Відлучені для Святого Духа

ВІДЛУЧЕНІ СВЯТОМУ ДУХОВІ

«Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителї: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл . . . та Савло.»

«Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх.»

«Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх. Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию» (Дїяння 13:1-4).

В історії нашого тексту ми знайдемо кілька дорогоцінних думок, які підкажуть нам, чого Бог хоче від нас і що Бог хотів би зробити для нас. Великий урок наведених віршів такий: Святий Дух — керівник Божої праці на землі. І якщо ми хочемо правильно працювати для Бога і якщо Бог має благословити нашу працю, то нам треба подбати, щоб ми стояли в правильних стосунках зі Святим Духом, щоб ми щодня віддавали Йому те почесне місце, яке Йому належить, і щоб у всій нашій праці, а (що ще важливіше) в усьому нашому особистому внутрішньому житті Святий Дух завжди мав перше місце. Дозвольте мені вказати вам на деякі з дорогоцінних думок, що їх підказує наш уривок.

Насамперед ми бачимо, що Бог має Свої власні плани щодо Свого Царства.

Його церкву в Антиохії вже було засновано. Бог мав певні плани й наміри щодо Азії та щодо Європи. Він задумав їх; вони були Його, і Він відкрив їх Своїм слугам.

Наш великий Полководець організовує кожен похід, а Його генерали й офіцери не завжди знають великих планів. Часто вони отримують запечатані накази й мусять чекати на Нього, щоб дізнатися, які накази Він їм дає. Бог на небі має бажання і волю щодо кожної праці, яку слід виконати, і щодо того, як її треба виконати. Блаженна людина, яка проникає в Божі таємниці й працює під Божим проводом.

Кілька років тому у Веллінгтоні, в Південній Африці, де я живу, ми відкрили Місійний інститут — як на тамтешні мірки, велику й гарну будівлю. На урочистих богослужіннях з нагоди відкриття директор сказав те, чого я ніколи не забув. Він зауважив:

«Минулого року ми зібралися тут, щоб закласти наріжний камінь, і що тоді можна було побачити? Нічого, крім сміття, каміння, цегли та руїн старої будівлі, яку розібрали. Там ми заклали наріжний камінь, і дуже мало хто знав, яка будівля мала постати. Ніхто не знав її досконало, до кожної дрібниці, окрім однієї людини — архітектора. У його думці все було ясно, і коли підрядник, муляр і тесля приходили до своєї праці, вони отримували накази від нього, і навіть найпростіший робітник мусив коритися наказам; і будівля росла, і ось цю прекрасну споруду завершено. Так само, — додав він, — ця будівля, яку ми відкриваємо сьогодні, — лише закладення основи праці, про яку тільки Бог знає, чим вона стане».

Але в Бога Його працівники і Його плани чітко визначені, і наше становище — чекати, щоб Бог відкривав нам зі Своєї волі стільки, скільки кожного разу потрібно.

Нам треба лише бути вірними в послуху, виконуючи Його накази. Бог має план для Своєї Церкви на землі. Та, на жаль, ми надто часто складаємо власний план і думаємо, що знаємо, що треба робити. Ми спершу просимо Бога поблагословити наші кволі зусилля, замість того щоб рішуче відмовлятися йти, доки Бог не піде перед нами. Бог склав план для праці й поширення Свого Царства. Святому Духові доручено цю працю. Це — «дїло, до котрого покликав я їх». Тож нехай Бог допоможе всім нам боятися простягати руку на «Божу скриню», хіба що нас веде Святий Дух.

Далі друга думка — Бог хоче і може відкрити Своїм слугам, яка Його воля.

Так, благословен Бог, вісті з неба й досі сходять! Як ми читаємо тут, що сказав Святий Дух, так Святий Дух і досі говоритиме до Своєї Церкви і Свого народу. У ці пізніші часи Він часто це робив. Він приходив до окремих людей і Своїм Божественним навчанням виводив їх на ниви праці, яких інші спершу не могли ні зрозуміти, ні схвалити, — на шляхи й методи, що не здавалися слушними більшості. Але Святий Дух і в наш час навчає Свій народ. Дякувати Богові, в наших закордонних місійних товариствах, у внутрішніх місіях і в тисячі форм праці провід Святого Духа знаний, але (гадаю, ми всі готові це визнати) знаний надто мало. Ми не навчилися достатньо чекати на Нього, і тому нам слід урочисто заявити перед Богом: Боже, ми хочемо більше чекати на Тебе, щоб Ти показав нам Свою волю.

Не просіть у Бога лише сили. Багато християн мають власний план праці, а Бог мусить послати силу. Людина працює за власною волею, а Бог мусить дати благодать, — ось єдина причина, чому Бог часто дає так мало благодаті й так мало успіху. Тож нехай кожен з нас займе своє місце перед Богом і скаже:

«Те, що робиться за Божою волею, не буде позбавлене Божої сили; те, що робиться за Божою волею, мусить мати могутнє Боже благословення».

Тож нехай нашим першим бажанням буде, щоб нам було відкрито Божу волю.

Якщо ви спитаєте мене: чи легко отримувати ці вісті з неба і розуміти їх? — я можу дати вам відповідь. Це легко для тих, хто перебуває в правильному спілкуванні з небом і хто розуміє мистецтво чекати на Бога в молитві.

Як часто ми питаємо: як людині пізнати Божу волю? І люди, опинившись у скруті, хочуть дуже палко молитися, щоб Бог негайно їм відповів. Але Бог може відкрити Свою волю тільки серцю смиренному, чуйному й порожньому. Бог може відкрити Свою волю в скрутах і особливих труднощах лише серцю, яке навчилося вірно слухатися Його й шанувати Його в малому та в щоденному житті.

Це підводить мене до третьої думки — Зверніть увагу на те, якому душевному станові Дух відкриває Божу волю.

Що ми читаємо тут? Кілька чоловіків служили Господеві й постили, і Святий Дух прийшов і заговорив до них. Дехто розуміє цей уривок майже так, як розумів би щось про місійний комітет наших днів. Ми бачимо, що є відкрите поле, ми вже мали свої місії на інших полях, і ось збираємося перейти на це поле. Фактично ми вже все вирішили, а тоді молимося про це. Але в ті давні дні становище було зовсім інакшим. Сумніваюся, чи хтось із них думав про Європу, бо пізніше навіть сам Павло намагався повернутися в Азію, аж поки нічне видіння не покликало його з волі Божої. Погляньте на цих людей. Бог учинив чудеса. Він поширив Церкву аж до Антиохії і дав щедре й велике благословення. І ось ці люди служили Господеві, служили Йому молитвою й постом. Яке глибоке переконання вони мають: «Усе це мусить приходити просто з неба. Ми в спілкуванні з воскреслим Господом; ми мусимо мати тісну єдність із Ним, і так чи інак Він дасть нам знати, чого Він хоче». І ось вони були там — порожні, незнаючі, безпорадні, радісні й веселі, але глибоко упокорені.

«Господи, — ніби кажуть вони, — ми Твої слуги, і в пості та молитві чекаємо на Тебе. Яка Твоя воля щодо нас?»

Хіба не так було і з Петром? Він був на даху, постив і молився, і анітрохи не думав про видіння та наказ іти до Кесарії. Він не знав, якою може бути його праця.

Саме в серцях, що цілковито віддали себе Господу Ісусу, у серцях, що відлучаються від світу і навіть від звичайних релігійних вправ і віддаються напруженій молитві, щоб дивитися на свого Господа, — саме в таких серцях буде явлена небесна Божа воля.

Ви знаєте, що слово піст трапляється вдруге (у третьому вірші): «попостивши та помолившись». Коли ви молитеся, ви любите входити до своєї кімнати, як заповідав Ісус, і зачиняти двері. Ви відгороджуєтеся від справ, товариства, розваг і всього, що може відволікти, і хочете бути наодинці з Богом. Але певним чином навіть матеріальний світ іде за вами й туди. Ви мусите їсти. Ці люди хотіли відгородитися від впливів матеріального й видимого, і вони постили. Те, що вони їли, лише задовольняло потреби природи, а в напруженні своїх душ вони прагнули постом перед Богом виявити, що відпускають усе земне. О, нехай Бог дасть нам таку напруженість прагнення, таку відлученість від усього, бо ми хочемо чекати на Бога, щоб Святий Дух відкрив нам благословенну Божу волю.

А четверта думка — Яка ж тепер Божа воля, як її відкриває Святий Дух? Вона вміщена в одному виразі: Відлучення для Святого Духа. Це основна нота вістки з неба.

«Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх. Це діло Моє, і Я дбаю про нього; Я вибрав цих людей і покликав їх, і хочу, щоб ви, які представляєте Христову Церкву на землі, відокремили їх для Мене».

Погляньте на цю небесну вістку в її подвійному аспекті. Цих людей мали відокремити для Святого Духа, і Церква мала виконати цю працю відлучення. Святий Дух міг довірити цим людям зробити це в правильному дусі. Вони перебували там у спілкуванні з небесним, і Святий Дух міг сказати їм: «Виконайте працю відлучення цих людей». І це були ті люди, яких приготував Святий Дух, і Він міг сказати про них: «Нехай вони будуть відлучені для Мене».

Тут ми доходимо до самого кореня, до самої суті потреби християнських працівників. Питання таке: чого потрібно, щоб Божа сила могутніше спочивала на нас, щоб Боже благословення щедріше виливалося на тих бідних, нещасних людей і гинучих грішників, серед яких ми трудимося? І відповідь з неба така:

«Я хочу людей, відлучених для Святого Духа».

Що це означає? Ви знаєте, що на землі є два духи. Христос сказав, говорячи про Святого Духа: «котрого сьвіт не може прийняти» (Йоана 14:17). Павло сказав: «Ми ж не духа сьвіта прийняли, а Духа, що від Бога» (1 Коринтян 2:12). Ось велика потреба кожного працівника: щоб дух світу виходив, а Дух Божий входив і заволодівав внутрішнім життям і всією істотою.

Я певен, що є працівники, які часто взивають до Бога, щоб Святий Дух зійшов на них як Дух сили для їхньої праці, і коли вони відчувають певну міру сили й отримують благословення, то дякують за це Богові. Але Бог хоче чогось більшого і вищого. Бог хоче, щоб ми шукали Святого Духа як Духа сили в нашому власному серці й житті, щоб перемагати самість і виганяти гріх, і щоб Він витворював у нас благословенний і прекрасний образ Ісуса.

Є різниця між силою Духа як даром і силою Духа для благодаті святого життя. Людина часто може мати певну міру сили Духа, але якщо в ній немає великої міри Духа як Духа благодаті й святості, цей брак виявиться в її праці. Вона може стати знаряддям навернення, але ніколи не допоможе людям піднятися до вищого рівня духовного життя, і коли вона відійде, чимало з її праці може відійти теж. Але людина, відлучена для Святого Духа, — це людина, яка віддала себе, щоб сказати:

«Отче, нехай Святий Дух має повну владу наді мною — в моїй домівці, в моїй вдачі, в кожному слові мого язика, в кожній думці мого серця, в кожному почутті до ближніх; нехай Святий Дух цілковито заволодіє мною».

Чи було це прагненням і завітом вашого серця з вашим Богом — бути чоловіком чи жінкою, відлученими й відданими Святому Духові? Благаю вас, послухайте голосу з неба. «Відлучіть менї», — сказав Святий Дух. Так, відлучені для Святого Духа. Нехай Бог дасть, щоб Слово ввійшло в самі глибини нашого єства, щоб дослідити нас; і якщо ми виявимо, що не цілком вийшли зі світу, якщо Бог відкриє нам, що в нас є життя для себе, свавілля, самозвеличення, упокорімося перед Ним.

Чоловіче, жінко, брате, сестро, ти — працівник, відлучений для Святого Духа. Чи це правда? Чи це було твоїм палким прагненням? Чи в цьому полягало твоє віддання себе? Чи цього ти чекав через віру в силу нашого воскреслого й всемогутнього Господа Ісуса? Якщо ні, ось поклик віри, і ось ключ до благословення — відлучені для Святого Духа. Нехай Бог напише це слово в наших серцях!

Я сказав, що Святий Дух говорив до тієї церкви як до церкви, спроможної виконати цю працю. Святий Дух довіряв їм. Дай Боже, щоб наші церкви, наші місійні товариства, наші спілки працівників, щоб усі наші керівники, ради й комітети були чоловіками й жінками, придатними до праці відлучення працівників для Святого Духа. Ми можемо просити Бога й про це.

Далі йде моя п’ята думка, і вона така — Це святе співробітництво зі Святим Духом у цій праці стає справою усвідомлення й дії.

Ці люди — що вони зробили? Вони відокремили Павла й Варнаву, і тоді про обох написано, що вони, послані Святим Духом, пішли до Селевкії. О, яке спілкування! Святий Дух на небі виконує частину праці, люди на землі — другу частину. Після рукопокладення цих людей на землі в натхненному Божому Слові написано, що їх було послано Святим Духом.

І подивіться, як це співробітництво кличе до нової молитви й посту. Вони певний час служили Господеві й постили, можливо, кілька днів; і ось Святий Дух говорить, і вони мусять виконати працю й вступити в співробітництво, — і відразу вони знову сходяться для ще більшої молитви й посту. Ось у якому дусі вони виконують наказ свого Господа. І це вчить нас, що не лише на початку нашої християнської праці, а й протягом усього шляху нам потрібно черпати силу в молитві. Якщо є думка щодо Христової Церкви, яка часом приходить до мене з гнітючою скорботою; якщо є думка щодо мого власного життя, якої я соромлюся; якщо є думка, про яку я відчуваю, що Христова Церква її не прийняла й не збагнула; якщо є думка, що спонукає мене молитися Богові: «О, навчи нас Своєю благодаттю нового», — то це дивовижна сила, яку молитва покликана мати в Царстві. Ми так мало нею користалися.

Ми всі читали слова Християнина у великому творі Беньяна, коли той виявив, що має за пазухою ключ, який мав відімкнути в’язницю. Ми маємо ключ, що може відімкнути в’язницю безбожності й поганства. Але, о! ми значно більше зайняті своєю працею, ніж молитвою. Ми більше віримо в розмову з людьми, ніж у розмову з Богом. Навчіться від цих людей, що праця, яку наказує Святий Дух, мусить кликати нас до нового посту й молитви, до нового відлучення від духу й насолод світу, до нового посвячення Богові та спілкуванню з Ним. Ці люди віддалися посту й молитві, і якби в усій нашій звичайній християнській праці було більше молитви, було б більше благословення в нашому власному внутрішньому житті. Якби ми відчували, доводили й засвідчували світові, що вся наша сила лише в тому, щоб щохвилини зберігати зв’язок із Христом, щохвилини дозволяючи Богові діяти в нас, — якби це був наш дух, хіба наше життя, з Божої благодаті, не було б святішим? Хіба воно не було б рясніше плідним?

Я навряд чи знаю в Божому Слові урочистіше застереження, ніж те, яке ми знаходимо в третьому розділі Послання до Галатів, де Павло питає:

«почавши духом, звершуєте тепер тїлом?» (Галат 3:3).

Чи розумієте ви, що це означає? Страшна небезпека в християнській праці, так само як і в християнському житті, що почалося з великою молитвою, почалося у Святому Дусі, полягає в тому, що його поступово може бути переведено на колію тіла; і тоді звучить слово: «почавши духом, звершуєте тепер тїлом?» У час нашої першої розгубленості й безпорадності ми багато молилися Богові, і Бог відповідав, і Бог благословляв, і наша організація вдосконалилася, і наш гурт працівників став великим; але поступово організація, праця й метушня так заволоділи нами, що сила Духа, в якій ми почали, коли були невеликим гуртом, майже втрачена. О, благаю вас, добре зважте на це! Саме з новою молитвою й постом, з більшою молитвою й постом цей гурт учнів виконав наказ Святого Духа. «На одного Бога вповай, душе моя!» Це наша найвища й найважливіша праця. Святий Дух приходить у відповідь на молитву віри.

Ви знаєте, що коли звеличений Ісус вознісся на престол, десять днів підніжок престолу був місцем, де Його учні, чекаючи, взивали до Нього. І такий закон Царства: Цар на престолі, слуги біля підніжка. Нехай Бог знаходить нас там безустанно!

Далі йде остання думка — Яке дивовижне благословення настає, коли Святому Духові дозволяють вести й спрямовувати працю і коли її виконують у послуху Йому!

Ви знаєте історію місії, з якою послано Варнаву й Савла. Ви знаєте, яка сила була з ними. Святий Дух послав їх, і вони йшли з місця на місце з великим благословенням. Святий Дух і далі був їхнім Провідником. Ви пам’ятаєте, як саме Дух не пустив Павла знову піти в Азію і повів його до Європи. О, яке благословення спочивало на тому малому гурті людей і на їхньому служінні Господеві!

Благаю вас, навчімося вірити, що Бог має для нас благословення. Святого Духа, до чиїх рук Бог віддав цю працю, названо «виконавцем Святої Трійці». Святий Дух має не тільки силу — Він має Дух любові. Він ширяє над цим темним світом і над кожною сферою праці в ньому, і Він готовий благословляти. То чому ж немає більшого благословення? Відповідь може бути лише одна. Ми не шанували Святого Духа так, як мали б. Чи є хтось, хто може сказати, що це неправда? Хіба кожне вдумливе серце не готове взивати: «Боже, прости мені, що я не шанував Святого Духа так, як мав би, що я засмучував Його, що я дозволяв самості, тілу і своїй власній волі діяти там, де мав бути шанований Святий Дух! Нехай Бог простить мені, що я дозволив самості, тілу й волі насправді займати те місце, яке Бог хотів віддати Святому Духові».

О, цей гріх більший, ніж ми знаємо! Не дивно, що в Христовій Церкві стільки кволості й невдач!