Стережені силою Божою

Слова, про які я говоритиму, ви знайдете в 1 Петра 1:5. Третій, четвертий і п’ятий вірші звучать так: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що . . . знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих, до наслїддя нетлїнного . . . сховане на небесах про вас, котрі силою Божою стережені пробуваєте через віру, на спасеннє». А слова мого тексту такі: «Силою Божою стережені пробуваєте через віру».

Тут ми маємо дві дивовижні, благословенні істини про те збереження, яким віруючий бережеться на спасіння. Одна істина: стережені силою Божою; а друга: стережені через віру. Нам слід поглянути на обидва боки — на Божий бік і Його всемогутню силу, що пропонується нам, аби Він був нашим Хранителем кожної хвилини дня; і на людський бік, де нам нічого не лишається, як тільки вірою дозволити Богові чинити Своє діло збереження. Ми знов народжені до спадщини, яка зберігається для нас на небі; і ми тут, на землі, стережені силою Божою. Бачимо, що збереження тут подвійне: спадщина, збережена для мене на небі, і я на землі, збережений для спадщини там.

Щодо першої частини цього збереження немає жодного сумніву й жодного питання. Бог дивовижно й досконало береже спадщину на небі, і вона там у безпеці чекає. І той самий Бог береже мене для спадщини. Саме це я й хочу збагнути.

Ви ж знаєте, як нерозумно було б батькові докладати великих зусиль, аби придбати спадщину для своїх дітей і зберегти її для них, якщо він не береже їх самих для неї. Що б ви подумали про чоловіка, який увесь свій час віддає й іде на всілякі жертви, щоб нагромадити гроші, — і коли він уже заробляє десятки тисяч, ви питаєте його, чому він так себе не шкодує, а він відповідає: «Хочу залишити своїм дітям велику спадщину, і я бережу її для них», — якби ви потім почули, що цей чоловік зовсім не дбає про виховання своїх дітей, що дозволяє їм бігати вулицями без нагляду й іти стежками гріха, неуцтва та безумства, — що б ви про нього подумали? Хіба ви не сказали б: «Бідолаха! Він береже спадщину для своїх дітей, але не береже й не готує своїх дітей для спадщини»! І як багато християн думають: «Мій Бог береже для мене спадщину»; але не можуть повірити: «Мій Бог береже мене для тієї спадщини». Та сама сила, та сама любов, той самий Бог, що чинить подвійне діло.

Отож я хочу говорити про діло, яке Бог чинить у нас, — про те, як Він береже нас для спадщини. Я вже казав, що маємо дві дуже прості істини: одна — Божий бік: ми стережені силою Божою; друга — людський бік: ми стережені через віру.

Стережені силою Божою

Погляньте на Божий бік: християни стережені силою Божою.

Збереження охоплює все

Подумайте насамперед про те, що це збереження охоплює все.

Що саме збережене? Ви збережені. Яка частина вас? Уся ваша істота. Хіба Бог береже одну частину вас, а іншу ні? Ні. Дехто уявляє собі це як якесь невиразне, загальне збереження: мовляв, Бог так їх збереже, що коли вони помруть, то потраплять на небо. Але вони не прикладають цього слова — збережені — до всього у своїй істоті й природі. А проте саме цього Бог і хоче.

Ось у мене годинник. Припустімо, я позичив цей годинник у друга, і він сказав мені:

«Коли поїдеш до Європи, я дозволю тобі взяти його з собою, але дивись, бережи його добре й поверни мені».

А припустімо, я пошкодив годинник: зламав стрілки, зіпсував циферблат, попсував кілька коліщат і пружин, — і в такому стані приніс його назад і віддав другові; він би сказав:

«Ах, але ж я дав тобі цей годинник за умови, що ти його збережеш».

«Хіба я не зберіг його? Ось він, годинник».

«Але я не хотів, щоб ти беріг його отак загалом, аби приніс мені тільки корпус годинника чи те, що від нього лишилося. Я сподівався, що ти збережеш кожну його частину».

Так і Бог не хоче берегти нас отак загалом, аби зрештою ми якось-то спаслися, наче крізь вогонь, і ледве потрапили на небо. Ні, зберігаюча сила й любов Божа поширюються на кожну часточку нашої істоти.

Є люди, які думають, що Бог береже їх у духовному, але не в земному. Останнє, кажуть вони, лежить поза Його сферою. Та ось Бог посилає вас працювати у світі, але ж Він не сказав: «Тепер Я мушу залишити тебе, щоб ти йшов і сам заробляв собі гроші та сам здобував прожиток». Він знає, що ви не здатні зберегти себе самі. Натомість Бог каже: «Дитино Моя, немає такої праці, яку ти маєш виконувати, ні справи, якою ти зайнятий, ні жодного цента, який ти маєш витратити, щоб Я, твій Отець, не взяв цього під Свою опіку». Бог дбає не лише про духовне, а й про земне. Більшу частину життя багатьом людям доводиться проводити — часом по вісім, дев’ять чи десять годин на день — серед спокус і метушні справ; але Бог і там подбає про вас. Боже збереження охоплює все.

Інші думають: «Ах! у час випробування Бог береже мене, а в часи достатку мені Його збереження не потрібне; тоді я забуваю Його й відпускаю». А ще інші думають якраз навпаки: «У час достатку, коли все гладко й тихо, я можу триматися Бога, але коли приходять тяжкі випробування, моя воля чомусь бунтує, і тоді Бог мене не береже».

Отож я несу вам звістку: і в достатку, і в скруті, і в сонячні дні, і в темряві ваш Бог готовий берегти вас повсякчас.

А ще є такі, що уявляють собі це збереження так: «Бог убереже мене від дуже великого беззаконня, але є дрібні гріхи, від яких я не можу чекати, що Бог мене вбереже. Ось гріх запальності. Я не можу чекати, що Бог його переможе».

Коли ви чуєте про когось, хто спокусився й збився з дороги або впав у пияцтво чи вбивство, ви дякуєте Богові за Його зберігаючу силу.

«Я міг би вчинити так само, як той чоловік», — кажете ви, — «якби Бог мене не зберіг». І ви вірите, що Він уберіг вас від пияцтва й убивства.

То чому ж ви не вірите, що Бог може вберегти вас від спалахів гніву? Ви думали, що це менш важливо; ви не пам’ятали, що велика заповідь Нового Завіту — «Щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного» (Йоана 13:34). І коли прорвалися ваша запальність, поспішний осуд і гострі слова, ви згрішили проти найвищого закону — закону Божої любові. І все ж ви кажете: «Бог не хоче, Бог не може», — ні, ви не скажете, що Бог не може; але ви кажете: «Бог не береже мене від цього». Можливо, ви кажете: «Він може; але є щось у мені, що не здатне цього досягти і чого Бог не забирає».

Я хочу спитати вас: чи можуть віруючі жити святішим життям, ніж зазвичай живуть? Чи можуть віруючі увесь день зазнавати зберігаючої сили Божої, яка береже їх від гріха? Чи можуть віруючі бути збережені в спілкуванні з Богом? І я несу вам звістку зі Слова Божого в таких словах: стережені силою Божою. Немає тут жодного застереження. Значення їх таке: якщо ви довіритеся цілком і беззастережно всемогутності Божій, Він з радістю берегтиме вас.

Дехто думає, що ніколи не зможе дійти до того, щоб кожне слово з їхніх уст було на славу Божу. Але саме цього Бог хоче від них, саме цього Бог від них чекає. Бог готовий поставити сторожу біля дверей їхніх уст, а коли Бог це робить, то хіба ж Він не може зберегти їхнього язика і їхніх губ? Може; і саме це Бог і зробить для тих, хто Йому довіряє. Боже збереження охоплює все, тож нехай кожен, хто прагне жити святим життям, продумає всі свої потреби, і всі свої слабкості, і всі свої недоліки, і всі свої гріхи, і свідомо скаже: «Чи є такий гріх, від якого мій Бог не може мене вберегти?» І серце муситиме відповісти: «Ні; Бог може вберегти мене від кожного гріха».

Збереження потребує сили

По-друге, якщо ви хочете зрозуміти це збереження, пам’ятайте, що воно не лише всеохопне, а й всемогутнє.

Я хочу, щоб ця істина випеклася в моїй душі; я хочу поклонятися Богові, аж поки все моє серце не сповниться думкою про Його всемогутність. Бог всемогутній, і Всемогутній Бог пропонує Себе діяти в моєму серці, чинити діло збереження мене; і я хочу з’єднатися з Всемогутністю, а краще сказати — з Всемогутнім, з живим Богом, і мати своє місце в пригорщі Його руки. Ви читаєте Псалми й думаєте про дивовижні думки в багатьох висловах, які вживає Давид; як-от коли він говорить про Бога як нашого Бога, нашу Твердиню, наше Пристановище, нашу міцну Башту, нашу Силу і наше Спасіння. Давид мав дивовижне бачення того, як вічний Бог Сам є сховком віруючої душі і як Він бере віруючого й береже його в самій пригорщі Своєї руки, у потаємному Своєму наметі, в тіні Своїх крил, під самим Своїм пір’ям. І там Давид жив. О, ми, діти П’ятидесятниці, ми, що пізнали Христа, і Його кров, і Святого Духа, зісланого з неба, — чому ж ми так мало знаємо, що означає йти з трепетом, крок за кроком, із Всемогутнім Богом як нашим Хранителем?

Чи думали ви колись, що в кожній дії благодаті у вашому серці вся всемогутність Божа задіяна, щоб благословити вас? Коли я приходжу до людини і вона обдаровує мене грошима, я беру їх і йду собі. Вона дала мені щось своє; решту залишила собі. Але з силою Божою не так. Бог не може відокремити від Себе нічого зі Своєї сили, а тому я можу пізнати силу й доброту Божу лише настільки, наскільки перебуваю в єднанні й спілкуванні з Ним Самим; а коли я входжу в єднання й спілкування з Ним Самим, я входжу в єднання й спілкування з усією всемогутністю Божою і маю всемогутність Божу собі на поміч щодня.

Скажімо, у сина дуже багатий батько, і коли син збирається розпочати справу, батько каже: «Можеш мати стільки грошей, скільки потрібно на твоє підприємство». Усе, що має батько, — у розпорядженні сина. Так і з Богом, вашим Всемогутнім Богом. Ви ледве можете це вмістити; ви почуваєтеся таким маленьким черв’ячком. Невже для збереження маленького черв’ячка потрібна Його всемогутність! Так, Його всемогутність потрібна, щоб зберегти кожного маленького черв’ячка, що живе в поросі, і щоб зберегти всесвіт, а тому Його всемогутність тим більше потрібна, щоб зберегти вашу й мою душу від влади гріха.

О, якщо ви хочете зростати в благодаті, навчіться починати саме звідси. В усіх своїх судженнях, і роздумах, і думках, і вчинках, і сумнівах, і студіях, і молитвах навчіться бути збереженими вашим Всемогутнім Богом. Чого тільки не зробить Всемогутній Бог для дитини, яка довіряє Йому? Біблія каже: «більш над усе, чого просимо або думаємо» (Єфесян 3:20). Саме Всемогутність ви мусите навчитися пізнавати й їй довіряти, і тоді житимете так, як належить жити християнинові. Як мало ми навчилися вивчати Бога й розуміти, що побожне життя — це життя, сповнене Богом, життя, яке любить Бога, чекає на Нього, довіряє Йому й дозволяє Йому благословляти його! Ми не можемо виконувати волю Божу інакше, як силою Божою. Бог дає нам перший досвід Своєї сили, щоб приготувати нас прагнути більшого й приходити по все, що Він може зробити. Нехай Бог допоможе нам довіряти Йому щодня.

Збереження безперервне

Ще одна думка. Це збереження не лише всеохопне й всемогутнє, а й постійне та безперервне.

Люди часом кажуть: «Тиждень чи місяць Бог дивовижно беріг мене: я жив у світлі Його обличчя, і якої тільки радості я не зазнав у спілкуванні з Ним! Він благословляв мою працю для інших. Він дав мені душі, і часом я почувався так, ніби мене несуть до неба на орлиних крилах. Але це не тривало. Це було надто добре; це не могло тривати». А дехто каже: «Мені треба було впасти, щоб лишатися смиренним». А інші кажуть: «Я знаю, що це була моя власна вина; але якось не вдається завжди жити на висотах».

О, любі, чому ж так? Чи може бути якась причина, чому Боже збереження не має бути постійним і безперервним? Лише подумайте. Усяке життя — це нерозривна тяглість. Якби моє життя зупинилося на пів години, я був би мертвий, і мого життя не стало б. Життя — річ безперервна, і життя Боже — це життя Його Церкви, і життя Боже — це Його всемогутня сила, що діє в нас. І Бог приходить до нас як Всемогутній і без жодних умов пропонує бути моїм Хранителем, а Його збереження означає, що день у день, мить за миттю Бог берегтиме нас.

Якби я спитав вас: «Чи вірите ви, що Бог здатен уберегти вас один день від явного переступу?» — ви відповіли б: «Я не лише знаю, що Він здатен це зробити, а й думаю, що Він це робив. Були дні, коли Він беріг моє серце у Своїй святій присутності, коли, хоч у мені завжди була гріховна природа, Він беріг мене від свідомого, явного переступу».

Тож якщо Він може зробити це на годину чи на день, то чому не на два дні? О! зробімо всемогутність Божу, як вона відкрита в Його Слові, мірою наших сподівань. Хіба не сказав Бог у Своєму Слові: «Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його» (Ісаїї 27:3)? Що це може означати? Чи «що хвилини» означає що хвилини? Чи обіцяв Бог про той виноградник червоного вина, що що хвилини напуватиме його, аби сонячна спека й палючий вітер ніколи його не висушили? Так. У Південній Африці часом роблять щеплення, а над ним прив’язують пляшку з водою, щоб раз у раз падала крапля й просочувала те, чим обгорнули щепу. І так волога там утримується безперервно, аж поки щепа не встигне прийнятися й витримати сонячну спеку.

Невже наш Бог у Своїй ніжній любові до нас не стерегтиме нас щомиті, коли Він пообіцяв це робити? О, якби ми лише збагнули цю думку: усе наше духовне життя має бути Божим ділом — «Бог бо се робить у вас, щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі» (Филипян 2:13), — коли ми нарешті матимемо віру чекати цього від Бога, Бог усе зробить для нас.

Стереження має бути безперервним. Щоранку Бог зустрічатиме вас, щойно ви прокинетеся. Питання не в тому, що буде, якщо я вранці забуду прокинутися з думкою про Нього. Якщо ви довірите Богові й саме своє пробудження, Бог зустріне вас уранці, коли ви прокинетеся, Своїм божественним сяйвом і любов’ю, і дасть вам свідомість того, що впродовж усього дня Бог безперервно опікується вами Своєю всемогутньою силою. І Бог зустріне вас і наступного дня, і кожного дня; і не зважайте, якщо в практиці спілкування з Ним часом трапляються невдачі. Якщо ви стоятимете на своєму й казатимете: «Господи, я чекатиму, що Ти зробиш усе, що тільки можеш, і день у день довірятиму Тобі, що Ти цілковито мене стерегтимеш», — ваша віра ставатиме дедалі міцнішою, і ви пізнаєте стережну силу Божу без жодних перерв.

Стережені через віру

А тепер другий бік — віра. «Силою Божою стережені пробуваєте через віру». Як нам дивитися на цю віру?

Віра означає безпорадність

Насамперед скажу, що ця віра означає цілковиту неміч і безпорадність перед Богом.

В основі всякої віри лежить почуття безпорадності. Якщо мені треба залагодити якусь справу, скажімо, купити будинок, то юрист мусить виконати всю роботу: переоформити майно на моє ім’я і все владнати. Сам я цього зробити не можу, і, довіряючись цьому повіреному, я визнаю, що не можу. Тож віра завжди означає безпорадність. Часом вона означає: я міг би це зробити, але з великими труднощами, а інший зробить це краще. Та здебільшого це цілковита безпорадність: хтось інший мусить зробити це за мене. І в цьому таємниця духовного життя. Людина мусить навчитися казати: «Я відмовляюся від усього; я пробував, прагнув, думав і молився, але зазнав поразки. Бог благословляв мене й допомагав мені, та все ж, зрештою, було так багато гріха й смутку». Яка ж настає зміна, коли людину отак зламано аж до цілковитої безпорадності й зневіри в собі і вона каже: «Я нічого не можу!»

Згадайте Павла. Він жив благословенним життям, був узятий аж до третього неба, а тоді йому дано колючку в тіло, «ангела сатану, нехай бє мене в лице». І що ж сталося? Павло не міг цього зрозуміти і тричі благав Господа забрати її; але Господь, по суті, сказав:

«Ні; ти міг би занестися, тому Я послав тобі це випробування, щоб зберегти тебе немічним і смиренним».

І тоді Павло засвоїв урок, якого вже ніколи не забув: радіти своїм немочам. Він казав, що чим слабший він, тим краще для нього, бо коли він був немічний, тоді був сильний у своєму Господі Христі.

Хочете ввійти в те, що люди називають «вищим життям»? Тоді зійдіть на сходинку нижче. Пригадую, як доктор Бордмен розповідав, що одного разу якийсь джентльмен запросив його подивитися на фабрику, де виготовляли дрібний шріт; здається, робітники робили це, виливаючи розплавлений свинець із великої висоти. Цей джентльмен хотів завести доктора Бордмена на вершину вежі, щоб показати, як ведеться робота. Доктор підійшов до вежі, увійшов у двері й почав підніматися сходами; але, коли він пройшов кілька сходинок, джентльмен гукнув:

«Не туди. Вам треба йти ось сюди, вниз; ті сходи замкнені».

Джентльмен повів його чимало сходинок униз, і там на нього чекав ліфт, щоб підняти на самий верх; і доктор сказав:

«Я засвоїв урок: спуститися вниз — це часто найкращий спосіб піднятися вгору».

Так, Богові доведеться дуже низько нас опустити; на нас мусить зійти відчуття порожнечі, відчаю й нікчемності. Саме тоді, коли ми опускаємося в цілковитій безпорадності, вічний Бог об’явить Себе в Своїй силі, і наші серця навчаться довіряти самому лише Богові.

Що ж заважає нам довіряти Йому досконало?

Багато хто каже: «Я вірю тому, що ви кажете, але є одна трудність. Якби моя довіра була досконалою і завжди незмінною, усе було б гаразд, бо я знаю, що Бог шанує довіру. Але як мені здобути таку довіру?»

Моя відповідь: «Через смерть самості. Найбільша перешкода для довіри — власні зусилля. Поки у вас є своя мудрість, свої думки й своя сила, ви не можете цілком довіритися Богові. Але коли Бог зламає вас, коли все почне тьмяніти перед вашими очима і ви побачите, що нічого не розумієте, тоді Бог наближається; і якщо ви схилитеся у своїй нікчемності й чекатимете на Бога, Він стане всім».

Поки ми є чимось, Бог не може бути всім, і Його всемогутність не може виконати свого діла повністю. Ось початок віри: цілковитий відчай щодо себе, відхід від людини й від усього земного і надія на самого лише Бога.

Віра — це спочинок

А далі ми маємо зрозуміти, що віра — це спочинок.

На початку життя вірою віра бореться; але поки віра бореться, вона ще не досягла своєї сили. Та коли віра у своїй боротьбі доходить до кінця самої себе і просто кидається на Бога й спочиває на Ньому, тоді приходять радість і перемога.

Можливо, я поясню це ясніше, якщо розповім, як почалася Кезікська конвенція. Каноник Баттерсбі понад двадцять років був євангельським священником Англіканської церкви, людиною глибокої й ніжної побожності, але не мав свідомості спочинку й перемоги над гріхом і часто глибоко сумував, думаючи про спотикання, поразки й гріх. Коли він почув про можливість перемоги, то відчув, що її варто прагнути, але ніби не міг її досягти. Одного разу він почув проповідь на тему «Спочинок і віра» за історією про царського урядника, який прийшов із Капернаума до Кани просити Христа зцілити його дитину. У проповіді було показано, що урядник вірив, що Христос загалом може йому допомогти, але прийшов до Ісуса значною мірою ніби на пробу. Він сподівався, що Христос допоможе йому, але не мав певності в цій допомозі. Та що ж сталося? Коли Христос сказав йому: «Іди, син твій живий», — той чоловік повірив слову, яке сказав Ісус; він спочив на тому слові. Він не мав доказу, що його дитина знову здорова, і мусив пройти сім годин дороги назад до Капернаума. Він пішов назад, дорогою зустрів свого слугу і вперше почув новину, що дитина здорова, що о першій годині пополудні попереднього дня, саме тоді, коли Ісус говорив із ним, гарячка покинула дитину. Той батько спочив на слові Ісуса та на Його ділі, і він пішов до Капернаума, і знайшов свою дитину здоровою; і він прославив Бога, і разом з усім своїм домом став віруючим і учнем Ісуса.

О друзі, ось що таке віра! Коли Бог приходить до мене з обітницею Свого стереження, а я не маю на землі нічого, на що міг би покластися, я кажу Богові: «Твого слова досить: силою Божою стережені». Ось що таке віра, ось що таке спочинок.

Коли каноник Баттерсбі почув ту проповідь, він пішов того вечора додому і в темряві ночі знайшов спочинок. Він спочив на слові Ісуса. А наступного ранку на вулиці в Оксфорді він сказав другові: «Я знайшов!» Тоді він пішов і розповів іншим, і попросив започаткувати Кезікську конвенцію, щоб ті, хто буде з ним на конвенції, просто свідчили про те, що зробив Бог.

Велика річ, коли людина починає спочивати на Божій всемогутній силі кожної миті свого життя — перед лицем спокус до дратівливості, поспіху, гніву, нелюбові, гордості й гріха. Велика річ — перед лицем усього цього вступити в завіт із всемогутнім Єговою, не через те, що каже хтось із людей, і не через те, що відчуває моє серце, а спираючись на Боже Слово: «Силою Божою стережені пробуваєте через віру».

О, скажімо Богові, що ми випробуємо Його до самої останньої межі. Скажімо: ми не просимо в Тебе нічого більшого, ніж Ти можеш дати, але й нічого меншого не хочемо. Скажімо: Боже мій, нехай моє життя буде доказом того, що може зробити всемогутній Бог. Нехай ці два налаштування щодня живуть у наших душах: глибока безпорадність і простий, дитячий спочинок.

Віра потребує спілкування

Це приводить мене ще до однієї думки щодо віри: віра передбачає спілкування з Богом.

Багато людей хочуть узяти Слово й повірити йому — і виявляють, що не можуть повірити. Ах, ні! Бога не можна відокремити від Його Слова. Жодного добра чи сили не можна отримати окремо від Бога, і якщо ви хочете ввійти в це життя побожності, ви мусите знаходити час для спілкування з Богом.

Люди іноді кажуть мені: «Моє життя — суцільна метушня й біганина, тож у мене немає часу на спілкування з Богом». Один дорогий місіонер сказав мені: «Люди не знають, яких спокус зазнаємо ми, місіонери. Я встаю о п’ятій ранку, а там уже тубільці чекають на розпорядження щодо роботи. Потім я мушу йти до школи й проводити там години; а тоді ще інша робота, і шістнадцять годин минають у поспіху, і я ледве знаходжу час, щоб побути наодинці з Богом».

Ах, ось де нестача! Благаю вас, пам’ятайте дві речі. Я не казав вам довіряти всемогутності Божій як якійсь речі і не казав вам довіряти Божому Слову як написаній книзі, — я казав вам іти до Бога всемогутності й до Бога Слова. Майте справу з Богом так, як той урядник мав справу з живим Христом. Чому він зміг повірити слову, яке сказав йому Христос? Бо в самих очах, у звучанні й голосі Ісуса, Сина Божого, він побачив і почув щось таке, що дало йому відчути: Йому можна довіритися. І саме це Христос може зробити для вас і для мене. Не намагайтеся розворушити й пробудити віру зсередини. Як часто я пробував це робити — і виставляв себе дурнем! Ви не можете видобути віру з глибин свого серця. Залиште своє серце, погляньте в обличчя Христа й послухайте, що Він каже вам про те, як Він вас стерегтиме. Погляньте вгору, в обличчя свого люблячого Отця, щодня знаходьте час для Нього і почніть нове життя — з глибокою порожнечею і вбогістю людини, яка нічого не має і хоче все отримати від Нього, з глибоким спокоєм людини, яка спочиває на живому Богові, всемогутньому Єгові, — і випробуйте Бога, перевірте, чи не відчинить Він вікон небесних і не виллє благословення, що не буде де його вмістити.

Наостанок я питаю: чи готові ви пізнати на повну міру небесне стереження для небесного спадку? Роберт Мюррей Мак-Чейн десь каже: «О Боже, зроби мене таким святим, яким тільки може стати помилуваний грішник». І якщо ця молитва є у вашому серці, прийдіть тепер, і вступімо знову в завіт із вічним і всемогутнім Єговою, і у великій безпорадності, але й у великому спокої віддаймо себе в Його руки. А тоді, вступаючи в завіт, нехай у нас буде одна молитва — щоб ми цілком повірили, що вічний Бог буде нашим Супутником, який триматиме нас за руку кожну мить дня; нашим Сторожем, який пильнуватиме нас без жодної миті перерви; нашим Отцем, який радо відкриватиме Себе в наших душах завжди. Він має силу зробити так, щоб сяйво Його любові було з нами цілий день. Не бійтеся, ніби через те, що у вас є свої справи, ви не можете мати Бога з собою завжди. Засвойте урок: природне сонце світить на вас цілий день, і ви тішитеся його світлом, і де б ви не були, сонце у вас є; Бог дбає про те, щоб воно світило на вас. І Бог подбає, щоб Його власне божественне світло сяяло на вас і щоб ви перебували в тому світлі, якщо тільки довіритеся Йому в цьому. Довірмо ж Богові зробити це — великою й цілковитою довірою.

Ось всемогутність Божа, і ось віра, що сягає до міри тієї всемогутності. Чи не скажемо ж: «У всьому, що може зробити ця всемогутність, я покладатимусь на свого Бога»? Хіба не дивовижні ці два боки небесного життя? Божа всемогутність покриває мене, і моя воля у своїй малості спочиває в цій всемогутності й радіє нею!

Щомиті в любові Його стережусь;

Щомиті з небес я життям наповнюсь;

Дивлюсь на Ісуса — і слава сія;

Щомиті, о Господи, Твій я, Твій я!