Почавши Духом

Слова, з якими я хочу до вас звернутися, ви знайдете в Посланні до галатів, у третьому розділі, у третьому вірші; прочитаймо також і другий вірш: «Про одно се хочу довідатись од вас: Чи дїлами закону прийняли ви Духа, чи, слухаючи, проповіддю віри?» А далі йде мій текст: «Чи такі ви незмислі, що почавши духом, звершуєте тепер тїлом?»

Коли ми говоримо про оживлення, поглиблення чи зміцнення духовного життя, ми думаємо про щось немічне, хибне й грішне; і це велика річ — стати перед Богом з визнанням:

«О Боже, наше духовне життя не таке, яким воно мало б бути!»

Нехай Бог учинить це у твоєму серці, читачу.

Коли ми озираємося на церкву, то бачимо стільки ознак немочі й поразки, гріха й недосконалості, що мусимо запитати: чому так? Хіба є якась потреба, щоб Церква Христова жила в такому занепаді? Чи ж справді можливо, щоб Божий народ завжди жив у радості й силі свого Бога?

Кожне віруюче серце мусить відповісти: це можливо.

Тоді постає велике питання: чому так, чим пояснити, що Божа церква загалом така немічна і що переважна більшість християн не живе згідно зі своїми привілеями? Мусить бути цьому причина. Хіба Бог не дав Христа, Свого всемогутнього Сина, щоб Він був Охоронцем кожного віруючого, щоб зробити Христа завжди присутньою дійсністю і щоб передати й уділити нам усе, що ми маємо у Христі? Бог дав Свого Сина, і Бог дав Свого Духа. Чому ж віруючі не живуть згідно зі своїми привілеями?

У кількох посланнях ми знаходимо дуже урочисту відповідь на це питання. Є послання, як-от Перше до солунян, де Павло, по суті, пише християнам: «Я хочу, щоб ви зростали, достаткували, помножувалися щораз більше». Вони були молоді, і їхній вірі ще дечого бракувало, але їхній стан був загалом задовільний і завдавав йому великої радості, і він пише раз у раз: «Молю Бога, щоб ви достаткували щораз більше; пишу вам, щоб ви зростали щораз більше» (1 Солунян 4:1,10). Але є й інші послання, де він говорить зовсім іншим тоном, особливо послання до коринтян і до галатів, і різними способами каже їм, у чому полягала та одна причина, чому вони не жили так, як мають жити християни: багато хто з них був під владою тіла. Мій текст — один із прикладів. Він нагадує їм, що через проповідь віри вони прийняли Святого Духа. Він проповідував їм Христа; вони прийняли того Христа і прийняли Святого Духа в силі. Але що сталося? Почавши Духом, вони намагалися довершити в тілі, власним зусиллям, те діло, яке почав Дух. Ту саму науку ми знаходимо в посланні до коринтян.

Отже, тут ми маємо урочисте відкриття того, чого найбільше бракує Церкві Христовій. Бог покликав Церкву Христову жити в силі Святого Духа, а церква здебільшого живе в силі людського тіла, людської волі, енергії та зусиль, окремо від Духа Божого. Не сумніваюся, що так є і з багатьма окремими віруючими; і о, якщо Бог схоче вжити мене, щоб передати вам послання від Нього, то моє єдине послання буде таке: «Якщо церква повернеться до визнання, що Святий Дух — її сила і її поміч, і якщо церква повернеться до того, щоб віддати все й чекати на Бога, щоб бути сповненою Духом, то повернуться її дні краси й радості, і ми побачимо, як між нами відкривається слава Божа». Ось моє послання кожному окремому віруючому: «Ніщо тобі не допоможе, доки ти не зрозумієш, що мусиш щодня жити під силою Святого Духа».

Бог хоче, щоб ти був живою посудиною, у якій сила Духа виявлялася б щогодини й щомиті твого життя, і Бог дасть тобі сили стати такою.

Тож спробуймо засвоїти те, чого навчає нас це слово до галатів, — кілька дуже простих думок. Воно показує нам, як (1) початок християнського життя — це прийняття Святого Духа. Воно показує нам (2) яка велика небезпека забути, що ми маємо жити Духом, а не за тілом. Воно показує нам (3) які плоди й докази того, що ми шукаємо досконалості в тілі. А тоді підказує нам (4) шлях визволення з цього стану.

Прийняття Святого Духа

Насамперед Павло каже: «Почавши духом». Пам’ятаймо: апостол проповідував не лише виправдання вірою, а й дещо більше. Він проповідував — і послання сповнене цим, — що виправдані люди не можуть жити інакше, як Святим Духом, і що тому Бог дає кожному виправданому Святого Духа, щоб запечатати його. Апостол не раз, по суті, каже їм:

«Як ви прийняли Святого Духа? Через проповідь закону чи через проповідь віри?»

Він міг указати на той час, коли під його навчанням сталося могутнє пробудження. Сила Божа виявилася, і галати мусили визнати:

«Так, ми маємо Святого Духа: прийнявши Христа вірою, вірою ми прийняли Святого Духа».

Та, на жаль, треба побоюватися, що є багато християн, які навряд чи знають, що, увірувавши, вони прийняли Святого Духа. Дуже багато християн можуть сказати: «Я прийняв прощення і прийняв мир». Але якби ви їх запитали: «Чи прийняли ви Святого Духа?» — вони б завагалися, і багато хто, навіть сказавши «так», сказав би це нерішуче; і вони сказали б вам, що відтоді ледве чи й знали, що значить ходити в силі Святого Духа. Спробуймо ухопитися за цю велику істину: початок справжнього християнського життя — прийняти Святого Духа. І праця кожного служителя Христового — та сама, що була працею Павла: нагадувати своїм людям, що вони прийняли Святого Духа і мусять жити за Його проводом і в Його силі.

Якщо ті галати, що прийняли Святого Духа в силі, піддалися спокусі збитися з дороги через ту страшну небезпеку — довершувати в тілі те, що було почато в Дусі, то наскільки більшій небезпеці наражаються ті християни, які майже не знають, що прийняли Святого Духа, або які, навіть знаючи це як пункт віровчення, майже ніколи про це не думають і майже ніколи не славлять за це Бога!

Нехтування Святим Духом

А тепер погляньте, по-друге, на велику небезпеку.

Ви всі знаєте, що таке переведення потяга на іншу колію. Локомотив зі своїм составом може йти в певному напрямку, а стрілки в якомусь місці можуть бути не так переведені, і потяг непомітно відводить праворуч чи ліворуч. І якщо це стається, скажімо, темної ночі, потяг іде не в тому напрямку, і люди можуть і не помітити цього, аж доки не від’їдуть досить далеко.

Так само Бог дає християнам Святого Духа з тим наміром, щоб кожного дня все їхнє життя проходило в силі Духа. Людина не може прожити побожно й однієї години інакше, як силою Святого Духа. Вона може жити пристойним, послідовним, як кажуть люди, бездоганним життям, життям чесноти й старанного служіння; але жити життям, угодним Богові, втішаючись Божим спасінням і Божою любов’ю, жити й ходити в силі нового життя — цього вона не може, якщо її не провадить Святий Дух щодня й щогодини.

Але послухайте тепер про небезпеку. Галати прийняли Святого Духа, та те, що почав Дух, вони намагалися довершити в тілі. Як? Вони знову підпали під вплив юдействуючих учителів, які казали їм, що вони мусять обрізатися. Вони почали шукати своєї релігії в зовнішніх обрядах. І тому Павло вживає про тих учителів, що домагалися їхнього обрізання, такого вислову: вони хочуть, «аби в вашому тїлї хвалитись» (Галат 6:13).

Інколи можна почути вислів релігійне тіло. Що під цим розуміють? Це просто вислів, яким передають таку думку: моя людська природа, моя людська воля і мої людські зусилля можуть бути дуже діяльними в релігії, і, навернувшись і прийнявши Святого Духа, я можу почати служити Богові власною силою.

Я можу бути дуже старанним і робити дуже багато, а проте весь той час це буде більше ділом людського тіла, ніж Божого Духа. Яка урочиста думка: людину можна, так що вона й не помітить, перевести з колії Святого Духа на колію тіла; вона може бути якнайстараннішою і приносити великі жертви, а проте все це буде в силі людської волі! О, велике питання, з яким нам належить звертатися до Бога, досліджуючи себе, — щоб Він показав нам, чи не живемо ми своїм релігійним життям більше в силі тіла, ніж у силі Святого Духа. Людина може бути проповідником, може якнайстаранніше трудитися у своєму служінні, людина може бути християнським працівником, і інші можуть розповідати про неї, що вона приносить великі жертви, а проте ви відчуваєте, що тут чогось бракує. Ви відчуваєте, що це не духовна людина; у її житті немає духовності. Скільки ж є християн, про яких нікому б і на думку не спало сказати: «Яка ж це духовна людина!» Ах! Ось де неміч Церкви Христової. Усе в тому одному слові — тіло.

Тіло може виявлятися по-різному. Воно може виявлятися в тілесній мудрості. Мій розум може бути дуже діяльним щодо релігії. Я можу проповідувати, писати, думати чи роздумувати і втішатися тим, що зайнятий речами Божої Книги і Божого Царства; а проте сили Святого Духа може помітно бракувати. Боюся, що коли ви візьмете проповідь по всій Церкві Христовій і спитаєте, чому, на жаль, у проповіді Слова так мало навертаючої сили, чому так багато праці й часто так мало плоду для вічності, чому Слово має так мало сили будувати віруючих у святості й посвяті, — то прийде відповідь: це брак сили Святого Духа. А чому так? Не може бути іншої причини, як та, що тіло й людська енергія зайняли місце, яке мав би посідати Святий Дух. Так було з галатами, так було з коринтянами. Ви знаєте, що Павло сказав їм: «Я не можу говорити до вас, як до духовних; ви мали б бути духовними, а ви тілесні». І ви знаєте, як часто в своїх посланнях він мусив докоряти їм і осуджувати їх за сварки й розділення.

Брак плоду Святого Духа

Третя думка: які докази чи ознаки того, що церква, подібна до галатської, або християнин служить Богові в силі тіла — довершує в тілі те, що було почато в Дусі?

Відповідь дуже проста. Релігійне самозусилля завжди закінчується грішним тілом. Який був стан тих галатів? Вони силкувалися виправдатися ділами закону. А проте вони сварилися й були в небезпеці поїсти одне одного. Полічіть вислови, якими апостол позначає їхній брак любові, і ви знайдете більше дванадцяти — заздрість, ревнощі, гіркота, сварка та всілякі інші. Прочитайте в четвертому й п’ятому розділах, що він про це каже. Ви бачите, як вони намагалися служити Богові власною силою і зазнали цілковитої поразки. Усе це релігійне зусилля закінчилося невдачею. Сила гріха й грішного тіла взяла над ними гору, і весь їхній стан був одним із найсумніших, які тільки можна уявити.

Це звучить для нас з невимовною урочистістю. Повсюди в християнській Церкві чути нарікання на брак високого рівня чесності й побожності навіть серед тих, хто називає себе членами християнських церков. Пам’ятаю проповідь про торговельну мораль, яку мені довелося почути. І о, якщо говорити не лише про торговельну мораль чи аморальність, а зайти в домівки християн і подумати про життя, до якого Бог покликав Своїх дітей і яким Він дає їм силу жити через Святого Духа, і подумати, скільки попри це є нелюбові, дратівливості, різкості й гіркоти, і подумати, скільки дуже часто буває сварок між членами церков і скільки заздрощів, ревнощів, образливості та гордості, — то мусимо сказати: «Де ж ознаки присутності Духа Агнця Божого?» Їх бракує, гірко бракує!

Багато хто говорить про ці речі так, ніби вони — природний наслідок нашої немочі й тут нічого не вдієш. Багато хто називає ці речі гріхами, але вже втратив надію їх перемогти. Багато хто говорить про ці речі в церкві довкола себе і не бачить найменшої надії, що вони колись зміняться. Надії немає, доки не прийде корінна зміна, доки Церква Божа не почне бачити, що кожен гріх у віруючому походить від тіла, від тілесного життя посеред нашої релігійної діяльності, від силкування власними зусиллями служити Богові. Доки ми не навчимося визнавати і доки не почнемо бачити, що ми так чи інак мусимо повернути Божого Духа в силі до Його Церкви, ми зазнаватимемо поразки. Де почалася Церква на П’ятидесятницю? Там вони почали в Дусі. Але, на жаль, як Церква наступного століття звернула в тіло! Вони думали довершити Церкву в тілі.

Не думаймо, що коли благословенна Реформація відновила велику науку про виправдання вірою, то тоді повністю відновилася й сила Святого Духа. Якщо ми віримо, що Бог змилується над Своєю Церквою в ці останні часи, то це станеться тому, що науку та істину про Святого Духа не лише вивчатимуть, а й шукатимуть цілим серцем; і не лише тому, що цієї істини шукатимуть, а тому, що служителі й громади схилятимуться перед Богом у глибокому впокоренні з одним криком: «Ми засмутили Божого Духа; ми намагалися бути християнськими церквами з якомога меншою мірою Божого Духа; ми не прагнули бути церквами, сповненими Святим Духом».

Уся неміч Церкви походить від того, що Церква відмовляється коритися своєму Богові.

А чому так? Я знаю вашу відповідь. Ви кажете: «Ми надто немічні й надто безпорадні; ми намагаємося коритися, ми обіцяємо коритися, але якось зазнаємо поразки».

Ах, так, ви зазнаєте поразки, бо не приймаєте Божої сили. Тільки Бог може здійснити в вас Свою волю. Ви не можете здійснити Божої волі, а Його Святий Дух може; і доки Церква, доки віруючі не збагнуть цього, не перестануть намагатися виконувати Божу волю людськими зусиллями і не чекатимуть на Святого Духа, щоб Він прийшов з усією Своєю всемогутньою силою, що дає змогу, — Церква ніколи не буде тим, чим Бог хоче її бачити і чим Бог готовий її зробити.

Віддання себе Святому Духові

Тепер переходжу до останньої думки, до питання: який шлях до відновлення?

Любий друже, відповідь проста й легка. Якщо потяг перевели на іншу колію, то нічого не лишається, як повернутися до тієї стрілки, де його відвели вбік. Галати не мали іншого шляху повернення, як прийти назад туди, де вони збилися, — відвернутися від усякого релігійного зусилля власною силою і від шукання будь-чого власними ділами і смиренно віддати себе Святому Духові. Для нас, як для окремих людей, немає іншого шляху.

Чи є тут брат або сестра, чиє серце усвідомлює: «На жаль! Моє життя так мало знає силу Святого Духа»? Я приходжу до тебе з Божим посланням: ти не можеш і уявити, яким було б твоє життя в силі Святого Духа. Це надто високе, надто благословенне й надто дивовижне, але я несу тобі послання: так само істинно, як вічний Син Божий прийшов у цей світ і чинив Свої дивовижні діла, так само істинно, як на Голгофі Він помер і здобув твоє відкуплення Своєю дорогоцінною кров’ю, — так само істинно може Святий Дух увійти в твоє серце, щоб Своєю божественною силою освятити тебе, дати тобі змогу виконувати благословенну Божу волю і наповнити твоє серце радістю й силою. Але, на жаль, ми забули, ми засмутили, ми збезчестили Святого Духа, і Він не міг чинити Свого діла. Та я несу тобі послання: Отець на небі любить наповнювати Своїх дітей Своїм Святим Духом. Бог прагне дати кожному особисто, окремо, силу Святого Духа для щоденного життя. Заклик приходить до нас — і до кожного зокрема, і до всіх разом. Бог хоче, щоб ми, Його діти, встали, поклали перед Ним свої гріхи і прикликали Його милості. О, чи такі ж ви нерозумні? Почавши Духом, чи ж ви тепер довершуєте в тілі те, що було почато в Дусі? Схилімося в соромі й визнаймо перед Богом, що наша тілесна релігія, наше самозусилля й самовпевненість були причиною кожної поразки.

Молоді християни часто запитували мене: «Чому я так зазнаю поразки? Я ж так урочисто обіцяв усім серцем і справді хотів служити Богові; чому ж я зазнав поразки?»

Таким я завжди даю одну відповідь: «Мій дорогий друже, ти намагаєшся робити власною силою те, що тільки Христос може робити в тобі».

А коли вони кажуть мені: «Я певен, що знав: тільки Христос може це зробити, я не покладався на себе», — моя відповідь завжди така:

«Ти покладався на себе, інакше ти не зазнав би поразки. Якби ти покладався на Христа, Він не міг би підвести».

О, це довершування в тілі того, що було почато в Дусі, сягає в нас набагато глибше, ніж ми знаємо. Просімо Бога відкрити нам, що тільки тоді, коли нас доведено до цілковитого сорому й порожнечі, ми будемо готові прийняти благословення, яке сходить згори.

Тож я приходжу з цими двома запитаннями. Чи живеш ти, любий брате-служителю, — я питаю про це кожного служителя Євангелії, — чи живеш ти під силою Святого Духа? Чи живеш ти як помазаник, сповнений Духа, у своєму служінні й у своєму житті перед Богом? О браття, наше місце — страшне. Ми маємо показувати людям, що Бог учинить для нас, — не словами й навчанням, а своїм життям. Нехай Бог допоможе нам це робити!

Я питаю кожного члена Церкви Христової і кожного віруючого: чи живеш ти день у день під силою Святого Духа, чи намагаєшся жити без цього? Пам’ятай: ти не можеш. Чи ти посвячений, чи віддав себе Духові, щоб Він діяв у тобі й жив у тобі? О, прийди й визнай кожну поразку в роздратуванні, кожну поразку язика, хоч яку малу, кожну поразку, спричинену відсутністю Святого Духа й присутністю сили власного єства. Чи ти посвячений, чи віддав ти себе Святому Духові?

Якщо твоя відповідь — ні, то я приходжу з другим запитанням: чи ти готовий посвятитися? Чи готовий ти віддати себе силі Святого Духа?

Ти добре знаєш, що людський бік посвячення тобі не допоможе. Я можу посвятити себе сто разів з усією напругою свого єства, і це мені не допоможе. Мені допоможе ось що: щоб Бог з неба прийняв і запечатав це посвячення.

А тепер — чи готові ви віддати себе Святому Духові? Ви можете зробити це зараз. Багато чого ще може бути темним і неясним, поза межами нашого розуміння, і ви можете нічого не відчувати; але прийдіть. Тільки Бог може здійснити цю зміну. Тільки Бог, Який дав нам Святого Духа, може знову повернути Святого Духа в силі в наше життя. Тільки Бог може дати нам «утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку». І кожному серцю, що чекає, що принесе жертву, і віддасть усе, і знайде час волати й молитися до Бога, прийде відповідь. Благословення недалеко. Наш Бог радо нам допомагає. Він дасть нам змогу довершити — не в тілі, а в Дусі — те, що було почато в Дусі.