Грішники в руках розгніваного Бога
Jonathan Edwards

Проповідь · 5 Мойсея 32:35 · 29 хв читання · 1741

Грішники в руках розгніваного Бога

Коротко:Найвідоміша проповідь, будь-коли виголошена в Америці. В Енфілді, штат Коннектикут, улітку 1741 року Едвардс читав її рівним голосом, а слухачі кричали й хапалися за стовпи: ненавернених тримає над безоднею лише рука Бога, Який не має жодного зобов’язання тримати їх і далі. Увесь її жах служить одному закликові — що саме тепер відчинено надзвичайну нагоду.

Того часу, як ноги їх хитати муться.

У цьому вірші висловлено погрозу Божої пімсти нечестивим, невіруючим ізраїльтянам, які були видимим Божим народом і жили під засобами благодаті, але які, попри всі дивні Божі діла щодо них, лишалися (як у вірші 28.) без ради, не маючи в собі розуму. Під усім небесним плеканням вони приносили гіркий і отруйний плід, як сказано у двох віршах, що безпосередньо передують текстові. — Вислів, який я обрав за свій текст, — того часу, як ноги їх хитати муться, — здається, містить у собі ось що стосовно кари й погибелі, на які були виставлені ці нечестиві ізраїльтяни.

Що вони завжди були виставлені на погибель, як той, хто стоїть або ходить по слизьких місцях, завжди може впасти. Це видно з самого способу, яким на них приходить погибель: її зображено як ковзання їхньої ноги. Те саме висловлено, Псальма 73:18. «На ховзьких місцях ставиш їх, провалюєш їх в погибіль.»

Це означає, що вони завжди були виставлені на раптову, несподівану погибель. Як той, хто ходить по слизьких місцях, щомиті може впасти, — він не може передбачити й на мить, чи встоїть наступної миті, чи впаде; а коли падає, то падає враз, без жодного попередження, — що теж висловлено, Псальма 73:18, 19. «На ховзьких місцях ставиш їх, провалюєш їх в погибіль. Як притьмом знищені вони!»

Ще одне, що тут мається на увазі: вони можуть упасти самі собою, без того, щоб їх скинула чиясь рука; як тому, хто стоїть або ходить по слизькому ґрунті, не треба нічого, крім власної ваги, щоб упасти.

Що причина, чому вони ще не впали і не падають тепер, лише в тому, що не настав призначений Богом час. Бо сказано, що коли настане той належний, або призначений, час, ноги їх хитати муться. Тоді їх полишать падати, куди хилить їх власна вага. Бог більше не підтримуватиме їх на цих слизьких місцях, а відпустить їх; і тоді, тієї самої миті, вони впадуть у погибель; як той, хто стоїть на такому слизькому похилому ґрунті, на краю ями, не може встояти сам: щойно його відпустять, він негайно падає і гине.

Висновок із цих слів, на якому я хотів би тепер наголосити, такий. — «Ніщо не втримує нечестивих людей поза пеклом жодної миті, окрім самого лише Божого благовоління». — Під самим лише Божим благоволінням я розумію Його верховне благовоління, Його довільну волю, не обмежену жодним зобов’язанням, не стримувану жодною трудністю, — так, ніби ніщо інше, крім самої лише Божої волі, ні найменшою мірою, ні в будь-якому відношенні не брало жодної участі в збереженні нечестивих людей бодай на одну мить. — Істинність цього висновку можна побачити з таких міркувань.

У Бога немає браку сили, щоб будь-якої миті вкинути нечестивих людей у пекло. Людські руки не можуть бути міцними, коли Бог устає. Найсильніші не спроможні Йому опиратися, і ніхто не може визволити з Його рук. — Він не лише може вкинути нечестивих людей у пекло, але й робить це якнайлегше. Іноді земний володар зустрічає чимало труднощів, щоб упокорити бунтівника, який знайшов спосіб укріпитися й зробився сильним численністю своїх прибічників. Але з Богом не так. Немає твердині, що була б хоч якоюсь обороною від сили Божої. Хоч рука з рукою з’єднується і величезні юрми Божих ворогів єднаються й згуртовуються між собою, їх легко розбити на друзки. Вони — як великі купи легкої полови перед вихором або як великі вороха сухої стерні перед пожерливим полум’ям. Нам легко наступити й розчавити хробака, що, як бачимо, повзе по землі; так само легко нам перерізати чи перепалити тоненьку нитку, на якій щось висить: так само легко й Богові, коли Йому завгодно, скинути Своїх ворогів у пекло. Що ми таке, щоб думати встояти перед Тим, від чийого докору тремтить земля і перед Ким валяться скелі?

Вони заслуговують на те, щоб їх укинуто в пекло; тож божественна справедливість ніколи не стоїть на заваді, вона нічого не заперечує проти того, щоб Бог будь-якої миті вжив Своєї сили і знищив їх. Ба навпаки, справедливість голосно вимагає безмежної кари за їхні гріхи. Божественна справедливість каже про дерево, що родить такі содомські грона: «Зрубай її: на що й землю займає?» Луки 13:7. Меч божественної справедливості щомиті занесений над їхніми головами, і ніщо, крім руки довільного милосердя і самої лише Божої волі, не стримує його.

Вони вже перебувають під вироком засудження до пекла. Вони не лише справедливо заслуговують, щоб їх туди скинуто, але й вирок Божого закону, того вічного й незмінного правила праведності, яке Бог установив між Собою і людьми, вийшов проти них і стоїть проти них; тож вони вже віддані пеклу. Йоана 3:18. «Хто ж не вірує, уже осуджений.» Отже, кожна ненавернена людина по суті належить пеклу; це її місце; звідти вона походить, Йоана 8:23. «Ви од нижнього:» І туди вона прямує; це місце, яке призначають їй справедливість, і Боже слово, і вирок Його незмінного закону.

Вони тепер є предметом того самого Божого гніву і пересердя, що виявляється в муках пекла. І причина, чому вони не сходять у пекло кожної миті, не в тому, що Бог, у Чиїй владі вони перебувають, не гнівається тепер на них так само сильно, як на багатьох нещасних створінь, що нині мучаться в пеклі й там відчувають і зносять лютість Його гніву. Ба, Бог набагато більше гнівається на велику безліч тих, хто тепер на землі; ба, безсумнівно, на багатьох, хто тепер у цьому зібранні, — хто, можливо, живе собі спокійно, — ніж на багатьох із тих, хто нині в полум’ї пекла.

Отже, не тому Бог не дає волі Своїй руці й не відтинає їх, що забуває про їхню нечестивість і не обурюється нею. Бог зовсім не такий, як вони самі, хоч вони, може, й уявляють Його таким. Гнів Божий палає проти них, їхня погибель не дрімає; яма приготована, вогонь розпалено, піч уже розжарена й готова прийняти їх; полум’я нині лютує й палахкотить. Блискучий меч нагострено й занесено над ними, і яма роззявила під ними свою пащу.

Диявол стоїть напоготові, щоб кинутися на них і схопити їх як своїх, тієї миті, коли Бог йому дозволить. Вони належать йому; він тримає їхні душі у своєму володінні й під своєю владою. Писання зображує їх як його добро, Луки 11:21. Біси пильнують їх; вони завжди біля них, по праву руку від них; вони стоять, чатуючи на них, мов жадібні голодні леви, що бачать свою здобич і сподіваються її дістати, але поки що їх стримують. Якби Бог забрав Свою руку, якою вони стримані, вони вмить накинулися б на їхні бідні душі. Старий змій роззявляє на них пащу; пекло широко відкриває свою пащу, щоб прийняти їх; і якби Бог дозволив, їх було б швидко поглинуто й погублено.

У душах нечестивих людей панують ті пекельні начала, що негайно спалахнули б і вибухнули пекельним вогнем, якби не Божі стримування. В самій природі тілесних людей закладено основу для мук пекла. В них є ті зіпсовані начала, що владно панують у них і цілковито ними володіють, — вони й є насінням пекельного вогню. Ці начала діяльні й могутні, надзвичайно буйні за своєю природою, і якби не стримувальна Божа рука на них, вони скоро вирвалися б назовні, спалахнули б так само, як ті самі зіпсуття, та сама ворожнеча спалахує в серцях засуджених душ, і породили б ті самі муки, що їх породжують у них. Душі нечестивих Писання порівнює з розбурханим морем, Ісаїї 57:20. Нині Бог стримує їхню нечестивість Своєю могутньою силою, як стримує лютуючі хвилі розбурханого моря, кажучи: «Ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш;» але якби Бог забрав ту стримувальну силу, нечестивість скоро змела б усе на своєму шляху. Гріх — це руїна й нещастя душі; він руйнівний за своєю природою; і якби Бог залишив його без стриму, не треба було б нічого іншого, щоб зробити душу цілковито нещасною. Зіпсуття людського серця не знає міри й меж у своїй люті; і поки нечестиві люди живуть тут, воно подібне до вогню, замкненого Божими стримуваннями, а якби його випустити, воно запалило б круг природи; і як серце тепер є стоком гріха, так, якби гріх не стримувано, він негайно перетворив би душу на вогненну піч, на горнило вогню й сірки.

Для нечестивих людей немає ані хвилини безпеки в тому, що поблизу не видно жодних засобів смерті. Для природної людини немає безпеки в тому, що вона тепер здорова, що вона не бачить, яким шляхом могла б негайно зійти зі світу через якийсь нещасний випадок, і що в її обставинах немає жодної видимої небезпеки ні в чому. Багатий і безперервний досвід світу в усі віки показує, що це не доказ того, що людина не стоїть на самому краю вічності і що наступний її крок не буде вже в інший світ. Невидимі, непередбачені шляхи й способи, якими люди раптово відходять зі світу, незчисленні й незбагненні. Ненавернені люди ходять над безоднею пекла по гнилому настилу, і в цьому настилі безліч місць, таких слабких, що вони не витримають їхньої ваги, а місць тих не видно. Стріли смерті летять непомітно опівдні; найгостріший зір не може їх розгледіти. Бог має стільки різних незбагненних способів забрати нечестивих людей зі світу й послати їх у пекло, що ніщо не вказує, ніби Богові треба вдаватися до чуда чи виходити за межі звичайного плину Свого провидіння, щоб погубити будь-яку нечестиву людину будь-якої миті. Усі засоби, якими грішники відходять зі світу, настільки в Божих руках і настільки цілковито й безумовно підвладні Його силі та постанові, що від самої лише Божої волі залежить, чи підуть грішники будь-якої миті в пекло, анітрохи не менше, ніж якби засобів ніколи не вживано або вони зовсім не мали до справи стосунку.

Розважливість і дбайливість природних людей про збереження власного життя чи турбота інших про їхнє збереження не забезпечують їм безпеки й на мить. І про це також свідчать Боже провидіння та загальний досвід. Є такий ясний доказ того, що власна мудрість людей не захищає їх від смерті: якби було інакше, ми бачили б якусь різницю між мудрими й розважливими людьми світу та іншими щодо того, наскільки вони підвладні ранній і несподіваній смерті. Але як воно є насправді? Екклезіаста 2:16. «Мудрий вмірає так само, як і дурний.»

Усі зусилля й вигадки нечестивих людей, до яких вони вдаються, щоб уникнути пекла, доки вони й далі відкидають Христа і так лишаються нечестивими, не вберігають їх від пекла ані на мить. Майже кожна природна людина, почувши про пекло, тішить себе думкою, що уникне його; вона покладається у своїй безпеці на саму себе; вона тішить себе тим, що вже зробила, що робить тепер або що має намір зробити. Кожен вибудовує в думках, як йому уникнути вічного осуду, і лестить собі, що добре все для себе обміркував і що його задуми не підведуть. Вони, правда, чують, що спасенних лише небагато і що більша частина людей, які досі померли, пішли в пекло; але кожен уявляє, що влаштовує справи для свого порятунку краще, ніж інші. Він не має наміру потрапити в те місце мук; він каже сам собі, що має намір подбати про все як слід і так влаштувати свої справи, щоб не схибити.

Але нерозумні сини людські жалюгідно обманюють самих себе своїми задумами та впевненістю у власній силі й мудрості; вони покладаються ні на що інше, як на тінь. Більша частина тих, що колись жили під тими самими засобами благодаті, а тепер померли, без сумніву, пішли в пекло; і це не тому, що вони були не такі мудрі, як ті, що живуть тепер, і не тому, що вони гірше влаштовували свої справи, щоб забезпечити собі порятунок. Якби ми могли поговорити з ними й розпитати їх, одного за одним, чи сподівалися вони, коли були живі й коли чули про пекло, що колись самі зазнають його мук, ми, без сумніву, почули б, як то один, то інший відповідає: «Ні, я ніколи не мав наміру сюди потрапити: я в думках влаштовував справи інакше; я думав, що добре все для себе обміркую, — я вважав свій задум добрим. Я мав намір подбати про все як слід; але це прийшло на мене несподівано; я не чекав цього в той час і в такий спосіб; воно прийшло, як злодій, — смерть перехитрила мене: Божий гнів був для мене надто швидкий. О моя проклята нерозважність! Я тішив себе і втішався марними мріями про те, що робитиму згодом; і коли я казав: Упокій і безпечність, тоді несподівано настигла на мене погибель».

Бог не взяв на Себе жодного зобов’язання жодною обітницею вберігати будь-яку природну людину від пекла хоч на мить. Бог, безперечно, не дав жодних обітниць ані вічного життя, ані будь-якого визволення чи збереження від вічної смерті, крім тих, що містяться в завіті благодаті, — обітниць, даних у Христі, в Якому всі обітниці — «так» і «амінь». Але певно, що не мають жодної частки в обітницях завіту благодаті ті, хто не є дітьми завіту, хто не вірує в жодну з обітниць і не має жодної частки в Посереднику завіту.

Отож, хоч би що дехто вигадував і твердив про обітниці, нібито дані ревному шуканню й стуканню природних людей, ясно й очевидно, що хоч би яких зусиль докладала природна людина в релігії, хоч би які молитви вона підносила, доки вона не увірує в Христа, Бог не має жодного зобов’язання вберігати її хоч на мить від вічної погибелі.

Отож ось як природні люди тримаються в Божій руці над безоднею пекла: вони заслужили вогненну безодню і вже засуджені до неї; і Бог страшно розгніваний, Його гнів на них такий самий великий, як і на тих, хто вже насправді терпить у пеклі виконання люті Його гніву, а вони нічим анітрохи не вгамували й не зменшили того гніву, і Бог анітрохи не зв’язаний жодною обітницею тримати їх хоч одну мить; диявол чатує на них, пекло роззявляє на них пащу, полум’я збирається й спалахує довкола них і радо схопило б їх і поглинуло; вогонь, затиснутий у їхніх власних серцях, рветься назовні; і вони не мають частки в жодному Посереднику, немає під рукою жодних засобів, які могли б дати їм безпеку. Коротко кажучи, вони не мають прихистку, нічого, за що вхопитися; усе, що зберігає їх кожної миті, — це сама лише довільна воля й не обумовлене завітом, нічим не зобов’язане довготерпіння розгніваного Бога.

Застосування

Ця страхітлива тема може послужити для пробудження ненавернених людей у цьому зібранні. Те, що ви почули, — це становище кожного з вас, хто поза Христом. — Той світ страждання, те озеро палаючої сірки простягається під вами. Там — страшна безодня розпеченого полум’я Божого гніву; там широко роззявлена паща пекла; а вам нема на чому стояти й нема за що вхопитися; між вами й пеклом немає нічого, крім повітря; лише Божа сила й саме лише Боже благовоління тримають вас.

Ви, мабуть, цього не відчуваєте; ви бачите, що вас утримано від пекла, але не бачите в цьому Божої руки, а дивитеся на інші речі, як-от на добрий стан вашого тілесного здоров’я, на вашу дбайливість про власне життя і на засоби, яких ви вживаєте для свого збереження. Але насправді ці речі — ніщо; якби Бог забрав Свою руку, вони не вберегли б вас від падіння більше, ніж розріджене повітря втримало б людину, підвішену в ньому.

Ваше нечестя робить вас ніби важкими, як свинець, і тягне вниз із великою вагою й натиском до пекла; і якби Бог відпустив вас, ви негайно пішли б на дно, стрімко зійшли б і поринули в бездонну прірву, і ваше здорове тіло, і ваша дбайливість та розважливість, і найкращі ваші задуми, і вся ваша праведність мали б не більше сили підтримати вас і вберегти від пекла, ніж павутина — зупинити камінь, що падає. Якби не верховне Боже благовоління, земля не носила б вас ані миті, бо ви для неї тягар; твориво стогне від вас; твориво підневолене неволі вашого зотління, і то не по волі; сонце не по волі світить на вас, щоб давати вам світло служити гріхові й сатані; земля не по волі дає свій урожай, щоб насичувати ваші пожадливості, і не по волі є вона сценою, на якій чиниться ваше нечестя; повітря не по волі служить вам подихом, щоб підтримувати полум’я життя у ваших нутрощах, тоді як ви тратите життя на службу Божим ворогам. Божі творіння добрі й створені для того, щоб люди служили ними Богові, і не по волі служать вони будь-якій іншій меті, і стогнуть, коли їх уживають на цілі, такі прямо протилежні їхній природі й призначенню. І світ виблював би вас, якби не верховна рука Того, Хто підневолив його в надії. Над вашими головами просто тепер висять чорні хмари Божого гніву, повні страшної бурі й набряклі громом; і якби не стримувальна Божа рука, вона негайно вибухнула б над вами. Верховне Боже благовоління нині спиняє Його лютий вітер; інакше він налетів би з люттю, і ваша погибель прийшла б, як вихор, і ви стали б, як полова на току в літі.

Гнів Божий подібний до великих вод, що їх поки що стримує гребля: вони прибувають дедалі більше й піднімаються все вище й вище, аж поки не знайдуть виходу; і що довше стримувано потік, то бурхливіше й могутніше він мчить, щойно його відпустять. Правда, суд над вашими лихими ділами досі не здійснено; повені Божої помсти стримано; але тим часом ваша провина невпинно зростає, і ви щодня збираєте собі ще більше гніву; води безупинно піднімаються й набирають дедалі більшої сили; і ніщо, крім самого лише Божого благовоління, не стримує тих вод, які не хочуть бути стримані й щосили рвуться вперед. Коли б Бог лише відняв Свою руку від шлюзу, той умить розчахнувся б, і вогняні потоки лютості й гніву Божого ринули б із неймовірною силою і впали б на вас із всемогутньою міццю; і якби ваша сила була в десять тисяч разів більша, ніж є, так, у десять тисяч разів більша за силу найдужчого, найзатятішого диявола в пеклі, то й вона була б ніщо, щоб опертися цьому чи витримати це.

Лук Божого гніву натягнуто, і стріла лежить напоготові на тятиві, і справедливість націлює стрілу вам у серце й натягує лук, і ніщо, крім самого лише Божого благовоління, — і то благовоління розгніваного Бога, без жодної обітниці чи зобов’язання, — не стримує стріли ні на мить, щоб вона не впилася вашою кров’ю. Отже, всі ви, хто ніколи не зазнав великої зміни серця з могутньої сили Духа Божого у ваших душах; усі ви, хто ніколи не народився згори, не став новим створінням і не був піднятий зі стану мертвості в гріху до стану нового, досі зовсім не знаного світла й життя, — ви в руках розгніваного Бога. Хоч би як ви виправили своє життя в багатьох речах, хоч би які мали релігійні почуття, хоч би як дотримувалися форми побожності у своїх родинах, і в усамітненні, і в домі Божому, — ніщо, крім Його самого лише благовоління, не береже вас від того, щоб цієї ж миті вас не поглинула вічна погибель. Хоч би як мало ви тепер переконані в правдивості того, що чуєте, згодом ви цілком у ній переконаєтеся. Ті, що відійшли з такого самого становища, як ваше, бачать, що з ними було саме так; бо погибель спіткала більшість із них раптово, коли вони нічого такого не чекали і коли говорили: «Упокій і безпечність»; тепер вони бачать, що те, на що вони покладалися задля упокою й безпечності, було не чим іншим, як пустим повітрям і порожніми тінями.

Бог, що тримає вас над безоднею пекла так, як тримають над вогнем павука чи якусь бридку комаху, гидує вами і страшенно розгніваний: Його гнів проти вас палає, мов вогонь; Він дивиться на вас як на таких, що не варті нічого іншого, як бути вкинутими у вогонь; очі Його надто чисті, щоб терпіти вас перед Своїм поглядом; ви в Його очах у десять тисяч разів огидніші, ніж найненависніший отруйний змій — у наших. Ви образили Його безмежно більше, ніж будь-коли впертий бунтівник ображав свого государя; і все ж ніщо, крім Його руки, не тримає вас щомиті, щоб ви не впали у вогонь. Нічому іншому не можна приписати того, що ви не пішли до пекла минулої ночі; що вам дозволено було знову прокинутися в цьому світі, після того як ви заплющили очі, щоб заснути. І немає іншої причини, чому ви не впали в пекло, відколи встали вранці, як тільки та, що Божа рука тримала вас. Немає іншої причини, чому ви не пішли до пекла, відколи сидите тут, у домі Божому, дратуючи Його чисті очі своєю грішною, нечестивою поведінкою під час Його урочистого богослужіння. Так, немає нічого іншого, що можна було б назвати причиною того, чому ви цієї ж самої миті не падаєте в пекло.

О грішнику! Подумай, у якій страшній небезпеці ти перебуваєш: це велика піч гніву, широка й бездонна безодня, повна вогню гніву, над якою тебе тримає рука того Бога, чий гнів так само збуджений і розпалений проти тебе, як і проти багатьох засуджених у пеклі. Ти висиш на тонкій нитці, а довкола неї спалахує полум’я Божественного гніву, щомиті готове її обпалити й перепалити; і ти не маєш жодної частки в жодному Посередникові, і нема за що тобі вхопитися, щоб себе врятувати, нема нічого, щоб відвернути полум’я гніву, нічого твого власного, нічого, що ти будь-коли зробив, нічого, що ти можеш зробити, аби схилити Бога пощадити тебе бодай на одну мить. — І розглянь тут докладніше,

Чий це гнів: це гнів безмежного Бога. Якби це був лише гнів людини, хай навіть наймогутнішого володаря, на нього порівняно мало варто було б зважати. Гніву царів дуже бояться, особливо гніву самодержавних монархів, що тримають майно й життя своїх підданих цілком у своїй владі, щоб розпоряджатися ними на саму лише свою волю. Приповісток 20:2. «Царська грізьба — як би рик левин; хто його до гнїву будить, шкодить собі самому.» Підданий, що дуже розлютить свавільного володаря, може зазнати найлютіших мук, які тільки здатне вигадати людське мистецтво або завдати людська сила. Але найбільші земні можновладці у своїй найбільшій величі й силі, навіть зодягнені в усю свою грізність, — лише немічні, нікчемні черв’яки з пороху в порівнянні з великим і всемогутнім Творцем і Царем неба й землі. Мало що можуть вони вчинити, навіть коли найдужче розлютяться й дадуть повну волю своїй люті. Усі царі землі перед Богом — як сарана; вони ніщо, і менше, ніж ніщо: і любов їхня, і ненависть гідні зневаги. Гнів великого Царя царів настільки страшніший за їхній, наскільки більша Його велич. Луки 12:4, 5. «Глаголю ж вам, другам моїм: Не лякайтесь тих, що вбивають тїло, а потім не можуть більш нїчого заподїяти. Я ж покажу вам, кого лякатись: Лякайтесь того, хто, вбивши, власть має вкинути в пекло. Так, глаголю вам, того лякайтесь.»

Вам загрожує лютість Його гніву. Ми часто читаємо про ярість Божу; як-от Ісаїї 59:18. «По заслузї одплатить він повною міркою супротивникам своїм — строгостю.» Так само Ісаїї 66:15. «Ось бо Господь прийде в огнї, а колесницї його — мов той вихор, щоб пролити гнїв свій і досаду й кару свою з огнем палаючим.» І в багатьох інших місцях. Так, Одкриттє 19:15, ми читаємо про «винотоку вина лютости і гнїва Бога Вседержителя.» Слова ці надзвичайно страшні. Якби було сказано тільки «гнїва Бога,» то й ці слова означали б щось безмежно жахливе; але сказано: «лютости і гнїва Бога.» Ярість Божа! Лютість Єгови! О, яке ж це, мабуть, страшне! Хто може висловити чи збагнути, що містять у собі такі вислови! Але сказано ще й так: «лютости і гнїва Бога Вседержителя.» Немовби має статися дуже велике виявлення Його всемогутньої сили в тому, що завдасть лютість Його гніву, немовби сама всемогутність була, так би мовити, розгнівана й напружена, як люди звикли напружувати свою силу в люті свого гніву. О! що ж тоді буде! Що станеться з бідними черв’яками, які це терпітимуть! Чиї руки можуть бути дужі? І чиє серце може витримати? У яку страшну, невимовну, незбагненну безодню нещастя має бути занурене бідне створіння, що стане предметом цього!

Подумайте про це ви, присутні тут, що досі перебуваєте в невідродженому стані. Те, що Бог виявить лютість Свого гніву, означає, що Він завдаватиме гніву без жодного жалю. Коли Бог побачить невимовну безвихідь вашого становища, і побачить, що ваша мука так неймовірно непомірна вашим силам, і побачить, як ваша бідна душа розчавлена й поринає, так би мовити, в безмежний морок, — Він не матиме до вас співчуття, Він не стримає виконання Свого гніву й анітрохи не полегшить Своєї руки; не буде ні поміркованості, ні милосердя, і Бог тоді зовсім не стримає Свого лютого вітру; Він не зважатиме на ваше добро і зовсім не дбатиме, щоб ви не постраждали надміру в будь-якому іншому сенсі, крім хіба того, що ви не страждатимете понад те, чого вимагає сувора справедливість. Нічого не буде стримано через те, що вам так тяжко це нести. Езекиїла 8:18. «За те ж і я чинити му в досадї своє. Не пощадить око моє, й не помилую; і хоч би вони громовим голосом до уш моїх покликали, я їх не вислухаю.» Тепер Бог готовий змилуватися над вами; тепер день милосердя; тепер ви можете кликати з певною надією здобути милість. Але коли день милосердя мине, ваші найжалібніші й найболісніші крики та зойки будуть марні; ви будете цілком утрачені й відкинуті Богом, хоч би що стосувалося турботи про ваше добро. Бог не матиме для вас іншого призначення, як тільки щоб ви терпіли муку; ви й далі існуватимете не для якоїсь іншої мети; бо ви будете посудиною гніву, приготованою на погибель; і ця посудина не матиме іншого вжитку, як тільки бути сповненою гнівом по вінця. Бог буде настільки далекий від того, щоб жаліти вас, коли ви кликатимете до Нього, що сказано: Він тільки «сміятиметься й глузуватиме,» Приповісток 1:25, 26 і т. д.

Які страшні ті слова, Ісаїї 63:3, що їх промовив великий Бог. «Я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою.» Мабуть, неможливо уявити слів, які несли б у собі сильніший вияв цих трьох речей, а саме: зневаги, ненависті й лютого обурення. Якщо ви кликатимете до Бога, щоб Він змилувався над вами, Він буде настільки далекий від того, щоб змилуватися над вами у вашому жалюгідному становищі чи виявити вам бодай найменшу увагу або ласку, що натомість лише потопче вас ногами. І хоч Він знатиме, що ви не можете витримати тягаря всемогутності, яка топче вас, проте Він не зважатиме на це, а розчавить вас під Своїми ногами без милосердя; Він вичавить вашу кров, і вона бризкатиме, і окропить Його шати, так що заплямує всю Його одіж. Він не тільки ненавидітиме вас, а й матиме вас у найглибшій зневазі: жодне місце не вважатиметься гідним для вас, окрім як під Його ногами, де вас топтатимуть, мов багно на вулицях.

Мука, на яку ви виставлені, — це та, яку Бог завдасть саме з тією метою, щоб показати, що таке гнів Єгови. Бог мав на серці показати ангелам і людям і те, яка чудова Його любов, і те, який страшний Його гнів. Іноді земні царі хочуть показати, який страшний їхній гнів, найлютішими карами, яких вони завдали б тим, хто їх розгнівить. Навуходоносор, той могутній і пихатий володар Халдейського царства, захотів показати свій гнів, коли розлютився на Седраха, Мисаха й Авденаго; і відповідно звелів розпалити палаючу огненну піч усемеро гарячіше, ніж досі; без сумніву, її розпекли до найвищого ступеня лютості, до якого тільки могло розпалити її людське вміння. Але й великий Бог хоче показати Свій гнів і звеличити Свою страшну велич і могутню силу в найтяжчих стражданнях Своїх ворогів. Римлян 9:22. «Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель?» І оскільки такий Його задум і таке Його рішення — саме показати, який страшний неприборканий гнів, лютість і ярість Єгови, — Він здійснить це сповна. Буде вчинено й доведено до кінця щось таке, що буде страшним насправжки. Коли великий і розгніваний Бог повстане й виконає Свою страшну помсту над бідним грішником, а нещасний справді терпітиме нескінченну вагу й силу Його обурення, тоді Бог покличе весь усесвіт споглядати ту страшну велич і могутню силу, що в ній являється. Ісаїї 33:12-14. «І тодї будуть погане, як горюща вапна, як порубана тернина, згорять ув огні. Слухайте, далекі, що я задумав вчинити, та й ви, близькі, пізнайте силу мою. Затремтять грішники на Сионї; переляк огорне безбожних,» і т. д.

Так буде й з вами, що перебуваєте в ненаверненому стані, якщо ви в ньому залишитеся: безмежна могутність, і велич, і грізність всемогутнього Бога звеличаться на вас у невимовній силі ваших мук. Ви будете мучені перед святими ангелами і перед Агнцем; і коли ви будете в цьому стані страждання, славні мешканці неба вийдуть і дивитимуться на те страшне видовище, щоб побачити, що таке гнів і лютість Всемогутнього; а побачивши, вони впадуть ниць і поклоняться тій великій силі й величі. Ісаїї 66:23, 24. «Тодї місяць за місяцем, субота за суботою приходити ме всяка людина перед лице моє, щоб поклін менї оддавати, говорить Господь. І будуть виходити й оглядати трупи людей, що одцурались мене; червяк їх не вмре й огонь їх не погасне; й будуть вони гидотою всякій тварі.»

Це вічний гнів. Страшно було б терпіти цю лютість і гнів Всемогутнього Бога хоч одну мить; а вам доведеться терпіти його повіки-вічні. Не буде кінця цій пекучій, жахливій муці. Коли ви глянете вперед, то побачите довгу вічність, безмежну тривалість перед собою, яка поглине ваші думки й приголомшить вашу душу; і ви цілковито зневіритеся будь-коли дістати хоч якесь визволення, хоч якийсь кінець, хоч якесь полегшення, хоч якийсь спочинок. Ви знатимете напевно, що мусите перетерпіти довгі віки, мільйони мільйонів віків, борючись і змагаючись із цією всемогутньою, безжальною помстою; а коли перетерпите їх, коли стільки віків справді мине для вас у такий спосіб, ви знатимете, що все це — лише мить супроти того, що лишається. Тож ваша кара буде воістину нескінченна. О, хто може висловити, який стан душі в таких обставинах! Усе, що ми тільки можемо сказати про це, дає лише дуже кволе, бліде уявлення про нього; він невимовний і незбагненний: бо «Хто знає силу гнїву твого?»

Який жахливий стан тих, хто щодня й щогодини в небезпеці цього великого гніву й безмежної муки! А це ж і є сумна доля кожної душі в цьому зібранні, що не народилася знову, хоч би якими моральними й суворими, тверезими й побожними були вони в іншому. О, якби ви це зважили, чи ви молоді, чи старі! Є підстави думати, що в цьому зібранні є багато тих, хто тепер слухає цю проповідь і хто справді зазнає цієї самої муки повіки-вічні. Ми не знаємо, хто вони, або на яких місцях сидять, або які думки мають тепер. Може, вони тепер спокійні, і слухають усе це без особливого збентеження, і тепер лестять собі, що це не про них, обіцяючи собі, що уникнуть. Якби ми знали, що є одна людина, і тільки одна, в усьому зібранні, якій судилося зазнати цієї муки, яка страшна була б думка про це! Якби ми знали, хто це, яке страшне було б видовище бачити таку людину! Як уся решта зібрання здійняла б над нею жалібний і гіркий плач! Але, на жаль, замість однієї — скільки, мабуть, згадуватимуть цю проповідь у пеклі? І було б дивом, якби дехто з тих, що тепер присутні, не опинився в пеклі за дуже короткий час, ще до кінця цього року. І не було б дивом, якби дехто з тих, що тепер сидять тут, на якихось місцях цього молитовного дому, здорові, спокійні й безпечні, опинився там ще до завтрашнього ранку. Ті з вас, хто остаточно залишиться в природному стані, — навіть ті, хто найдовше триматиметься поза пеклом, — будуть там за короткий час! Ваша погибель не дрімає; вона прийде швидко і, найімовірніше, дуже раптово на багатьох із вас. Ви маєте підстави дивуватися, що ви ще не в пеклі. Це, без сумніву, сталося з декотрими з тих, кого ви бачили й знали, хто ніколи не заслуговував пекла більше за вас і хто досі здавався так само певним бути тепер живим, як і ви. Їхня справа поза всякою надією; вони волають у крайній муці й цілковитому відчаї; а ви тут, на землі живих і в домі Божому, і маєте нагоду здобути спасіння. Чого тільки не віддали б ті бідні, прокляті, безнадійні душі за один день такої нагоди, якою ви тепер втішаєтеся!

А тепер ви маєте надзвичайну нагоду — день, коли Христос широко відчинив двері милосердя і стоїть, кличучи й волаючи гучним голосом до бідних грішників; день, коли багато хто збігається до Нього і силою входить у Царство Боже. Багато хто щодня приходить зі сходу, заходу, півночі й півдня; багато хто з тих, що зовсім недавно були в тому самому жалюгідному стані, в якому ви, тепер у щасливому стані, і серця їхні сповнені любові до Того, Хто полюбив їх і обмив їх від їхніх гріхів Своєю власною кров’ю, і вони хваляться надією слави Божої. Як страшно бути залишеним позаду в такий день! Бачити, як стільки інших бенкетують, а ви чахнете й гинете! Бачити, як стільки людей радіють і співають у радощах серця, а ви маєте причину сумувати від смутку серця й голосити від сокрушеного духа! Як ви можете спочивати хоч одну мить у такому стані? Хіба ваші душі не такі ж дорогоцінні, як душі людей у Саффілді, де вони день у день збігаються до Христа?

Хіба нема тут багатьох, що довго прожили на світі і досі не народилися знову? і тому вони відчужені від громади Ізраїлевої і, відколи живуть, нічого не робили, як тільки збирали собі гнів на день гніву? О, панове, ваша справа особливо, надзвичайно небезпечна. Ваша провина й жорстокість серця надзвичайно великі. Хіба ви не бачите, як загалом людей вашого віку минають і залишають у цьому теперішньому незвичайному й дивовижному виявленні Божого милосердя? Вам треба схаменутися і цілковито пробудитися від сну. Ви не витримаєте лютості й гніву безмежного Бога. — А ви, юнаки й дівчата, чи знехтуєте цю дорогоцінну пору, якою тепер втішаєтеся, коли стільки інших вашого віку зрікаються всіх юнацьких марнот і збігаються до Христа? Саме ви тепер маєте надзвичайну нагоду; але якщо ви знехтуєте її, то незабаром буде з вами так, як із тими людьми, що прогаяли всі дорогоцінні дні юності в гріху і тепер дійшли до такого страшного стану сліпоти й жорстокості. — А ви, діти, що ненавернені, хіба ви не знаєте, що йдете вниз, до пекла, щоб нести страшний гнів того Бога, Який тепер гнівається на вас щодня і щоночі? Чи ви вдовольнитеся бути дітьми диявола, коли стільки інших дітей у краю навернені й стали святими і щасливими дітьми Царя царів?

І нехай кожен, хто ще поза Христом і висить над безоднею пекла, — чи то старі чоловіки й жінки, чи люди середнього віку, чи молодь, чи малі діти, — тепер прислухається до гучних закликів Божого слова і провидіння. Цей рік Господнього благовоління, день такої великої ласки для одних, без сумніву, буде днем такої ж разючої помсти для інших. Серця людей черствіють, і провина їхня швидко зростає в такий день, як цей, якщо вони нехтують своїми душами; і ніколи ще не було такої великої небезпеки, що таких людей буде віддано на жорстокість серця й сліпоту розуму. Бог, здається, тепер поспішно збирає Своїх вибраних в усіх частинах краю; і, мабуть, більша частина дорослих людей, які будь-коли будуть спасенні, ввійде тепер за короткий час, і буде так, як було під час великого вилиття Духа на юдеїв за днів апостолів: вибрані осягнуть, а решта осліпне. Якщо так станеться з вами, ви будете вічно проклинати цей день, і проклинатимете день, коли ви народилися, щоб побачити таку пору вилиття Божого Духа, і бажатимете, щоб ви були померли й пішли до пекла, перш ніж побачили її. Тепер, безперечно, так, як було за днів Івана Хрестителя: сокира надзвичайним чином покладена при корені дерев, щоб кожне дерево, яке не родить доброго плоду, було зрубане й кинуте в огонь.

Тож нехай кожен, хто поза Христом, тепер пробудиться і втікає від майбутнього гніву. Гнів Всемогутнього Бога тепер, безсумнівно, висить над великою частиною цього зібрання. Нехай кожен утікає із Содому: «Поспішайте й рятуйте душі ваші, не озирайтеся назад, у гори втікайте, щоб вам не згинути».

Писання в цій проповіді 5 Мойсея 32:35

Суспільне надбання. Джерело тексту — оригінальне видання.

Цитувати цю проповідь

Скопіюйте посилання в потрібному стилі.

MLA
Edwards, Jonathan. “Грішники в руках розгніваного Бога.” Sermon. Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/sinners-in-the-hands-of-an-angry-god/.
Chicago
Edwards, Jonathan. “Грішники в руках розгніваного Бога.” Sermon. Ochorus. https://ochorus.com/uk/sermons/sinners-in-the-hands-of-an-angry-god/.
Chicago footnote
Jonathan Edwards, “Грішники в руках розгніваного Бога,” sermon, Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/sinners-in-the-hands-of-an-angry-god/.
BibTeX
@misc{edwards, author = {Edwards, Jonathan}, title = {{Грішники в руках розгніваного Бога}}, howpublished = {Sermon}, publisher = {Ochorus}, url = {https://ochorus.com/uk/sermons/sinners-in-the-hands-of-an-angry-god/} }