Розділ 21 · 10 хв читання · 13 хв слухання
Діло Святого Духа в пророках і апостолах
Діло Святого Духа в апостолах і пророках цілком особливе. Він дає апостолам і пророкам особливий дар для особливої мети.
Ми читаємо в 1 Коринтян 12:4-11, 28, 29: «Між даруваннями є ріжниця, Дух же той самий. …
Тому бо Духом даєть ся слово премудрости, другому слово знання тим же Духом; иншому ж віра тим же Духом; иншому ж дарування сцїлення тим же Духом; иншому ж робленнє чудес; иншому ж пророкуваннє; иншому розпізнаваннє духів; иншому ж усякі мови; иншому виклади мов (язиків). Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче. … І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови. Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили? хиба всї мають дарованнє сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають?» З цих віршів очевидно, що діло Святого Духа в апостолах і пророках особливе.
Нині дуже поширюється вчення, ніби діло Святого Духа в проповідниках, учителях і звичайних віруючих, коли Він веде їх до істини й відкриває їхній розум до розуміння Божого Слова, таке саме, як діло Святого Духа в пророках і апостолах, і відрізняється від нього лише мірою. З щойно наведеного уривка очевидно, що це вчення цілком небіблійне й неправдиве. Воно не бере до уваги ясно висловленого факту, що хоча «Дух же той самий», проте «Між даруваннями є ріжниця», «ріжниця між служеннями», «ріжниця між роботами» (1 Коринтян 12:4-6), і що «хиба всї пророки?» та «Хиба всї апостоли?» (1 Коринтян 12:29).
Один блискучий проповідник, намагаючись применшити різницю між ділом Святого Духа в апостолах і пророках та Його ділом в інших людях, звертає увагу на те, що, за Біблією, Бог сказав про Базалеїла: «сповнив я його духом Божим», — щоб той задумував роботи для храму (2 Мойсея 31:1-11).
Він наводить це як доказ того, що натхнення пророка не відрізняється від натхнення художника чи архітектора, але при цьому випускає з уваги той факт, що храм мав бути збудований «після взору, що показано тобі на горі» (2 Мойсея 25:9, 40), а отже, сам був пророцтвом і викладом Божої істини. Це була не просто архітектура. Це було Боже Слово, втілене в дереві, золоті, сріблі, міді, тканині, шкірі тощо. І Базалеїлові було потрібне таке саме особливе натхнення, щоб явити істину в дереві, золоті, сріблі, міді тощо, як апостолові чи пророкові — щоб явити Боже Слово пером і чорнилом на пергаменті. Нині багато міркують про натхнення, і на перший погляд ці міркування здаються дуже вченими, але вони не витримують скільки-небудь суворого зіставлення з точними висловами Божого Слова. Немає в Біблії нічого більш натхненного, ніж скинія, і якби руйнівні критики більше її вивчали, вони відмовилися б від своїх хитромудрих, але слабких теорій про складену будову П’ятикнижжя.
2. Істину, приховану від людей упродовж віків, якої вони не відкрили і не могли відкрити самими лише зусиллями людського розуму, було об’явлено апостолам і пророкам у Дусі. Ми читаємо в Єфесян 3:3-5: «одкриттєм обявилась менї тайна (яко ж перше я написав коротко, з того можете, читаючи, зрозуміти розум мій у тайнї Христовій), котра в инших родах не обявилась синам чоловічим, яко ж тепер одкрилась сьвятим Його апостолам і пророкам Духом». Біблія містить істину, якої люди ніколи не відкривали, доки її не висловила Біблія. Вона містить істину, якої люди ніколи не змогли б відкрити, якби їх залишили самих по собі.
Наш Небесний Отець з великої благодаті об’явив цю істину нам, Своїм дітям, через Своїх слуг — апостолів і пророків. Святий Дух — посередник цього об’явлення. Багато хто сьогодні каже нам, що ми повинні перевіряти твердження Писання висновками людського розуму або «християнською свідомістю». Безглуздість усього цього очевидна, коли ми пам’ятаємо, що Боже об’явлення перевищує людський розум і що будь-яка свідомість, яка не є плодом вивчення й засвоєння біблійної істини, не є християнською свідомістю. Те, що Біблія містить істину, якої людина ніколи не відкрила, сказано в Писанні, але ми знаємо це також і з досвіду.
Немає жодного з найхарактерніших і найдорогоцінніших учень, викладених у Біблії, яке люди колись відкрили б поза Біблією. Якщо наша свідомість розходиться з твердженнями цієї Книги, яка так очевидно є Божою Книгою, то вона ще не цілком християнська, і робити треба не те, щоб тягти Боже об’явлення вниз до рівня нашої свідомості, а те, щоб підносити нашу свідомість до рівня Божого Слова.
3. Об’явлення, дане пророкам, не залежало від їхнього мислення. Його дав їм Дух Христів, що був у них. І їхній розум допитувався про його значення. Це була не їхня думка, а Його. Ми читаємо в 1 Петра 1:10-12: «Про се ж то спасеннє розвідували і допитувались пророки, що про вашу благодать пророкували, дознаючись, якого або котрого часу являв у них Дух Христов, поперед сьвідкуючи про Христові страстї і про славу, що після них; котрим відкрито, що не самим собі, а нам служили вони (тим), що нинї звістили вам ті, котрі благовіствували вам Духом сьвятим, посланим із неба, (і) на що бажають ангели дивитись.» Ці слова ясно показують, що Особа в пророках і незалежна від пророків — а ця Особа є Святий Дух — об’являла істину, яка не залежала від їхнього мислення, якої вони самі не до кінця розуміли і щодо якої їм треба було старанно досліджувати й вивчати. Мислила й говорила інша Особа, не вони самі, а вони намагалися зрозуміти, що Він сказав.
4. Жодне висловлювання пророка не походило з його власної волі, але він говорив від Бога, і пророка в його висловлюванні ніс Святий Дух. Ми читаємо в 2 Петра 1:21: «Бо нїколи із волї чоловіка не виповідано пророцтво, а від Духа сьвятого розбуджувані, промовляли сьвяті люде Божі.»
Отже, пророк був просто знаряддям у руках Іншого: як Дух Божий його ніс, так він і говорив.
5. У пророчих висловлюваннях говорив Святий Дух. Це Його слово було на язиці пророка. Ми читаємо в Євреїв 3:7: «Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): „Сьогоднї, як голос мій почуєте“». І знову ми читаємо в Євреїв 10:15-16: «Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше: „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв“, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх“».
Ми читаємо також у Дїяння 28:25: «І, будучи в незгодї між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: „що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших“ і т. д.». І ще ми читаємо в 2 Самуїлова 23:2: «Дух Господень глаголе в менї, й слово його на язицї в мене.» У цих уривках нам сказано, що в пророчих висловлюваннях промовцем був Святий Дух і що на язиці пророка було Його слово, а не їхнє. Пророк був просто устами, якими говорив Святий Дух. Як людина, тобто поза тим, як Дух навчав його й користувався ним, пророк міг бути таким самим слабким, як і інші люди, але коли Дух був на ньому і його підхоплював і ніс Святий Дух, він був досконалим у своєму навчанні, бо його навчання в такому разі було не його власним, а навчанням Святого Духа.
Коли Святий Дух отак ніс пророка, говорив Бог, а не пророк. Наприклад, навряд чи можна сумніватися, що Павло мав багато помилкових переконань щодо багатьох речей, але коли він навчав як апостол у силі Духа, він був досконалим, або, точніше, Дух, Який навчав через нього, був бездоганним, і навчання, що з цього випливало, було досконалим, як Сам Бог. Тому нам слід старанно розрізняти, що Павло міг думати як людина і чого він справді навчав як апостол.
У Біблії ми маємо запис того, чого він навчав як апостол. Дехто вважає, що в 1 Коринтян 7:6, 25 — «Се ж глаголю по дозволу, а не по наказу. … даю раду, яко помилуваний від Господа, щоб вірним бути» — Павло визнає, що в цьому випадку не був певен, чи має слово Господнє. Якщо таке тлумачення цього уривка правильне (у чому дуже можна сумніватися), то ми бачимо, як старанно Павло, коли не був певен, зазначав цей факт, і це дає нам додаткову певність щодо всіх інших уривків.
Іноді кажуть, що Павло на початку свого служіння навчав, ніби Господь повернеться ще за його життя, і що в цьому він помилявся. Але Павло ніде ніколи не навчав, що Господь повернеться за його життя.
Він справді каже в 1 Солунян 4:17: «потім ми, которі зостанемось живі, вкупі з ними будемо підхоплені в хмарах назустріч Господеві на воздух, і так завсїди з Господем будемо». Оскільки він ще був живий, коли писав ці слова, то, говорячи про повернення Господа, не зараховував себе до тих, хто вже заснув. Але це не означає твердження, що він залишиться живим до приходу Господа.
У цей період свого служіння він плекав надію, що може залишитися живим, і тому жив у стані очікування, але стан очікування — це правильний стан для кожного віруючого в усі віки. Можливо, Павло сподівався, що доживе до приходу Господа, але якщо він на це й сподівався, то цього не навчав. Святий Дух уберіг його від цього, як і від усіх інших помилок у його навчанні.
6. Святий Дух в апостолові навчав не лише думки (або «поняття»), а й слів, якими цю думку належало висловити. Ми читаємо в 1 Коринтян 2:13: «Се промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим, духовні (речи) духовним (словом) подаючи.» Цей уривок навчає, що і слова, і думку обирав і навчав Святий Дух. Це також неминучий висновок із того факту, що думка передається від розуму до розуму словами, і саме слова виражають думку, а якби слова були недосконалі, то й думка, виражена цими словами, неминуче була б недосконалою і настільки ж неправдивою.
Ніщо не може бути ясніше за слова Павла: «навченими Духом сьвятим». Святий Дух Сам наперед передбачив усі сучасні хитромудрі й цілком небіблійні та хибні теорії про Його діло в апостолах. Що уважніше й точніше ми вивчаємо формулювання тверджень цієї дивовижної Книги, то більше переконуємося в дивовижній точності слів, ужитих для вираження думки. Часто розв’язок уявної трудності знаходимо, вивчаючи точні вжиті слова. Точність, виразність і досконалість ужитих слів вражають.
Поверховому дослідникові вчення про словесне натхнення може здаватися сумнівним чи навіть безглуздим; але кожна відроджена й навчена Духом людина, яка постійно роздумує над словами Писання, переконається, що Божа мудрість — у самих словах так само, як і в думці, яку ці слова прагнуть передати. Зміна одного слова, літери, часу, відмінка чи числа в багатьох випадках привела б нас до суперечності або неправди, але коли ми беремо слова точно так, як вони написані, трудності зникають і істина сяє. Божественне походження природи виразніше сяє під мікроскопом, коли ми бачимо досконалість форми й пристосування засобів до мети в найдрібніших частинках матерії.
Так само Божественне походження Біблії виразніше сяє під мікроскопом, коли ми помічаємо досконалість, з якою поворот одного слова відкриває абсолютну думку Бога.
Але хтось може спитати: «Якщо Святий Дух — автор слів Писання, то як пояснити відмінності в стилі й формулюваннях? Як пояснити, наприклад, що Павло завжди вживав Павлову мову, а Йоан — Йоанову, і т. д.?» Відповідь на це дуже проста. Якби ми не могли пояснити цього факту, він мав би мало ваги проти ясного твердження Божого Слова для кожного, хто досить смиренний і мудрий, щоб визнати, що є дуже багато речей, яких він не може пояснити, але які легко можна було б пояснити, якби він знав більше. Проте ці відмінності легко пояснити.
Святий Дух цілком досить мудрий і цілком досить вправний у вживанні мови, об’являючи істину будь-якій людині й через будь-яку людину, щоб користуватися словами, фразами, зворотами й ідіомами з її словника та способу мислення і використовувати її неповторність. Справді, ознака Божественної мудрості цієї Книги саме в тому, що одна й та сама істина висловлена з абсолютною точністю в таких різних формах вираження.
7. Висловлювання апостолів і пророків були Божим словом. Коли ми читаємо ці слова, ми слухаємо не голос людини, а голос Бога. Ми читаємо в Марка 7:13: «обертаючи в нїщо слово Боже переказом вашим, що ви переказали; й подібного такого багато робите.» Ісус протиставляв закон, даний через Мойсея, законницьким переказам, і, роблячи це, каже в цьому уривку, що закон, даний через Мойсея, був «слово Боже». У 2 Самуїлова 23:2 ми читаємо: «Дух Господень глаголе в менї, й слово його на язицї в мене.» Тут знову нам сказано, що висловлювання Божого пророка було Божим словом. Так само Бог каже в 1 Солунян 2:13: «Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.» Тут Павло заявляє, що слово, яке він говорив, навчений Божим Духом, було самим Божим словом.