Заклик до ненавернених
Проповідь IV

Розділ 6 · 50 хв читання · 1 год 5 хв слухання

Проповідь IV

Езекиїла 33:11.

То ж скажи їм: Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, не бажаю я смертї грішникової, а того, щоб він звернув із свого шляху та й зостався живим. Звернїте, звернїте з вашого ледачого шляху; про що вам умірати, доме Ізраїля?

Я ВЖЕ показав вам розумність Божих заповідей і нерозумність непослуху нечестивих людей. Якщо ж ніщо їм не допоможе і люди все одно відмовлятимуться навернутися, то далі нам слід розглянути, чия в тім вина, коли вони будуть прокляті. І це підводить мене до останнього положення, а саме:

Положення 7. Якщо ці люди, попри все, не навернуться, то не Бог винен у тому, що їх засуджено, а вони самі, їхня власна свавільність. Вони гинуть, бо хочуть загинути, тобто тому, що не хочуть навернутися.

Якщо ви хочете йти до пекла, що тут удієш? Бог тут знімає з себе вашу кров: вона не ляже на нього, якщо ви загинете. Недбалий служитель може накликати її на себе; і ті, хто заохочує вас до гріха або не стримує вас від нього, можуть накликати її на себе; але будьте певні: на Бога вона не ляже. Ось що каже Господь про свій безплідний виноградник (Ісаїї 5:2-4): «…розсудїте мене з виноградником моїм: Що ще мав би я був учинити виноградникові мойму, чого я не вчинив?» Коли він посадив його «на верху плодющої гори», «обвів його муром і очистив його від каміння, й насадив у йому добірну виноградню лозу», — що ще мав він для нього зробити? Він створив вас людьми й обдарував розумом; він забезпечив вас усім потрібним для зовнішнього життя; він дав вам праведний, досконалий закон. Коли ж ви порушили його й погубили себе, він змилосердився над вами й послав свого Сина — чудом поблажливого милосердя — померти за вас і стати жертвою за ваші гріхи; і «Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою». Господь Ісус дарував вам самого себе, а з собою й вічне життя, на тій лише умові, що ви приймете це й повернетеся. На цій розумній умові він запропонував вам вільне прощення всіх ваших гріхів; він записав це у своєму слові, запечатав своїм Духом і послав через своїх служителів; вони приносили вам цю пропозицію (і не раз) і кликали вас прийняти її та навернутися до Бога. Вони від його імені благали вас, розмірковували з вами й відповідали на всі ваші пусті заперечення. Він довго чекав на вас, терпляче зносив вашу неквапливість і дозволяв вам зневажати його в очі. Він милостиво підтримував вас посеред ваших гріхів; він оточив вас усякими милостями; він домішував до них і скорботи, щоб нагадати вам про ваше безумство й привести вас до тями; і його Дух часто боровся з вашими серцями й промовляв там: «Навернися, грішнику, навернися до того, хто кличе тебе! Куди ти йдеш? Що ти робиш? Чи знаєш ти, яким буде кінець? Доки ти ненавидітимеш своїх друзів і любитимеш своїх ворогів? Коли ж ти покинеш усе, навернешся, віддаси себе Богові й передаси своєму Відкупителеві володіння твоєю душею? Коли ж це нарешті буде?» Так благали тебе; і коли ти зволікав, тебе квапили поспішати, і Бог кликав до тебе: «Сьогоднї, доки сьогоднї зоветь ся, не закаменяйте сердець ваших. Чому не тепер, без жодної зволоки?» Перед вами поставлено життя, у євангелії відкрито вам радощі неба; показано їхню певність; оголошено вам певність вічних мук проклятих. Чого ще ви могли б бажати, хіба що побачити небо й пекло на власні очі? Вам, так би мовити, «перед очима наперед був прописаний Христос, розпятий» (Галат 3:1). Вам сто разів казали, що ви загублені люди, доки не прийдете до нього. Стільки ж разів казали вам про зло гріха, про марноту світу й усіх насолод і багатств, які він може дати, про короткість і непевність вашого життя та про безконечну тривалість радості чи муки в житті прийдешньому. Усе це, і більше за це, вам казали й переказували, аж поки вам не набридло слухати, аж поки ви не стали легковажити цим саме тому, що так часто це чули, — мов той ковальський пес, що звикає спати під гуркіт молотів, навіть коли іскри летять йому біля вух. І хоч усе це вас не навернуло, ви ще живі й могли б і досі дістати милість, якби тільки мали серце її прийняти. А тепер нехай сам розум розсудить: чия вина — Божа чи ваша, — якщо після всього цього ви лишитеся ненаверненими й будете прокляті? Якщо ви тепер загинете, то тому, що хочете загинути. Що ще можна вам сказати? Або який шлях можна обрати, що мав би більшу надію на успіх? Чи можете ви сказати й довести: «Ми щиро хотіли навернутися й стати новими створіннями, але не могли; ми щиро хотіли покинути свої гріхи, але не могли; ми хотіли змінити своє товариство, свої думки й свої розмови, але не могли»? — Чому ж ви не могли, якщо хотіли? Що завадило вам, як не нечестя ваших сердець? Хто змушував вас грішити? Або хто стримував вас від обов’язку? Хіба ви не мали того самого навчання, і часу, і свободи бути побожними, що й ваші побожні сусіди? Чому ж тоді ви не могли бути побожними так само, як вони? Хіба двері церкви були перед вами зачинені? Чи не самі ви трималися осторонь? Чи не сиділи ви й спали, або слухали так, наче не чули? Хіба Бог у своєму слові зробив для вас якийсь виняток, коли запрошував грішників повернутися і коли обіцяв милість тим, хто повертається? Хіба він сказав: «Я прощу всім, хто покається, крім тебе»? Хіба він не допустив вас до свободи свого святого богослужіння? Хіба він заборонив вам молитися йому більше, ніж іншим? Ви знаєте, що ні. Не Бог прогнав вас від себе, а ви покинули його й самі втекли. А коли він кликав вас до себе, ви не хотіли прийти. — Якби Бог вилучив вас із загальної обітниці й пропозиції милості або сказав вам: «Відійди; я не хочу мати нічого спільного з такими, як ти; не молися до мене, бо я не почую тебе; хоч як ти каятимешся і хоч як благатимеш милості, я не зважатиму на тебе», — якби Бог не лишив вам нічого, крім відчаю, тоді ви мали б добре виправдання. Ви могли б сказати: «Навіщо мені каятися й навертатися, коли це нічого не дасть?» — Але не так було з вами. Ви могли мати Христа своїм Господом і Спасителем так само, як інші, та не захотіли, бо не відчували себе досить хворими, щоб потребувати лікаря, і не могли розлучитися зі своєю недугою. У серцях своїх ви казали, як ті бунтівники (Луки 19:14): «Не хочемо сього, щоб царював над нами». Христос хотів «зібрати» вас «під крила» свого спасіння, а ви «не схотїли» (Маттея 23:37). Яке бажання вашого добра висловлював Господь у своєму святому слові! З яким співчуттям стояв він над вами й казав: «Ой, коли б то народ мій та послухав мене, коли б Ізраїль, було, ходив дорогами моїми!» (Псальма 81:13). «Нехай би тільки було в їх таке серце, щоб вони боялись мене і держали заповідї мої по всї днї, щоб добре було їм і синам їх во віки.» (5 Мойсея 5:29). «Коли б то був у них розум, то зрозуміли б вони, який конець їм буде!» (5 Мойсея 32:29). Він був би вашим Богом і зробив би для вас усе, чого тільки могли б бажати ваші душі; але ви любили світ і своє тіло більше за нього, і тому не хотіли його слухати; хоч ви й розсипалися перед ним у чемностях і давали йому високі титули, та коли доходило до справи, «ви не хотіли його знати» (Псальма 81:11-12). «Тож не дивно, що він покинув вас на волю запеклого серця вашого, і ви ходили собі своїм робом». — Він зволяє розмірковувати й судитися з вами й питає вас: «Що є в мені чи в служінні мені такого, що ви так проти мене? Яке зло я заподіяв тобі, грішнику? Хіба я заслужив від тебе такого немилого поводження? Багато милостей я тобі виявив; за котру ж із них ти так мене зневажаєш? Хто ваш ворог — я чи сатана? Хто хоче тебе погубити — я чи твоє тілесне „я“? Від чого маєш ти причину тікати — від святого життя чи від життя в гріху? Якщо ти загинеш, то це ж наробив ти таке собі, що покинув мене, Господа, що спас би тебе» (Еремії 2:17). «Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув мене» (Еремії 2:19). «Яку кривду знайшли в менї ви, що відцурались мене й пійшли за марнотою?» (Еремії 2:5-6). Він ніби кличе навіть безсловесне створіння, щоб вислухало ту позовну справу, що він має проти вас (Михея 6:3-5): «Слухайте, гори, суду Господнього, і ви, кріпкі підвалини землї, бо Господь має судову розправу з народом своїм; з Ізраїлем він правується. О, мій ти народе! що тобі заподїяв, і чим догорив я тобі? відповідай менї. Бо я вивів тебе з землї Египецької, викупив тебе з дому неволї і т. д.» «Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене. Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє. О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв і т. д.» (Ісаїї 1:2-4). «О безрозумний і безглуздий народе! Так то оддячуєш ти Господеві? Чи не він же твій батько, що сотворив тебе? Він сотворив тебе, і зготовив все для тебе.» (5 Мойсея 32:6). Коли він побачив, що ви покинули його, та ще й задарма, і відвернулися від свого Господа й життя, щоб ганятися за половою і пір’ям світу, він сказав вам про ваше безумство й покликав вас до кориснішого заняття (Ісаїї 55:1-3): «Чого вам одважувати срібло за те, що не хлїб, і працю вашу за те, що не засичує? послухайте вважно мене, й їжте добро, а душа ваша нехай роскошує в наїдках масних. Прихилїте ухо ваше й прийдїть до мене; слухайте, а жити ме душа ваша; — і дам вам віковічний завіт незмінної милостї, яку я обіцяв Давидові. — Шукайте Господа, докіль можна знайти його, кличте до його, коли до вас близько. Нехай безбожник путь свою покине, а беззаконник помисли свої, та нехай обернеться до Господа, а він помилує його, й до Бога нашого, бо він на ласку пребагатий.» (вірші 6-7); так само й Ісаїї 1:16-18. А коли ви не хотіли слухати, до яких скарг ви його довели, коли він ставив вам це на карб як вашу свавільність і впертість! — (Еремії 2:13): «Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь! — Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі дїраві колодязї, що не держать води.» — Скільки разів Христос проголошував вам те вільне запрошення (Одкриттє 22:17): «Хто жадний, нехай прийде, а хто хоче, нехай приймає воду життя дармо.» Але ви після всіх його пропозицій довели його до скарги: «Не хочуть прийти до мене, щоб життє мати» (Йоана 5:40). Він запрошував вас на бенкет із ним у царстві своєї благодаті, а у вас знаходилися відмовки — ваші поля, ваша худоба, ваші світські справи; і коли ви не хотіли прийти, то казали, що не можете; і довели його до рішення, що ви ніколи не скуштуєте його вечері (Луки 14:15, 24). І хто ж тепер у тім винен, як не ви самі? І що можемо ми назвати головною причиною вашої погибелі, як не вашу власну волю? Ви хочете бути проклятими. Усю справу розкрив сам Христос (Приповісток 1, від 20-го вірша до кінця): «Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах; Вона проповідає по головних зборищах: Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне? Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої. Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав; Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли. За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас; Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота. Тодї кликати муть мене, — та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, — та не знайдуть мене. За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли, Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми; За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми. Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх; Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.» — Я вважав за краще навести вам увесь цей текст повністю, бо він так ясно показує причину погибелі нечестивих. Не тому, що Бог не хотів їх навчати, а тому, що вони не хотіли вчитися. Не тому, що Бог не хотів їх кликати, а тому, що вони не хотіли навернутися від його докору. Їхня свавільність — їхня погибель.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Зі сказаного ви можете далі зрозуміти ось що:

1. Звідси ви можете бачити не лише те, яке це богохульство й нечестя — складати вину за людську погибель на Бога, а й те, як мало пасує цим нечестивим нещасним висувати таке звинувачення проти свого Творця. Вони ремствують на Бога й кажуть, що він не дає їм благодаті, що його погрози суворі, і що борони Боже, щоб усі, хто не навернений і не освячений, були прокляті; і вважають несправедливою мірою, щоб за короткий гріх була безконечна мука; а якщо будуть прокляті, то, кажуть, нічого не можуть удіяти; тим часом як самі заклопотані власною погибеллю, навіть перерізають горло своїм душам, і ніхто не може умовити їх спинити руку. Вони думають, що Бог був би жорстоким, якби прокляв їх; а самі такі жорстокі до себе, що кидаються у вогонь пекла, хоч Бог сказав їм, що він уже недалеко перед ними, і ні благання, ні погрози, ні будь-що, що можна сказати, їх не спинить. Ми бачимо, що вони майже загублені; їхнє безтурботне, світське, тілесне життя каже нам, що вони у владі диявола; ми знаємо, що коли вони помруть, не навернувшись, увесь світ не зможе їх спасти; і, знаючи непевність їхнього життя, щодня боїмося, щоб вони не впали у вогонь. Тому ми благаємо їх змилуватися над власними душами й не губити себе, коли милість поруч, — а вони не слухають нас. Ми благаємо їх відкинути свій гріх і без зволоки прийти до Христа, змилуватися хоч трохи над собою, — а вони не хочуть. І все ж думають, що Бог мусить бути жорстоким, якщо засудить їх. О свавільні, нещасні грішники! Не Бог жорстокий до вас — ви жорстокі до самих себе. Вам кажуть, що ви мусите або навернутися, або горіти, — а ви не навертаєтеся. Вам кажуть, що коли ви неодмінно хочете зберегти свої гріхи, то разом із ними збережете й Боже прокляття, — а ви таки зберігаєте їх. Вам кажуть, що немає іншого шляху до щастя, як через святість, — а ви не хочете бути святими. Що ще мав би Бог вам сказати? Що мав би він зробити зі своєю милістю? Він пропонує її вам, а ви не хочете її. Ви в рові гріха й нещастя, і він подав би вам руку, щоб витягти вас, а ви відмовляєтеся від його допомоги; він очистив би вас від ваших гріхів, а ви воліли б їх зберегти. Ви любите свою похіть, любите своє обжерство, і забави, і пияцтво, і не хочете їх відпустити. Невже ви хочете, щоб він привів вас до неба, хочете ви того чи ні? Або щоб він привів до неба вас разом із вашими гріхами? Таж це неможливо: з тим самим успіхом можна чекати, що він оберне сонце на темряву. Що?! Неосвячене тілесне серце — та в небі! Не може такого бути. Бо «не ввійде до него нїщо погане» (Одкриттє 21:27). «яка спільність сьвітла з темрявою? Яка ж згода в Христа з Велиялом?» (2 Коринтян 6:14-15). «Увесь день простягав він руки свої до людей непокірних і суперечних» (Римлян 10:21). Що ж ви тепер робитимете? Чи будете волати до Бога про милість? Таж Бог кличе вас змилуватися над собою, а ви не хочете. Служителі бачать отруєну чашу в руці п’яниці, кажуть йому, що в ній отрута, й просять його змилуватися над своєю душею й утриматися; а він не слухає нас: пити він мусить і буде; він це любить; і тому, хоч би наступним було пекло, він каже, що нічого не може вдіяти. Що сказати таким людям? Ми кажемо безбожному, безтурботному світолюбцеві: таке життя не допоможе й ніколи не приведе вас до неба. Якби за вами гнався ведмідь, ви б прискорили крок; а коли за вами Боже прокляття, коли за вами сатана й пекло, — невже ви не заворушитеся, а питатимете: «Навіщо вся ця метушня?» Хіба безсмертна душа нічого більше не варта? О, змилуйтеся над собою! Та вони не мають милосердя до себе й ніскільки не зважають на нас. Ми кажемо їм, що кінець буде гіркий. Хто видержить коло вічного поломя? І все ж вони не мають милосердя до себе. І все ж ці бідолахи кажуть, що Бог надто милосердний, щоб засудити їх, тоді як самі жорстоко й немилосердно мчать до засудження; і хоч ми йдемо до них і благаємо їх, ми не можемо їх спинити. Хоч би ми впали перед ними на коліна, ми не можемо їх спинити; до пекла вони таки підуть, а проте не вірять, що йдуть туди. Якщо ми благаємо їх заради Бога, що створив їх і зберігає, заради Христа, що вмер за них, заради їхніх же бідних душ — змилуватися над собою, не йти далі дорогою до пекла, а прийти до Христа, поки його обійми розкриті, і ввійти в стан життя, поки двері відчинені, і прийняти милість тепер, поки її можна дістати, — вони не дають себе переконати. Хоч би ми й померли за це, ми не можемо добитися від них навіть того, щоб вони бодай зрідка поміркували про цю справу й навернулися. А проте вони можуть казати: «Сподіваюся, Бог буде милосердний». Хіба ви ніколи не замислювалися над тим, що він каже (Ісаїї 27:11): «Бо то люде без розуму, тим то й Творцеві не жаль їх буде, й не помилує їх Создатель їх.» Якщо інша людина не одягне вас, коли ви нагі, і не нагодує, коли ви голодні, ви скажете, що вона немилосердна. Якби вона кинула вас до в’язниці або била й мучила вас, ви сказали б, що вона немилосердна. А самі ви робите проти себе в тисячу разів більше — навіть відкидаєте навіки і душу, і тіло — і ніколи не нарікаєте на власне немилосердя! Ба більше, Бог, що весь цей час чекав на вас зі своєю милістю, має вважатися немилосердним, якщо після всього цього покарає вас. Якщо святий Бог неба не дозволить цим нещасним топтати кров свого Сина й, так би мовити, разом з юдеями знову плювати йому в обличчя, і зневажати Духа благодати, і жартувати з гріха, і глузувати зі святості, і цінувати спасенну милість менше, ніж бруд своїх тілесних утіх; і якщо він після всього цього не спасе їх тією милістю, яку вони відкинули й не хотіли знати, — то сам Бог мусить зватися в них немилосердним. — Але він виявиться праведним, коли судитиме, і не стоятиме й не падатиме перед судом грішного хробака. — Знаю, що вони висувають проти Господа багато окремих причіпок; але я не затримуватимусь тут, щоб відповідати на них поодинці, бо вже зробив це у своєму Трактаті про суд, до якого й відсилаю їх. Якби та частина світу, що любить сперечатися, так само дбала про те, щоб уникати гріха й погибелі, як заклопотано шукала їхньої причини й поспішала прямо приписати їх Богові, вона могла б уживати свій розум з більшою користю, менше кривдила б Бога й краще повелося б їй самій. Коли в нас усередині таке потворне чудовисько, як гріх, коли на нас лежить така тяжка річ, як кара, і коли перед нами така страшна річ, як пекло, — здавалося б, легко відповісти на питання, хто винен: Бог чи людина є головною, винною причиною? Деякі люди такі поблажливі судді самим собі, що радше звинуватять саму безмежну досконалість і доброту, ніж власне серце, і наслідують своїх прабатьків, які казали: «Змій спокусив мене» і: «Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала менї з дерева, я й попоїв», — потай натякаючи, що причиною був Бог. Так кажуть і вони: «Розум, що ти дав мені, не здатен був розрізнити; воля, що ти дав мені, не здатна була зробити кращого вибору; речі, що ти поставив переді мною, вабили мене; спокуса, якій ти дозволив напасти на мене, перемогла мене». А деякі так неохоче думають, що Бог може створити істоту, яка сама себе визначає, що не наважуються заперечити за ним того, що вважають його прерогативою, — бути тим, хто визначає волю в кожному гріху як перша, діюча, безпосередня, фізична причина. — І багато хто охоче звільнив би Бога від такої причетності до зла, якби тільки міг узгодити це з тим, що він є головною причиною добра: ніби істини перестануть бути істинами, якщо ми не здатні побачити їх у їхньому досконалому порядку й зв’язку; через те, що наш заплутаний розум не може правильно побачити їх разом і відвести кожній істині її належне місце, ми беремося вирішувати, що декотрі слід відкинути. Це плід гордовитої самовпевненості, коли люди приймають Божу істину не так, як дитина свій урок, у святій покорі всезнанню нашого Вчителя, а як цензори, що надто мудрі, щоб учитися.

Заперечення. Але ж ми не можемо навернути себе, доки Бог не наверне нас; ми нічого не можемо без його благодаті: воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.

Відповідь. Бог має явити два ступені милості: спершу милість навернення, а наостанок милість спасіння. Останньої він не дасть нікому, крім тих, хто хоче й біжить, і тільки їм її обіцяв. Перша ж — для того, щоб зробити охочими тих, хто не хоче; і хоча ваша власна охота й зусилля не заслуговують на його благодать, ваша свавільна відмова заслуговує на те, щоб вам у ній відмовили. Ваша неспроможність — це саме ваше небажання, яке не виправдовує вашого гріха, а робить його ще більшим. Ви могли б навернутися, якби тільки справді хотіли; а якщо самі ваші волі такі зіпсовані, що ніщо, крім дієвої благодаті, їх не зрушить, то тим більше у вас причин шукати тієї благодаті й коритися їй, робити, що можете, вживаючи засобів, а не нехтувати нею й не ставати проти неї. Спершу зробіть, що у ваших силах, а тоді, якщо матимете причину, скаржтеся на Бога, що він відмовляє вам у благодаті.

Заперечення. Але ж ви весь цей час ніби натякаєте, що людина має вільну волю.

Відповідь. Суперечка про вільну волю вам не під силу, тож я тепер не обтяжуватиму вас нічим, крім ось чого. Ваша воля від природи вільна, тобто це здатність, що сама себе визначає, але вона порочно схильна й неохоча до добра; і тому ми з сумного досвіду бачимо, що вона не має чеснотливої моральної свободи. Але саме її нечестя й заслуговує на кару. І прошу вас, не обдурюймо себе думками. Приміряйте цю справу до себе. Якби у вас був ворог такий злостивий, що нападав би на вас і бив щоразу, як зустріне, і відбирав життя у ваших дітей, — чи виправдали б ви його, бо він каже: «Я не маю вільної волі, така моя природа; я не можу інакше, якщо Бог не дасть мені благодаті»? Якщо у вас є слуга, що обкрадає вас, чи приймете ви від нього таку відповідь? Хіба кожен злодій і вбивця, якого вішають за вироком виїзного суду, не міг би дати такої відповіді: «Я не маю вільної волі; я не можу змінити свого серця! Що я можу без Божої благодаті?» І невже їх через те виправдають? А коли ні, то чому ж ви думаєте, що вас виправдають за цілий шлях гріха проти Господа?

2. Звідси ж ви можете помітити разом ці три речі: 1. Який хитрий спокусник сатана. 2. Яка оманлива річ гріх. 3. Яке нерозумне створіння зіпсована людина. Справді хитрий спокусник, коли може переконати більшу частину світу свавільно йти у вічний вогонь, хоч вони мають стільки остережень і відмовлянь! Справді оманлива річ гріх, коли може зачарувати стільки тисяч, щоб вони віддали вічне життя за річ таку нікчемну й зовсім негідну! Справді нерозумне створіння людина, коли дає ошукати себе й позбавити спасіння задарма, ба навіть за відоме ніщо, і то ворогові, та ще й відомому ворогові. Здавалося б, неможливо, щоб людину при здоровому розумі можна було умовити за дрібницю кинутися у вогонь, чи у воду, чи у вугільну шахту на погибель свого життя. А проте людей можна заманити кинутися в пекло. Якби ваше природне життя було у ваших руках, так що ви не помирали б, доки самі себе не вб’єте, — скільки прожила б більшість із вас? А проте, коли ваше вічне життя настільки у ваших руках, під Богом, що ви не можете загинути, доки самі себе не погубите, — як мало з вас утримається від власної погибелі! Ах, яка нерозумна істота людина! І яка зваблива й одурманлива річ гріх!

3. Звідси ж ви можете зрозуміти, що не дивно, коли нечестиві люди заважають іншим на дорозі до неба, і хотіли б, щоб якомога більше лишалося ненаверненими, і втягують їх у гріх та тримають у ньому! Чи можете ви чекати, що ті, хто не має милосердя до себе, матимуть його до інших? і що ті, хто не вагається губити себе, вагатимуться губити інших? Вони чинять іншим не гірше, ніж собі.

4. Нарешті, звідси ви можете зрозуміти, що найбільший ворог людини — вона сама; і найбільший суд, який може спіткати її в цьому житті, — бути залишеною самій собі; що велика справа, яку має зробити благодать, — спасти нас від нас самих; що найбільші звинувачення й скарги людей мають бути проти них самих; що найбільша справа, яку маємо зробити ми самі, — опиратися собі; і найбільший ворог, проти якого ми маємо щодня молитися, пильнувати й боротися, — наше власне тілесне серце й воля; і найбільша частина вашої праці, якщо ви хочете робити добро іншим і допомагати їм дійти до неба, — спасати їх від них самих: від їхнього сліпого розуміння, і зіпсованої волі, і перекручених почуттів, і бурхливих пристрастей, і неприборканих чуттів. Я лише називаю все це задля стислості й лишаю вам для подальшого роздуму.

ОТЖЕ, панове, тепер ми знайшли великого злочинця й убивцю душ (а саме — самих людей, їхню власну волю); що ж лишається, як не те, щоб ви розсудили за доказами, визнали цю велику провину перед Господом, упокорилися через неї й більше так не чинили? Для цих трьох цілей окремо я додам ще кілька слів. — 1. Щоб іще більше переконати вас. 2. Щоб упокорити вас. І 3. Щоб виправити вас, якщо ще є якась надія.

1. Ми так багато знаємо про надзвичайно милостиву природу Бога, який такий охочий чинити добро й любить являти милість, що не маємо жодної причини підозрювати його в тому, що він винна причина нашої смерті, чи називати його жорстоким: він створив усе добрим і зберігає та підтримує все. Очі всїх на нього споглядають, і він дає їм свого часу поживу їх; він одкриває руку свою, і насичує всяке живе (Псальма 145:15-16). Він не лише «справедливий у всїх дорогах своїх» (а отже, чинитиме справедливо) і святий у всіх ділах своїх (а отже, не є автором гріха), але він також «благий до всїх, і милосердє по над усї дїла його» (Псальма 145:17, 9). А щодо людини, то ми знаємо, що її розум темний, воля перекручена, почуття несуть її так стрімголов, що через своє безумство й зіпсутість вона придатна до такої справи, як погубити саму себе. Якби ви побачили на дорозі вбите ягня, кого б ви радше запідозрили як винуватця — вівцю чи вовка, якщо обоє стоять поруч? Або якби ви побачили, що дім пограбовано, а людей повбивано, — кого б ви радше запідозрили: князя чи суддю, що мудрий і справедливий і не мав у тім потреби, чи відомого злодія або вбивцю? Тому кажу, як у Якова 1:13-15: «Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує», — Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого (щоб тягти до гріха). Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю. Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть. Ви бачите тут, що гріх — породження вашої власної пожадливості і його не можна приписувати Богові; і що смерть — породження вашого власного гріха, плід, який він принесе вам, щойно дозріє. Ви маєте в собі скарб зла, як павук — отруту, з якого виносите шкоду собі й прядете таке павутиння, що заплутує ваші ж душі. Ваша природа показує, що причина — ви.

2. Очевидно, що ви самі собі губителі, бо так охоче приймаєте майже будь-яку спокусу, яку вам підсувають. Сатана ледве чи готовіший підбити вас на якесь зло, ніж ви готові слухати й робити так, як він хоче. Якщо він спокушає ваш розум до омани й упередження — ви поступаєтеся. Якщо він хоче завадити вам у добрих рішеннях — це легко зроблено. Якщо він хоче охолодити якісь добрі бажання чи почуття — це легко зроблено. Якщо він хоче розпалити у вас якусь похіть чи ниці почуття й бажання — це легко зроблено. Якщо він підштовхує вас до лихих думок чи вчинків, ви такі охочі, що йому не треба ні різки, ні остроги. Якщо він хоче втримати вас від святих думок, слів і шляхів, вистачає дрібниці — вам не треба вуздечки. Ви не досліджуєте його навіювань і не опираєтеся їм з жодною рішучістю; не викидаєте їх так, як він їх укидає, і не гасите іскор, які він намагається розпалити; а пристаєте до нього, виходите йому назустріч, обіймаєте його задуми й самі спокушаєте його спокушати вас. І легко йому зловити таку жадібну рибу, що нишпорить за наживкою й хапає голий гачок.

3. Ваша погибель явно від вас самих, бо ви опираєтеся всьому, що допомогло б вас спасти, зробило б вам добро або завадило б вам погубити себе. Бог допоміг би вам і спас би вас своїм словом — а ви опираєтеся йому: воно для вас надто суворе. Він освятив би вас своїм Духом — а ви опираєтеся йому й гасите його. Якщо хтось докоряє вам за ваш гріх, ви кидаєтеся на нього з лихими словами; а якщо він хоче привести вас до святого життя й каже вам про вашу теперішню небезпеку, ви мало дякуєте йому, а або кажете йому дбати про себе, бо не йому за вас відповідати, або в кращому разі відбуваєтеся від нього бездушною подякою й не навертаєтеся, навіть коли вас переконали. Якщо служителі хочуть приватно навчати вас і допомагати вам, ви не приходите до них: ваші неупокорені душі мало відчувають потребу в їхній допомозі; якщо вони хочуть навчати вас катехизису, ви надто старі для катехизису, хоч не надто старі, щоб бути неуками й несвятими. Хоч би що вони казали вам для вашого добра, ви такі самовпевнені й мудрі у власних очах (навіть у глибині невігластва), що не зважаєте ні на що, що не згоджується з вашими теперішніми уявленнями, а суперечите своїм учителям, наче ви мудріші за них; ви опираєтеся всьому, що вони можуть вам сказати, своїм невіглаством, свавільністю, і нерозумними причіпками, і викрутасами, і невдячним відкиданням; тож ніяке добро, яке вам пропонують, не знаходить у вас ні привітного прийняття, ні гостинності.

4. Крім того, очевидно, що ви губителі самих себе, бо черпаєте поживу для свого гріха й погибелі навіть із самого благословенного Бога. Вам не до вподоби задум його мудрості; вам не до вподоби його справедливість — ви вважаєте її жорстокістю; вам не до вподоби його святість — ви ладні думати, що він рівня вам (Псальма 50:21), і так само легковажите гріхом, як ви самі; вам не до вподоби його правда — ви хотіли б, щоб його погрози, навіть його беззастережні погрози, виявилися неправдивими. А його доброті, яку ви ніби найбільше схвалюєте, ви почасти опираєтеся, оскільки вона веде вас до покаяння, а почасти зловживаєте нею для зміцнення свого гріха, ніби можна вільно грішити тому, що Бог милосердний, і тому, що його благодать так рясно переливається.

5. Ба більше, ви черпаєте погибель від благословенного Відкупителя і смерть — від самого Господа життя! І ніщо так не підбадьорює вас у гріху, як те, що Христос помер за вас; ніби тепер небезпека смерті минула і можна сміливо ризикувати; ніби Христос став слугою сатани й ваших гріхів і мусить прислуговувати вам, поки ви зневажаєте його; і через те, що він став лікарем душ і спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога, ви думаєте, що він мусить дозволити вам відкидати його допомогу й викидати ліки, і мусить спасти вас, чи прийдете ви через нього до Бога, чи ні; тож велика частина ваших гріхів спричинена вашою зухвалою самовпевненістю щодо смерті Христа; ви не зважаєте на те, що він прийшов спасти людей своїх од гріхів їх, і очистити собі людей вибраних, і утвердити їх у святості за образом їхнього небесного Отця і їхньої голови (Маттея 1:21; Тита 2:14; 1 Петра 1:15-16; Колосян 3:10-11; Филипян 3:9-10).

6. Ви також черпаєте свою погибель з усіх Божих промислів і діл. Коли ви думаєте про його вічне передзнання й постанови, то лише для того, щоб закаменіти у своєму гріху або наповнити свій розум сварливими думками, ніби його постанови можуть звільнити вас від праці покаяння й святого життя, або ж є причиною гріха й смерті. Якщо він посилає вам скорботу — ви ремствуєте; якщо він дає вам процвітати — ви ще більше забуваєте його й ще неохочіше думаєте про прийдешнє життя. Якщо нечестиві процвітають, ви забуваєте кінець, що зведе всі рахунки, і ладні думати, що бути нечестивим так само добре, як побожним; і так ви черпаєте свою смерть з усього.

7. Так само ви чините з усіма Божими створіннями та милостями до вас. Він дає їх вам як знаки Своєї любові й як знаряддя для служіння Йому, а ви обертаєте їх проти Нього, щоб догоджати своєму тілу. Ви їсте й п’єте, щоб догодити своєму апетитові, а не на славу Божу і не для того, щоб мати силу виконувати Його діло. Одяг свій ви обертаєте на гордість. Багатство відтягує ваші серця від неба (Филипян 3:18). Почесті й оплески вас надимають. Якщо маєте достаток і силу, то стаєте ще безпечнішими й забуваєте про свій кінець. Ба більше, навіть милості, дані іншим людям, ви обертаєте собі на шкоду. Бачите їхні почесті й гідність — і вас розпалює заздрість. Бачите їхнє багатство — і ви вже готові його жадати. Дивитеся на вроду — і у вас прокидається хіть. І добре ще, якщо сама побожність не муляє вам очі.

8. Самі дари, якими Бог вас обдаровує, і встановлення благодаті, які Він заповів Своїй Церкві, ви обертаєте на гріх. Якщо маєте кращі здібності, ніж інші, — стаєте гордими й самовпевненими. Якщо маєте лише звичайні дари — приймаєте їх за особливу благодать. Саме лише слухання про свій обов’язок ви вважаєте таким добрим ділом, ніби воно звільняє вас від послуху. Ваші молитви обертаються на гріх, бо ви плекаєте в серці беззаконня (Псальма 66:18) і не відступаєте «од неправди», коли призиваєте ім’я Господнє (2 Тимотея 2:19). «Хто ухо відхиляє, щоб не слухать закону, того й молитва — хиба лиш гидота.» (Приповісток 28:9); а ви ще й охочіше готові «приносити жертви робом дурнїв» (гадаючи, що робите Богові якусь особливу службу), ніж слухати Його слово й коритися йому (Екклезіяста 5:1).

9. Ба більше, людей, з якими ви спілкуєтеся, і всі їхні вчинки ви робите приводом до свого гріха й погибелі. Якщо вони живуть у страху Божому — ви їх ненавидите.—Якщо живуть безбожно — наслідуєте їх. Якщо нечестивих багато — думаєте, що тим сміливіше можете йти за ними. Якщо побожних мало — тим більше насмілюєтеся їх зневажати. Якщо вони ходять точно — вважаєте їх надто прискіпливими; якщо хтось із них упаде в якійсь окремій спокусі — ви спотикаєтеся об нього й відвертаєтеся від святості, бо інші святі недосконало; ніби вам дозволено скручувати собі в’язи тому, що хтось інший через необачність потягнув жилу чи вивихнув кістку. Якщо викриється лицемір, ви кажете: вони всі однакові, — і вважаєте себе не гіршими. Ледве котрийсь із тих, що визнають віру, оступиться, — а ви вже, через те що він порізав пальця, гадаєте, ніби можна сміливо перерізати собі горло. Якщо служителі говорять з вами прямо — кажете, що вони лають. Якщо говорять лагідно чи холодно — ви або спите під їхню проповідь, або зворушені трохи більше, ніж лави, на яких сидите. Якщо в церкву закрадаються якісь помилки, одні жадібно їх приймають, а інші дорікають ними християнському вченню, яке найбільше їм противиться. А якщо ми хочемо відвести вас від якоїсь давньої вкоріненої помилки, що може послатися лише на звичай двох, трьох, шести чи семи сотень років, ви так ображаєтеся на саму пропозицію реформи, наче через неї мали б утратити життя, і міцно тримаєтеся старих помилок, водночас кричучи проти нових. Ледве між служителями Євангелія виникне якась розбіжність, — а ви вже добуваєте з неї собі смерть. І не слухаєте, або принаймні не виконуєте, навіть безсумнівного вчення будь-кого з тих, хто не поділяє ваших уявлень. Один не слухатиме служителя, бо той промовляє Господню молитву; а другий не слухатиме, бо той її не вживає. Один не слухає тих, хто за єпископат, а другий — тих, хто проти нього. Отак я міг би показати вам і в багатьох інших випадках, як ви все, що наближається до вас, обертаєте собі на погибель; такою очевидною є правда, що нечестиві самі себе гублять і що їхня погибель — від них самих.

Тепер, мені здається, зваживши сказане й переглянувши власні дороги, ви мали б схаменутися, що ви накоїли, і соромитися, і глибоко впокоритися, згадуючи це. Якщо ж ні, то прошу вас, зважте такі істини:

1. Бути власними погубителями — означає грішити проти найглибшого начала вашої природи, а саме проти начала самозбереження. Усе від природи прагне або схиляється до власного щастя, добра чи досконалості. А ви візьметеся самі себе губити? Коли вам наказано любити ближніх, як самих себе, то передбачається, що ви від природи любите себе. Але якщо ви любите ближніх не більше, ніж себе, то, видно, хотіли б, щоб увесь світ був осуджений.

2. Як же разюче ви йдете проти власних намірів! Знаю, ви не маєте на меті власного осудження, навіть коли самі його собі здобуваєте. Ви думаєте, що робите собі добро, задовольняючи бажання тіла; але, на жаль, це все одно що ковток холодної води в палючій гарячці чи розчісування сверблячого лишаю, від чого хвороба й біль лише посилюються. Якщо ви справді хочете насолоди, чи вигоди, чи честі, шукайте їх там, де їх можна знайти, а не ганяйтеся за ними дорогою до пекла.

3. Який жаль, що ви робите проти себе те, чого ніхто інший ні на землі, ні в пеклі вчинити не може! Якби весь світ змовився проти вас, чи всі біси пекла змовилися проти вас, вони не змогли б погубити вас без вашої участі, ані змусити вас грішити без вашої згоди. А ви робитимете проти себе те, чого ніхто інший не може? Ви думаєте про диявола з ненавистю, бо він ваш ворог і прагне вашої погибелі. А самі будете для себе гіршими за бісів? Адже так воно з вами й є, якби ви мали серце це зрозуміти: коли ви кидаєтеся в гріх, тікаєте від побожності й не хочете навернутися на Божий заклик, ви чините проти власних душ більше, ніж могли б учинити люди чи біси. І якби ви поставили собі за мету й напружили весь розум, щоб завдати собі найбільшої шкоди, — більшої вигадати не змогли б.

4. Ви зраджуєте довіру, яку Бог вам виявив. Він багато в чому довірив вам ваше власне спасіння; невже ви зрадите цю довіру? Він поставив вас над усе берегти ваше серце; хіба ж так його бережуть (Приповісток 4:23)?

5. Ви навіть забороняєте всім іншим жаліти вас, коли самі не маєте до себе жалю.—Якщо в день лиха ви кличете до Бога: милості, милості, — чого можете чекати, як не того, що Він вас відштовхне й скаже: «Ні, ти не хотів змилуватися сам над собою. Хто навів це на тебе, як не твоя ж свавільність?» І якщо ваші брати побачать вас у вічній муці, як їм жаліти вас, коли ви самі були своїми погубителями й не дали себе відмовити?

6. Думка про те, що ви самі свавільно довели себе до тієї муки, вічно робитиме вас власними мучителями в пеклі. О, яка це буде нестерпна думка — повік думати собі, що це ваших же рук справа!—Що вас застерігали про цей день, і застерігали знову, а все марно! Що ви свавільно грішили й свавільно відверталися від Бога! Що мали час, як і інші, але змарнували його! Що мали вчителів, як і інші, але відкинули їхню науку! Ви мали святі приклади, але не наслідували їх. Вам пропонували Христа, і благодать, і славу, як і іншим, та вам більше до вподоби була тілесна насолода. Мали ви скарб у руках, але не мали серця його вжити (Приповісток 17:16).—Хіба ж це може не мучити вас — думати про теперішнє ваше безумство? О, коли б ваші очі відкрилися й побачили, що ви накоїли, свавільно кривдячи власні душі! І коли б ви краще розуміли ці Божі слова (Приповісток 8:33-36): «Слухайте науки, й будьте мудрі, та й не одступайте від неї. Блажен, хто слухає мене, й невсипущо перебуває день-у-день у воріт моїх, та стоїть на сторожі під дверима в мене! Бо хто знайшов мене, знайшов життє, й одержить ласку від Господа; Хто ж грішить проти мене, душі своїй той шкодить: всї, що цураються мене, люблять смерть.»

І ось, коли я дійшов до завершення цієї праці, серце моє тривожиться думкою, як я вас залишу: щоб після цього тіло все ще не обманювало вас, а світ і диявол не тримали вас у сні, і щоб я не залишив вас такими, якими застав, аж поки ви не прокинетеся в пеклі. Хоч, дбаючи про ваші бідні душі, я цього й боюся, знаючи впертість тілесного серця, — та можу сказати разом із пророком Єремією (Еремії 17:16): я «не бажав лихої години, — ти се знаєш». Я не бажав, як Яків та Іван, «щоб огонь зійшов з неба» і пожер тих, хто відкинув Ісуса Христа (Луки 9:54); навпаки, весь цей час я намагався саме відвернути вічний вогонь! О, коли б ця праця була непотрібна! Коли б Бог і сумління так само охоче звільнили мене від цього труда, як охоче звільнили б дехто з вас!—Дорогі друзі! Мені так не хочеться, щоб ви загинули у вічному вогні й були виключені з неба, якщо тільки цьому можна запобігти, що я ще раз спитаю вас: що ж ви тепер постановляєте? Навернетеся ви чи помрете? Я дивлюся на вас, як лікар на хворого в небезпечній недузі, що каже йому: «Хоч ви й далеко зайшли, прийміть лише ці ліки й утримайтеся лише від цих кількох шкідливих для вас речей, — і я ручаюся за ваше життя; а якщо цього не зробите, ви вже мертва людина».—Що б ви подумали про такого чоловіка, якщо лікар і всі його друзі не можуть умовити його прийняти одні-єдині ліки, щоб урятувати життя, чи утриматися від однієї-двох отруйних речей, що його вб’ють?—Оце ж і ваш випадок. Хоч як далеко ви зайшли в гріху, тільки наверніться тепер і прийдіть до Христа, прийміть Його ліки — і душі ваші житимуть. Вивергніть ваші смертельні гріхи покаянням і не повертайтеся більше до отруйної блювотини — і все буде добре. Але якби ми мали справу з вашими тілами, то бодай почасти знали б, що з вами робити: хоч ви й не погодилися б, вас можна було б притримати чи зв’язати, поки ліки вливають вам у горло, і шкідливі речі можна було б тримати від вас подалі. Але з душами так не можна: ми не можемо навернути вас проти вашої волі. Божевільних не понесеш до неба в кайданах; ви можете бути осуджені проти своєї волі, бо грішили своєю волею, але спасенні проти своєї волі бути не можете. Божа мудрість вважала за потрібне покласти спасіння чи погибель людей надзвичайно сильно на вибір їхньої власної волі: щоб жодна людина, яка не обрала дороги до неба, не ввійшла до неба, і жодна не потрапила до пекла, не будучи змушена сказати: «Я маю те, що вибрав; моя ж воля привела мене сюди».—Тож якби я тільки зміг зробити вас охочими — щиро, рішуче й незмінно охочими, — діло було б зроблене більш ніж наполовину.—І на жаль! Невже ми маємо втратити наших друзів, а вони — свого Бога, своє щастя, свої душі через брак самого лише цього? О, борони Боже! Дивна для мене річ, що люди, які в менших справах дуже чемні, привітні й добрі сусіди, у найбільших справах такі нелюдяні й тупі. Наскільки знаю, я маю любов усіх або майже всіх моїх сусідів, і то таку, що якби я послав до будь-кого в місті, чи парафії, чи окрузі й попросив якоїсь розумної послуги, мені б не відмовили; а коли я приходжу просити їх про найбільшу річ у світі — для них самих, а не для мене, — від багатьох із них не маю нічого, крім терплячого вислуховування. Не знаю, чи думають люди, що чоловік на кафедрі говорить серйозно і має на увазі те, що каже; бо, гадаю, мало хто з моїх сусідів, якби я сидів з ними запросто й розповідав, що бачив, чи робив, чи знав у світі, не повірив би мені й не зважив би на мої слова. Та коли я кажу їм, з непомильного Божого слова, що вони самі побачать і пізнають у світі прийдешньому, вони своїм життям показують, що або не вірять цьому, або мало на це зважають. Якби я зустрів будь-кого з них у дорозі й сказав: он там вугільна яма, чи там сипучі піски, чи там на вас чатують розбійники, — я умовив би їх звернути вбік. Та коли я кажу їм, що сатана чатує на них, що гріх для них — отрута і що з пеклом не жартують, вони йдуть далі, ніби й не чують мене.—Справді, сусіди, на кафедрі я так само щиро говорю з вами, як у будь-якій дружній розмові, і якщо ви будь-коли зважите на мене, благаю вас — нехай це буде тут. Думаю, немає серед вас жодного, хто, якби моя душа була у вашій волі, не захотів би її врятувати (хоч я й не можу обіцяти, що ви покинули б заради цього свої гріхи). Якби я прийшов голодний чи нагий до чиїхось із ваших дверей, хіба ви не дали б мені більше, ніж кухоль напою, щоб мене підкріпити? Я певен, що дали б; а якби йшлося про порятунок мого життя, знаю, дехто з вас ризикнув би й власним. І все ж ви не дасте себе впросити відмовитися від своїх чуттєвих насолод заради власного спасіння? Признаюся вам, панове, сьогодні я так само щиро жебраю у вас порятунку ваших власних душ, як жебрав би для власної потреби, якби мусив піти з простягнутою рукою до ваших же дверей. Тож якщо ви вислухали б мене тоді, вислухайте тепер; якщо пожаліли б мене тоді, дайте себе вблагати тепер пожаліти самих себе. Знову благаю вас, наче на колінах, щоб ви прислухалися до свого Викупителя й навернулися, щоб жити.—Усі ви, хто до сього дня жив у невігластві, безтурботності й зухвалій самовпевненості; усі ви, хто потопав у світських клопотах і не думав про Бога та вічну славу; усі ви, хто поневолений тілесним жаданням їжі й питва, розваг і хтивості; і всі ви, хто не знає потреби святості й ніколи не зазнав освячувальної праці Святого Духа у своїй душі; хто ніколи не обійняв живою вірою свого благословенного Викупителя, із захопленим і вдячним розумінням Його любові; і хто ніколи не відчував, що цінує Бога й небо вище і любить їх щиріше, ніж своє тілесне благополуччя та речі земні, — щиро благаю вас, не тільки задля мене, а й задля Господа і задля ваших душ: не залишайтеся ані дня довше у своєму колишньому стані, але озирніться довкола й кличте до Бога про благодать навернення, щоб ви стали новими сотворіннями й уникли кар, які вже зовсім близько перед вами. І якщо ви коли-небудь хочете щось для мене зробити, виконайте це моє прохання: наверніться з ваших лихих доріг і живіть. Відмовте мені в усьому, про що я коли-небудь проситиму для себе, аби тільки виконали це. А якщо відмовите мені в цьому, то мені байдуже до всього іншого, що ви могли б мені дати. Ба більше, якщо ви коли-небудь хочете щось зробити на прохання Господа, Який вас створив і викупив, не відмовляйте Йому в цьому; бо якщо відмовите Йому в цьому, Йому байдуже до всього іншого, що ви Йому дасте. Якщо ви хочете, щоб Він вислуховував ваші молитви, виконував ваші прохання й діяв для вас у годину смерті та в день суду чи в якійсь вашій скруті, — не відкидайте Його прохання тепер, у день вашого благополуччя. О, повірте: смерть і суд, небо й пекло — зовсім інша справа, коли наближаєшся до них, ніж здаються вони тілесним очам здалека.—Що ж, хоч я й не можу так добре сподіватися про всіх, я сподіватимуся, що дехто з вас уже тепер має намір навернутися й жити і готовий сказати: «Борони Боже, щоб ми обирали погибель, відкидаючи навернення, як робили досі».

Якщо такі думки й наміри ваших сердець, я охоче дам вам настанову, що робити, і то коротко, щоб вам легше було запам’ятати її для практики.

НАСТАНОВА I

ЯКЩО хочете навернутися й спастися, постарайтеся зрозуміти потребу і справжню природу навернення: для чого, і від чого, і до чого, і чим ви маєте навернутися. Зважте, в якому жалюгідному стані ви перебуваєте аж до години свого навернення, щоб відчути, що це не той стан, у якому можна спочивати. На вас лежить вина всіх гріхів, які ви будь-коли вчинили; над вами гнів Божий і прокляття Його закону; ви раби диявола й щодня зайняті його ділом проти Господа, себе й інших; ви духовно мертві й спотворені, бо позбавлені святого життя, і природи, і образу Господнього. Ви непридатні до жодного святого діла й не робите нічого, що справді було б до вподоби Богові. Ви не маєте жодної обітниці чи запевнення Його захисту й живете в постійній небезпеці Його правосуддя, не знаючи, о котрій годині вас може бути вхоплено до пекла, і напевно будете осуджені, якщо помрете в такому стані. І ніщо, крім навернення, цьому не запобіжить. Будь-яка чемність, чи виправлення, чи чесноти, що не сягають справжнього навернення, ніколи не здобудуть спасіння ваших душ. Тримайте ж у своїх серцях живе відчуття цієї природної нужди, а з ним і потреби навернення.

А тоді ви мусите зрозуміти, що означає навернутися: це мати нове серце, або вдачу, і нове життя.

Пит. 1. Для чого ми маємо навернутися?

Відп. Для таких цілей, яких ви можете досягти: 1. Ви негайно станете живими членами Христа й матимете частку в Ньому, і будете оновлені за образом Божим, і прикрашені всіма Його дарами благодаті, і оживлені новим і небесним життям, і визволені з-під тиранії сатани та панування гріха, і виправдані від прокляття закону, і матимете прощення всіх гріхів усього свого життя, і будете прийняті Богом, і зроблені Його синами, і матимете свободу називати Його Отцем і приходити до Нього в молитві в усіх своїх потребах, з обітницею, що вас буде прийнято; Святий Дух житиме у вас, щоб освячувати й провадити вас; ви матимете частку в братерстві, спільності й молитвах святих; ви станете придатними до служіння Богові, будете вільні від панування гріха, станете корисними й благословенням для місця, де живете, і матимете «обітницю життя нинїшнього і будучого». Ви не матимете нестачі ні в чому, що справді добре для вас, а необхідні скорботи зможете зносити; ви можете зазнати певного смаку спільності з Богом у дусі, особливо в усіх святих установленнях, де Бог готує бенкет для ваших душ; ви будете спадкоємцями неба, ще живучи на землі, і зможете вірою наперед бачити вічну славу, і так жити й умирати в мирі; і ніколи не будете так низько, щоб ваше щастя не було незрівнянно більшим за вашу нужду.—Яке ж дорогоцінне кожне з цих благословень, які я лише коротко називаю і які ви можете отримати вже в цьому житті.

А потім, 2. У смерті ваші душі підуть до Христа, а в день суду і душа, і тіло будуть виправдані й прославлені й увійдуть «в радощі пана» свого; і ваше щастя полягатиме в таких речах:

1. Ви самі станете досконалими:—ваші смертні тіла стануть безсмертними, і тлінне одягнеться в нетлінне. Ви більше не будете голодні, чи спраглі, чи втомлені, чи хворі; і не треба буде вам боятися ні сорому, ні смутку, ні смерті, ні пекла. Ваші душі будуть цілковито вільні від гріха й цілковито придатні до пізнання, любові й прославлення Господа.

2. Вашим заняттям буде споглядати вашого славного Викупителя разом з усіма вашими святими співгромадянами неба; і бачити славу преблагословенного Бога, і досконало любити Його, і бути любленими Ним, і вічно Його хвалити.

3. Ваша слава причиниться до слави Нового Єрусалима, міста живого Бога; а це більше, ніж мати лише особисте щастя для себе.

4. Ваша слава причиниться до прославлення вашого Викупителя, Який вічно буде звеличений і втішений у вас, що є плодом праці Його душі; а це більше, ніж прославлення вас самих.

5. І вічна Величність, живий Бог, буде прославлений у вашій славі: і коли Його звеличують ваші хвали, і коли Він уділяє вам Своєї слави й доброти, і коли Він тішиться вами та завершенням Свого славного діла — славою Нового Єрусалима і Свого Сина. Усім цим найубогіший жебрак із вас, якщо навернений, напевно й безконечно втішатиметься.

2. Ви бачите, для чого маєте навернутися; далі мусите зрозуміти, від чого маєте навернутися. А це, одним словом, від свого тілесного «я», яке є метою всіх ненавернених. Від тіла, яке хотіло б, щоб йому догоджали понад Бога, і все ще вас спокушало б; від світу, що є приманкою; і від диявола, що є ловцем душ і обманщиком. А отже, і від усіх відомих і свавільних гріхів.

3. Далі ви мусите знати, до чого маєте навернутися: а це — до Бога як вашої мети, до Христа як дороги до Отця; до святості як дороги, яку вам призначив Христос; і до вживання всіх помічних засобів благодаті, які дає вам Господь.

4. Нарешті ви мусите знати, чим маєте навернутися: а це — Христом як єдиним Викупителем і Заступником; і Святим Духом як Освятителем; і Словом як Його знаряддям чи засобом; і вірою та покаянням як засобами й обов’язками, які ви маєте виконати зі свого боку. Усе це конче потрібне.

Наст. II. Якщо хочете навернутися й спастися, багато перебувайте в потаємних, серйозних роздумах. Нерозважність губить світ. Частіше усамітнюйтеся і там обмірковуйте, для якої мети вас створено; яке життя ви прожили; скільки часу втратили; які гріхи вчинили; про любов, і страждання, і повноту Христа; про небезпеку, в якій ви перебуваєте; про близькість смерті й суду; про певність і велич небесних радощів; про певність і жах пекельних мук; і про вічність тих і других; і про потребу навернення та святого життя. Напоюйте свої серця такими роздумами.

Наст. III Якщо хочете навернутися й спастися, тримайтеся Божого слова, яке є звичайним засобом. Читайте Писання або слухайте, як його читають, і інші святі писання, що його застосовують. Постійно відвідуйте прилюдну проповідь слова. Як Бог освітлює світ сонцем, а не Сам Собою без нього, так Він навертає й спасає людей через Своїх служителів, що є світлом світу (Дїяння 26:17-18; Маттея 5:14). Коли Він чудесно впокорив Павла, то послав його до Ананії (Дїяння 9:10). А коли послав ангела до Корнилія, то лише для того, щоб звелів йому послати по Петра, який мав сказати йому, у що вірити й що робити.

Наст. IV. «Віддайтеся Богові в ревній, постійній молитві. Визнавайте й оплакуйте своє колишнє життя і благайте Його благодаті, щоб Він просвітив і навернув вас. Благайте Його простити минуле, дати вам Свого Духа, змінити ваші серця й життя, провадити вас Своїми дорогами й берегти вас від спокус». І віддавайтеся цьому ділу щодня, і не втомлюйтеся ним.

Наст. V. «Негайно покиньте свої відомі й свавільні гріхи. Зупиніться й не йдіть далі тією дорогою».—Не пийте більше, а уникайте місця й нагоди до пияцтва. Відкиньте з огидою свої похоті й гріховні насолоди, і не лихословте більше; і якщо когось скривдили — поверніть, як зробив Закхей. Якщо ви знову чинитимете свої старі гріхи, якого благословення можете чекати на засоби навернення?

Наст. VI. «Негайно, якщо можливо, змініть товариство, якщо досі воно було погане». Не покидаючи необхідних родинних зв’язків, а лише непотрібних грішних товаришів; і приєднайтеся до тих, хто боїться Господа, і розпитуйте їх про дорогу до неба (Дїяння 9:19, 26; Псальма 15:4).

Наст. VII. «Віддайте себе Господу Ісусу як Лікареві ваших душ», щоб Він простив вас Своєю кров’ю й освятив Своїм Духом, Своїм словом і служителями — знаряддями Духа. Він — «дорога й правда, й життє»; «нїхто не приходить до Отця, як тільки» Ним (Йоана 14:6). І «нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись» (Дїяння 4:12). Тож вивчайте Його особу й природу, і що Він зробив і вистраждав за вас, і чим Він є для вас, і чим буде, і як Він придатний цілком задовольнити всі ваші потреби.

Наст. VIII. Якщо справді маєте намір навернутися й жити, «робіть це швидко, без зволікання». Якщо ви не хочете навернутися сьогодні, то не хочете цього зовсім.—Пам’ятайте, що весь цей час ви лежите у своїй крові, під виною багатьох тисяч гріхів і під Божим гнівом, і стоїте на самому краю пекла: між вами й смертю «один тільки ступінь». А в такому стані людині при здоровому розумі не годиться бути спокійною. Тож уставайте негайно й тікайте, рятуючи життя, як тікали б із дому, якби він увесь палав над вашими головами.—О, якби ви тільки знали, в якій постійній небезпеці живете, і яку щоденну невимовну втрату терпите, і яке безпечніше й солодше життя могли б мати, — ви б не гаяли часу на дрібниці, а негайно навернулися б. Безліч людей гине, свавільно зволікаючи, хоч і переконані, що це треба зробити. Ваше життя коротке й непевне; і в якому ж ви будете стані, якщо помрете, не навернувшись до кінця! Ви вже надто довго баритеся й надто довго кривдили Бога; поки ви зволікаєте, гріх набирає сили й пускає коріння. Ваше навернення ставатиме дедалі важчим і сумнівнішим. Маєте багато що зробити, тож не відкладайте всього на кінець, щоб Бог не покинув вас і не віддав вас самим собі, — і тоді ви пропали навіки.

Наст. IX. Якщо хочете навернутися й жити, робіть це «беззастережно, цілковито й повністю». Не думайте торгуватися з Христом, ділити своє серце між Ним і світом, розлучатися з одними гріхами й залишати інші; відпускати лише те, без чого ваше тіло може обійтися. Це лише самообман: ви мусите серцем і рішенням покинути все, що маєте, інакше не можете бути Його учнями (Луки 14:26, 33). Якщо ви не візьмете Бога й небо за свою частку й не покладете все земне до ніг Христа, а вам конче треба мати й тут свої блага, мати земну частку, і Бога та слави вам замало, — марно мріяти про спасіння на таких умовах, бо цього не буде. Хоч би якими релігійними ви здавалися, але якщо це лише тілесна праведність, і благополуччя, чи насолода, чи безпека тіла все ще виключені з вашої відданості Богові, — це така сама певна дорога до смерті, як і відкрите безбожжя, хоч, може, і благовидніша.

Наст. X. Якщо хочете навернутися й жити, робіть це «рішуче» і не стійте, роздумуючи, ніби це сумнівна справа. Не вагайтеся, ніби ви ще не певні, хто кращий пан — Бог чи тіло; чи краща мета — небо чи пекло; чи краща дорога — гріх чи святість. Геть ваші колишні похоті — і негайно, незмінно, твердо постановіть. Не будьте одного дня однієї думки, а наступного — іншої; але раз і назавжди розквитайтеся з усім світом і рішуче віддайте себе й усе, що маєте, Богові. Тепер, поки читаєте чи слухаєте це, — постановіть. Перш ніж заснете ще одну ніч, — постановіть. Перш ніж зрушите з місця, — постановіть. Перш ніж сатана встигне вас відвернути, — постановіть. Ви ніколи по-справжньому не навернетеся, поки не постановите, і то твердою, незмінною постановою.—Стільки про настанови.

І ось я зробив свою частину в цій праці, щоб ви навернулися на Божий заклик і жили; що з того буде, не знаю. Я посіяв зерно з Божого наказу, але дати зріст — не в моїй владі. Далі з моєю вісткою я йти не можу: не можу донести її до ваших сердець, ані змусити її діяти; не можу виконати за вас вашу частину — прийняти її й обміркувати; не можу виконати Божої частини — відкрити ваше серце, щоб ви її прийняли; не можу й показати небо чи пекло вашим очам, ані дати вам нових і чутливих сердець. Якби я знав, що ще зробити для вашого навернення, сподіваюся, я зробив би це.

Але Ти, о милостивий Отче духів, Ти присягнув, що не бажаєш «смертї грішникової», а того, щоб вони навернулися й жили; не відмов Свого благословення цим умовлянням і настановам, і не дай Своїм ворогам тріумфувати перед Тобою, а великому обманщикові душ — перемогти Твого Сина, Твого Духа й Твоє Слово! О, змилуйся над бідними ненаверненими грішниками, що не мають серця змилуватися над собою: накажи сліпим бачити, глухим чути, мертвим жити, і не дай гріхові й смерті змоги противитися Тобі.—Пробуди безпечних, утверди нерішучих, зміцни хитких, і нехай очі грішників, що читатимуть ці рядки, далі будуть зайняті плачем над їхніми гріхами; і приведи їх до тями й до Твого Сина, перш ніж гріхи доведуть їх до погибелі. Якщо Ти скажеш лише слово, ці убогі зусилля матимуть успіх і здобудуть багато душ на їхню вічну радість і вічну славу. Амінь.

КІНЕЦЬ.

Назад