Ось Агнець Божий

Йоана 1:29

Ось Агнець Божий,

що бере на себе гріхи сьвіта!

Великі й дивовижні діла Господа Бога Вседержителя! Ми живемо серед них, і те мале враження, яке вони на нас справляють, досить доводить нашу зіпсутість. Він великий і в найменшому; і немає такої рослини, квітки чи комахи, що не мала б на собі печаті безмежної мудрості й сили. Як же глибоко мало б зворушувати нас споглядання Цілого, якби гріх не засліпив нашого розуму й не закам’янив наших сердець! На початку, коли все було темне, безформне й пусте, Його могутнє Слово створило світло, життя, красу й лад. Він звелів сонцю сяяти, а планетам кружляти. Неосяжність творіння далеко перевищує наші уявлення. Незліченні зорі, світи, що, хоч які великі самі по собі, через свою віддаленість ледве видні, для нас мають мало безпосередньої й відомої користі, хіба що розширюють наше уявлення про велич їхнього Творця. Мале, справді, наше знання навіть про нашу власну систему; але ми знаємо досить, щоб наша байдужість була непростимою. Слава сонця мусить вражати кожне око, і в цю освічену добу мало хто не має бодай якогось уявлення про величину планет і про швидкість та правильність їхнього руху. Далі, багате розмаїття, що прикрашає це нижче творіння, залежність і взаємозв’язок окремих його частин та їхнє загальне служіння потребам людини, головного його мешканця, разом із збереженням окремих істот і тривалістю кожного роду тварин, — усе це предмети, не вищі за звичайні здібності, які дають майже безкінечний і безмежний простір для роздумів і подиву. Але більшість людства не зважає на них. Зміна дня й ночі та круговерть пір року для них — річ сама собою зрозуміла, ніби вони йдуть одне за одним без причини й без задуму. І хоча філософи, які навмисно присвячують себе вивченню діл природи, приголомшені слідами мудрості й порядку, яких не можуть збагнути, все ж мало кого з них їхнє хвалене знання Божих створінь приводить до благоговійних думок про Бога. Так люди живуть у світі без Бога, хоча в Ньому вони живуть, і рухаються, і існують, і безупинно оточені найяскравішими доказами Його присутності й сили. Можливо, землетрус чи ураган, збудивши їхній страх, змусить їх переконатися в Його владі над ними і викличе випадкове хвилинне звернення до Нього; але щойно вони вважають, що небезпека минула, знову впадають у колишнє отупіння.

Що ж може привернути увагу або пом’якшити впертість таких створінь? Ось іще одне чудо, більше за всі попередні; останній, найвищий вияв Божої доброти! Бог так полюбив бунтівних, невдячних грішників, що призначив їм Спасителя в особі Свого Єдинородного Сина. Пророки передбачили Його з’явлення в тілі й провістили щасливі наслідки: що Його присутність перемінить пустелю на плодюче поле, що Він іде дати сліпим прозріння, а мертвим життя; визволити полоненого; зняти тяжкий тягар; і благословити втомлених спочинком. Але ця переміна не мала статися лише словом могутності, як тоді, коли Він сказав: Настань, сьвіте! І настав сьвіт (1 Мойсея 1:3). Велике діло — словом викликати світ із нічого; але набагато більше — викупити грішників із нещастя. Спасіння, якого Він є Автором, хоч і дароване нам, мусить дорого коштувати Йому. Перш ніж Божа милість може бути справді подана таким переступникам, треба задовольнити права Його справедливості, вимоги Його закону і честь Його правління. Давнє встановлення й довге вживання жертв ясно вказували на потребу примирення; але справжнє й належне Примирення міг учинити тільки Месія. Кров заколених тварин не могла забрати гріха, ні показати Божої праведності в його прощенні. Це було призначене, обіцяне в завіті діло Месії, і тільки Він міг його виконати. З цією метою Він сказав: Ось я приходжу (Псальма 40:7). І саме з цією метою Йоан, побачивши Його, вказав на Нього своїм учням, кажучи: Ось Агнець Божий!

Три пункти пропонуються нашій увазі:

I. Ім’я, яке тут дано Месії: Агнець Божий.

II. Сила Його жертви: Він забирає гріх.

III. Її обсяг: гріх світу

I.

Він — Агнець Божий. Пасхальне ягня і ягнята, що їх щодня приносили, вранці й увечері, за Мойсеєвим законом, були встановлені Богом; але цей Агнець був, крім того, і наданий Ним. Інші були тільки прообразами [пророчими символами]. Хоч їх було багато, усі вони були неспроможні очистити тих, хто їх приносив, від провини (Євреїв 10:1); і всі вони були скасовані, коли Месія, одною жертвою Самого Себе, раз назавжди поклав край гріхові й привів вічну праведність для всіх, хто вірує в Його ім’я.

Отже, це ім’я, Агнець Божий, указує на Його добровільне заступлення грішників, щоб через Його страждання й смерть ті, що заслуговували на смерть, могли одержати вічне життя через Нього і задля Нього. Усе людство було винне в порушенні Божого закону і перебувало у стані відчуження від Нього. До закону, який вони порушили, була долучена кара на випадок непослуху; отже, вони, як переступники, підлягали їй. Хоча було б зухвальством для таких черв’яків, як ми, вирішувати на власних засадах, чи міг верховний Суддя всесвіту, не порушуючи Своєї слави, скасувати цю кару без задоволення, чи ні; все ж, оскільки Він удостоїв нас об’явлення Своєї волі в цьому питанні, ми можемо говорити певніше і стверджувати, що це не узгоджувалося б з Його правдою і святістю та зі святістю Його морального правління, бо так Він Сам об’явив. Тепер ми можемо бути певні, що прощення одного грішника, ба навіть одного гріха, самим актом милості, без жодної посередньої підстави, було несумісне з непохитністю закону та з правдою і справедливістю Законодавця. А милість задумала простити незліченних грішників, кожен з яких обтяжений незліченними гріхами. І проголошення, що Бог такий милостивий, мало бути записане й прилюдно відоме через довгу низку віків і поширюватися на гріхи, ще не вчинені. Акт благодаті такий загальний і безумовний міг би привести людей (не кажучи вже про вищі розумні істоти) до зневажливих думок про святість Бога і навіть заохотити їх грішити в надії на безкарність, якби не був пов’язаний з якимось заходом, що показав би, що вияв Його милості перебуває в повній гармонії з честю всіх Його досконалостей. Як Бог міг бути справедливим і водночас виправдовувати тих, кого засуджував Його ж праведний устрій, — ця трудність була надто велика, щоб її розв’язав обмежений розум (Римлян 3:26). Але в цьому Бог славний. Його мудрість запропонувала, а Його любов дала відповідний, єдино можливий засіб. Він об’явив нашим прабатькам Свій задум, який у повноті часу виконав, — послати Свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити грішників від прокляття закону (Галат 4:4, 5), понісши його за них. Зважаючи на гідність Його особи й досконалість Його послуху, Його страждання й смерть за гріхи, не Його власні, показали тяжкість гріха і суворе Боже невдоволення ним у набагато яскравішому світлі, ніж це могло б зробити виконання вироку над самими переступниками. Це показує також справедливість цього вироку, бо ні гідність, ні святість Поручника не могли звільнити Його від страждання; і хоч Він був Улюбленим Божим, Його не пощаджено. Ось що я розумію під примиренням і задоволенням за гріх.

II.

Сила цього Примирення досконала. Агнець Божий, так заколений, забирає гріх — і щодо його провини, і щодо його скверни. Ізраїльтяни, дивлячись на мідного змія (4 Мойсея 21:9), були врятовані від смерті й зцілені від своїх ран. Агнець Божий — це предмет, поставлений не перед нашим тілесним зором, а перед оком розуму, яке в занепалої людини від природи сліпе; але євангельська звістка, оживлена могутньою дією Святого Духа, призначена відкрити його. Хто так бачить Сина і вірує в Нього (Йоана 6:40), той визволений від провини й осуду, виправданий від усякого гріха. Він має право посилатися на страждання Агнця Божого замість своїх власних, а на весь послух Спасителя аж до смерті — як на підставу й право свого прийняття до життя. Коли провину, тобто підлеглість карі, знято, душа має відкритий доступ до Бога і готова приймати від Нього благословення. Бо як сонце, джерело світла, наповнює око, що перед тим було сліпе, тієї ж миті, як воно прозріває, так і Бог, Джерело Доброти, просвічує всі Свої розумні створіння відповідно до їхньої здатності, якщо тільки вони не засліплені гріхом і не зроблені нездатними до спілкування з Ним. Тепер Спасителя прийнято й возведено на престол у серці, і з Його повноти походить і підтримується життя благодаті. Так забрано не тільки провину, а й любов до гріха та його панування: їх подолано благодаттю, і віруючий, прощений грішник щиро [від серця] зрікається їх. Кров, що визволяє його з біди, зберігає в його серці живу пам’ять про велику небезпеку й нещастя, від яких його визволено; надихає його вдячністю до його Визволителя; і дає йому постійну, спонукальну причину для радісного й повного послуху.

III.

Задуманий обсяг цього дарового забрання гріха жертвою Агнця Божого висловлено широко й неозначено. Він забирає гріх світу. Багатьом із моїх слухачів не треба розповідати, які запеклі й багатотомні суперечки велися про обсяг Христової смерті. Боюся, що користь від таких суперечок не відповідала завзяттю сперечальників. Щодо мене, то я хотів би бути відомим лише під одним ім’ям — християнина; і не приймати сліпо жодної системи, крім Біблії. Я звичайно намагаюся проповідувати до серця й сумління та, наскільки можу, оминати [уникати] всіх спірних питань. Але оскільки ця тема тепер лежить просто переді мною, я скористаюся нагодою і просто й чесно відкрию вам, що думає про це моє серце.

Якщо з того, що про Христову смерть тут сказано, що вона забирає гріх світу, або (як цей Євангелист висловлюється в іншому місці) усього світу (1 Йоана 2:2), робити висновок, ніби Він справді задумав і мав намір спасти всіх людей, то такому висновкові суперечили б факти. Бо певно, що не всі люди будуть спасенні (Маттея 7:13, 14). Треба боятися, що більша частина тих, кому послано Слово Його спасіння, гине у своїх гріхах. Отже, якщо Його задум не може не здійснитися, а багато хто все-таки гине, то не могло бути Його твердим задумом, щоб усі люди були остаточно й безумовно спасенні.

Надзвичайно велике число тих, хто колись був мертвий у провинах і гріхах і хто опиниться по Його правиці у великий День Його з’явлення, часто описується особливою, лише їм притаманною мовою. Їх названо Його вівцями (Йоана 10:11, 16), за яких Він поклав Своє життя; Його вибраними (Марка 13:27), Його власними (Йоана 13:1); тими, кому дано вірувати в Його ім’я (Филипян 1:29), і щодо яких було благовоління Отця наперед призначити їх до усиновлення (Єфесян 1:5). З природи вони були дїтьми гнїва, як і инші (Єфесян 2:3); і самі собою вони не більше схильні прийняти правду, ніж ті, хто вперто й остаточно її відкидає. Коли вони стають охочими, їх роблять такими в день Божої сили (Псальма 110:3); і в чому вони відрізняються, то відрізняє їх благодать (1 Коринтян 4:7). Місць Святого Письма такого змісту безліч; і хоч чимало хисту витрачено на те, щоб пом’якшити їх і змусити говорити мовою якоїсь гіпотези, вони самі по собі такі ясні, що прочитає їх і той, хто біжить. Це мова не здогаду, а натхнення, що котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його (Римлян 8:29). І хоч деякі поважні люди мучать себе непотрібними й болісними міркуваннями щодо Божої верховної влади в Його поводженні з людством, усі вони, якщо справді духовні й просвічені, стоять на цьому самому ґрунті у власному досвіді. Багато хто, хто, здається, відрізняється від нас у способі міркування, цілком згоджується з нами, коли просто говорить про те, що Бог зробив для їхніх душ. Вони знають і визнають так само охоче, як і ми, що спершу Він знайшов їх, коли вони Його не шукали; і що інакше вони не шукали б, та й не могли б шукати Його взагалі; і вони не можуть навести кращої причини, чому вони спасенні з світу, ніж ця: що Господь уподобав зробити їх Своїм народом (1 Самуїлова 12:22)

Але, з другого боку, я не думаю, що значення цього виразу достатньо пояснюють, кажучи, ніби про світ і про весь світ говориться, щоб навчити нас, що жертва Агнця Божого не обмежувалася, як левитські приношення, самим лише народом Ізраїля, але що вона чинна для гріхів визначеного числа осіб, званих Вибраними, розсіяних серед багатьох народів і знайдених у найрізноманітніших станах і обставинах людського життя. Це, безперечно, правда, наскільки вона сягає; але, як я розумію, не цілком відповідає способові викладу Святого Письма. Що є вибрання благодаті, нас ясно навчено; але не сказано, що Ісус Христос прийшов у світ спасти Вибраних, а що Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти, щоб шукати й спасати погибше (1 Тимотея 1:15; Луки 19:10). На цій підставі я вважаю, що служителі мають право проповідувати Євангелію всьому створінню і звертатися до сумління кожної людини перед Богом; і що кожен, хто чує цю Євангелію, має тим самим право, заохоту, ба навіть наказ звернутися до Ісуса Христа по спасіння. І що ті, хто відмовляється, тим самим виключають себе й гинуть не тому, що ніколи не мали й не могли мати жодної частки в Його примиренні, а просто тому, що не хочуть прийти до Нього, щоб мати життя. Я знаю дещо про причіпки й хитромудрі міркування, що поширені щодо цієї теми, і знаю, що мене можуть притиснути трудностями, яких я не можу розв’язати так, щоб цілком задовольнити допитливі й схильні до умоглядів уми. Мене не бентежить, що в книзі, яку я вважаю натхненною Тим, чиї дороги й думки вищі за наші, як небо вище за землю (Ісаїї 55:8, 9), я зустрічаю деякі речі, що перевищують силу моїх убогих здібностей. Але я вірю, що марні міркування, своєвілля, прив’язаність до імен і партій та схильність черпати свої погляди з людських систем, а не формувати їх уважним і смиренним вивченням Біблії з молитвою про Боже навчання, — ось головні джерела наших сум’ять і суперечок.

Обсяг Примирення часто подають так, ніби було зроблено обрахунок, скільки страждань мусив перенести Поручник, щоб точно спокутувати загальне число всіх гріхів усіх Вибраних; що Він страждав саме стільки й не більше; і що коли цю вимогу було цілком виконано, Він сказав: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа (Йоана 19:30). Але така дріб’язкова точність обчислення, здається, не узгоджується з тією безмежною пишністю й величчю, що приголомшує уважний розум, коли він споглядає Боже поводження у світі природи. Коли Бог напуває землю, Він напуває її щедро (Псальма 65:10). Він не обмежує дощу обробленими чи придатними до обробітку місцями, але з щедрістю, гідною Його Самого, Його хмари проливають воду однаково рясно на неплідну гору, на самотню пустелю й на безслідний океан. Чому нам не сказати разом із Писанням, що Христос помер, щоб об’явити Божу праведність (Римлян 3:25, 26), щоб показати, що Він праведний, виправдовуючи безбожних, які вірують в Ісуса? І наскільки нам відомо, те саме виявлення зла й провинності гріха через муки й смерть Викупителя могло б бути так само потрібне, навіть якби число Вибраних було набагато меншим, ніж воно виявиться, коли всі вони зберуться перед престолом слави. Якби Бог створив цю землю для перебування лише однієї людини; якби Йому було вгодно дати їй той самий рід і ту саму міру світла, якими втішаємося ми, — те саме славне сонце, якого тепер досить, щоб освітлювати й потішати мільйони людства, було б потрібне для потреб тієї однієї особи. Так, мабуть, якби Йому було вгодно спасти лише одного грішника у спосіб, що якнайповніше виявив би Його справедливість і Його милість, цього не можна було б зробити іншим шляхом, ніж той, що Він обрав для спасіння незліченних множеств, які у Великий День з’єднаються в пісні хвали Агнцеві, що полюбив їх і обмив їх від гріхів їхніх Своєю кров’ю. Як сонце має досить світла для очей (якби стільки було здатних його бачити), числом рівних листю на деревах і стеблинам трави, що ростуть на землі, — так в Ісусі, Сонці Праведності, багацтво спасення; Він богатий для всїх, хто призиває Його (Псальма 130:7; Римлян 10:12); і Він запрошує грішників без винятку, до яких послано Слово Його спасіння, аж до кінців землі, звернутися до Нього, щоб спастися (Ісаїї 45:22)

За євангельського устрою і через нього Бог повелїває всїм людям усюди каятись (Дїяння 17:30). Отже, усіх людей усюди заохочено сподіватися прощення згідно з устроєм, приписаним Євангелією; інакше покаяння було б і нездійсненне, і марне. А тому наказ каятися містить у собі право вірувати в ім’я Ісуса як Того, Хто забирає гріх світу. Нехай не кажуть, що закликати людей вірувати, — а це дія, яка перевищує їхню природну силу, — означає глузувати з них. Є приписані засоби для здобуття віри, яких дотримуватися не перевищує їхньої природної сили, якщо вони не вперті свідомо. Ми маємо Боже Слово як нашу підставу. З Бога насьміятись не можна (Галат 6:7), і Він не глузує зі Своїх створінь. Наш Господь не глузував з молодого начальника, коли сказав йому, що якщо той продасть свій маєток на землі й піде за Ним, то матиме скарб на небі (Луки 18:22). Хіба цей начальник не мав сили продати свій маєток? Не сумніваюся, що він і сам думав, що має силу продати його, якщо захоче. Але поки він любив свої гроші більше, ніж любив Христа, і ставив земні скарби вище за небесні, він не мав волі розлучитися з ними. А брак волі в моральній істоті — це брак сили в найсильнішому значенні. Нехай ніхто не насмілюється пропонувати своєму Творцеві таких виправдань, яких сам не прийняв би у власних справах. Якщо ви кажете про людину, що вона така брехлива, що не може сказати й слова правди; така безбожна, що не може говорити без клятви; така нечесна, що не може пропустити жодної нагоди ошукати чи вкрасти, — то хіба ви говорите про її нездатність чинити добро як про пом’якшувальну обставину, бо вважаєте, що це звільняє її від вини? Певно, ви думаєте: що менше вона схильна до добра і що більше звикла до зла, то вона гірша. Людина, що може брехати й кривоприсягати, що може ошукувати й грабувати, але є таким ворогом правди й добра, що не може зробити нічого доброго чи чесного, — справді жахлива людина! Не судіть прихильніше про себе, якщо ви можете любити світ і чуттєві втіхи, але не можете любити Бога. Якщо ви можете боятися черв’яка, подібного до вас, але живете без страху Божого; якщо можете зухвало топтати Його закони, але не хочете, а тому й не можете впокоритися перед Ним і шукати Його милості у спосіб, Ним установлений. Ми не можемо приписати Божій благодаті забагато; але маємо стерегтися, щоб під виглядом звеличення Його благодаті не дати лінивим і невірним виправдань для їхньої свавільності й нечестя (Маттея 25:16). Бог милостивий; але нехай людина справедливо відповідає за своє власне зло і не насмілюється викладати свою справу так, що з неї, за прямим наслідком, виходило б, ніби святий Бог є причиною гріха, якого Він ненавидить і забороняє.

Усе можна підсумувати у двох пунктах, які я доручаю вашій поважній увазі; утверджувати їх мусить бути справою мого життя, і, сподіваюся, я не пожалію, що утверджував їх, ні в годину смерті, ні в День Суду, коли я мушу дати звіт про свою проповідь, а ви — про те, що чули на цьому місці.

(1.)

Що спасіння справді цілком з благодаті. Дар Спасителя, перший промінь світла в серці, уся підтримка й усе забезпечення, потрібні для того, щоб вести діло від основи до наріжного каменя, — усе з дарової благодаті.

(2.)

Що тепер, коли вам проповідується Агнець Божий як Той, Хто забирає гріх світу, якщо ви відкинете Його, — від чого нехай Господь вас збереже! — кажу, якщо ви відкинете Його, ваша кров буде на вашій власній голові. Вас остережено, вас запрошено. Не насмілюйтеся казати: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його? (Римлян 9:19). Якщо Він захоче мене спасти, я буду спасенний; якщо ні, що я можу вдіяти? Бог милостивий, але Він також святий і справедливий; Він всемогутній, але Його безмежна сила поєднана з мудрістю і керується великими задумами Його правління. Він може зробити незліченні речі, яких не зробить. Що Він зробить (наскільки це стосується нас), про те сповіщає нас Його Слово, і жодна йота чи титла з нього не пропаде (Маттея 5:18)

—— O ——