Заклик до ненавернених
Передмова

Розділ 2 · 27 хв читання · 35 хв слухання

Передмова

До всіх неосвячених людей, які читатимуть цю книгу, а надто до моїх слухачів у місті й парафії Кіддермінстер.

Мужі брати,

ВІЧНИЙ Бог, що створив вас для вічного життя і відкупив вас своїм єдиним Сином, коли ви втратили і його, і самих себе, пам’ятаючи про вас у вашому гріху й нещасті, дав написати Євангеліє, запечатав його своїм Духом і звелів своїм служителям проповідувати його світові, щоб, задарма пропонуючи вам прощення й ставлячи перед вами небо, відкликати вас від ваших тілесних утіх і від гонитви за цим оманливим світом та ознайомити вас із життям, для якого вас створено й відкуплено, — перш ніж ви помрете і вже не буде вам ради. Він посилає вам не пророків чи апостолів, які одержують своє послання через безпосереднє об’явлення; а все ж кличе вас через своїх звичайних служителів, уповноважених ним проповідувати те саме Євангеліє, яке першими передали Христос і його апостоли. Господь бачить, як ви забуваєте його і свій останній кінець, як легковажите вічним, наче люди, що не розуміють, що їм доведеться робити чи терпіти. Він бачить, які ви зухвалі в гріху, як не боїтеся погроз, як недбаєте про свої душі, і як у вашому житті — діла невірних, тоді як в устах — віра християн. Він бачить, що близько страшний день, коли почнуться ваші скорботи і вам доведеться оплакувати все це марними криками в муках і розпачі; і тоді спогад про вашу нерозважність роздиратиме вам серця, якщо справжнє навернення не запобіжить цьому тепер. Зі співчуття до ваших грішних, нещасних душ Господь, який знає ваш стан краще, ніж можете знати ви, зробив нашим обов’язком промовляти до вас від його імені (2 Коринтян 5:19) і сказати вам прямо про ваш гріх і нещастя, і яким буде ваш кінець, і яку сумну зміну ви незабаром побачите, якщо ще трохи довше йтимете тим самим шляхом. Купивши вас такою дорогою ціною, як кров його Сина Ісуса Христа, і давши вам таку щедру й загальну обітницю прощення, благодаті та вічної слави, він велить нам пропонувати все це вам як Божий дар і благати вас зважити, наскільки потрібне й цінне те, що він пропонує.—Він бачить вас і жаліє, коли ви потопаєте в мирських клопотах і втіхах, жадібно женетеся за дитячими цяцьками й марнуєте на ніщо той короткий і дорогоцінний час, у який мали б готуватися до вічного життя; і тому він звелів нам кликати вам услід і казати вам, що ви марно трудитеся і от-от втратите свої душі, і казати, які більші й кращі речі ви могли б напевно мати, коли б послухали його Заклику (Ісаїї 55:1-3). Ми віримо голосу Божому і коримося йому; і приходимо до вас із дорученням від нього, бо він звелів нам проповідувати й настоювати на вас в час і не в час, піднімати наш голос, мов труба, і вказувати вам ваші беззаконня й ваші гріхи (Ісаїї 58:1; 2 Тимотея 4:1-2). Але на жаль! на горе нашим душам і на вашу погибель ви затуляєте вуха, робите твердими свої шиї, закам’янюєте серця і відсилаєте нас назад до Бога зі стогоном, щоб ми сказали йому, що виконали його доручення, але нічого не можемо вдіяти з вами і ледве домоглися, щоб нас тверезо вислухали.—О, коли б очі наші були джерелом сліз, щоб нам оплакувати наш темний, недбалий народ, що має перед собою Христа, і прощення, і життя, і небо — і не має серця, щоб їх пізнати чи оцінити! що міг би мати Христа, і благодать, і славу, як інші, якби не його свавільна недбалість і зневага! О, коли б Господь сповнив наші серця більшим співчуттям до цих нещасних душ, щоб ми впали їм навіть до ніг, ходили за ними до їхніх домівок і говорили з ними з гіркими сльозами: бо довго ми проповідували багатьом із них намарно. Ми дбаємо про простоту, щоб вони зрозуміли, — і багато хто з них не хоче нас розуміти; дбаємо про серйозні, проникливі слова, щоб вони відчули, — але вони не хочуть відчувати. Якби на них подіяли найвеличніші речі, ми б їх збудили; якби подіяли найсолодші, ми б привабили їх і здобули їхні серця; якби подіяли найстрашніші, ми б принаймні відстрашили їх від їхнього беззаконня; якби на них подіяли правда й певність, ми б швидко їх переконали; якби вони послухали Бога, що створив їх, і Христа, що їх купив, справа з ними швидко змінилася б; якби вони слухали Писання, ми б швидко перемогли; якби слухали розуму, навіть найкращого й найсильнішого розуму, ми б не сумнівалися, що швидко їх переконаємо; якби слухали досвіду, навіть власного досвіду і досвіду всього світу, справа б виправилася; так, якби слухали сумління в собі, з ними було б краще, ніж є. Але якщо вони нічого не слухають, що ж нам тоді для них робити? Якщо страшним Богом неба нехтують, то кого тоді шануватимуть? Якщо безцінну любов і кров Відкупителя ні за що мають, що ж тоді цінуватимуть? Якщо небо не має для них жаданої слави і вічні радощі нічого не варті, якщо вони можуть жартувати з пекла, танцювати довкола безодні й гратися з пожираючим вогнем, — і то тоді, коли Бог і люди їх остерігають, — що нам робити для таких душ, як ці?

Ще раз, в ім’я Бога неба, я передам вам послання, яке він нам звелів, і залишу його в цих незмінних рядках, щоб навернути вас або засудити; щоб змінити вас або встати на суді проти вас і бути свідком вам у вічі, що колись ви мали серйозний заклик навернутися. Слухайте, всі ви, що є наймитами світу й слугами тіла і сатани! що проводите дні в гонитві за земним добробутом і топите своє сумління в пияцтві, обжерстві, неробстві й безглуздих розвагах, і знаєте свій гріх, а все ж хочете грішити, ніби кидаєте виклик Богові й кажете йому: роби найгірше і не шкодуй! Послухайте, всі ви, що не дбаєте про Бога, не маєте серця до святого і не відчуваєте смаку ні в слові, ні в поклонінні Господу, ні в думках чи розмовах про вічне життя; що недбаєте про свої безсмертні душі і жодної години не віддаєте на те, щоб дізнатися, в якому вони стані, — освячені чи неосвячені, — і чи готові ви стати перед Господом! Послухайте, всі ви, що, грішачи при світлі, догрішилися до невірства і не вірите слову Божому. Хто має ухо, нехай слухає милостивий і водночас страшний заклик Божий! Його око весь цей час на вас. Ваші гріхи записані, і ви неодмінно ще почуєте про них. Тепер книгу веде Бог; і він запише все це на вашому сумлінні своїми жахами; і тоді ви й самі вестимете її. О грішники, коли б ви знали, що ви робите! і кого весь цей час ображаєте! саме сонце — темрява перед тією Величністю, яку ви щодня зневажаєте й недбало гнівите. Ангели, що згрішили, не змогли встояти перед ним, але були скинуті, щоб мучитися з дияволами. І ви, такі нікчемні черв’яки, смієте так недбало ображати свого Творця й ставати проти нього! О, коли б ви хоч трохи знали, в якому стані та нещасна душа, що обернула живого Бога проти себе! Слова уст того, хто створив тебе, можуть тебе знищити; гнів його обличчя відітне тебе і викине в темряву надвірню. Як не терпиться дияволам, що спокушали тебе, узятися за тебе, і вони тільки й чекають слова від Бога, щоб схопити тебе й повестися з тобою як зі своїм! і тоді в одну мить ти будеш у пеклі. Якщо Бог проти тебе, то все проти тебе: цей світ — лише твоя в’язниця, хоч як ти його любиш; тебе лише бережуть у ньому до дня гніву (Йова 21:30); Суддя йде, твоя душа вже відходить. Ще трохи — і твій друг скаже про тебе: «Він помер»; і ти побачиш те, чим тепер гордуєш, і відчуєш те, чому тепер не хочеш вірити. Смерть принесе такий доказ, на який ти не зможеш відповісти; доказ, що дієво спростує твої закиди проти слів і доріг Божих і всі твої самовпевнені марення. І як швидко тоді зміниться твоя думка! Тоді будь невіруючим, якщо зможеш; тоді стій на всіх своїх колишніх словах, які ти звик говорити проти святого й небесного життя. Обстоюй тоді перед Господом ту справу, яку ти звик обстоювати проти своїх учителів і проти людей, що боялися Бога. Тоді тримайся своїх старих думок і зневажливих поглядів на старанність святих; приготуй тепер свої найсильніші доводи, і стань тоді перед Суддею, і обстоюй, як личить мужеві, своє тілесне, мирське й безбожне життя. Але знай, що тобі доведеться сперечатися з Тим, кого ти не переважиш зухвальством і кого не так легко збути, як нас, твоїх співтворінь. О бідна душе! між тобою і тим приголомшливим видовищем, що швидко змусить тебе замовкнути, змінить твій тон і дасть тобі іншу думку, — лише тонка заслона тіла! Щойно смерть відсуне цю завісу, ти перш за все побачиш те, що швидко позбавить тебе мови. І як швидко прийде той день і година! Коли в тебе мине ще кілька веселих годин, ще кілька приємних ковтків і шматків, ще трохи почестей і багатства світу, твоя частка буде вичерпана, твої втіхи скінчаться, і тоді минеться все, на чому ти поклав своє серце; з усього, за що ти продав свого Спасителя і спасіння, не лишиться нічого, крім тяжкого рахунку. Як злодій, що весело сидить у шинку, протринькуючи вкрадені гроші, тоді як люди щодуху скачуть, щоб схопити його, — так і з вами. Поки ви потопаєте в клопотах чи тілесних утіхах і веселитеся з власного сорому, смерть щодуху мчить, щоб схопити вас і понести ваші душі в таке місце й такий стан, про які ви тепер мало знаєте і мало думаєте. Уявіть, що поки ви сміливо й завзято грішите, до вас уже скаче гонець із Лондона, щоб схопити вас і позбавити життя; хоч би ви його й не бачили, але якби знали, що він їде, це зіпсувало б вам веселощі, і ви думали б про те, як він поспішає, і прислухалися б, коли він постукає у ваші двері. О, коли б ви бачили, як поспішає смерть, хоч вона вас ще й не наздогнала! Жоден гонець не мчить так швидко! Жоден посланець не прибуває так певно! Так само певно, як сонце буде з вами вранці, хоч йому за ніч треба пройти багато тисяч і сотні тисяч миль, так певно й смерть невдовзі буде з вами; і де тоді ваші розваги та втіхи? Чи будете тоді жартувати й бравувати? Чи будете тоді глузувати з тих, хто вас остерігав? Що тоді краще — бути віруючим святим чи чуттєвим світолюбцем? А тоді про все, що ви назбирали: що ж надбав єси, кому буде? (Луки 12:19-21). Хіба ви не помічаєте, що дні й тижні швидко минають, а ночі й ранки надходять хутко і швидко змінюють одне одного? Ви спите, «але погибіль ваша не дрімає», ви зволікаєте, «але ваш суд з давнього часу не гаїть ся» (2 Петра 2:3-5), бо вас бережуть «про судний день на муки» (2 Петра 2:8-9).—«Коли б то був у вас розум, то зрозуміли б ви, який конець вам буде!» (5 Мойсея 32:29)—«Хто має ухо, нехай слухає заклик Божий у цей день його спасіння».

О недбалі грішники! коли б ви знали любов, яку ви невдячно зневажаєте, і дорогоцінність крові Христової, якою ви гордуєте! О, коли б ви знали багатство Євангелія! О, коли б ви знали, хоч трохи знали, певність, і славу, і блаженство того вічного життя, на яке ви тепер не хочете покласти серце і якого не даєте себе переконати шукати насамперед і старанно (Євреїв 11:6; 12:28; Маттея 6:12). Якби ви знали безконечне життя з Богом, яким тепер нехтуєте, як швидко ви відкинули б свій гріх, як швидко змінили б свої думки й життя, свій шлях і товариство, повернули б потоки своїх почуттів і спрямували б свою турботу в інший бік! Як рішуче ви погордували б тим, щоб піддатися таким спокусам, які тепер вас обманюють і захоплюють! Як ревно ви заходилися б заради того найблаженнішого життя! Як щиро ви благали б Бога в молитві! Як старанно слухали б, і вчилися, і розпитували!—Як серйозно розмишляли б про закони Божі! (Псальма 1:2) Як боялися б згрішити думкою, словом чи ділом; і як дбали б про те, щоб догодити Богові й зростати у святості!—О, якими зміненими людьми ви були б! І чому б вам не повірити певному слову Божому і не скоритися йому — слову, що відкриває вам ці славні й вічні речі?

Так, скажу вам, що навіть тут, на землі, ви мало знаєте, яка різниця між життям, яке ви відкидаєте, і життям, яке ви обираєте. Освячені спілкуються з Богом, коли ви ледве смієте подумати про нього і коли спілкуєтеся лише з землею і тілом.—Їхнє життя — на небесах, коли ви зовсім чужі йому, а ваш бог — черево, і ви думаєте про земне (Филипян 3:18-20). Вони шукають обличчя Божого, коли ви не шукаєте нічого вищого за цей світ.—Вони ревно дбають про безконечне життя, де будуть рівні з ангелами (Луки 20:36), коли ви поглинені тінню й минущою нікчемною річчю. Яке довге й низьке ваше земне, тілесне, грішне життя в порівнянні з шляхетним, духовним життям справжніх віруючих! Не раз я дивився на таких людей зі смутком і жалем, бачачи, як вони тиняються світом і витрачають своє життя, турботу й працю ні на що інше, як на трохи їжі й одягу, чи трохи минущого грошвия, чи тілесні втіхи, чи порожні почесті, ніби їм нема про що вищого дбати.—Яка різниця між життям цих людей і життям худоби, що гине, яка проводить свій час у праці, їжі та житті, — хіба лише в тому, щоб жити? Вони не куштують внутрішніх небесних радощів, які куштують віруючі і якими живуть.—Я волів би мати хоч трохи тієї їхньої втіхи, яку дають їм передчуття небесної спадщини, хоч би й разом з усіма їхніми зневагами й стражданнями, ніж мати всі ваші втіхи й зрадливий добробут. Я не взяв би жодної з ваших потаємних гризот і докорів сумління, і темних, страшних думок про смерть і майбутнє життя, за все, що будь-коли зробив для вас світ, чи все, на що ви можете розумно сподіватися від нього. Якби я був у вашому ненаверненому тілесному стані, і знав лише те, що знаю, і вірив лише в те, у що тепер вірую, то, здається, моє життя було б передчуттям пекла: як часто я думав би про жахи Господні, про похмурий день, що наближається! Певно, смерть і пекло завжди стояли б переді мною. Я думав би про них удень і снив би про них уночі; я лягав би в страху, і вставав у страху, і жив у страху, щоб смерть не прийшла раніше, ніж я навернуся. Я мало мав би щастя в будь-чому, чим володів, мало приємності в будь-якому товаристві, і мало радості в будь-чому на світі, доки знав би, що я під прокляттям і гнівом Божим. Я весь час боявся б почути той голос (Луки 12:20): «Безумний, сієї ночі душу твою візьмуть у тебе». І той страшний вирок був би написаний на моєму сумлінні (Ісаїї 48:22; 57:21): «Нема миру безбожним — говорить Бог мій.».—О бідні грішники! радісніше життя, ніж це, ви могли б жити, якби тільки справді захотіли послухати Христа і повернутися додому, до Бога. Тоді ви могли б сміливо наближатися до Бога, називати його своїм Отцем і спокійно довіряти йому свої душі й тіла. Якщо подивитеся на обітниці, можете сказати: вони всі мої! Якщо на прокляття — можете сказати: від нього я визволений! Коли читаєте закон, можете побачити, від чого вас спасено!—Коли читаєте Євангеліє, можете побачити того, хто вас відкупив, і побачити хід його любові, і святого життя, і страждань, і простежити його в його спокусах, сльозах і крові, у ділі вашого спасіння. Можете побачити смерть переможеною, і небо відкритим, і ваше воскресіння та прославлення забезпеченими у воскресінні й прославленні вашого Господа. Якщо подивитеся на святих, можете сказати: «Вони мої брати й товариші». Якщо на неосвячених — можете радіти, думаючи, що вас спасено від того стану. Якщо подивитеся на небеса, на сонце, і місяць, і незліченні зорі, можете думати й казати: «Обличчя мого Отця безмірно славніше; вищі речі він приготував своїм святим; ото лише зовнішній двір неба: блаженство, яке він нам обіцяв, настільки вище, що тіло і кров не можуть його побачити». Якщо думатимете про могилу, можете пам’ятати, що прославлений Дух, живий Голова і люблячий Отець — усі так тісно пов’язані з вашим прахом, що його не може бути забуто чи покинуто, але він оживе ще певніше, ніж рослини й квіти навесні, бо душа, що є коренем тіла, жива; і Христос, що є коренем обох, живий.—Навіть смерть, цар страхів, може згадуватися і зустрічатися з радістю, як день вашого визволення від залишків гріха і скорботи, і день, у який ви вірували, на який сподівалися і якого чекали, коли ви побачите блаженні речі, про які чули, і пізнаєте нинішнім радісним досвідом, що означало обрати кращу частку і бути щирим віруючим святим. Що скажете, пане? хіба це не втішніше життя — мати певність спасіння і бути готовим померти, — ніж жити, як безбожні, чиї серця обтягчені прожорством, та пянством, та журбою життя сього, і тому той день настигає на них несподівано? (Луки 21:34, 36) Хіба ви не могли б жити втішним життям, якби колись стали спадкоємцями неба й були певні спасіння, коли покинете світ?—О, озирніться ж і подумайте, що робите, і не відкидайте таких надій ні за що. Тіло і світ не можуть дати вам таких надій чи втіх.

І, крім усього нещастя, яке ви наводите на себе, ви — порушники спокою інших, доки ви ненавернені. Ви завдаєте клопоту правителям, яким доводиться правити вами своїми законами; ви завдаєте клопоту служителям, опираючись світлу й проводу, які вони вам пропонують. Ваш гріх і нещастя — найбільше горе й клопіт для них у світі.—Ви турбуєте державу і стягаєте на себе Божі суди. Саме ви найбільше порушуєте святий мир і порядок церков, перешкоджаєте нашій єдності й реформі, і ви — сором і клопіт церков, у які ви вдираєтеся, і місць, де ви перебуваєте.—Ах, Господи, який тяжкий і сумний цей стан: що навіть в Англії, де Євангеліє рясніє понад усі інші народи світу, де навчання таке ясне й поширене, і всі помочі, яких можна бажати, під рукою; коли меч рубав нас, і суд пройшов, мов вогонь, по країні; коли визволення полегшили нам долю, і стільки дивовижних милостей зобов’язали нас перед Богом, і перед Євангелієм, і перед святим життям, — після всього цього наші міста, і містечка, і округи рясніють безліччю неосвячених людей і кишать такою чуттєвістю, яку ми, на наше горе, бачимо всюди! Можна було б подумати, що після всього цього світла, і всього цього досвіду, і всіх цих Божих судів і милостей люди цього народу мали б з’єднатися, як один чоловік, щоб навернутися до Господа, і прийти до свого побожного вчителя, й оплакати всі свої колишні гріхи, і попросити його приєднатися до них у публічному упокоренні, щоб відкрито їх визнати і благати Господа простити їх, і просити його настанови на майбутнє, і радо дати собою правити Духові всередині та служителям Христа ззовні, згідно зі словом Божим. Можна було б думати, що після таких доводів розуму й Писання, які вони чують, і після всіх цих засобів і милостей серед нас не лишилося б жодного безбожника, ні світолюбця, ні п’яниці, ні ненависника реформи, ні ворога святості в усіх наших містах чи округах. Якщо ми не всі згодні щодо деяких обрядів чи форм церковного правління, можна було б думати, що вже давно ми мали б усі погодитися жити святим і небесним життям, у послуху Богові, його слову і служителям, і в любові та мирі одне з одним.—Але на жаль! як далеко наш народ від цього шляху! Більшість із них, у більшості місць, покладають серце на земне і шукають не «перш царства Божого та правди Його», а дивляться на святість як на непотрібну річ: їхні родини без молитви, або ж кілька бездушних, безживних слів мають заступати сердечні, палкі, щоденні молитви [чи, може, лише в день Господній увечері]; їхніх дітей не навчають пізнання Христа і завіту благодаті й не виховують у науці й напоминанні Господньому, хоч вони твердо обіцяли все це при їхньому хрещенні.

Вони не навчають своїх слуг справ спасіння, — аби лише робота була зроблена, а більше їм байдуже. У їхніх родинах більше лайливих слів, ніж благодатних, що служать до збудування. Як мало родин, що бояться Господа, і розпитують його слово та служителів, як їм жити і що робити, і охоче дають себе навчати й керувати собою, і щиро дбають про вічне життя! А ті нечисленні, яких Бог зробив такими щасливими, зазвичай стають посміховиськом для сусідів; коли ми бачимо, що одні живуть у пияцтві, інші в гордощах і світолюбстві, а більшість мало дбає про своє спасіння, то хоч справа очевидна і поза всякою суперечкою, все ж їх ледве можна переконати в їхньому нещасті, а ще важче — повернути й виправити: і коли ми зробили все, що могли, щоб спасти їх від їхніх гріхів, ми залишаємо більшість із них такими, якими знайшли. А якщо, згідно із законом Божим, ми виключаємо їх із причастя церкви, коли вони вперто відкинули всі наші напоминання, вони лютують на нас, ніби ми їхні вороги, їхні серця сповнюються злобою проти нас, і вони радше стануть проти Господа, і його законів, і церкви, і служителів, ніж проти своїх смертельних гріхів. Такий плачевний стан Англії: маємо правителів, що підтримують дороги побожності, перед нами щаслива нагода для єдності й реформи, і вірні служителі прагнуть побачити належний лад церкви й Божих установлень; але сила гріха в нашому народі зводить нанівець майже все. Майже ніде вірний служитель не може запровадити безсумнівної Христової дисципліни чи відсторонити найскандальніших нерозкаяних грішників від причастя церкви й участі в таїнствах, щоб більшість людей не лаяла і не ганьбила його; ніби ці темні, недбалі душі мудріші за своїх учителів чи за самого Бога. І так у день нашого відвідання, коли Бог кличе нас реформувати його церкву, хоч правителі, здається, згодні, і вірні служителі, здається, згодні, проте маса народу все ще не хоче і так засліпила себе й закам’янила свої серця, що навіть у ці дні світла й благодаті вони — уперті вороги світла й благодаті, і не дають закликам Божим довести себе до того, щоб побачити свою нерозважність і пізнати, що їм на добро. О, коли б народ Англії зрозумів «хоч у день сей» свій, «що для впокою» його, поки воно ще не «закрито перед очима» його! (Луки 19:42)

О нерозумні, нещасні душі! (Галат 3:1) хто так очарував ваші уми аж до такого божевілля, а серця — до такої мертвоти, що ви стали такими смертельними ворогами самим собі і так уперто йдете до погибелі, що ні слово Боже, ні умовляння людей не можуть змінити ваших думок, ні стримати ваших рук, ні зупинити вас, аж поки вам уже не буде ради! Що ж, грішники! це життя не триватиме вічно; це терпіння не чекатиме на вас завжди. Не думайте, що ви ображатимете свого Творця і Відкупителя, і служитимете його ворогам, і принижуватимете свої душі, і турбуватимете світ, і кривдитимете церкву, і ганьбитимете побожних, і засмучуватимете своїх учителів, і перешкоджатимете реформі, — і все це вам минеться задарма. Ви ще не знаєте, чого це вам коштуватиме, але мусите незабаром дізнатися, коли праведний Бог візьметься за вас і поведеться з вами інакше, ніж найсуворіші правителі чи найпрямодушніші пастирі, — хіба що ви запобіжете вічним мукам ґрунтовним наверненням і швидким послухом закликові Божому. «Хто має ухо, нехай слухає», поки милосердя ще має голос, щоб кликати.

Одне заперечення я найчастіше чую з уст безбожних, особливо останніми роками: вони кажуть: «Ми нічого не можемо без Бога, ми не можемо мати благодаті, якщо Бог нам її не дасть; а якщо дасть, ми швидко навернемося; якщо він не призначив нас наперед і не хоче нас навернути, як ми можемо навернутися самі чи спастися? Адже це нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить». І так вони думають, що мають виправдання.

Я вже відповідав на це раніше, і в цій книзі; але тепер скажу ось що.—1. Хоч ви не можете вилікувати себе, ви можете себе поранити й отруїти. Освятити ваші серця мусить Бог; але хто їх зіпсував? Хіба ви свідомо прийматимете отруту тому, що не можете вилікувати себе? Мені здається, ви мали б тим більше її стерегтися. Ви мали б тим більше берегтися гріха, якщо не можете виправити того, що гріх псує.—2. Хоч ви не можете навернутися без особливої Божої благодаті, але мусите знати, що Бог дає свою благодать через використання святих засобів, які він призначив для цієї мети; а загальна благодать може дати вам силу утримуватися від грубих гріхів (щодо зовнішнього вчинку) і користуватися тими засобами. Чи можете ви по правді сказати, що робите все, що можете? Хіба ви не можете пройти повз двері шинку чи уникати товариства, яке закам’янює вас у гріху? Хіба ви не можете слухати слово і, повернувшись додому, думати про почуте, і поміркувати самі з собою про свій стан і про вічне? Хіба ви не можете читати добрі книжки день у день, принаймні в день Господній, і спілкуватися з тими, хто боїться Господа? Ви не можете сказати, що зробили все, що могли.—3. А тому мусите знати, що ви можете втратити благодать і поміч Божу через свій свавільний гріх чи недбалість, хоч без благодаті й не можете навернутися до Бога. Якщо ви не хочете робити того, що можете, то справедливо з боку Бога відмовити вам у тій благодаті, якою ви могли б зробити більше. 4. А щодо Божих постанов, мусите знати, що вони не розділяють мети й засобів, а зв’язують їх разом. Бог ніколи не постановляв спасти когось, крім освячених, ні засудити когось, крім неосвячених. Бог так само справді постановляє, чи буде ваша земля цього року неродючою чи врожайною, і скільки саме ви житимете на світі, як постановив, чи будете ви спасенні, чи ні; а проте ви вважали б дурнем того, хто перестав би орати й сіяти й казав би: «Якщо Бог постановив, що моя земля вродить збіжжя, вона вродить, чи я оратиму й сіятиму, чи ні. Якщо Бог постановив, що я житиму, я житиму, чи їстиму, чи ні; а якщо не постановив, то не їжа втримає мене при житті». Чи знаєте ви, як відповісти такій людині, чи ні? Якщо знаєте, то знаєте, як відповісти й самим собі; бо випадок однаковий: Божа постанова така ж непорушна щодо ваших тіл, як і щодо душ; а якщо не знаєте, то спершу випробуйте ці висновки на своїх тілах, перш ніж наважитеся випробувати їх на душі: подивіться спершу, чи збереже вас Бог живими без їжі й одягу, і чи дасть вам збіжжя без обробітку і праці, і чи доведе вас до кінця подорожі без ходьби чи підводи; і якщо тут вам пощастить, тоді спробуйте, чи доведе він вас до неба без вашого старанного користування засобами, — сядьте й скажіть: Ми не можемо освятити самих себе.

Отже, панове, маю до вас лише три прохання — і на тому закінчу.

По-перше, щоб ви серйозно перечитали цей невеликий трактат (а якщо маєте у своїх родинах тих, кому це потрібно, щоб ви читали його їм знову і знову; і якби ті, хто боїться Бога, час від часу приходили до свого темного сусіда й читали йому цю чи якусь іншу книжку на цю тему, вони могли б стати засобом здобуття душ). Якщо ми не можемо випросити в людей такої малої праці заради їхнього ж спасіння, як прочитати такі короткі настанови, як ці, то вони мало себе цінують і загинуть цілком справедливо.

По-друге, коли ви прочитаєте цю книжку, я просив би вас піти на самоту й трохи поміркувати над прочитаним, і подумати, як перед лицем Божим, чи це не правда, чи не торкається воно глибоко ваших душ і чи не час вам озирнутися. І також прошу вас, щоб ви на колінах благали Господа відкрити вам очі, щоб розуміти правду, і навернути ваші серця до любові Божої, і просили в нього всієї тієї спасенної благодаті, якою ви так довго нехтували, і не відступали від цього день у день, доки ваші серця не зміняться.—І разом із тим, щоб ви пішли до своїх пастирів (що поставлені над вами, щоб піклуватися про здоров’я і безпеку ваших душ, як лікарі піклуються про здоров’я ваших тіл), і попросили їх вказати вам, яким шляхом іти, і ознайомили їх зі своїм духовним станом, щоб мати користь з їхньої поради й пастирської допомоги.

Або, якщо вдома не маєте вірного пастиря, скористайтеся іншим у такій великій потребі.

По-третє, коли через читання, роздуми, молитву й пастирську пораду ви нарешті пізнаєте свій гріх і нещастя, свій обов’язок і ліки, не зволікайте, а негайно покиньте своє грішне товариство й дороги, наверніться до Бога і послухайтеся його заклику. Якщо любите свої душі, стережіться, щоб не йти проти такого гучного заклику Божого, і проти власного знання й сумління, щоб у день суду вам не було гірше, ніж Содому й Гоморі. Питайте Бога, як людина, що хоче знати правду, а не як свавільний ошуканець власної душі. Досліджуйте святе Писання щодня і дивіться, чи так воно є, чи ні; безсторонньо перевірте, що безпечніше — довіряти небу чи землі, і що краще — іти за Богом чи за людиною, за Духом чи за тілом, і що краще — жити у святості чи в гріху, і чи безпечно вам перебувати в неосвяченому стані ще бодай один день; а коли дізнаєтеся, що найкраще, то рішуче постановіть відповідно і зробіть свій вибір без зайвих вагань. Якщо ви хочете бути вірними власним душам і не любите вічних мук, благаю вас, як від Господа, — прийміть лише цю розумну пораду. О, які щасливі міста й округи, і який щасливий народ ми могли б мати, якби тільки переконали своїх сусідів погодитися на таку необхідну пропозицію! Якими радісними були б усі вірні служителі, якби тільки бачили свій народ справді небесним і святим; це була б єдність, мир, безпека, слава наших церков; щастя наших сусідів і втіха наших душ. Як утішно ми тоді проповідували б вам прощення й мир і подавали б вам таїнства, що є печатями миру! І з якою любов’ю й радістю ми могли б жити серед вас! Біля вашого смертного ложа як сміливо ми могли б утішати й підбадьорювати ваші душі, що відходять! А на вашому похороні як утішно ми могли б залишити вас у могилі, сподіваючись зустріти ваші душі на небі і побачити ваші тіла воскреслими до тієї слави!

Але якщо більшість із вас і далі житиме недбалим, темним, тілесним, мирським чи несвятим життям, і всі наші бажання й труди не зможуть переважити настільки, щоб утримати вас від свавільного засудження самих себе, тоді ми мусимо наслідувати нашого Господа, який тішиться тими небагатьма, що є коштовностями, і тим малим стадом, що прийме царство, тоді як більшість пожне нещастя, яке посіяла. У природі прекрасного мало. Світ не має багатьох сонць чи місяців: лише мала частина землі — золото чи срібло. Князі й вельможі — лише мала частина синів людських; і небагато є вчених, розсудливих чи мудрих тут, у світі. А тому, якщо ворота тісні й дуже вузькі і лише небагато знаходять спасіння, то все ж Бог матиме свою славу й утіху в тих небагатьох. І коли Христос прийде зі своїми могутніми ангелами, в огнї поломяному даючи відомщеннє тим, що не знають Бога і не корять ся благовістю Господа нашого Ісуса Христа, його прихід буде прославлений у святих його і викличе подив у всіх справжніх віруючих (2 Солунян 1:7-10).

А щодо решти: як Бог Отець зволив створити їх, і Бог Син не погордував понести кару за їхні гріхи на хресті і не вважав таких страждань марними, хоч знав, що, відкидаючи освячення Святого Духа, вони врешті погублять самих себе, — так і ми, його служителі, хоч би вони й не були зібрані, не вважаємо своєї праці цілком втраченою. Див. Ісаїї 49:5.

Читачу, я покінчив із тобою (коли ти прочитаєш цю книжку), але гріх ще не покінчив із тобою (навіть ті гріхи, які ти вважав давно забутими), і сатана ще не покінчив із тобою (хоч тепер його й не видно), і Бог ще не покінчив із тобою, бо ти не даєш себе переконати покінчити зі смертельним пануючим гріхом. Я написав тобі це умовляння як той, хто йде в інший світ, де видно те, про що я тут говорю, і як той, хто знає, що й ти незабаром мусиш там бути. Як хочеш колись зустрітися зі мною з утіхою перед Господом, що створив нас; як хочеш уникнути вічних кар, приготованих для остаточних нехтувачів спасіння, і для всіх, хто не освячений Святим Духом і не любить спільноти святих як членів святої вселенської церкви; і як сподіваєшся побачити обличчя Христа-Судді і величність Отця з миром і втіхою, і бути прийнятим у славу, коли тебе голим виженуть із цього світу, — благаю тебе, наказую тобі: почуй і послухайся Заклику Божого і рішуче навернися, щоб тобі жити. А якщо не хочеш, навіть коли не маєш для того жодної справжньої причини, крім того, що не хочеш, — я викликаю тебе відповісти за це перед Господом і вимагаю, щоб ти там засвідчив за мене, що я тебе остеріг, і що ти був засуджений не через брак заклику навернутися й жити, а тому, що не хотів повірити йому й послухатися його; що також мусить бути свідченням

Твого щирого наставника,

11 грудня 1657 р.

РІЧАРД БАКСТЕР.

Ви завершили: Передмова

Назад Далі