Розділ 3 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Виноградар
А Отець мій виноградар—Йоана 15:1
Лоза потребує виноградаря, який посадив би її й доглядав, який приймав би її плід і тішився ним. Ісус каже: «Отець мій виноградар». Він був «насадом Господнїм». Усім, чим Він був і що чинив, Він завдячував Отцеві; в усьому Він шукав тільки волі й слави Отця. Він став людиною, щоб показати нам, чим має бути творіння для свого Творця. Він став на наше місце, і дух Його життя перед Отцем завжди був саме тим, що Він прагне зробити нашим: «З Него, і Ним, і в Него все». Він став правдивою Лозою, щоб ми могли бути справжніми вітками. І щодо Христа, і щодо нас ці слова дають два уроки: цілковитої залежності й досконалої довіри.
Отець мій виноградар.—Христос завжди жив у дусі того, що Він колись сказав: «Не може Син нїчого робити від себе». Як лоза залежить від виноградаря — від того, де їй рости, від огорожі, поливу й обрізування, — так і Христос щодня почувався цілком залежним від Отця в мудрості й силі, щоб виконувати Отцеву волю. Як Він сказав у попередньому розділі (14:10): «Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла». Ця цілковита залежність мала своїм благословенним відповідником найблаженнішу впевненість, що Йому нема чого боятися: Отець не міг Його підвести. Маючи такого Виноградаря, як Його Отець, Він міг увійти в смерть і в гріб. Він міг довірити Богові воскресити Його. Усе, чим Христос є і що Він має, Він має не в Собі, а від Отця.
Отець мій виноградар.—Це так само благословенно правдиво для нас, як і для Христа. Христос ось-ось навчатиме Своїх учнів про те, що вони — вітки. Ще перш ніж ужити це слово, перш ніж узагалі заговорити про перебування в Ньому чи про плід, Він звертає їхні очі до неба — до Отця, Який пильнує їх і все в них чинить. У самому корені всього християнського життя лежить думка, що все має чинити Бог, а наше діло — віддати й залишити себе в Його руках, визнаючи свою цілковиту безпорадність і залежність, з певною довірою, що Він дає все, чого ми потребуємо. Найбільша вада християнського життя в тому, що навіть там, де ми довіряємо Христові, ми не беремо до уваги Бога. Христос прийшов, щоб привести нас до Бога. Христос прожив життя людини саме так, як маємо прожити його ми. Христос-Лоза вказує на Бога-Виноградаря. Як Він довіряв Богові, так довірмо Богові й ми, що все, чим ми маємо бути і що маємо мати як ті, хто належить Лозі, буде дано нам згори.
Ісая сказав: «Любий виноградник… Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него». Перш ніж почати думати про плід чи про вітки, наповнімо серце вірою: яка славна Лоза, такий славний і Виноградар. Яке високе й святе наше покликання, такий могутній і люблячий Бог, Який усе це здійснить. Як певно Виноградар зробив Лозу тим, чим вона мала бути, так певно Він зробить і кожну вітку тим, чим вона має бути. Наш Отець — наш Виноградар, Поручитель нашого росту й нашого плоду.
Благословенний Отче, ми — Твоя нива. О, нехай Тобі буде честь від діла Твоїх рук! Мій Отче, я прагну відкрити своє серце радості цієї дивовижної істини: мій Отець — Виноградар. Навчи мене пізнавати Тебе й довіряти Тобі, і побачити, що та сама глибока турбота, з якою Ти дбав про Лозу і втішався Нею, простягається на кожну вітку — і на мене також.