Заклик до ненавернених
Коротка розповідь про автора та великий успіх, що супроводжував Заклик, коли його вперше видали

Розділ 1 · 7 хв читання · 8 хв слухання

Коротка розповідь про автора та великий успіх, що супроводжував Заклик, коли його вперше видали

КОРОТКА

РОЗПОВІДЬ

ПРО

АВТОРА;

А ТАКОЖ

Про великий успіх, що супроводжував ЗАКЛИК,
коли його вперше видали
.

Доречно, мабуть, почати з розповіді про цю книжку, яку залишив сам пан Бакстер: її знайшли в його кабінеті після смерті, і ось його власні слова:

«Я видав коротенький трактат про навернення під назвою Заклик до ненавернених. Приводом до цього стала моя розмова з єпископом Ашером, коли я був у Лондоні. Схваливши мій метод і поради щодо миру сумління, він наполегливо просив мене написати настанови, пристосовані до різних станів християн, а також проти окремих гріхів. Я шанував цього чоловіка, але знехтував його вмовляннями, гадаючи, що не зможу зробити нічого, що вже не було б зроблено краще. Та коли він помер, його слова глибше запали мені в душу, і я поклав собі послухатися його поради; проте так, що для першого роду людей (безбожних) я вважав палкі переконування доречнішими, ніж самі лише настанови. Тож для таких я й видав цю книжечку, яку Бог благословив несподіваним успіхом, більшим, ніж усе інше, що я написав, окрім „Вічного спочинку святих“. Трохи більше ніж за рік з моєї згоди її надрукували близько двадцяти тисяч примірників, а відтоді — ще близько десяти тисяч; не кажучи вже про багато тисяч у крадених виданнях, які бідні люди крали задля наживи.—З Божої милості мені відомо про майже цілі родини, навернені цією маленькою книжкою, яку я так мало цінував. І наче всього цього в Англії, Шотландії та Ірландії було мені ще не досить милості, Бог (відтоді як мені заборонили проповідувати) послав її зі Своєю вістю до багатьох за морями: бо коли пан Еліот надрукував усю Біблію індіанською мовою, він наступним переклав цей мій „Заклик до ненавернених“, як він нам сюди писав.—І все ж Бог захотів ужити її ще далі: бо пан Ступ, пастор Французької церкви в Лондоні, вигнаний звідси невдоволенням свого начальства, зволив перекласти її французькою. Сподіваюся, вона не буде без користі ні там, ні в Німеччині, коли її надрукують нідерландською».

Доречно також навести розповідь доктора Бейтса про автора і про цей корисний трактат.—У своїй проповіді на похороні пана Бакстера він каже так: «Його книжки з практичного богослов’я послужили наверненню більшої кількості грішників до Бога, ніж будь-які інші, надруковані за нашого часу; і доки церква перебуває на землі, вони не перестануть діяти, повертаючи загублені душі.—У них б’ється могутній пульс, що не дає читачеві задрімати й тримає його увагу».—Його Заклик до ненавернених — яка мала це книжка, але яка могутня своєю силою! Істина промовляє в ній з такою владою і дієвістю, що змушує читача покласти руку на серце й побачити, що він має душу й сумління, хоч досі жив так, ніби їх не мав. Він розповідав друзям, що шестеро братів навернулися, прочитавши цей Заклик, і що щотижня він отримував листи від когось, наверненого його книжками. Про це він говорив з найпокірнішою вдячністю, що Богові було вгодно вжити його знаряддям для спасіння душ».

Самозречення і зневага до світу були в ньому сяйливими чеснотами. Я ніколи не знав людини, менш поблажливої до себе й байдужішої до своїх дочасних вигод.

Його терпіння було справді християнським; його випробувало багато скорбот. Ми чутливі до своєї доброї слави. Його ім’я затьмарила хмара наклепів: у нього кидали багато ганебних стріл. Його звинуватили за Переказ Нового Заповіту і засудили, не вислухавши, до в’язниці, де він пробув кілька років; але він був такий далекий від обурення цим неправедним переслідуванням, що радісно сказав одному вірному другові: «Чого ще міг би я бажати від Бога, як не того, щоб, послуживши Йому, скільки мав сили, я був покликаний страждати за Нього!»

Його миролюбний дух був виразною ознакою того, що він Боже дитя. Як палко він намагався загоїти розколи між нами, відомо всім. Він сказав одному другові: «Я так само охоче став би мучеником за любов, як і за будь-який пункт Символу віри».—Дивно аж до подиву, що ті, хто згоден у суттєвих і великих питаннях реформатської віри, а різниться в поглядах лише щодо речей не таких ясних і не такої ваги, як ті, у яких вони згодні, належать до ворожих партій.

Смерть відкриває таємниці серця; тоді слова мовляться з найбільшим почуттям і найменшою удаваністю. Цей чудовий святий був однаковим і в житті, і в смерті: свої останні години він провів, готуючи інших і себе стати перед Богом. Друзям, що відвідували його, він казав: «Ви прийшли сюди вчитися вмирати; я не єдиний, хто мусить піти цим шляхом. Запевняю вас, що все ваше життя, хоч яке довге, — ледве достатній час, щоб приготуватися до смерті. Стережіться цього марного, оманливого світу та пожадливостей тіла. Неодмінно оберіть Бога своєю часткою, небо — своїм домом, Божу славу — своєю метою, Його слово — своїм правилом, і тоді вам нічого боятися: ми зустрінемося з утіхою».

Ніколи ще розкаяний грішник не був покірнішим і не принижував себе більше, ніколи щирий віруючий не був спокійнішим і втішенішим. Він визнавав себе найпаскуднішим гнойовим черв’яком (це був його звичний вираз), який будь-коли йшов до неба; він дивувався Божій поблажливості до людини, кажучи: «Господи, що таке чоловік? що таке я? мерзенний черв перед великим Богом!» Багато разів він молився: «Боже, милостивий будь менї грішному!» — і благословляв Бога, що цю молитву записано в Євангелії як дієву. Він казав: «Бог міг би справедливо засудити мене навіть за найкраще діло, яке я будь-коли зробив; і вся моя надія — на вільну милість Божу в Христі», — про яку він часто молився.

Прокинувшись після дрімоти, він сказав: «Я впокоюсь від трудів своїх». Присутній там служитель сказав: «І дїла ваші ідуть слїдом за вами». На це він відповів: «Ніяких діл! Я облишу діла, якщо Бог дарує мені інше».—Коли один друг утішав його згадкою про те добро, яке багато хто отримав через його проповіді та писання, він сказав: «Я був лише пером у Божій руці, а яка хвала належить перу?»

Його покірність Божій волі під час тяжкої недуги була разючою. Коли нестерпний біль змушував його ревно благати Бога про визволення смертю, він стримував себе: «Не мені приписувати»; і казав: «Коли Ти схочеш, що Ти схочеш».

Іншим разом він сказав, «що знаходив велику втіху й солодкість, повторюючи слова молитви Господньої, і шкодував, що деякі добрі люди упереджені проти неї; бо в ній містяться всі потрібні прохання для душі й тіла».

Іншим разом він давав чудові поради молодим служителям, що відвідували його, і ревно молився Богові, щоб Він благословив їхню працю й дав їм великий успіх у наверненні багатьох душ до Христа; і висловлював велику радість, що вони мають помірний, мирний дух.

Під час його недуги, коли питали, як він почувається, він відповідав: «Майже здоровий». Його радість була найвиразнішою тоді, коли, на його відчуття, смерть була найближче; і його духовна радість зрештою досягла повноти у вічній радості.

Так жив і помер цей благословенний святий.—Я без жодних штучних прикрас у словах подав щиру коротку розповідь про нього. Усі наші сльози менші за справедливу скорботу через таку неоціненну втрату. Його друзям утіхою є те, що він втішається блаженною нагородою на небі й залишив дорогоцінну пам’ять на землі.

Тож благословенний будь милостивий Бог, що зволив продовжити життя Свого слуги, такого корисного й благотворного для світу, до глибокої старості: що Він привів його повільно й безпечно до неба.

Завершу цю розповідь своїм зваженим бажанням: «Нехай я проживу решту свого життя так само цілковито на славу Божу, як жив він; і коли прийду до кінця свого життя, нехай я помру в такому самому блаженному мирі, у якому помер він; нехай я буду з ним у царстві світла й любові навіки».

Додам також розповідь доктора Каламі про цей трактат; його слова такі: «У 1657 році пан Бакстер видав Заклик до ненавернених; книжку, яку Бог благословив дивовижним успіхом у наверненні людей від їхнього безбожжя. Двадцять тисяч примірників було надруковано й поширено трохи більше ніж за рік. Її переклали французькою, нідерландською та іншими європейськими мовами; пан Еліот переклав її індіанською мовою; а пан Коттон Мезер у своєму житті розповідає про одного індіанського князя, якого ця книжка так зворушила, що він сидів і читав її зі сльозами на очах, аж доки не помер».

Ви завершили: Коротка розповідь про автора та великий успіх, що супроводжував Заклик, коли його вперше видали

Далі