, яка щиро покаялася б у гріху покаянням, сповненим віри, і не дістала прощення; і, з другого боку, ніколи не було прощеної людини, яка не покаялася б у своєму гріху. Я не вагаюся сказати, що під небесним склепінням ніколи не було, немає і ніколи не буде жодного випадку, щоб гріх був змитий, якщо водночас серце не було приведене до покаяння і віри в Христа. Ненависть до гріха і відчуття прощення приходять у душу разом і разом перебувають у ній, доки ми живемо.

Ці дві речі діють одна на одну і взаємно відгукуються: людина, якій прощено, через те кається; а людина, яка кається, напевно також прощена. Пам’ятайте насамперед, що прощення веде до покаяння. Як ми співаємо словами Гарта:

Закон і страх лиш серце черствлять,
Поки самі на нього діють;
Та певність, що прощено нас кров’ю,
Серце з каменю швидко розтопить.

Коли ми певні, що нам прощено, тоді ми гидуємо беззаконням; і я гадаю, що коли віра виростає до повної певності, так що ми поза всяким сумнівом знаємо, що кров Ісуса обмила нас біліше снігу, саме тоді покаяння сягає своєї найвищої точки. Покаяння зростає, як зростає віра. Не помиляйтеся щодо цього: покаяння — не справа кількох днів і тижнів, не тимчасова епітимія, яку треба якнайшвидше відбути! Ні; це благодать на все життя, як і сама віра. Малі Божі діти каються, і так само юнаки й батьки. Покаяння — нерозлучний супутник віри. Увесь час, поки ми ходимо вірою, а не видінням, сльоза покаяння блищить в оці віри. Не справжнє те покаяння, яке не походить із віри в Ісуса, і не справжня та віра в Ісуса, яка не забарвлена покаянням. Віра і покаяння, як сіамські близнюки, життєво зрослися між собою. Наскільки ми віримо в прощаючу любов Христа, настільки ми каємося; і наскільки ми каємося в гріху і ненавидимо зло, настільки радіємо повноті відпущення, яке Ісус піднесений дарувати. Ви ніколи не цінуватимете прощення, якщо не відчуваєте покаяння; і ніколи не скуштуєте найглибшого ковтка покаяння, доки не знатимете, що вам прощено. Це може видатися дивним, але так воно є: гіркота покаяння і солодкість прощення змішуються у смаку кожного життя, сповненого благодаті, і творять незрівнянне щастя.

Ці два дари завіту взаємно запевняють одне одного. Якщо я знаю, що каюся, я знаю, що мені прощено. Як мені знати, що мені прощено, якщо я не знаю також, що відвернувся від свого колишнього грішного шляху? Бути віруючим — значить бути покаянником. Віра і покаяння — це лише дві спиці одного колеса, дві чепіги одного плуга. Покаяння влучно описали як серце, розбите через гріх і відірване від гріха; і так само влучно можна говорити про нього як про навернення й повернення. Це зміна мислення найґрунтовнішого й найкорінного роду, і її супроводжують скорбота за минуле й рішучість виправитися в майбутньому.

Покаятися — це полишити

Гріхи, що ми любили,

І щиру скорботу явити тим,

Що більше їх не чинимо.

Отже, коли так є, ми можемо бути певні, що нам прощено; бо Господь ніколи не робив серце розбитим через гріх і відірваним від гріха, не простивши його. Якщо ж, з іншого боку, ми втішаємося прощенням через кров Ісуса, і виправдані вірою, і маємо мир з Богом через Ісуса Христа, нашого Господа, то знаємо, що наше покаяння і наша віра — правильного роду.

Не вважайте свого покаяння причиною вашого відпущення, але вважайте його супутником відпущення. Не сподівайтеся, що зможете покаятися, доки не побачите благодаті нашого Господа Ісуса і Його готовності стерти ваш гріх. Тримайте ці благословенні речі на їхніх місцях і розглядайте їх у їхньому відношенні одна до одної. Вони — Яхин і Боаз спасенного досвіду; я маю на увазі, що їх можна порівняти з двома великими стовпами Соломона, які стояли перед входом у дім Господній і утворювали величний вхід до святого місця. Жодна людина не приходить до Бога як належить, якщо не пройде між стовпами покаяння і відпущення. На вашому серці веселка благодаті завіту засяяла в усій своїй красі тоді, коли на краплі сліз покаяння впало світло повного прощення. Покаяння в гріху і віра в Боже прощення — це основа й уток тканини справжнього навернення. За цими ознаками ви пізнаєте справжнього ізраїльтянина.

Повертаючись до Писання, над яким ми роздумуємо: і прощення, і покаяння течуть з одного джерела і даються тим самим Спасителем. Господь Ісус у Своїй славі дарує і те, і те тим самим людям. Ви не знайдете ні відпущення, ні покаяння деінде. Ісус має обидва дари напоготові, і Він готовий дарувати їх тепер, і дарувати якнайщедріше всім, хто прийме їх з Його рук. Нехай ніколи не забувається, що Ісус дає все, що потрібне для нашого спасіння. Дуже важливо, щоб усі, хто шукає милості, пам’ятали це. Віра — такий самий дар Божий, як і Спаситель, на Якого ця віра спирається. Покаяння в гріху — так само справжнє діло благодаті, як і звершення спокути, якою гріх стерто. Спасіння від початку до кінця — лише з благодаті. Не зрозумійте мене хибно. Це не Святий Дух кається. Він ніколи не зробив нічого, за що Йому треба було б каятися. Якби Він і міг каятися, це не розв’язало б справи; ми самі мусимо покаятися у власному гріху, інакше не будемо спасенні від його влади. Це не Господь Ісус Христос кається. У чому Йому каятися? Ми самі каємося з повною згодою кожної здібності нашого розуму. Воля, прихильності, почуття — усе це найщиріше діє разом у благословенному акті покаяння в гріху; і все ж за всім тим, що є нашим особистим вчинком, стоїть таємний святий вплив, який розтоплює серце, дає сокрушення і здійснює повну зміну. Дух Божий просвітлює нас, щоб ми побачили, що таке гріх, і так робить його огидним в наших очах. Дух Божий також навертає нас до святості, спонукає нас щиро цінувати, любити і прагнути її, і так дає нам поштовх, яким ми провадимося вперед від ступеня до ступеня освячення. Дух Божий діє в нас, щоб ми хотіли й чинили за Божою доброю волею. Тож упокорімося відразу цьому доброму Духові, щоб Він привів нас до Ісуса, Який щедро дасть нам подвійне благословення покаяння і відпущення, за багатством Своєї благодаті.

«Благодатю бо ви спасені».