Плід Духа — любов

Я хочу поглянути на життя, сповнене Святим Духом, більше з практичного боку і показати, як це життя виявлятиметься в нашій щоденній ході й поведінці.

Ви знаєте, що за Старого Завіту Святий Дух часто сходив на людей як Божий Дух об’явлення, щоб відкрити тайни Божі, або як сила для виконання Божого діла. Але тоді Він не перебував у них. Тепер багато хто прагне лише старозавітного дару сили для праці, та дуже мало знає про новозавітний дар Духа, що живе всередині, оживляє й оновлює все життя. Коли Бог дає Святого Духа, Його велика мета — сформувати святий характер. Це дар святого розуму й духовної вдачі, і понад усе нам треба сказати:

«Мені потрібен Святий Дух, який освячує все моє внутрішнє життя, якщо я справді маю жити для Божої слави».

Ви можете сказати, що Христос, обіцяючи Духа учням, зробив це для того, щоб вони мали силу бути свідками. Так, але ж вони прийняли Святого Духа в такій небесній силі й дійсності, що Він одразу заволодів усім їхнім єством і так приготував їх як святих людей, щоб вони могли з силою виконувати те діло, яке мали виконувати. Христос говорив учням про силу, але цю силу чинив Дух, що сповнював усе їхнє єство.

Тепер я хочу зупинитися на місці з Галат 5:22:

«Овощ духа: любов».

Ми читаємо, що «любов — сповненнє закону» (Римлян 13:10), і я хочу говорити про любов як плід Духа з двоякою метою. Перша — щоб це слово стало прожектором у наших серцях і дало нам мірило, яким можна випробувати всі наші думки про Святого Духа і весь наш досвід святого життя. Випробуймо себе цим словом. Чи було нашою щоденною звичкою прагнути сповнитися Святим Духом як Духом любові? «Овощ духа: любов». Чи був наш досвід таким, що чим більше в нас Святого Духа, тим більше ми любимо? Коли ми просимо Святого Духа, це має бути першим, на що ми сподіваємося. Святий Дух приходить як Дух любові.

О, якби це було так у Христовій Церкві, яким іншим був би її стан! Нехай Бог допоможе нам ухопитися за цю просту, небесну правду: плід Духа — це любов, яка виявляється в житті, і щойно Святий Дух справді заволодіває життям, серце сповнюється справжньою, божественною, всеосяжною любов’ю.

Одна з головних причин, чому Бог не може благословити Свою Церкву, — це брак любові. Коли тіло розділене, у ньому не може бути сили. За часів великих релігійних воєн, коли Голландія так шляхетно встояла проти Іспанії, одним із її гасел було: «Єдність дає силу». Лише тоді, коли Божий народ стоїть як одне тіло — одне перед Богом у спільноті любові, одне між собою в глибокій прихильності, одне перед світом у любові, яку світ може побачити, — лише тоді він матиме силу здобути благословення, якого просить у Бога. Пам’ятайте: якщо посудина, що має бути цілою, розбита на багато черепків, її не можна наповнити. Можна взяти черепок, одну частину посудини, і зачерпнути ним трохи води, але якщо ви хочете, щоб посудина була повна, вона мусить бути цілою. Це буквально правда щодо Христової Церкви, і якщо є щось, за що ми ще мусимо молитися, то ось це: Господи, сплав нас докупи в одне силою Святого Духа; нехай Святий Дух, що в П’ятидесятницю зробив їх усіх одним серцем і однією душею, чинить Своє благословенне діло серед нас. Хвала Богові, ми можемо любити одне одного божественною любов’ю, бо «овощ духа: любов». Віддайтеся любові — і прийде Святий Дух; прийміть Духа — і Він навчить вас любити більше.

Бог є любов

Чому ж плід Духа — любов? Тому що Бог є любов (1 Йоана 4:8).

А що це означає?

Сама природа й суть Бога в тому, щоб радо віддавати Себе. У Бога немає самолюбства, Бог нічого не залишає Собі. Божа природа — завжди давати. Ви бачите це в сонці, і місяці, і зорях, у кожній квітці, у кожній пташці в повітрі, у кожній рибі в морі. Бог уділяє життя Своїм створінням. А ангели довкола Його престолу, серафими й херувими, що є полум’ям вогню, — звідки в них їхня слава? Це тому, що Бог є любов і Він уділяє їм Свого сяйва і Свого блаженства. І нам, Його відкупленим дітям, Бог радо вливає Свою любов. А чому? Бо, як я вже сказав, Бог нічого не тримає для Себе. Від вічності Бог мав Свого Єдинородного Сина, і Отець дав Йому все, і нічого з того, що мав Бог, не було затримано. «Бог є любов».

Один зі стародавніх Отців Церкви сказав, що ми не можемо краще зрозуміти Трійцю, ніж як об’явлення божественної любові: Отець — Той, хто любить, Джерело любові; Син — Улюблений, Водоймище любові, у Якого вилито любов; а Дух — жива любов, яка з’єднує обох і потім переливається в цей світ. Дух П’ятидесятниці, Дух Отця і Дух Сина — це любов. І коли Святий Дух приходить до нас і до інших людей, хіба Він буде меншою мірою Духом любові, ніж є в Бозі? Не може бути; Він не може змінити Своєї природи. Дух Божий — любов, і «овощ духа: любов».

Людство потребує любові

Чому це так? Бо це була єдина велика потреба людства, це було те, заради чого прийшло Христове відкуплення: повернути любов у цей світ.

Коли людина згрішила, чому вона згрішила? Переміг егоїзм — вона шукала себе замість Бога. І тільки погляньте! Адам одразу починає звинувачувати жінку, що це вона звела його. Любові до Бога не стало, любов до людини була втрачена. Погляньте ще: із перших двох дітей Адама один стає вбивцею свого брата.

Хіба це не вчить нас, що гріх пограбував світ, забравши в нього любов? Ах, яким доказом утрати любові стала історія світу! Можливо, і серед поган траплялися прекрасні приклади любові, але лише як маленький залишок того, що було втрачено. Одне з найгіршого, що гріх зробив людині, — він зробив її самолюбною, а самолюбство не може любити.

Господь Ісус Христос зійшов із неба як Син Божої любові. «Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав» (Йоана 3:16). Божий Син прийшов показати, що таке любов, і прожив тут, на землі, життя любові — у спільноті зі Своїми учнями, у співчутті до бідних і нещасних, у любові навіть до Своїх ворогів, — і помер смертю любові. А коли Він вознісся на небо, кого Він послав сюди? Духа любові, щоб Він прийшов, вигнав самолюбство, заздрість і гордість і приніс Божу любов у серця людей. «Овощ духа: любов».

А що було приготуванням до обітниці Святого Духа? Ви знаєте ту обітницю з чотирнадцятого розділу Євангелії від Йоана. Але пам’ятайте, що їй передує в тринадцятому розділі. Перш ніж Христос пообіцяв Святого Духа, Він дав нову заповідь і сказав про цю нову заповідь дивовижні речі. Ось одна з них: «Як я любив вас, щоб і ви любили один одного». Його любов аж до смерті мала бути для них єдиним законом їхньої поведінки й стосунків між собою. Яке послання тим рибалкам, тим людям, повним гордості й самолюбства! «Навчіться любити один одного, — сказав Христос, — як Я любив вас». І з Божої благодаті вони це зробили. Коли настала П’ятидесятниця, вони мали одне серце й одну душу. Христос зробив це для них.

А тепер Він кличе нас перебувати й ходити в любові. Він вимагає: хоч би людина вас і ненавиділа, ви все одно любіть її. Справжню любов ніщо не може перемогти ні на небі, ні на землі. Чим більше ненависті, тим більше любов торжествує крізь усе це і виявляє свою справжню природу. Ось та любов, яку Христос звелів виявляти Своїм учням.

Що ще Він сказав? «По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного» (Йоана 13:35).

Усі ви знаєте, що означає носити відзнаку. І Христос, по суті, сказав Своїм учням: «Я даю вам відзнаку, і ця відзнака — любов. Це має бути вашою ознакою. Це єдине на небі й на землі, з чого люди можуть пізнати Мене».

Хіба ми не починаємо боятися, що любов утекла з землі? Що якби ми спитали світ: «Чи бачили ви, щоб ми носили відзнаку любові?» — світ відповів би: «Ні; про Христову Церкву ми чули те, що немає такого місця, де не було б сварок і розділень». Попросімо Бога одним серцем, щоб ми носили відзнаку Ісусової любові. Бог може її дати.

Любов перемагає самолюбство

«Овощ духа: любов». Чому? Тому що ніщо, крім любові, не може вигнати й перемогти наше самолюбство.

Власне «я» — велике прокляття: чи то у ставленні до Бога, чи до ближніх загалом, чи до братів-християн, — коли ми думаємо про себе і шукаємо свого. Власне «я» — наше найбільше прокляття. Але, хвала Богові, Христос прийшов відкупити нас від власного «я». Ми іноді говоримо про визволення від життя для себе — і дякуємо Богові за кожне слово, яке можна про це сказати нам на допомогу, — але боюся, що дехто думає, ніби визволення від життя для себе означає, що тепер у них більше не буде жодного клопоту в служінні Богові; і вони забувають, що визволення від життя для себе означає бути посудиною, яка цілий день переливається любов’ю до кожного.

І ось вам причина, чому багато людей моляться про силу Святого Духа і щось отримують, але, о, як мало! Бо вони молилися про силу для праці і силу для благословення, але не молилися про силу для повного визволення від власного «я». А це означає не лише праведне «я» у спілкуванні з Богом, а й нелюбляче «я» у спілкуванні з людьми. І визволення є. «Овощ духа: любов». Я приношу вам славну Христову обітницю: Він може сповнити наші серця любов’ю.

Багато хто з нас часом щосили намагається любити. Ми пробуємо змусити себе любити, і я не кажу, що це погано; це краще, ніж нічого. Але кінець цього завжди дуже сумний. «Я постійно зазнаю поразки», — мусить визнати така людина. А в чому причина? Причина просто ось яка: вони ніколи не навчилися вірити й приймати правду, що Святий Дух може вилити Божу любов у їхнє серце. Той благословенний вірш — як часто його обмежували! — «любов Божа вилилась у серця наші» (Римлян 5:5). Його часто розуміли в такому сенсі: це означає Божу любов до мене. О, яке обмеження! Це лише початок. Божа любов — це завжди Божа любов у своїй цілості, у своїй повноті як сила, що живе всередині: Божа любов до мене, яка відгукується Йому любов’ю і переливається любов’ю до моїх ближніх, — Божа любов до мене, і моя любов до Бога, і моя любов до ближніх. Ці три — одне; їх не можна розділити.

Повірте ж, що Божа любов може вилитися у ваше й моє серце, щоб ми могли любити цілий день.

«Ах, — скажете ви, — як мало я це розумів!»

Чому ягня завжди лагідне? Бо така його природа. Чи коштує ягняті якогось зусилля бути лагідним? Ні. А чому ні? Воно таке гарне й лагідне. Чи мусить ягня вчитися бути лагідним? Ні. Чому це дається йому так легко? Така його природа. А вовк — чому вовкові не коштує жодного зусилля бути жорстоким і встромити ікла в бідне ягня чи вівцю? Бо така його природа. Йому не треба збиратися на відвагу; вовча природа вже є.

То як же мені навчитися любити? Ніколи — доки Дух Божий не сповнить мого серця Божою любов’ю і я не почну прагнути Божої любові зовсім в іншому сенсі, ніж шукав її досі так самолюбно, — як утіхи, радості, щастя й насолоди для себе самого; ніколи — доки не почну вчитися, що «Бог є любов», і не почну домагатися її та приймати як силу, що живе в мені, для самопожертви; ніколи — доки не почну бачити, що моя слава, моє блаженство — бути подібним до Бога й до Христа, віддаючи все, що маю в собі, заради ближніх. Нехай Бог навчить нас цього! О, божественне блаженство тієї любові, якою Святий Дух може сповнити наші серця! «Овощ духа: любов».

Любов — Божий дар

Ще раз питаю: чому це мусить бути так? І моя відповідь: без цього ми не можемо жити щоденним життям любові.

Як часто, говорячи про посвячене життя, нам доводиться говорити про вдачу, і дехто іноді казав:

«Ви надаєте вдачі надто великого значення».

Не думаю, що їй можна надати надто великого значення. Подумайте на хвилину про годинник і про те, що означають його стрілки. Стрілки показують мені, що всередині годинника, і якщо я бачу, що стрілки стоять, або показують неправильно, або годинник відстає чи поспішає, я кажу, що щось усередині годинника працює не так. І вдача — це якраз те, що годинник відкриває про своє нутро. Вдача — це доказ того, чи сповнює Христова любов серце, чи ні. Як багато є тих, кому легше бути святими й щасливими в церкві, на молитовному зібранні чи в праці для Господа — старанній, ревній праці, — ніж у щоденному житті з дружиною й дітьми; легше бути святими й щасливими поза домом, ніж удома! Де ж Божа любов? У Христі. Бог приготував для нас дивовижне відкуплення в Христі, і Він прагне зробити з нас щось надприродне. Чи навчилися ми прагнути цього, просити цього й очікувати цього в усій повноті?

А тоді ще язик! Ми іноді згадуємо про язик, коли говоримо про краще життя, про життя в спокої, але подумайте лише, яку свободу дають своїм язикам багато християн. Вони кажуть:

«Я маю право думати, що хочу».

Коли вони говорять одне про одного, коли говорять про своїх сусідів, коли говорять про інших християн, як часто звучать гострі зауваження! Нехай Бог береже мене від того, щоб сказати щось нелюбляче; нехай Бог замкне мої уста, якщо я не говоритиму в ніжній любові. Але те, що я кажу, — факт. Як часто серед християн, об’єднаних спільною працею, трапляються гостра критика, суворий осуд, поспішні думки, нелюблячі слова, приховане презирство одне до одного, потаємне засудження одне одного! О, як материнська любов покриває її дітей, радіє ними й має найніжніше співчуття до їхніх слабкостей чи невдач, так і в серці кожного віруючого має бути материнська любов до кожного брата й сестри в Христі. Чи ставили ви собі це за мету? Чи шукали цього? Чи благали коли-небудь про це? Ісус Христос сказав: «Як я любив вас, щоб і ви любили один одного» (Йоана 13:34). І Він не поставив цього серед інших заповідей, а, по суті, сказав:

«Це нова заповідь, єдина заповідь: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного» (Йоана 13:34).

Саме в щоденному житті й поведінці плід Духа — любов. Із неї випливають усі благодатні дари й чесноти, в яких виявляється любов: радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта; жодної різкості чи жорсткості в голосі, жодної нелюб’язності чи себелюбства; лагідність перед Богом і людьми. Бачите, всі це — ніжніші чесноти. Я часто думав, читаючи ці слова в Посланні до Колосян: «Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє» (Колосян 3:12), — що якби це писали ми, то поставили б на перший план мужні чесноти: ревність, відвагу, старанність; але нам треба побачити, як саме ніжніші, найжіночніші чесноти особливо пов’язані із залежністю від Святого Духа. Це воістину небесні дари. Їх ніколи не знаходили в поганському світі. Треба було, щоб Христос прийшов з неба навчити нас їх. Твоє блаженство — довготерпіння, лагідність, доброта; твоя слава — смирення перед Богом. Плід Духа, що його Він приніс з неба із серця розіп’ятого Христа і що його Він дає в наше серце, — це насамперед і понад усе любов.

Ви знаєте, що каже Йоан: «Бога нїколи нїхто не бачив; коли ж любимо один одного, то Бог у нас пробуває» (1 Йоана 4:12). Тобто я не можу бачити Бога, але натомість можу бачити свого брата, і якщо люблю його, Бог перебуває в мені. Чи це справді так? Я не можу бачити Бога, але маю любити свого брата — і Бог перебуватиме в мені? Любов до брата — ось шлях до справжнього спілкування з Богом. Ви знаєте, що далі каже Йоан у тому найурочистішому випробуванні: «Коли хто каже: Що люблю Бога, а брата свого ненавидить, той ложник; бо хто не любить брата, котрого бачить, Бога, котрого не бачить, як може любити?» (1 Йоана 4:20). Ось брат — людина, яку дуже важко любити. Він дратує вас щоразу, як ви зустрічаєтеся. Вдача в нього цілком протилежна вашій. Ви ретельний підприємець, і вам доводиться мати з ним справи. А він страшенно неохайний, геть не діловий. Ви кажете:

«Я не можу його любити».

О друже, ви не засвоїли того уроку, якого Христос понад усе хотів навчити. Хай людина буде якою завгодно — ви маєте її любити. Любов має бути плодом Духа цілий день і щодня. Так, послухайте! Якщо людина не любить брата свого, якого бачила, — якщо ви не любите тієї немилої людини, яку бачили, то як можете любити Бога, Якого не бачили? Ви можете обманювати себе гарними думками про любов до Бога. Свою любов до Бога ви мусите довести любов’ю до брата; це єдина мірка, якою Бог судитиме вашу любов до Нього. Якщо Божа любов у вашому серці, ви любитимете свого брата. Плід Духа — любов.

А з якої причини Святий Дух Божий не може прийти в силі? Хіба це неможливо?

Ви пам’ятаєте порівняння з посудиною, яке я вжив. Трохи води я можу зачерпнути й черепком, уламком посудини; але щоб посудина була повна, вона має бути цілою. І Божі діти, де б вони не збиралися, до якої б церкви, місії чи товариства не належали, мусять палко любити одне одного, інакше Дух Божий не може чинити Свого діла. Ми говоримо про те, що засмучуємо Божого Духа світськістю, обрядовістю, формалізмом, помилками й байдужістю, але, кажу вам, понад усе засмучує Божого Духа саме ця нестача любові. Нехай кожне серце досліджує себе і просить, щоб Бог його дослідив.

Наша любов являє Божу силу

Чому нас навчають, що «овощ духа: любов»? Тому що Дух Божий прийшов, щоб зробити наше щоденне життя виявом Божественної сили й об’явленням того, що Бог може вчинити для Своїх дітей.

У другому й четвертому розділах Дій ми читаємо, що учні були одного серця й однієї душі. Протягом трьох років, коли вони ходили з Христом, вони ніколи не мали такого духу. Усе Христове навчання не могло зробити їх одного серця й однієї душі. Але Святий Дух зійшов з неба і вилив Божу любов у їхні серця, і вони стали одного серця й однієї душі. Той самий Святий Дух, що приніс небесну любов у їхні серця, мусить наповнити й нас. Ніщо менше не допоможе. Можна, як Христос, три роки проповідувати любов ангельською мовою, але це не навчить любити жодної людини, доки на неї не зійде сила Святого Духа й не принесе небесної любові в її серце.

Подумайте про Церкву загалом. Які розділення! Подумайте про різні деномінації. Візьміть питання святості, питання очищувальної крові, питання хрещення Духом — які розбіжності викликають такі питання між дорогими віруючими! Мене не турбує те, що погляди бувають різні. У нас не однакові вдача, темперамент і склад розуму. Але як часто найсвятіші істини Божого Слова породжують ненависть, гіркоту, зневагу, розділення, нелюбов! Наші доктрини, наші віровизнання стали важливішими за любов. Ми часто вважаємо себе відважними оборонцями істини і забуваємо Божу заповідь говорити правду в любові. Так було й за часів Реформації між лютеранською та кальвіністською церквами. Яка гіркота була тоді довкола Святої Вечері, що мала бути узами єдності між усіма віруючими! І так протягом віків найдорожчі Божі істини ставали горами, що нас розділяли.

Якщо ми хочемо молитися в силі, якщо хочемо чекати, що Святий Дух зійде в силі, і якщо справді хочемо, щоб Бог вилив Свого Духа, ми мусимо укласти з Богом завіт, що любитимемо одне одного небесною любов’ю.

Чи готові ви до цього? Лише та любов справжня, яка досить широка, щоб обійняти всіх Божих дітей — і найменш люблячих, і найменш вартих любові, і негідних, і нестерпних, і тих, з ким найважче. Якщо моя обітниця — цілковите віддання себе Богові — була щирою, то вона мусить означати цілковите віддання себе Божественній любові, щоб вона мене наповнила; щоб я був слугою любові й любив кожне Боже дитя довкола себе. «Овощ духа: любов».

О, Бог учинив щось дивовижне, коли дав Христові, по Своїй правиці, Святого Духа, щоб Той зійшов із серця Отця і Його вічної любові. І як же ми принизили Святого Духа до звичайної сили, якою нам належить виконувати свою роботу! Хай Бог нам простить! О, якби Святого Духа шанували як силу, що наповнює нас самим життям і природою Бога й Христа!

Християнська праця потребує любові

«Овощ духа: любов». Питаю ще раз: чому це так? І приходить відповідь: це єдина сила, якою християни справді можуть виконувати свою працю.

Так, саме цього нам і треба. Нам потрібна не тільки любов, що з’єднує нас одне з одним, а й Божественна любов у нашій праці для загиблих довкола нас. О, чи не беремося ми часто за велику працю так само, як люди беруться за доброчинність, — із природного співчуття до ближніх? Чи не беремося ми часто за християнську працю тому, що нас кличе до неї пастор чи друг? І чи не виконуємо ми часто християнську працю з певною ревністю, але не отримавши хрещення любов’ю?

Люди часто питають: «Що таке хрещення вогнем?»

Я не раз відповідав: не знаю вогню, подібного до вогню Божого, вогню вічної любові, що поглинув жертву на Голгофі. Церкві потрібне хрещення любов’ю, і щоб його отримати, ми мусимо негайно впасти ниць перед Богом у сповіді й благати:

«Господи, нехай любов з неба зійде в моє серце. Я віддаю своє життя, щоб молитися й жити як той, хто віддав себе, аби вічна любов оселилася в ньому й наповнила його».

Ах, так, якби Божа любов була в наших серцях, яка була б різниця! Є сотні віруючих, які кажуть:

«Я працюю для Христа і відчуваю, що міг би працювати набагато більше, але не маю дару. Не знаю, як і з чого почати. Не знаю, що я можу робити».

Брате, сестро, просіть Бога охрестити вас Духом любові, і любов знайде свій шлях. Любов — це вогонь, що пропалить кожну перешкоду. Ви можете бути сором’язливою, нерішучою людиною, яка не вміє гарно говорити, але любов може пропалити все. Хай Бог наповнить нас любов’ю! Вона потрібна нам для нашої праці.

Ви читали чимало зворушливих історій про виявлену любов і казали: як прекрасно! Одну таку я почув нещодавно. Одну пані попросили виступити в притулку для занепалих жінок, де жило чимало нещасних. Коли вона прийшла туди й підійшла з наглядачкою до вікна, то побачила надворі жалюгідну постать, що сиділа там, і спитала:

«Хто це?»

Наглядачка відповіла: «Вона вже тридцять чи сорок разів приходила до нас і завжди знову йшла геть. З нею нічого не вдієш, вона так низько впала й так зачерствіла».

Але пані сказала: «Вона мусить увійти».

Тоді наглядачка сказала: «Ми на вас чекали, всі вже зібралися, а на промову у вас лише година».

Пані відповіла: «Ні, це важливіше»; і вийшла надвір, туди, де сиділа жінка, і сказала:

«Сестро моя, що з тобою?»

«Я тобі не сестра», — була відповідь.

Тоді пані поклала на неї руку й сказала: «Так, я твоя сестра, і я тебе люблю»; і говорила так, доки серце бідної жінки не зворушилося.

Розмова тривала якийсь час, і зібрані терпляче чекали. Зрештою пані привела жінку до зали. Ось вона — бідне, жалюгідне, принижене створіння, сповнене сорому. Вона не захотіла сісти на стілець, а сіла на ослінчик біля місця промовиці, і та дозволила їй притулитися до себе й, обійнявши бідну жінку за шию, говорила до зібраних. І ця любов зворушила серце жінки; вона знайшла людину, яка справді її любить, і ця любов відкрила їй доступ до любові Ісуса.

Слава Богові! На землі є любов у серцях Божих дітей; але о, якби її було більше!

О Боже, охрести ніжною любов’ю наших служителів, і наших місіонерів, і наших читців Біблії, і наших працівників, і наші товариства молодих чоловіків і молодих жінок. О, якби Бог почав з нас тепер і охрестив нас небесною любов’ю!

Любов надихає на заступництво

І ще раз. Тільки любов може зробити нас придатними до праці заступництва.

Я сказав, що любов мусить зробити нас придатними до нашої праці. Чи знаєте ви, яка праця найважча й найважливіша з усього, що треба зробити для цього грішного світу? Це праця заступництва — праця приходити до Бога й знаходити час, щоб ухопитися за Нього.

Людина може бути ревним християнином, ревним служителем, може чинити добро, але, на жаль, як часто вона мусить визнати, що мало знає, що означає затримуватися з Богом. Нехай Бог дасть нам великий дар духу заступництва, духу молитви й благання! Прошу вас в ім’я Ісуса: не дозволяйте, щоб минав день без молитви за всіх святих і за весь Божий народ.

Я бачу, що є християни, які мало про це думають. Я бачу, що є молитовні спілки, де моляться за своїх членів, а не за всіх віруючих. Прошу вас, знаходьте час молитися за Христову Церкву. Правильно молитися за поган, як я вже казав. Хай Бог допоможе нам більше молитися за них. Правильно молитися за місіонерів, за євангелізаційну працю і за ненавернених. Але Павло не казав людям молитися за поган чи ненавернених. Павло казав їм молитися за віруючих. Зробіть це своєю першою молитвою щодня: «Господи, благослови Своїх святих повсюди».

Стан Христової Церкви невимовно занепалий. Благайте за Божий народ, щоб Він навідав його, благайте одне за одного, благайте за всіх віруючих, які намагаються працювати для Бога. Нехай любов наповнить ваше серце. Просіть Христа щодня наново виливати її у вас. Прагніть прийняти її через Святого Духа Божого: я відокремлений для Святого Духа, а плід Духа — любов. Хай Бог допоможе нам це зрозуміти.

Нехай Бог дасть, щоб ми день у день училися спокійніше чекати на Нього. Не чекаймо на Бога лише для себе, бо інакше сила для цього незабаром зникне; але віддаймо себе служінню й любові заступництва і більше молімося за Божий народ, за Божий народ довкола нас, за Духа любові в нас самих і в них, і за Боже діло, з яким ми пов’язані; і відповідь неодмінно прийде, і наше чекання на Бога стане джерелом невимовного благословення й сили. «Овощ духа: любов».

Чи маєте ви нестачу любові, яку треба визнати перед Богом? Тоді визнайте її і скажіть перед Ним: «О Господи, мою нестачу серця, мою нестачу любові — я визнаю це». А тоді, кладучи цю нестачу до Його ніг, вірте, що кров очищає вас, що Ісус приходить у Своїй могутній, очищувальній, спасительній силі, щоб визволити вас, і що Він дасть Свого Святого Духа.

«Овощ духа: любов».