Неможливе у людей — можливе у Бога

«Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога» (Луки 18:27).

Христос сказав багатому молодому начальникові: «Усе, що маєш, продай… та й приходь, ійди слїдом за мною». Юнак відійшов засмучений. Тоді Христос обернувся до учнів і сказав: «Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!» Учні, як ми читаємо, дуже здивувалися й відповіли: «Коли так тяжко ввійти в царство, то хто ж може спастися?» І Христос дав цю благословенну відповідь:

«Неможливе у людей — можливе у Бога».

У цьому тексті дві думки: що у вірі, у справі спасіння і в тому, щоб іти за Христом святим життям, людина сама цього зробити не може. А поруч із цим стоїть думка: що неможливе у людей, те можливе у Бога.

Ці дві думки позначають дві великі науки, яких людина мусить навчитися в духовному житті. Часто минає багато часу, поки вона засвоїть першу: що у вірі людина нічого не може, що спасіння для людини неможливе. І часто людина вже цього навчилася, а другої науки так і не засвоює — що неможливе для неї можливе у Бога. Блаженна людина, яка засвоїла обидві! Засвоєння їх позначає етапи в житті християнина.

Людина не може

Перший етап — коли людина щосили намагається й зазнає поразки, коли силкується жити краще — і знову падає, коли докладає ще більше зусиль — і завжди програє. І все ж дуже часто навіть тоді вона не засвоює науки: людині неможливо служити Богові й Христові. Петро три роки провів у Христовій школі й так і не навчився того, що це неможливо, аж поки не відрікся від свого Господа, не вийшов і не заплакав гірко. Тоді він це зрозумів.

Погляньмо хвильку на людину, яка вчиться цієї науки. Спершу вона бореться з нею; потім кориться їй, але неохоче й у розпачі; нарешті приймає її охоче й радіє їй. На початку християнського життя молодий навернений і гадки не має про цю правду. Він навернувся, в його серці радість Господня, він вирушає в біг і вступає в боротьбу; він певен, що переможе, бо він щирий і чесний, і Бог йому допоможе. Та якось дуже скоро він падає там, де й не сподівався, і гріх бере над ним гору. Він розчарований, але думає: «Я був недостатньо пильний, мої рішення були недостатньо тверді». І знову він дає обітницю, і знову молиться, і все ж падає. Він думав: «Хіба я не відроджена людина? Хіба в мені немає Божого життя?» І знову думає: «Так, і в мене є Христос, Який мені допомагає, я можу жити святим життям».

Згодом він доходить до іншого стану душі. Він починає бачити, що таке життя неможливе, але не приймає цього. Безліч християн доходить до цієї точки: «Я не можу», — і тоді вони думають, що Бог ніколи й не чекав від них того, чого вони не можуть. Якщо сказати їм, що Бог таки цього чекає, це видається їм таємницею. Чимало християн живе низьким життям, життям поразок і гріха замість спокою й перемоги, бо вони почали бачити: «Я не можу, це неможливо». І все ж вони не розуміють цього до кінця, і тому, під враженням, що не можуть, піддаються розпачу. Вони робитимуть усе, що в їхніх силах, але ніколи не сподіваються зайти дуже далеко.

Але Бог веде Своїх дітей далі, до третього етапу, коли людина приймає те, що це неможливо, у всій повноті цієї правди, і водночас каже: «Я мушу це зробити, і я це зроблю — людині це неможливо, а проте я мушу це зробити»; коли оновлена воля починає вживати всю свою силу і в палкому прагненні й молитві починає взивати до Бога: «Господи, що це означає? Як мені визволитися з-під влади гріха?»

Це стан відродженої людини в Римлян 7. Там ви бачите християнина, який щосили намагається жити святим життям. Божий закон відкрився йому як такий, що сягає до самої глибини бажань серця, і ця людина може сміливо сказати:

«Я кохаюсь у законї Божому по нутряному чоловікові. Хотїннє доброго є в мене. Моє серце любить закон Божий, і моя воля обрала цей закон».

Чи може така людина впасти — із серцем, сповненим радості в Божому законі, і з волею, твердо налаштованою робити те, що правильно? Так. Саме цього навчає нас Римлян 7. Потрібно ще чогось. Мало того, що я маю кохатися в законі Божому по внутрішній людині й хотіти того, чого хоче Бог, — мені потрібна божественна всемогутність, щоб це в мені чинити. І саме цього навчає апостол Павло у Филипян 2:13:

«Бог бо се робить у вас, щоб і хотїти (вам) і робити».

Зверніть увагу на протилежність. У Римлян 7 відроджена людина каже: «Хотіти — є в мене, а робити… бачу, що не можу. Хочу, та виконати не можу». А у Филипян 2 перед вами людина, яку проведено далі, людина, яка розуміє: коли Бог учинив оновлену волю, Бог дасть і силу виконати те, чого ця воля прагне. Приймімо це як першу велику науку духовного життя: «Мені це неможливо, Боже мій; нехай настане кінець тілу й усім його силам, кінець самому собі, і нехай моєю славою буде безпорадність».

Хвала Богові за божественну науку, яка робить нас безпорадними!

Коли ви думали про цілковите віддання себе Богові, хіба вас не було доведено до кінця самих себе, і хіба ви не відчули, що бачите, як ви справді могли б жити як людина, цілковито віддана Богові, щохвилини протягом дня — за своїм столом, у своєму домі, у своїх справах, серед випробувань і спокус? Прошу вас, засвойте цю науку тепер. Якщо ви відчули, що не можете цього зробити, ви на правильній дорозі, якщо дозволите себе вести. Прийміть це становище і тримайтеся його перед Богом: «Бажання й радість мого серця, о Боже, — цілковите віддання себе Тобі, але я не можу його здійснити. Мені неможливо жити таким життям. Це понад мої сили». Упадіть додолу й навчіться: коли ви цілком безпорадні, Бог прийде діяти у вас не лише, щоб хотіти, а й щоб робити.

Бог може

Тепер друга наука. «Неможливе у людей — можливе у Бога.»

Я щойно казав, що чимало людей засвоїли науку: у людей це неможливо, — а тоді здаються в безпорадному розпачі й живуть жалюгідним християнським життям, без радості, сили чи перемоги. А чому? Бо не впокорюються, щоб навчитися тієї другої науки: у Бога ж все можливе.

Ваше духовне життя має щодня бути доказом того, що Бог чинить неможливе; ваше духовне життя має бути низкою неможливостей, які Божа всемогутня сила робить можливими й дійсними. Ось чого потребує християнин. Він поклоняється всемогутньому Богові й мусить навчитися розуміти, що йому потрібна не дрібка Божої сили, а — кажу це з благоговінням — уся Божа всемогутність, щоб тримати його на правильній дорозі й щоб жити як християнин.

Усе християнство — діло Божої всемогутності. Погляньте на народження Ісуса Христа. То було чудо божественної сили, і Марії було сказано: «Не буде неможливе у Бога всяке слово». То була всемогутність Божа. Погляньте на воскресіння Христове. Нас навчено, що Бог воскресив Христа з мертвих по безмірній величі Своєї могутньої сили.

Кожне дерево мусить рости на тому корені, з якого воно виросло. Дуб, якому триста років, увесь час росте на тому самому корені, з якого почався. Християнство почалося у всемогутності Божій, і в кожній душі воно мусить тривати в тій самій всемогутності. Усі можливості вищого християнського життя беруть початок у новому збагненні Христової сили чинити в нас усю Божу волю.

Я хочу закликати вас тепер прийти й поклонитися всемогутньому Богові. Чи ви навчилися це робити? Чи навчилися ви так близько мати справу зі всемогутнім Богом, щоб знати, що всемогутність діє у вас? Зовні часто так мало ознак цього. Апостол Павло сказав: «І був я в вас у слабосиллї, в страсї і в великій трівозї, і… проповідь моя… в явленню духа і сили». З людського боку була неміч, з Божого — божественна всемогутність. І це правда про кожне побожне життя; і якби ми тільки краще засвоїли цю науку й віддалися їй усім серцем, неподільно, ми пізнали б, яке блаженство — перебувати щогодини й щомиті зі всемогутнім Богом. Чи досліджували ви колись у Біблії таку Божу властивість, як всемогутність? Ви знаєте, що саме Божа всемогутність створила світ, і створила світло з темряви, і створила людину. Та чи досліджували ви Божу всемогутність у ділах викуплення?

Погляньте на Авраама. Коли Бог покликав його бути батьком того народу, з якого мав народитися Христос, Бог сказав йому: «Я Бог всемогущий. Ходи передо мною і бувай щирий і праведен». І Бог навчив Авраама довіряти Йому як Всемогутньому; і чи то був його вихід до краю, якого він не знав, чи його віра мандрівника серед тисяч ханаанеїв — його віра казала: це моя земля, — чи його віра, коли він двадцять п’ять років чекав на сина на старість, понад усяку надію, чи то було воскресіння Ісаака з мертвих на горі Морія, коли він збирався принести його в жертву, — Авраам вірив Богові. Він був сильний вірою, віддаючи славу Богові, бо вважав, що Той, Хто обіцяв, спроможен і виконати.

Причина немочі вашого християнського життя в тому, що ви хочете частково виробляти його самі, а Богові дати вам допомагати. А так бути не може. Ви мусите дійти до цілковитої безпорадності, щоб дати Богові діяти, — і Бог діятиме славно. Саме цього нам потрібно, якщо ми справді хочемо бути працівниками для Бога. Я міг би пройти через усе Письмо й довести вам, як Мойсей, коли вивів Ізраїля з Єгипту, як Ісус Навин, коли ввів їх у землю ханаанську, як усі Божі слуги в Старому Заповіті покладалися на те, що Божа всемогутність зробить неможливе. І цей Бог живий сьогодні, і цей Бог — Бог кожної Своєї дитини. А проте дехто з нас хоче, щоб Бог трохи допоміг нам, поки ми робимо все, що можемо, замість того щоб зрозуміти, чого хоче Бог, і сказати: «Я нічого не можу. Бог мусить і зробить усе». Чи сказали ви: «У поклонінні, у праці, в освяченні, в послуху Богові я нічого не можу сам із себе, і тому моє місце — поклонятися всемогутньому Богові й вірити, що Він діятиме в мені щомиті»? О, нехай Бог навчить нас цього! О, коли б Бог Своєю благодаттю показав вам, якого Бога ви маєте і якому Богові ви себе довірили, — всемогутнього Бога, готового всією Своєю всемогутністю віддати Себе в розпорядження кожної Своєї дитини! Хіба не приймемо ми науки Господа Ісуса й не скажемо: «Амінь; неможливе у людей — можливе у Бога»?

Пригадайте, що ми казали про Петра, про його самовпевненість, покладання на власну силу, свавілля, і про те, як він дійшов до того, що відрікся від свого Господа. Ви відчуваєте: «Ах! Ось воно, життя самості, ось воно, життя тіла, що панує в мені!» А тепер — чи повірили ви, що від цього є визволення? Чи повірили ви, що Всемогутній Бог може так явити Христа у вашому серці, так дати Святому Духові панувати у вас, що життя самості не матиме над вами ні сили, ні влади? Чи поєднали ви ці дві речі і зі сльозами покаяння, з глибоким упокоренням і немічністю, закричали: «Боже, мені це неможливо; людина не може цього зробити, але — слава Твоєму імені — це можливо у Бога»? Чи вимагали ви визволення, як належного вам? Зробіть це тепер. Наново віддайте себе, у цілковитому відданні себе, в руки Бога безмежної любові; і яка безмежна Його любов, така ж безмежна Його сила це зробити.

Бог діє в людині

Але ще раз: ми підійшли до питання цілковитого віддання себе Богові й відчули, що саме цього бракує Церкві Христовій, і саме тому Святий Дух не може нас наповнити, і тому ми не можемо жити як люди, цілком відокремлені для Святого Духа; саме тому не можна перемогти тіло й життя самості. Ми ніколи не розуміли, що означає бути цілковито відданим Богові, як був Ісус. Я знаю, що багато хто щиро й чесно каже: «Амінь, я приймаю вістку про цілковите віддання себе Богові», — і все ж думає: «Чи стане це колись моїм? Чи можу я покластися на Бога, що Він зробить мене таким, про кого скажуть на небі, на землі й у пеклі: він живе в цілковитому відданні себе Богові?» Брате, сестро, «неможливе у людей — можливе у Бога». Повірте ж, що коли Він бере вас під Свою опіку в Христі, Бог може зробити вас людиною цілковитого віддання себе. І Бог може це зберегти. Він може дати вам щоранку, кожного дня тижня, вставати з ліжка з тією благословенною думкою, прямо чи опосередковано: «Я під Божою опікою. Мій Бог виробляє для мене моє життя».

Декого вже втомило думати про освячення. Ви молитеся, ви прагнули його і благали про нього, а воно здавалося таким далеким! Святість і смирення Ісуса — ви так гостро усвідомлюєте, як далеко вони від вас. Любі друзі, єдине вчення про освячення, яке є біблійним, справжнім і дієвим, — це: «Неможливе у людей — можливе у Бога». Бог може освятити людей, і Своєю всемогутньою й освячувальною силою Бог може щомиті їх зберігати. О, коли б ми тепер ступили на крок ближче до нашого Бога! О, коли б засяяло світло Боже і ми пізнали нашого Бога краще!

Я міг би говорити далі про життя Христа в нас — про те, щоб жити, як Христос, приймати Христа як нашого Спасителя від гріха і як наше життя й силу. Це Бог на небі може явити у вас. Що каже та молитва апостола Павла: «щоб дав вам по багацтву слави своєї», — а це напевно щось дуже дивовижне, якщо воно по багатству Його слави, — «утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку»? Хіба ви не бачите, що це всемогутній Бог діє Своєю всемогутністю в серці Своїх віруючих дітей, щоб Христос міг стати Спасителем, Який у них перебуває? Ви пробували це збагнути й ухопити, пробували в це повірити, а воно не приходило. Це тому, що вас не було доведено до віри, що «неможливе у людей — можливе у Бога».

І тому я сподіваюся, що слово, сказане про любов, допомогло багатьом побачити, що ми мусимо прийняти прилив любові зовсім по-новому; наше серце мусить наповнитися життям згори, з Джерела вічної любові, якщо воно має переливатися через край цілий день; тоді нам буде так само природно любити ближніх, як природно ягняті бути лагідним, а вовкові — лютим. Доки я не дійду до такого стану, що чим більше людина мене ненавидить і лихословить, чим менш вона приязна й гідна любові, тим більше я її любитиму; доки не дійду до такого стану, що чим більше перешкод, ненависті й невдячності, тим більше може тріумфувати в мені сила любові, — доки я не прийду до того, щоб це побачити, я не кажу: «Неможливе у людей». Але якщо вас доведено до того, щоб сказати: «Ця вістка говорила мені про любов, яка цілком перевищує мої сили; це абсолютно неможливо», — тоді ми можемо прийти до Бога й сказати: «Тобі це можливо».

Дехто взиває до Бога про велике пробудження. Можу сказати, що це безнастанна молитва мого серця. О, коли б Бог лише оживив Свій віруючий народ! Я не можу думати насамперед про ненавернених формалістів у Церкві, чи про невірних і скептиків, чи про всіх нещасних і гинучих довкола мене, — моє серце молиться насамперед: «Боже мій, оживи Твою Церкву і Твій народ». Не даремно в тисячах сердець є прагнення святості й посвяти: це провісник Божої сили. Бог чинить у нас хотіти, а потім чинить робити. Ці прагнення — свідчення й доказ того, що Бог уже вчинив у нас хотіти. О, повірмо ж вірою, що всемогутній Бог учинить і робити серед Свого народу більше, ніж ми можемо просити. «Тому ж, — сказав Павло, — хто може зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо… Тому слава». Нехай наші серця скажуть це. Слава Богові, Всемогутньому, Який може зробити більше, ніж ми сміємо просити чи думати!

«Неможливе у людей — можливе у Бога». Довкола вас — світ гріха й смутку, і там диявол. Але пам’ятайте: Христос на престолі, Христос сильніший, Христос переміг, і Христос переможе. Тільки чекайте на Бога. Мій текст повергає нас додолу: «Неможливе у людей», — але зрештою високо підносить нас: «можливе у Бога.» З’єднайтеся з Богом. Поклоняйтеся Йому й довіряйте Йому як Всемогутньому, не лише щодо власного життя, а й щодо всіх душ, які вам доручено. Ніколи не моліться, не поклоняючись Його всемогутності й не кажучи: «Боже Всемогутній, я покликаюся на Твою всемогутність». І відповідь на молитву прийде, і ви, як Авраам, будете сильні вірою, віддаючи славу Богові, бо вважатимете, що Той, Хто обіцяв, спроможен і виконати.