Окаянний я чоловік!

«Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Римлян 7:24, 25).

Ви знаєте, яке чудове місце посідає цей текст у чудовому посланні до Римлян. Він стоїть тут, наприкінці сьомого розділу, як брама до восьмого. У перших шістнадцяти віршах восьмого розділу ім’я Святого Духа трапляється шістнадцять разів; там ви маєте опис і обітницю того життя, яким дитя Боже може жити в силі Святого Духа. Це починається з другого вірша: «Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти» (Римлян 8:2). Звідси Павло переходить до великих привілеїв дитяти Божого, яке має бути водиме Духом Божим. А брама до всього цього — у двадцять четвертому вірші сьомого розділу:

«Окаянний я чоловік!»

Тут ви чуєте слова чоловіка, який дійшов до кінця самого себе. У попередніх віршах він розповів, як боровся і змагався власною силою, щоб коритися святому законові Божому, — і зазнав поразки. Але на своє ж запитання він тепер знаходить правдиву відповідь і вигукує: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого.» Звідси він переходить до того, що ж це за визволення, яке він знайшов.

Я хочу на підставі цих слів описати шлях, яким людину можна вивести з духа неволі в духа свободи. Ви знаєте, як виразно сказано: «не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь». Нас постійно застерігають, що це й є велика небезпека християнського життя — знову потрапити в неволю; і я хочу описати шлях, яким людина може вийти з неволі у славну свободу дітей Божих. Точніше, я хочу описати саму цю людину.

По-перше, ці слова — мова відродженої людини; по-друге, — безсилої людини; по-третє, — окаянної людини; і по-четверте, — людини, що стоїть на порозі повної свободи.

Відроджена людина

Від чотирнадцятого вірша цього розділу аж до двадцять третього є багато свідчень відродження. «Тепер же вже не я роблю се, а гріх, що домує в менї» (Римлян 7:17) — це мова відродженої людини, людини, яка знає, що її серце і природа оновлені і що гріх тепер — сила в ній, яка не є нею самою. «Я кохаюсь у законї Божому по нутряному чоловікові» (Римлян 7:22) — і це знову мова відродженої людини. Коли людина чинить зло, вона наважується сказати: «вже не я роблю се, а гріх, що домує в менї». Дуже важливо це зрозуміти.

У перших двох великих частинах послання Павло говорить про виправдання і освячення. Говорячи про виправдання, він закладає основу вчення в науці про гріх — не в однині, гріх, а в множині, гріхи, — тобто про справжні переступи. У другій частині п’ятого розділу він починає говорити про гріх уже не як про переступ, а як про силу. Лише уявіть, якою втратою було б для нас, якби ми не мали цієї другої половини сьомого розділу Послання до Римлян, якби Павло оминув у своєму навчанні це життєво важливе питання про грішність віруючого! Ми втратили б відповідь на питання, яке всі ми хочемо розв’язати, — про гріх у віруючому. Яка ж відповідь? Відроджена людина — це та, в кому оновлено волю і хто може сказати: «я кохаюсь у законї Божому по нутряному чоловікові».

Безсила людина

Ось велика помилка багатьох християн: вони думають, що коли є оновлена воля, то цього досить; але це не так. Ця відроджена людина каже нам: «Хочу робити добре, але сили виконати не знаходжу». Як часто нам кажуть, що коли рішуче взятися за справу, то можна виконати все, чого хочеш! Але цей чоловік був рішучий, як тільки може бути людина, і все ж він визнав: «хотїннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу» (Римлян 7:18).

Але ви питаєте: «Як це так, що Бог змушує відроджену людину вимовляти таке визнання — людину з правильною волею, із серцем, що прагне чинити добро і з усієї сили прагне любити Бога?»

Розгляньмо це питання. Для чого Бог дав нам волю? Хіба занепалі ангели мали у своїй власній волі силу вистояти? Звісно, ні. Воля створіння — це не що інше, як порожня посудина, в якій має виявитися Божа сила. Створіння мусить шукати в Бозі всього, чим воно має бути. Ви маєте це в другому розділі послання до Филипян, маєте й тут: Боже діло — чинити в нас і хотіти, і діяти за Своїм уподобанням. А ось людина, яка ніби каже: «Бог не вчинив у мені діяти». Але нас навчено, що Бог чинить і хотіти, і діяти. Як же примирити цю позірну суперечність?

Ви побачите, що в цьому уривку (Римлян 7:6-25) ім’я Святого Духа не згадано жодного разу, як не згадано й імені Христа. Людина змагається і бореться, щоб виконати Божий закон. Замість Святого Духа і Христа майже двадцять разів згадано закон. Цей розділ показує віруючого, який із усієї сили намагається коритися законові Божому своєю відродженою волею. І не тільки це: ви побачите, що маленькі слова я, мене, мій трапляються понад сорок разів. Це відроджене я у своєму безсиллі намагається коритися законові, не будучи сповнене Духом. Це досвід майже кожного святого. Після навернення людина починає старатися щосили — і зазнає поразки; але якщо нас приведено до повного світла, нам більше не треба зазнавати поразок. Не треба було б зазнавати їх і зовсім, якби ми прийняли Духа в Його повноті при наверненні.

Бог допускає цю поразку, щоб відроджена людина пізнала своє цілковите безсилля. Саме в ході цієї боротьби приходить до нас відчуття нашої цілковитої грішності. Такий Божий спосіб поводитися з нами. Він дозволяє людині силкуватися виконати закон, щоб, силкуючись і змагаючись, вона дійшла до цього: «Я відроджене дитя Боже, але я зовсім безпорадний коритися Його законові». Подивіться, які сильні слова вжито в усьому розділі, щоб описати цей стан: «я ж тїлесний, проданий під гріх» (Римлян 7:14); «бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і підневолює мене» (Римлян 7:23); і нарешті: «Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?» (Римлян 7:24). Цей віруючий, що схиляється тут у глибокому сокрушенні, зовсім неспроможний коритися законові Божому.

Окаянна людина

Людина, яка робить це визнання, не лише відроджена й безсила, — вона ще й окаянна. Вона цілком нещасна й сповнена горя; а що ж робить її такою нещасною? Те, що Бог дав їй природу, яка любить Його. Вона глибоко нещасна, бо відчуває, що не кориться своєму Богові. Вона каже з розбитим серцем: «Не я це роблю, але я під страшною владою гріха, що тримає мене долі. Це я — і все ж не я: горе, горе! це я сам, так тісно я з ним зв’язаний і так тісно він переплівся з самою моєю природою». Благословенний Бог, коли людина навчається казати від глибини серця: «Окаянний я чоловік!» Вона вже на шляху до восьмого розділу Римлян.

Є багато таких, що роблять із цього визнання подушку для гріха. Вони кажуть: якщо Павлові довелося отак визнавати свою неміч і безпорадність, то хто вони такі, щоб пробувати жити краще? І так поклик до святості тихо відкладають набік. О, якби кожен із нас навчився промовляти ці слова саме в тому дусі, в якому їх тут написано! Коли ми чуємо, що про гріх говорять як про ту гидоту, яку Бог ненавидить, хіба багато з нас не здригаються від цього слова? О, якби всі християни, що грішать і грішать далі, взяли цей вірш до серця! Щоразу, як скажеш різке слово, кажи: «Окаянний я чоловік!» І щоразу, як утратиш самовладання, стань на коліна і зрозумій, що Бог ніколи не задумував, щоб Його дитя залишалося в такому стані. О, якби ми взяли це слово в наше щоденне життя і промовляли його щоразу, як зачеплено нашу честь, і щоразу, як говоримо різкі речі, і щоразу, як грішимо проти Господа Бога і проти Господа Ісуса Христа в Його смиренні, в Його послуху і в Його самопожертві! Дав би Бог, щоб ви забули все інше і скрикнули: «Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?»

Чому треба казати це щоразу, як згрішиш? Бо саме тоді, коли людину приведено до цього визнання, визволення вже близько.

І пам’ятайте: не лише відчуття безсилля й полону робило його окаянним, а понад усе — відчуття, що він грішить проти свого Бога. Закон робив своє діло, роблячи гріх у його очах без міри грішним. Думка про те, що він безнастанно засмучує Бога, стала зовсім нестерпною, — і саме це вирвало в нього пронизливий крик: «Окаянний я чоловік!» Доки ми тільки говоримо й міркуємо про своє безсилля й поразки і лише силкуємося з’ясувати, що означає Римлян 7, користі з того нам буде мало; але коли кожен гріх дасть нову силу відчуттю окаянства і ми відчуємо весь свій стан не лише як безпорадність, а як справжню, без міри велику грішність, — нас спонукатиме не лише питати: «Хто нас збавить?», а й кликати: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого».

Майже визволена людина

Цей чоловік намагався коритися прекрасному законові Божому. Він любив його, він плакав над своїм гріхом, він пробував перемогти, пробував долати ваду за вадою, але щоразу все закінчувалося поразкою.

Що він мав на увазі, кажучи «од тїла смерти сієї»? Чи мав він на увазі: моє тіло, коли я помру? Звісно, ні. У восьмому розділі ви маєте відповідь на це питання в словах: «Коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі». Ось те тіло смерті, від якого він шукає визволення.

І ось він на самому порозі визволення! У двадцять третьому вірші сьомого розділу маємо слова: «бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і підневолює мене законові гріха, що в членах моїх». Це полонений кличе: «Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?» Це людина, яка відчуває себе зв’язаною. Але погляньте на протилежність у другому вірші восьмого розділу: «Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти». Ось визволення через Ісуса Христа, Господа нашого; свобода для полоненого, яку приносить Дух. Чи можна й далі тримати в полоні людину, про яку сказано: «Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене»?

Але ви скажете: хіба відроджена людина не мала Духа Ісусового, коли говорила в шостому розділі? Так, але вона не знала, що Святий Дух може для неї зробити.

Бог діє Своїм Духом не так, як діє сліпою силою в природі. Він веде Свій народ як розумних, мислячих істот, і тому, коли хоче дати нам того Святого Духа, Якого обіцяв, Він спершу доводить нас до кінця самих себе, до переконання, що хоч ми й силкувалися коритися законові, ми зазнали поразки. Коли ми дійшли до кінця цього, тоді Він показує нам, що у Святому Дусі ми маємо силу послуху, силу перемоги і силу справжньої святості.

Бог чинить хотіти, і Він готовий чинити діяти, але, на жаль, багато християн цього не розуміють. Вони думають, що коли мають волю, то цього досить і що тепер вони здатні діяти. Це не так. Нова воля — постійний дар, властивість нової природи. Сила діяти — не постійний дар: її треба щомиті приймати від Святого Духа. Саме той, хто усвідомлює своє власне безсилля як віруючого, навчиться, що Святим Духом він може жити святим життям. Цей чоловік на порозі того великого визволення; шлях до славного восьмого розділу приготовано. Тепер я ставлю вам урочисте питання: де ви живете? Чи у вас так: «Окаянний я чоловік! хто мене збавить?» — і лише зрідка трохи досвіду сили Святого Духа? Чи так: «Дякую Богові через Ісуса Христа! Закон духа визволив мене від закону гріха і від смерти»?

Святий Дух дає перемогу. «Коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі» (Римлян 8:13). Це робить Святий Дух — третя Особа Божества. Саме Він, коли серце широко відчиняється, щоб прийняти Його, входить і царює там, і умертвляє вчинки тіла день у день, година за годиною, мить за миттю.

Я хочу довести це до конкретного висновку. Пам’ятай, дорогий друже: нам потрібно дійти до рішення і до дії. У Святому Письмі є два дуже різні роди християн. Біблія в посланнях до Римлян, Коринтян і Галат говорить про піддавання тілу; і це життя десятків тисяч віруючих. Уся їхня нестача радості у Святому Дусі і нестача свободи, яку Він дає, походить саме від тіла. Дух у них, але життям править тіло. Бути водимими Духом Божим — ось чого їм потрібно. О, якби я міг допомогти кожному Божому дитяті усвідомити, що це означає: вічний Бог дав Свого любого Сина, Христа Ісуса, щоб Він пильнував тебе кожен день, і все, що тобі треба робити, — це довіряти; а діло Святого Духа — щомиті давати тобі силу пам’ятати Ісуса і довіряти Йому! Дух прийшов, щоб зв’язок із Ним щомиті лишався нерозірваним. Хвала Богові за Святого Духа! Ми так звикли думати про Святого Духа як про розкіш — для особливих часів або для особливих служителів і людей. Але Святий Дух потрібен кожному віруючому щомиті дня. Хвала Богові, що ти маєш Його і що Він дає тобі повний досвід визволення в Христі, визволяючи тебе від влади гріха.

Хто прагне мати силу і свободу Святого Духа? О брате, схилися перед Богом в одному останньому крику розпачу:

«Боже, невже я вічно так грішитиму? Хто мене збавить, окаянного чоловіка, од тїла смерти сієї?»

Чи ти готовий упасти перед Богом із цим криком і шукати сили Ісуса, щоб Він жив і діяв у тобі? Чи ти готовий сказати: «Дякую Богові через Ісуса Христа»?

Яка користь із того, що ми ходимо до церкви чи на конференції, що вивчаємо Біблію і молимося, якщо наше життя не сповнене Святим Духом? Ось чого хоче Бог; і ніщо інше не дасть нам змоги жити життям сили й миру. Ви знаєте: коли служитель чи батько проходить катехизм, то на поставлене питання чекають відповіді. На жаль, скільки християн задовольняються поставленим тут питанням: «Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?» — але ніколи не дають відповіді. Замість відповіді вони мовчать. Замість того щоб сказати: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого», вони без кінця повторюють питання без відповіді. Якщо хочеш знайти шлях до повного визволення в Христі і до свободи Духа, до славної свободи дітей Божих, пройди його через сьомий розділ Римлян, а тоді скажи: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого». Не задовольняйся тим, щоб вічно стогнати, а кажи: «Я, окаянний чоловік, дякую Богові через Ісуса Христа. Хоч я й не бачу всього, я хвалитиму Бога».

Є визволення, є свобода Святого Духа. Царство Боже — це «радощі в Дусї сьвятім» (Римлян 14:17).