Розділ 20 · 58 хв читання · 1 год 14 хв слухання
Хрещення Святим Духом
Один із найглибших за значенням висловів, які Писання вживає щодо Святого Духа, — «охрещені Святим Духом». Першим ужив цей вислів Іван Хреститель. Говорячи про себе і про Того, Хто мав прийти, він сказав: «Я оце хрещу вас водою на покаяннє; а Той, що йде за мною, потужнїщий від мене; недостоєн я Йому й обувя носити: Він вас хрестити ме Духом сьвятим та огнем.» (Маттея 3:11). Друге «з» у цьому місці англійського перекладу надруковане курсивом. У грецькому тексті його немає. Тут ідеться не про два різні хрещення — одне Святим Духом, а друге вогнем, — а про одне хрещення Святим Вітром і Вогнем.
Згодом Ісус ужив той самий вислів. У Дїяння 1:5 Він каже: «Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.» Коли ж ця обітниця Івана Хрестителя і нашого Господа сповнилася, у Дїяння 2:3-4 читаємо: «І явились їм подїлені язики, нїби огняні, і сїв на кожному з них. І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.» Тут ми маємо ще один вислів — «сповнились усї Духом сьвятим», — ужитий як синонім до «охрещені Святим Духом».
Далі читаємо в Дїяння 10:44-46: «Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його. І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся. Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога. Тодї озвав ся Петр:» Сам Петро, згодом описуючи цю подію в Єрусалимі, розповідає про неї так: «Як же став я говорити, найшов Дух сьвятий на них, як і на нас у починї. Згадав я тодї слово Господнє, як глаголав він: „Йоан хрестив водою, а ви будете хреститись Духом сьвятим“.
Коли ж рівний дар дав їм Бог, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові?» (Дїяння 11:15-17). Тут Петро виразно називає те, що пережили Корнилій і його дім, хрещенням Святим Духом, отже, ми бачимо, що вислови «найшов Дух сьвятий» і «дар сьвятого Духа» по суті рівнозначні вислову «охрещені Святим Духом». Цю благодать описують і інші вислови, як-от «приймете дар сьвятого Духа» (Дїяння 2:38; Дїяння 19:2-6); «зійшов Дух сьвятий на них» (Дїяння 19:2-6); «дар Святого Духа» (Євреїв 2:4, 1 Коринтян 12:4, 11, 13); «І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.» (Луки 24:49).
Що ж таке хрещення Святим Духом? По-перше, хрещення Святим Духом — це певне переживання, про яке людина може і повинна знати, прийняла вона його чи ні. Це видно з повеління нашого Господа Його учням у Луки 24:49 і Дїяння 1-4, щоб вони не відходили з Єрусалима братися за діло, яке Він їм доручив, доки не приймуть цієї обітниці Отця. Це видно також із восьмого розділу Дїянь, з п’ятнадцятого і шістнадцятого віршів, де нам ясно сказано, що Дух Святий «Ще бо нї на кого з них не зійшов». Це видно й з дев’ятнадцятого розділу Дїянь апостолів, з другого вірша, де Павло поставив невеличкому гурту учнів в Ефесі пряме запитання: «Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши?» Прийняття Святого Духа було переживанням настільки ясним, що на запитання, чи прийняли вони Святого Духа, можна було відповісти «так» або «ні». У цьому випадку учні відповіли «ні»: вони навіть не чули, чи вже дано Святого Духа.
Вони не сказали того, що вкладає їм в уста наш англійський Авторизований переклад, ніби вони навіть не чули, чи є взагалі Святий Дух. Вони знали, що Святий Дух є; знали вони й те, що є ясна обітниця хрещення Святим Духом, але не чули, що ця обітниця вже сповнилася. Павло сказав їм, що вона сповнилася, і вжив заходів, щоб іще до кінця того зібрання вони були охрещені Святим Духом. Так само очевидно з Галат 3:2, що хрещення Святим Духом — це ясне переживання, про яке людина може знати, прийняла вона його чи ні. У цьому місці Павло каже віруючим у Галатії: «Про одно се хочу довідатись од вас: Чи дїлами закону прийняли ви Духа, чи, слухаючи, проповіддю віри?» Те, що вони прийняли Духа, було настільки ясним фактом їхньої особистої свідомості, що Павло міг послатися на нього як на підставу свого доводу.
Нині багато говорять про хрещення Святим Духом і багато моляться про хрещення Духом, але все це надто туманне й неясне. Люди встають на зібранні й моляться, щоб їх було охрещено Святим Духом, а якби ви підійшли потім до того, хто молився, і запитали його: «Чи ви прийняли те, про що просили? Чи ви охрещені Святим Духом?» — то він, найпевніше, завагався б і сказав: «Сподіваюся, що так»; але в Біблії немає такої неясності. Біблія ясна в цьому, як і в кожному іншому питанні. Вона показує переживання таке певне і таке справжнє, що людина може знати, прийняла вона хрещення Святим Духом чи ні, і може відповісти «так» або «ні» на запитання: «Чи прийняли ви Святого Духа?»
По-друге, очевидно, що хрещення Святим Духом — це діяння Святого Духа, відмінне від Його відроджувальної праці й додане до неї. Це видно з Дїяння 1:5: «Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.»
Отже, ясно, що учні ще не були охрещені Святим Духом і що мали бути охрещені за кілька днів. Але люди, до яких Ісус промовив ці слова, уже були оновлені. Такими їх оголосив Сам наш Господь.
Він сказав їм у Йоана 15:3: «Вже ви чисті через слово, що я глаголав вам.» Але що означає бути чистим через слово? Відповідь на це запитання дає 1 Петра 1:23: «як народжені не з тлїнного сїмя, а з нетлїнного, через слово Бога живого і пробуваючого по вік.» Трохи раніше тієї самої ночі Ісус сказав їм у Йоана 13:10: «Обмитому не треба, як тільки ноги мити, а чистий увесь.
І ви чисті, та не всї.» Господь Ісус оголосив, що те апостольське товариство чисте, тобто що вони відроджені люди, — за винятком того, хто ніколи не був оновленою людиною, Юди Іскаріота, який мав Його зрадити (див. вірш 11). Решту одинадцятьох Ісус Христос визнав оновленими людьми. І все ж Він каже цим самим людям у Дїяння 1:5, що хрещення Святим Духом — це переживання, якого вони ще не зазнали, яке ще попереду. Тож очевидно, що одне — народитися знову від Святого Духа через Слово, а інше, відмінне від цього й додане до нього, — бути охрещеним Святим Духом.
Те саме видно з Дїяння 8:12 у порівнянні з п’ятнадцятим і шістнадцятим віршами того самого розділу. У дванадцятому вірші читаємо, що велике число учнів увірувало проповіді Филипа про Царство Боже та ім’я Ісуса Христа, і вони «охрещені були в імя Господа Ісуса» (в. 16). Безперечно, серед цих охрещених віруючих були принаймні деякі відроджені люди.
Хоч би якою була правильна форма водного хрещення, вони, без сумніву, були охрещені правильно, бо хрестив їх чоловік, уповноважений Духом; проте в п’ятнадцятому і шістнадцятому віршах читаємо: «котрі (тобто Петр і Йоан) прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого. Ще бо нї на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.» Охрещеними віруючими вони були; охрещені в ім’я Господа Ісуса вони були; деякі з них, безсумнівно, були оновленими людьми, — і все ж жоден із них ще не прийняв Святого Духа і не був охрещений Ним.
Тож знову очевидно, що хрещення Святим Духом — це діяння Святого Духа, відмінне від Його відроджувальної праці й додане до неї. Людина може бути відроджена Святим Духом і все ж не бути охрещеною Святим Духом. У відродженні є помазання життям силою Духа, і той, хто його приймає, спасенний; у хрещенні Святим Духом є помазання силою, і той, хто його приймає, стає придатним до служіння. Проте хрещення Святим Духом може відбутися й у мить відродження. Так сталося, наприклад, у домі Корнилія. Читаємо в Дїяння 10:43, що Петро, проповідуючи, дійшов до того місця, де сказав про Ісуса: «Про Сього всї пророки сьвідкують, що всякий, хто вірує в Него, відпущеннє гріхів прийме через імя Його.» — і саме тоді Корнилій та його дім увірували, і ми одразу читаємо: «Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його. І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся. Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога.» Тієї самої миті, як вони повірили свідченню про Ісуса, вони були охрещені Святим Духом, навіть іще до того, як були охрещені водою. Відродження і хрещення Святим Духом відбулися водночас, і так буває в багатьох випадках і нині. Здавалося б, за нормального стану церкви це мало б бути звичайним досвідом. Але церква сьогодні не в нормальному стані.
Дуже велика частина церкви перебуває там, де були віруючі в Самарії, перш ніж прийшли Петро та Іван, і де були учні в Ефесі, перш ніж прийшов Павло й розповів їм про їхнє ширше право: охрещені віруючі, охрещені в ім’я Господа Ісуса, охрещені на покаяння від гріхів, але ще не охрещені Святим Духом.
Проте хрещення Святим Духом — це право первородства кожного віруючого. Його здобула для нас смерть Христа, і коли Він вознісся праворуч Отця, Він прийняв обітницю Отця і вилив Його на церкву; і якщо хтось сьогодні не охрещений Святим Духом як особистим переживанням, то тому, що не заявив свого права первородства. Потенційно кожен член тіла Христового охрещений Святим Духом (1 Коринтян 12:13): «Бо одним Духом усї ми в одно тїло хрестились, чи то Жиди, чи Греки, чи невільники, чи вільні, і всї одним Духом напоєнї.» Але є багато віруючих, у яких те, що потенційно належить їм, не стало справжнім, дійсним, особистим переживанням.
Усі люди потенційно виправдані смертю Ісуса Христа на хресті; тобто виправдання для них приготоване і належить їм (Римлян 5:18), але те, що потенційно належить кожній людині, кожен мусить привласнити собі вірою в Христа; тоді виправдання стає насправді й на досвіді його. Так само, хоч хрещення Святим Духом потенційно є надбанням кожного віруючого, кожен віруючий мусить привласнити його собі, перш ніж воно стане його на досвіді.
Ми можемо піти ще далі й сказати, що тільки через хрещення Святим Духом людина стає в найповнішому розумінні членом тіла Христового, бо тільки через хрещення Духом вона одержує силу виконувати ті функції, для яких Бог призначив її як частину тіла.
Як ми вже бачили, кожен справжній віруючий має Святого Духа (Римлян 8:9), але не кожен віруючий має хрещення Святим Духом (хоча, як ми щойно бачили, кожен віруючий може його мати). Одне — мати Святого Духа, Який живе в нас, можливо, десь глибоко в якомусь прихованому святилищі нашого єства, поза ясною свідомістю, і зовсім інше, незмірно більше — щоб Святий Дух цілковито заволодів тим, у кому Він перебуває. Деякі так наголошують на тому, що кожен віруючий потенційно має хрещення Духом, що навчають, ніби кожен віруючий має хрещення Духом як переживання. Але якщо хрещення Духом сьогодні не є чимось іншим, ніж хрещення Духом у ранній церкві, ба навіть якщо воно не є чимось зовсім несправжнім, тоді або дуже велика частина тих, кого ми зазвичай вважаємо віруючими, не є віруючими, або ж людина може бути віруючою і відродженою, не будучи охрещеною Святим Духом.
Безперечно, так було в ранній церкві. Так було з апостолами перед П’ятдесятницею; так було з церквою в Ефесі; так було з церквою в Самарії. І тисячі людей сьогодні можуть засвідчити, що вони прийняли Христа й народилися знову, а потім, іноді через довгий час, були охрещені Святим Духом як ясним переживанням.
Це питання великої практичної ваги, бо є багато людей, які не втішаються повнотою привілею, яким могли б утішатися, тому що, перетягуючи окремі вірші Писання за межі того, що вони можуть означати, і всупереч ясному вченню Писання в цілому, вони намагаються переконати себе, що вже охрещені Святим Духом, хоча насправді це не так. А якби вони тільки визнали перед собою, що не охрещені, то могли б зробити ті кроки, через які були б охрещені Святим Духом як ясним особистим переживанням.
Наступне, що ясно випливає з учення Писання, — хрещення Святим Духом завжди пов’язане зі свідченням і служінням і призначене передусім для них. Наш Господь, говорячи про це хрещення, яке вони мали так скоро прийняти, сказав у Луки 24:49: «І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.»
І знову Він сказав у Дїяння 1:5-8: «Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях. ..... А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.» У розповіді про сповнення цієї обітниці нашого Господа в Дїяння 2:4 читаємо: «І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.» Далі йде докладна розповідь про те, що сказав Петро, і про наслідки цього. А наслідок був такий: Петро та інші апостоли говорили з такою силою, що того дня три тисячі людей були переконані у своєму гріху, зреклися гріха, визнали, що прийняли Ісуса Христа, через хрещення, і відтоді постійно перебували в науці апостолів і в спільноті, у ламанні хліба та в молитвах.
У четвертому розділі Дїянь, з тридцять першого по тридцять третій вірш, читаємо, що коли апостоли сповнилися Святим Духом, наслідком було те, що вони «промовляли слово Боже з одвагою» і що «з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса». А в дев’ятому розділі Дїянь апостолів ми маємо опис того, як Павла було охрещено Святим Духом. Читаємо з сімнадцятого по двадцятий вірш: «Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим. І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся. І прийнявши їжу, покрепив ся... І зараз проповідував по школах Христа, що се Син Божий», — а в двадцять другому вірші читаємо, що він «перемагав Жидів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос». У 1 Коринтян 12 ми маємо найповніше обговорення хрещення Святим Духом, яке тільки є в якомусь місці Біблії.
Це класичне місце на всю цю тему. І наслідки, записані там, — це дари для служіння.
Хрещення Святим Духом призначене не передусім для того, щоб зробити віруючих щасливими, а для того, щоб зробити їх корисними. Воно призначене не лише для радості окремого віруючого; воно призначене передусім для того, щоб він був дієвим у служінні. Я не кажу, що хрещення Святим Духом не зробить віруючого щасливим; оскільки частина плоду Духа — це «радощі», то коли людина охрещена Святим Духом, радість неминуче настане. Я ніколи не знав нікого, хто був би охрещений Святим Духом і в чиє життя рано чи пізно не прийшла б нова радість, вища, чистіша і повніша, ніж та, яку він знав будь-коли раніше. Але це не головна мета хрещення і не найважливіший та найпомітніший його наслідок.
На цьому треба дуже наголосити, бо є багато християн, які, шукаючи хрещення Духом, шукають особистої радості. Вони їздять на з’їзди та конференції для поглиблення християнського життя, а повернувшись, розповідають, яке чудове благословення одержали, маючи на увазі якусь нову радість, що прийшла в їхнє серце; але коли придивитися до них, важко помітити, що вони хоч трохи корисніші своїм пасторам чи своїм церквам, ніж були раніше, і мимоволі думаєш, що хоч би що вони одержали, справжнього хрещення Святим Духом вони не одержали. Радість і піднесення цілком доречні на своєму місці.
Коли вони приходять, дякуйте за них Богові — автор дещо знає про них, — але у світі, у якому ми сьогодні живемо, де гріх, самоправедність і невір’я так тріумфують, де такий страшний потік чоловіків, жінок і молоді несеться до вічного пекла, я волів би прожити все своє життя, жодного разу не зазнавши захвату, але маючи силу свідчити про Христа, і приводити інших до Христа, і так спасати їх, ніж мати захоплення 365 днів на рік, але не мати сили спинити страшний потік гріха й привести чоловіків, жінок і дітей до спасенного пізнання мого Господа і Спасителя Ісуса Христа.
Мета хрещення Святим Духом — не передусім зробити віруючих особисто святими. Я не кажу, що це не діло Святого Духа — робити віруючих святими, бо, як ми вже бачили, Він — «Дух сьвятости», і єдиний шлях, яким ми колись досягнемо святості, — Його сила. Я навіть не кажу, що хрещення Святим Духом не приведе до великого духовного перетворення, піднесення й очищення, бо обітниця така: «Він вас хрестити ме Духом сьвятим та огнем» (а думка про вогонь, як він ужитий у цьому зв’язку, — це думка про випробування, переплавлення, очищення, спалення).
Чудове перетворення сталося з апостолами в П’ятдесятницю, і чудове перетворення сталося з тисячами людей, охрещених Святим Духом після П’ятдесятниці, але головна мета хрещення Святим Духом — дієвість у свідченні і служінні. Воно стосується радше дарів для служіння, ніж чеснот характеру. Це передання духовної сили або дарів у служінні, і іноді людина може мати рідкісні дари силою Духа і все ж виявляти мало чеснот Духа.
(Див. 1 Коринтян 13:1-3, Маттея 7:22-23.) У кожному місці Біблії, де згадано хрещення Святим Духом, воно пов’язане зі свідченням або служінням.
Мабуть, ми ясніше збагнемо, що саме таке хрещення Святим Духом, якщо зупинимося й розглянемо наслідки хрещення Святим Духом. Які ж наслідки хрещення Святим Духом?
1. Конкретні вияви хрещення Святим Духом не однакові в усіх людей. Це ясно видно з 1 Коринтян 12:4-13: «Між даруваннями є ріжниця, Дух же той самий. І ріжниця між служеннями, а той самий Господь. І ріжниця між роботами, один же Бог, що робить усе у всїх. Кожному ж даєть ся явленнє Духа на користь. Тому бо Духом даєть ся слово премудрости, другому слово знання тим же Духом; иншому ж віра тим же Духом; иншому ж дарування сцїлення тим же Духом; иншому ж робленнє чудес; иншому ж пророкуваннє; иншому розпізнаваннє духів; иншому ж усякі мови; иншому виклади мов (язиків). Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче. Як бо тїло одно, а членів має багато, всї ж члени одного тїла, хоч багато їх, а одно тїло, так і Христос. Бо одним Духом усї ми в одно тїло хрестились, чи то Жиди, чи Греки, чи невільники, чи вільні, і всї одним Духом напоєнї.» Тут ми бачимо одне хрещення, але велике розмаїття виявів сили цього хрещення.
Між дарами є різниця, але Дух той самий. Дари різняться відповідно до різних ділянок служіння, до яких Бог кличе різних людей. Церква — це тіло, і різні члени тіла мають різні функції, і Дух подає тому, хто охрещений Духом, ті дари, які роблять його придатним до служіння, до якого Бог його покликав. Це дуже важливо пам’ятати. Через те, що цього не бачили, багато хто зовсім збився з дороги в усьому цьому питанні. На початку свого вивчення цієї теми я помітив, що в багатьох випадках ті, хто був охрещений Святим Духом, говорили мовами (напр., Дїяння 2:4; Дїяння 10:46; Дїяння 19:6), і я замислювався, чи кожен, хто охрещений Святим Духом, говоритиме мовами.
Я не знав нікого, хто говорив би мовами нині, і чи хрещення Святим Духом призначене для теперішнього віку. Але одного дня я вивчав 1 Коринтян 12 і помітив, як Павло сказав віруючим у тій дивовижно обдарованій церкві в Коринті, про всіх членів якої в тринадцятому вірші сказано, що вони охрещені Духом: «І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови. Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили?
хиба всї мають дарованнє сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають?» Тож я побачив, що Писання вчить: людина може бути охрещена Святим Духом і все ж не мати дару мов.
Далі я побачив, що дар мов, згідно з Писанням, — останній і найменш важливий з усіх дарів і що нас закликають прагнути більших дарів (1 Коринтян 13:31; 1 Коринтян 14.
5, 12, 14, 18, 19, 27, 28). Пізніше мене спокушало впасти в іншу помилку, правдоподібнішу, але насправді так само небіблійну, а саме: що коли людина охрещена Святим Духом, вона одержить дар євангеліста.
Я читав історію Д. Л. Муді, Чарлза Ґ. Фінні та інших, хто був охрещений Святим Духом, і про силу, яка прийшла до них як до євангелістів, і в мене виникла думка: якщо хтось охрещений Святим Духом, то хіба він не одержить також сили євангеліста? Але це теж було небіблійно.
Якщо Бог покликав людину бути євангелістом і вона охрещена Святим Духом, то вона одержить силу євангеліста; але якщо Бог покликав її бути кимось іншим, вона одержить силу стати кимось іншим. Три великі лиха походять від помилкової думки, що кожен, хто охрещений Святим Духом, одержить силу євангеліста.
(1) Лихо розчарування. Багато хто шукає хрещення Святим Духом, сподіваючись сили євангеліста, але Бог не покликав їх до цієї праці, і хоча вони виконують умови прийняття хрещення Духом і справді приймають хрещення Духом, сила євангеліста не приходить. У багатьох випадках це закінчується гірким розчаруванням, а іноді й відчаєм. Той, хто сподівався сили євангеліста і не одержав її, часом навіть сумнівається, чи він дитина Божа. Але якби він правильно зрозумів цю справу, то знав би, що те, що він не одержав сили євангеліста, не доводить, що він не прийняв хрещення Духом, а тим паче не доводить, що він не дитина Божа.
(2) Друге лихо ще тяжче, а саме лихо самовпевненості. Людина, яку Бог не покликав до праці євангеліста чи служителя, часто кидається в цю працю, бо прийняла або уявляє, що прийняла, хрещення Святим Духом. Вона думає, що все, що потрібне людині, аби стати проповідником, — це хрещення Святим Духом. Це неправда. Щоб мати успіх як служитель, людині потрібне покликання саме до цієї праці і потрібне таке знання Божого Слова, яке приготує її до цієї праці. Якщо людина покликана до служіння і вивчає Слово, доки не матиме що проповідувати, і якщо тоді вона охрещена Святим Духом, вона матиме успіх як проповідник; але якщо вона не покликана до цієї праці або не має потрібного знання Слова Божого, вона не матиме успіху в цій праці, навіть якщо прийме хрещення Святим Духом.
(3) Третє лихо — лихо байдужості. Багато хто знає, що не покликаний до праці проповідування. Якщо ж вони думають, що хрещення Святим Духом дає лише силу євангеліста або силу проповідувати, то хрещення Святим Духом їх особисто ніяк не обходить. Ось, наприклад, мати з великою родиною дітей. Вона добре знає, що не покликана до праці євангеліста. Вона знає, що її обов’язок — її діти і її дім. Якщо вона читає або чує про хрещення Святим Духом і в неї складається враження, що хрещення Святим Духом дає лише силу виконувати працю євангеліста чи проповідувати, вона подумає: «Євангелістові потрібне це благословення, моєму пасторові потрібне це благословення, але воно не для мене»; але якщо вона розуміє цю справу так, як навчає Біблія, — що хоча хрещення Духом дає силу, те, як ця сила виявиться, цілком залежить від ділянки праці, до якої кличе нас Бог, і що без нього не можна зробити жодної дієвої праці, — і бачить до того ж, що в церкві Ісуса Христа сьогодні немає служіння, святішого й священнішого, ніж освячене материнство, вона скаже: «Євангелістові, може, потрібне це хрещення, моєму пасторові, може, потрібне це хрещення; але я мушу мати його, щоб зрощувати своїх дітей „у науцї і напоминанню Господньому“».
2. Хоча є різноманітність дарів і виявів хрещення Святим Духом, кожен, хто так охрещений, матиме якісь дари. Читаємо в 1 Коринтян 12:7: «Кожному ж даєть ся явленнє Духа на користь.» Кожен, навіть найнезначніший член тіла Христового, має виконувати в цьому тілі якусь функцію. Тіло росте тим, що воно «зложене і звязано» (Єфесян 4:16), і кожному, навіть найменш значному суглобові Святий Дух подає силу виконувати функцію, яка йому належить.
3. Саме Святий Дух вирішує, як хрещення Духом виявиться в кожному окремому випадку. Як читаємо в 1 Коринтян 12:11: «Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче.» Святий Дух суверенний у тому, щоб вирішувати, як, тобто в якому особливому дарі, дії чи силі, виявиться хрещення Святим Духом. Не нам вибирати якусь ділянку служіння, а тоді просити Святого Духа зробити нас придатними до цього служіння.
Не нам вибирати якийсь дар, а тоді просити Святого Духа подати нам цей самочинно обраний дар.
Наше діло — просто цілковито віддати себе в розпорядження Святого Духа, щоб Він посилав нас, куди захоче, вибирав для нас, яке служіння захоче, і подавав нам, який дар захоче.
Він суверенний, а наше становище — безумовне віддання себе Йому. Я радий, що це так. Я тішуся, що саме Він у Своїй безмежній мудрості й любові має вибирати ділянку служіння і дари і що це не залишено мені з моєю короткозорістю і нерозумністю. Саме через те, що не визнають цієї суверенності Духа, багато хто не одержує благословення і зазнає розчарування. Вони намагаються самі вибрати собі дар і тому не одержують жодного. Я знав колись у Шотландії одну дитину Божу, яка, почувши про хрещення Святим Духом і про силу, що походить від нього, ціною великої жертви покинула свою працю клепальника корабельної обшивки, за яку одержувала велику платню. Він почув, що на північному заході Америки дуже потрібні служителі. Він приїхав на північний захід. Він виконав умови хрещення Святим Духом, і я вірю, що він був охрещений Святим Духом, але Бог не обрав його для праці євангеліста, і сила євангеліста до нього не прийшла. Жодне поле праці, здавалося, не відкривалося, і він був у великому пригніченні. Він навіть сумнівався, чи прийнятий він перед Богом.
Одного ранку він прийшов до нашої церкви в Міннеаполісі й почув, як я говорив про хрещення Святим Духом, і коли я показав, що хрещення Святим Духом виявляється багатьма різними способами і що те, що людина не має сили євангеліста, не доводить, що вона не прийняла хрещення Святим Духом, у його серце ввійшло світло. Він цілком віддав себе в Божі руки, щоб Він вибрав для нього поле праці й дари. Невдовзі для нього відкрилася можливість стати місіонером недільних шкіл, і тоді, коли він перестав вибирати сам і залишив Святому Духові вділяти йому, як Він хоче, сталася дивна річ: він одержав силу євангеліста і об’їздив сільські округи одного з наших північно-західних штатів, проповідуючи як євангеліст з великою силою.
4. Хоча сила в одній людині може бути одного роду, а в іншій — іншого, коли людина охрещена Святим Духом, завжди буде сила, сама сила Божа. Читаємо в Дїяння 1:5, 8: «Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях. .... А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.»
Воістину, коли хтось із тих, хто читає ці сторінки і ще не прийняв хрещення Святим Духом, шукатиме його Божим шляхом, він одержить його, і в його служіння прийде сила, якої там ніколи раніше не було, — сила саме для тієї праці, до якої Бог його покликав. Це не тільки вчення Писання; це вчення релігійного досвіду впродовж століть.
Релігійні біографії рясніють прикладами людей, які працювали, як могли, аж поки одного дня їх не привело до розуміння, що є таке переживання, як хрещення Святим Духом, і вони шукали його й одержали, і від тієї години в їхнє служіння прийшла нова сила, яка цілковито перемінила їхній характер. У цьому питанні першими спадають на думку такі люди, як Євангелист, Муді і Брейнерд, але подібні випадки не обмежуються кількома винятковими людьми. Автор особисто зустрічав сотні й тисячі людей по всьому світу, які могли певно засвідчити про нову силу, яку Бог дарував їм через хрещення Святим Духом, і листувався з ними. Ці тисячі чоловіків і жінок працювали в усіх галузях християнського служіння; деякі з них — служителі Євангелії, деякі — євангелісти, деякі — місійні працівники, деякі — секретарі Y. M. C.
A., учителі недільних шкіл, батьки, матері і ті, хто працює з людьми особисто. Ніщо не могло перевершити ясності, впевненості й радості багатьох із цих свідчень.
Я не забуду одного служителя, якого зустрів кілька років тому на з’їзді Товариства християнського старання молоді штату в Нью-Бритені, штат Коннектикут. Я говорив на тему особистої праці з людьми, і, закінчуючи промову, сказав, що для дієвої особистої праці ми мусимо бути охрещені Святим Духом, і кількома реченнями пояснив, що маю на увазі. Після промови цей служитель підійшов до мене на помості й сказав: «Я не маю цього благословення, про яке ви говорили, але я хочу його. Чи помолитеся ви за мене?» Я відповів: «Чому б не помолитися просто зараз?» Він сказав: «Помолімося». Ми поставили два стільці поруч і повернулися спиною до натовпу, що виходив із будівлі арсеналу. Ми молилися, щоб він був охрещений Святим Духом. Через кілька тижнів хтось, хто бачив цю сцену, підійшов до мене на з’їзді у Вашингтоні й розповів, як цей служитель повернувся до своєї церкви переміненою людиною, що тепер його зібрання заповнюють церкву, що складаються вони здебільшого з молодих чоловіків і що на кожному богослужінні є навернення.
Кілька років потому цього служителя покликали на інше поле служіння. Його найдуховніші друзі радили йому не йти, бо всі провідні сили в церкві, до якої його покликали, були проти наполегливої євангелізаційної праці, але чомусь він відчув, що це Боже покликання, і прийняв його.
За шість місяців було шістдесят дев’ять навернень, і тридцять вісім із них — ділові люди того міста.
Після того як кілька років тому я побував у Монреалі на Міжпровінційному з’їзді Християнської асоціації молодих людей провінцій Канади, я одержав листа від одного молодого чоловіка. Він писав: «Я був на вашому останньому зібранні в Монреалі. Я чув, як ви говорили про хрещення Святим Духом.
Я пішов до себе і шукав цього хрещення для себе, і прийняв його. Я голова комітету залучення в Товаристві християнського старання нашої церкви. Я скликав інших членів комітету. Виявилося, що двоє з них були на тому зібранні й уже охрещені Святим Духом. Тоді ми помолилися за інших членів комітету, і вони були охрещені Святим Духом. Тепер ми йдемо до церкви, і молодь церкви раз у раз навертається до Христа».
Якось на з’їзді до мене підійшли пані й пан і розповіли, що, хоч ніколи раніше мене не бачили, вони прочитали звіт про промову про хрещення Святим Духом, виголошену в Бостоні на з’їзді християнських працівників, і що вони прагнули цього хрещення й прийняли його.
Потім чоловік розповів мені про благословення, яке прийшло в його служіння наглядача недільної школи.
Коли він закінчив, втрутилася його дружина й сказала: «Так, і найкраще в усьому цьому те, що я змогла достукатися до сердець моїх дітей, чого ніколи раніше не вдавалося». Тут були три зовсім різні напрями служіння, але в кожному випадку була сила. Плоди цієї сили не завжди одразу виявляються в наверненнях. Степан був сповнений Святого Духа, але коли він у силі Святого Духа свідчив про свого воскреслого Господа, то не побачив тоді жодного навернення. Він бачив лише скрегіт зубів, розлючені погляди й безжальне каміння; так може бути і з нами. Проте навернення було навіть тоді, хоч його побачили лише через довгий час, і це навернення — навернення Савла з Тарсу — було варте більше, ніж сотні звичайних навернень.
5. Ще одним плодом хрещення Святим Духом буде відвага у свідченні та служінні. У Дїяннях 4:31 читаємо: «А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.» Хрещення Святим Духом дає тим, хто його приймає, нову свободу й безстрашність у свідченні про Христа. Воно перетворює боягузів на героїв.
Петро в ніч розп’яття нашого Господа виявився боягузом. Він із клятвами й прокляттями відрікався, що знає Господа. Але після П’ятидесятниці цього самого Петра привели перед ту саму раду, яка засудила Ісуса на смерть, і йому погрожували, але він, сповнений Святого Духа, сказав: «Князї людські та старші Ізраїлеві! коли в нас оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся, то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розпяли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий.
Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла; і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам.» (Дїяння 4:8-12). Пізніше, коли рада наказала йому та його товаришеві Іванові зовсім не говорити й не навчати в ім’я Ісуса, вони відповіли: «Чи праведно перед Богом слухати вас більш нїж Бога, — судїть. Не можна бо нам того, що видїли й що чули, не говорити.» (Дїяння 4:19-20).
Ще пізніше, коли їм погрожували й наказували мовчати, а їхнє життя було під загрозою, Петро сказав раді просто в обличчя: «Більше треба коритись Богу, нїж людям. Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві. Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів. І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому.» (Дїяння 5:29-32). Природна несміливість багатьох людей і сьогодні зникає, коли вони сповнюються Святим Духом, і з великою відвагою та свободою, зовсім не боячись наслідків, вони свідчать про Ісуса Христа.
6. Хрещення Святим Духом спонукає того, хто його приймає, бути зайнятим Богом, Христом і духовним. В оповіді про день П’ятидесятниці читаємо: «І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти. Здуміли ся ж усї і дивувались, говорячи один до одного: „Чи не всї оце сї, що розмовляють, Галилейцї? Як же се чуємо кожний власну говірку свою, в якій родились, … Жиди, і нововірцї, Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчє Боже?“» (Дїяння 2:4, 7, 8, 11). Далі йде Петрова проповідь — проповідь, яка від початку до кінця цілком присвячена Ісусові Христу та Його славі. Читаємо також: «А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою. … І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх. … Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них: „Князї людські та старші Ізраїлеві! коли в нас оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся, то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розпяли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий.“» (Дїяння 4:31, 33, Дїяння 4:8-10).
Про Савла з Тарсу читаємо, що, коли він сповнився Святим Духом, то «зараз проповідував по школах Христа» (Дїяння 10:44-46). Про дім Корнилія читаємо: «Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його. І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся. Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога.» Тут ми бачимо, як увесь дім Корнилія, щойно сповнившись Святим Духом, величає Бога.
У Єфесянах 5:18-19 сказано, що плід сповнення Духом такий: ті, хто так сповнений, розмовлятимуть між собою псалмами, гімнами й духовними піснями, співаючи й граючи в серцях своїх Господеві. Люди, сповнені Святим Духом, не співатимуть романсів, ні кумедних пісеньок, ні оперних арій, доки на них спочиває сила Святого Духа. Якби Святий Дух зійшов на когось, коли той слухає одну з найневинніших пісень світу, вона не принесла б йому втіхи; він прагнув би почути щось про Христа. Люди, охрещені Святим Духом, мало говорять про себе, але багато — про Бога, а надто про Христа. Інакше й бути не може, бо служіння Святого Духа — свідчити про прославленого Христа (Йоана 15:26, Йоана 16:14).
Підсумуймо все: хрещення Святим Духом — це Дух Божий, що сходить на віруючого, наповнює його розум істиною, особливо про Христа, опановує його здібності й дає йому дари, яких він інакше не мав би, але які роблять його придатним до служіння, до якого покликав його Бог.
Про необхідність хрещення Святим Духом Новий Завіт говорить багато. Коли наш Господь мав залишити Своїх учнів, щоб іти до Отця, Він сказав: «І ось я посилаю обітуваннє Отця мого на вас; ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.» (Луки 24:49). Він щойно доручив їм бути Його свідками для всіх народів, починаючи від Єрусалима (вірші 47, 48), але тут каже їм, що перш ніж узятися за це свідчення, вони мусять чекати, доки приймуть обітницю Отця і так будуть обдаровані силою згори для справи свідчення, за яку мали взятися. Немає сумніву, що саме мав на увазі Ісус під «обітуваннє Отця мого», на яке вони мали чекати, перш ніж розпочати покладене на них служіння; у Дїяннях 1:4-5 читаємо: «…зібравши їх, заповів їм, з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чули від мене. Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.» Отже, тим, через що мав прийти дар сили, було хрещення Святим Духом.
Далі Він сказав Своїм учням: «А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.» (Дїяння 1:8). Хто ж були ті люди, яким Ісус це сказав? Учні, яких Він підготував до цієї справи.
Понад три роки вони жили з Ним у найтіснішій близькості; вони були очевидцями Його чудес, Його смерті, Його воскресіння, а за кілька хвилин мали стати очевидцями Його вознесіння, коли Його буде взято на небо просто в них на очах. А що ж вони мали робити? Просто піти й розповісти світові, що бачили їхні очі й що чули їхні вуха з уст Сина Божого. Хіба вони не були підготовлені до цієї справи? З нашими сучасними уявленнями про підготовку до християнської праці ми сказали б, що вони були підготовлені досконало. Але Ісус сказав: «Ні, ви не підготовлені.
Є ще одна підготовка, окрім тієї, яку ви вже отримали, настільки необхідна для плідної праці, що ви не повинні ступити й кроку, доки не отримаєте її. Ця інша підготовка — обітниця Отця, хрещення Святим Духом». Якщо апостолам, з їхньою винятковою придатністю до справи, за яку вони мали взятися, потрібна була ця підготовка до праці, то наскільки більше вона потрібна нам? У світлі того, чого Ісус вимагав від Своїх учнів, перш ніж вони візьмуться до праці, хіба не видається найзухвалішою самовпевненістю, коли хтось із нас береться свідчити й працювати для Христа, доки й ми не прийняли обітниці Отця, хрещення Святим Духом? А була ж нагальна потреба, щоб щось було зроблено негайно.
Увесь світ гинув, і лише вони знали спасенну істину; проте Ісус суворо наказав їм: «Чекайте». Чи може бути сильніше свідчення про абсолютну необхідність і важливість хрещення Святим Духом як підготовки до праці, що була б угодна Христові? Але це ще не все.
У Дїяннях 10:38 читаємо: «Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.» До чого це відноситься в записаному житті Ісуса Христа? Якщо звернемося до Луки 3:21-22 та Луки 4:1, 4, 17, 18, то знайдемо відповідь. У Луки 3:21-22 читаємо, що, коли й Ісус охрестився та молився, відкрилося небо, і Святий Дух зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і пролунав голос із неба: «Ти єси Син мій любий, тебе вподобав я.» І далі, коли між ними немає нічого, крім людського родоводу Ісуса, читаємо: «Ісус же, Духа сьвятого повний, вернувсь од Йордану, і був ведений Духом у пустиню» (Луки 4:1).
Далі йде оповідь про Його спокушення; потім у чотирнадцятому вірші читаємо: «І вернувсь Ісус у силї Духа в Галилею; і поголос розійшов ся по всїй околицї про Него».
А в сімнадцятому й вісімнадцятому віршах: «І подано Йому книгу Ісаїї пророка. І, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: „Дух Господень на менї, котрого ради намастив мене; благовістити вбогим“ і т. д.» Отже, саме на Йордані, у зв’язку з Його хрещенням, Ісус був помазаний Святим Духом і силою, і Він не розпочав Свого громадського служіння, доки не був охрещений Святим Духом. А ким був Ісус?
Загальна віра християнства така: Він був надприродно зачатий силою Святого Духа, Він був єдинородний Син Божий, Він був Божественний, Бог істинний від Бога істинного, і водночас правдиво людина. Якщо такий Той, хто, «оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами», не наважився розпочати Свого служіння, на яке послав Його Отець, доки не був так ясно охрещений Святим Духом, то що ж означає, коли ми на це наважуємося? Якщо у світлі цих записаних фактів ми наважуємося на це, хіба це не видається найнепростимішою самовпевненістю? Безперечно, багато хто з нас робив це через незнання, але чи можемо ми й далі посилатися на незнання? Хрещення Святим Духом — це необхідна підготовка до плідної праці для Христа на кожній ділянці служіння.
У нас може бути дуже ясне покликання до служіння, можливо, таке ж ясне, як і в апостолів, але на нас, як і на них, покладено наказ: перш ніж розпочати це служіння, ми мусимо чекати, доки не одягнемося «силою звиш». Цей дар сили приходить через хрещення Святим Духом. Але й це ще не все.
Читаємо в Дїяннях 7:14-16: «Почувши ж апостоли в Єрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Йоана, котрі прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого. (Ще бо нї на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.)» У Самарії було велике зібрання щасливих навернених, але коли Петро та Іван прийшли оглянути цю працю, вони відчули, що є щось настільки істотне, чого ці молоді учні ще не прийняли, що передусім вони мусять подбати, аби ті це прийняли.
Так само читаємо в Дїяннях 19:1-2: «Стало ся ж, як був Аполос у Коринтї, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників, рече до них: „Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши?“» Коли він довідався, що вони не прийняли Святого Духа, то першим, про що він подбав, було, щоб вони прийняли Святого Духа. Він не продовжував праці серед сторонніх, доки ця маленька група з дванадцятьох учнів не була підготовлена до служіння. Тож ми бачимо, що коли апостоли знаходили віруючих у Христа, то першим, що вони завжди робили, було запитати, чи прийняли ті Святого Духа як ясний досвід, а якщо ні, то негайно дбали, щоб було зроблено кроки, якими вони приймуть Святого Духа. Очевидно, що хрещення Святим Духом потрібне кожному християнинові для служіння, якого Христос від нього вимагає й чекає.
Напевно, мало є більших помилок, яких ми сьогодні припускаємося в різних християнських справах, ніж та, що ми ставимо людей навчати класи недільної школи, займатися особистою працею і навіть проповідувати Євангеліє через те, що вони навернулися й здобули певну освіту, можливо, навіть закінчили коледж і семінарію, але ще не були охрещені Святим Духом. Ми думаємо, що коли людина подає надії в релігійному сенсі, має освіту коледжу й семінарії і вийшла звідти досить правовірною, то вона вже готова, щоб ми поклали на неї руки й рукоположили її проповідувати Євангеліє. Але Ісус Христос каже: «Ні». Є ще одна підготовка, настільки необхідна, що людина не повинна братися за цю працю, доки не отримає її.
«ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.» Один видатний професор богослов’я сказав, що кожному кандидатові на служіння слід ставити запитання: «Чи ви зустріли Бога?» Так, але нам слід піти далі й бути ще яснішими; кожному кандидатові на служіння ми повинні ставити запитання: «Чи ви охрещені Святим Духом?» — а якщо ні, то сказати йому, як Ісус сказав першим проповідникам Євангелія: «сидїть…, поки одягнетесь силою звиш». Але це стосується не лише рукоположених служителів, це стосується кожного християнина, бо всі християни покликані до того чи іншого служіння.
Кожен, хто працює в християнській справі й не прийняв хрещення Святим Духом, мусить зупинити свою працю там, де він є, і не продовжувати її, доки не одягнеться «силою звиш».
Але що буде з нашою працею, поки ми чекаємо? «А що робив світ протягом тих десяти днів, поки перші учні чекали?» Вони знали спасенну істину, лише вони її знали; проте, коряючись наказові Господа, вони мовчали.
Світ нічого не втратив. Безсумнівно, коли прийшла сила, вони за один день досягли більше, ніж досягли б за роки, якби й далі працювали всупереч наказові Христа. І ми, прийнявши хрещення Духом, зробимо для нашого Господа за один день більше справжньої праці, ніж зробили б за роки без цієї сили. Навіть якби треба було провести в чеканні дні, вони були б проведені добре, але далі ми побачимо, що немає потреби проводити дні в чеканні, що хрещення Святим Духом можна прийняти сьогодні. Хтось може сказати, що апостоли ходили в місіонерські подорожі ще за життя Христа, навіть до того, як були охрещені Святим Духом.
Це правда, але то було до того, як було дано Святого Духа, і до того, як було дано наказ: «ви ж сидїть у городї Єрусалимі, поки одягнетесь силою звиш.» Після цього вирушати без цього помазання було б непослухом, нерозумністю й самовпевненістю, а ми живемо сьогодні після того, як Святого Духа дано, і після того, як дано наказ чекати, доки не одягнемося силою.
Тепер ми підходимо до питання першорядної ваги, а саме: хто може бути охрещений Святим Духом? Кілька років тому на одному з’їзді дуже розумна християнка, відома працівниця і в освітній справі, і в недільній школі, надіслала мені таке запитання: «Ви розповіли нам про необхідність хрещення Святим Духом, але хто може мати це хрещення? Церква, до якої я належу, навчає, що хрещення Святим Духом обмежувалося апостольською добою. Чи не скажете нам, хто може мати хрещення Святим Духом?» На це питання Біблія відповідає найчіткішими словами.
Читаємо в Дїяннях 2:38-39: «Петр же рече до них: „Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа. Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш.“» Про яку обітницю говорить Петро в тридцять дев’ятому вірші? Є два тлумачення цього уривка: одне — що обітниця цього вірша є обітницею спасіння; друге — що обітниця цього вірша є обітницею дару Святого Духа (або хрещення Святим Духом; порівняння біблійних уривків покаже, що ці два вирази рівнозначні).
Яке тлумачення правильне? Є два закони тлумачення, загальновизнані серед дослідників Біблії. Ці два закони — закон слововживання (або, як його називають, «usus loquendi») і закон контексту. Багато віршів Біблії, якщо взяти їх окремо, могли б допускати два, три чи навіть більше тлумачень, але коли застосувати ці два закони тлумачення, то з певністю встановлюється, що лише одне з різних можливих тлумачень є правдивим. Закон слововживання такий: коли ви знаходите слово чи вираз у якомусь місці Писання й хочете знати, що воно означає, не звертайтеся до словника, а зверніться до самої Біблії, знайдіть різні місця, де вживається це слово, і особливо як уживає його той автор, якого ви досліджуєте, а найбільше — як воно вживається в тій самій книзі, де знаходиться уривок. Так ви можете визначити точне значення слова чи виразу в цьому уривку.
Закон контексту такий: досліджуючи уривок, не слід виривати його з його зв’язку, а треба подивитися, що йде перед ним і що після нього; бо хоча окремо він міг би означати різне, у тому зв’язку, у якому він стоїть, він може означати лише одне. Застосуймо ці два закони до нашого уривка. Насамперед застосуймо закон слововживання. Ми намагаємося з’ясувати, що означає вираз «обітниця» в Дїяннях 2:39. Повернувшись до Дїянь 1:4-5, читаємо: «…зібравши їх, заповів їм, з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чули від мене. Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.» Отже, очевидно, що тут обітниця Отця означає хрещення Святим Духом. Зверніться тепер до другого розділу, тридцять третього вірша: «Правицею ж Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте.» У цьому уривку нам прямо сказано, що обітниця — це обітниця Святого Духа.
Якщо цей своєрідний вираз означає хрещення Святим Духом у Дїяннях 1:4-5 і те саме в Дїяннях 2:33, то за яким законом тлумачення він може означати щось зовсім інше шістьма віршами нижче, у Дїяннях 2:39? Отже, закон слововживання встановлює, що обітниця з Дїянь 2:39 — це обітниця хрещення Святим Духом. Тепер застосуймо закон контексту, і побачимо, що він, коли можна так сказати, ще переконливіший. Поверніться до тридцять восьмого вірша: «Петр же рече до них: „Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа.“» Отже, очевидно, що обітниця — це обітниця дару, або хрещення Святим Духом. Тож обома законами встановлено, що обітниця з Дїянь 2:39 — це обітниця дару Святого Духа, або хрещення Святим Духом.
Прочитаймо ж цей вірш так, поставивши цей рівнозначний вираз на місце виразу «обітниця»: «Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш.» «Для вас», — каже Петро, тобто для натовпу, що зібрався перед ним.
У цьому немає нічого для нас. Нас там не було, а той натовп складався з юдеїв, ми ж не юдеї; але Петро не зупинився на цьому, він пішов далі й сказав: «і для дїтей ваших», тобто для наступного покоління юдеїв, або для всіх майбутніх поколінь юдеїв. І досі в цьому немає нічого для нас, бо ми не юдеї; але Петро пішов далі й сказав: «Тепер же в Христї Ісусї ви, що були колись далеко». Оце вже охоплює й нас. Ми — ті погани, що колись були «далеко», а тепер «стали близькі кровю Христовою» (Єфесян 2:13, 17). Але щоб не було тут жодної помилки, Петро додає: «скільки їх покличе Господь Бог ваш». Отже, того самого дня П’ятидесятниці Петро проголошує, що хрещення Святим Духом — для кожної Божої дитини в кожну прийдешню добу історії Церкви.
Кілька років тому на конференції служителів у Чикаго до мене після лекції про хрещення Святим Духом підійшов служитель Євангелія з Південного Заходу й сказав: «Церква, до якої я належу, навчає, що хрещення Святим Духом було лише для апостольської доби». «Мені байдуже, — відповів я, — чого навчає церква, до якої належите ви, чи чого навчає церква, до якої належу я. Моє єдине питання: чого навчає Слово Боже?» «Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш.» «Чи покликав Він вас?» — запитав я. «Так, звичайно, покликав». «Тож чи обітниця для вас?» «Так, для мене». Він прийняв її, і наслідком стало перемінене служіння.
Кілька років тому на студентській конференції зібрання провадив видатний єпископальний священник, людина дуже шанована й любима. Я говорив на цій конференції про хрещення Святим Духом і зупинився на значенні Дїянь 2:39. Того вечора, коли ми сиділи разом після зібрань, цей слуга Божий сказав мені: «Брате Торрі, мене дуже зацікавило те, що ви сьогодні говорили про хрещення Святим Духом. Якщо ваше тлумачення Дїянь 2:39 правильне, ваша правда, але я в цьому сумніваюся. Обговорімо це», — що ми й зробили.
Кілька років потому, у липні 1894 року, я був на студентській конференції в Нортфілді. Коли того дня я ввійшов задніми дверима до Стоун-Голлу, цей єпископальний священник увійшов передніми. Побачивши мене, він поспішив через залу, простягнув руку й сказав: «Ви мали рацію щодо Дїянь 2:39 у Ноксвіллі, і, гадаю, маю право сказати вам щось краще: я охрещений Святим Духом». Я радий, що мав рацію, — не тому, що має якесь значення, чи маю рацію я, але встановлена так істина має неосяжне значення. Хіба не славно мати змогу об’їздити світ, стояти перед зібраннями віруючих і казати їм, знаючи, що під ногами в тебе Боже Слово: «Ви всі можете бути охрещені Святим Духом»? Але ця невимовно радісна й славна думка має й свій урочистий бік. Якщо ми можемо бути охрещені Святим Духом, то ми мусимо бути охрещені.
Якщо ми охрещені Святим Духом, то через нас будуть спасенні душі, які не будуть спасенні, якщо ми не охрещені. Якщо ми не бажаємо заплатити ціну цього хрещення і тому не охрещені, то ми відповідатимемо перед Богом за кожну душу, яка могла бути спасенна, але не була спасенна, бо ми не заплатили ціни й тому не отримали благословення.
Я часто тремчу за себе і за моїх братів у служінні, і не лише за братів у служінні, а й за братів у всіх видах християнської праці, навіть найскромнішої й найнепомітнішої. Чому? Бо ми проповідуємо оману? Ні, багато хто в ці темні дні це робить, і я тремчу за них; але не це я тепер маю на увазі. Чи я маю на увазі, що тремчу, бо ми не проповідуємо істини? Адже цілком можливо не проповідувати омани й водночас не проповідувати істини; багато хто за все життя не проповідував жодного слова омани, і все ж не проповідує істини, і я справді тремчу за них; але не це я тепер маю на увазі.
Я маю на увазі, що тремчу за тих із нас, хто проповідує істину, саму істину, як вона є в Ісусі, істину, як вона записана в писаному Слові Божому, істину в її простоті, чистоті й повноті, але проповідує її «в переважливих словах людської премудростї», а не «в явленню духа і сили» (1 Коринтян 2:4). Проповідує її в енергії тіла, а не в силі Святого Духа.
Немає нічого смертоноснішого, ніж Євангеліє без сили Духа. «буква бо вбиває, а дух животворить.» Проповідувати Євангеліє — чи з кафедри, чи тихими способами — справа урочиста. Для тих, хто слухає, це означає смерть або життя, а чи означатиме воно смерть, чи життя, багато в чому залежить від того, чи проповідуємо ми його з хрещенням Святим Духом, чи без нього.
Ми мусимо бути охрещені Святим Духом. Навіть після того як людину охрещено Святим Духом, хоч яким ясним було б це хрещення, їй потрібно сповнюватися Духом. Це ясне вчення Нового Завіту. У Дїяннях 2:4 читаємо: «І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.» Одним із тих, хто був присутній при цьому і сповнився Святим Духом, був Петро. Справді, у цьому розділі він постає найвиразніше як людина, охрещена Святим Духом. Але в Дїяннях 4:8 читаємо: «Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них і т. д.» Тут ми знову читаємо, що Петро сповнився Святим Духом.
Далі в розділі, у тридцять першому вірші, читаємо, що, зібравшись разом і помолившись, вони «сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою». Нам у контексті прямо сказано, що двоє з присутніх були Іван і Петро. Отже, ось уже третій випадок, коли Петро сповнився Святим Духом. Недостатньо сповнитися Святим Духом один раз. Нам потрібне нове сповнення для кожної нової потреби християнського служіння. Те, що люди не усвідомлюють цієї потреби постійно знову сповнюватися Святим Духом, призвело до того, що багато хто з тих, кого колись Бог щедро використовував, був зовсім відсунутий убік.
Сьогодні є багато таких, хто колись знав, що таке працювати в силі Святого Духа, але втратив своє покликання і свою силу. Я не кажу, що Святий Дух залишив їх, — я не вірю, що Він їх залишив, — але виявлення Його присутності та сили зникло. Одне з найсумніших видовищ серед нас сьогодні — чоловіки й жінки, які колись трудилися для Господа в могутній силі Святого Духа, а тепер практично ні до чого не придатні або навіть стають на заваді праці, бо намагаються йти в силі благословення, отриманого рік, п’ять чи двадцять років тому. Для кожного нового служіння, яке треба провести, для кожної нової душі, з якою треба мати справу, для кожної нової праці для Христа, яку треба виконати, для кожного нового дня і кожної нової потреби християнського життя та служіння ми повинні шукати й отримувати нове сповнення Святим Духом. Ми не повинні занедбувати дару, що в нас: «Не занедбай твого дарування» (1 Тимотея 4:14); «З сієї ж причини нагадую тобі, щоб ти підʼогрівав дар Божий» (2 Тимотея 1:6). Повторні сповнення Святим Духом необхідні для того, щоб сила тривала й зростала.
Може постати запитання: «Чи слід нам називати ці нові сповнення Святим Духом „новими хрещеннями“ Святим Духом?» На це ми відповіли б: слово «хрещення» ніколи не вживається в Писанні щодо другого досвіду, і в самій думці про хрещення є щось від початку, тож якщо хтось хоче бути біблійним, то, здається, краще не вживати слова «хрещення» щодо другого досвіду, а обмежити його першим досвідом. З другого боку, вираз «сповнились усї Духом сьвятим» ужито в Дїяннях 2:4, щоб описати досвід, обіцяний у Дїяннях 1:5, де сказано: «ви ж хрестити метесь Духом сьвятим».
З цього та з інших уривків очевидно, що ці два вирази значною мірою рівнозначні.
Однак якщо ми обмежимо вираз «хрещення Святим Духом» нашим першим досвідом, то будемо біблійнішими, і добре було б говорити про одне хрещення, але багато сповнень. Проте я волів би, щоб людина говорила про нові або свіжі хрещення Святим Духом, обстоюючи надзвичайно важливу істину, що нам потрібні повторні сповнення Святим Духом, ніж щоб вона так наполягала на точних словах, що випустила б з уваги істину про потребу повторних сповнень; тобто я волів би мати правильний досвід під неправильною назвою, ніж неправильний досвід під правильною назвою.
Нам потрібно сповнюватися Святим Духом. Мене часом запитують: «Чи ви отримали друге благословення?» Так, і третє, і четверте, і п’яте, і ще сотні, і сьогодні я чекаю нового благословення. Тепер ми підходимо до питання першорядної практичної ваги, а саме: що треба зробити, щоб отримати хрещення Святим Духом? На це питання Біблія відповідає найясніше й найпевніше. У Біблії прокладено ясну стежку, що складається з кількох простих кроків, які може зробити кожен, і кожен, хто зробить ці кроки, неодмінно ввійде в благословення. Це дуже певне твердження, і ми не наважилися б бути такими певними, якби Біблія не була так само певною. Але яке право маємо ми вагатися, коли Слово Боже говорить певно? На цій стежці сім кроків: 1. Перший крок — прийняти Ісуса Христа як нашого Спасителя й Господа. У Дїяннях 2:38 читаємо: «Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа.» Хіба це твердження не таке ж певне, як те, що ми зробили вище? Петро каже, що коли ми зробимо певні речі, то наслідком буде: «приймете дар сьвятого Духа». Усі сім кроків є в цьому уривку, але пізніше ми звернемося й до інших уривків, які кидають на це світло. Перші два кроки містяться в слові «покайтеся». «Покайтесь», — сказав Петро. Що означає покаятися? Грецьке слово, що означає покаяння, значить «пізніша думка» або «зміна думки». Отже, покаятися означає змінити свою думку. Але змінити думку про що? Про три речі: про Бога, про Ісуса Христа, про гріх. Про що саме йдеться в зміні думки в кожному окремому випадку, треба визначати з контексту.
Як визначає контекст у цьому випадку, зміна думки стосується насамперед Ісуса Христа.
Петро щойно сказав у тридцять шостому вірші: «Твердо ж нехай знає ввесь дім Ізраїлїв, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Ісуса, котрого ви розпяли. Почувши ж се, помякли серцем, і казали до Петра та до инших апостолів: „Що ж робити нам, мужі брати?“»
Ось тоді Петро й сказав: «Покайтесь», тобто: «Змініть свою думку про Ісуса, змініть те ставлення, що відкинуло Його й розіп’яло, на ставлення, що приймає Його як Господа, Царя і Спасителя». Отже, це перший крок до прийняття хрещення Святим Духом: прийміть Ісуса як Спасителя й Господа; насамперед прийміть Його як свого Спасителя. Чи зробили ви це? Що означає прийняти Ісуса як Спасителя? Це означає прийняти Його як Того, хто на хресті поніс наші гріхи замість нас (Галат 3:13; 2 Коринтян 5:21), і довіритися Богові, що Він простить нас, бо Ісус Христос помер замість нас. Це означає покласти всю нашу надію на прийняття перед Богом на завершене діло Христа на хресті Голгофи.
Багато хто називає себе християнином, не зробивши цього. Коли ви підходите до багатьох, хто називає себе християнами, і запитуєте, чи вони спасенні, вони відповідають: «Так». А якщо ви поставите їм запитання: «На що ви спираєтеся як на підставу свого спасіння?» — вони відповідять приблизно так: «Я ходжу до церкви; я молюся, я читаю Біблію, я охрещений, я приєднався до церкви, я причащаюся Господньої вечері, я відвідую молитовні зібрання і намагаюся жити якомога праведніше, як умію». Якщо саме на цих речах ви спираєтеся як на підставі свого прийняття перед Богом, то ви не спасенні, бо всі ці речі — ваші діла (усі вони добрі на своєму місці, але все ж ваші діла).
У Римлян 3:20 нам ясно сказано, що «дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним». Але якщо ви підете до інших людей і спитаєте, чи вони спасенні, вони відповідять: «Так». А якщо потім спитаєте, на що вони спираються як на підставу того, що Бог їх прийняв, вони відповідять приблизно так: «Я не спираюся ні на що, що я колись зробив чи ще колись зроблю; я спираюся на те, що зробив для мене Ісус Христос, коли поніс мої гріхи у Своєму тілі на хресті. Я спочиваю на Його завершеному ділі спокути». Якщо саме на це ви спираєтеся, то ви спасенні, ви прийняли Ісуса Христа як свого Спасителя і зробили перший крок до хрищення Святим Духом.
Ту саму думку Біблія навчає й в інших місцях, наприклад у Галат 3:2. Тут Павло питає віруючих у Галатії: «Чи дїлами закону прийняли ви Духа, чи, слухаючи, проповіддю віри?» Що саме він мав на увазі? Одного разу, коли Павло проходив через Галатію, його затримала там якась хвороба. Нам не сказано, що це було, але в усякому разі він був не настільки хворий, щоб не могти проповідувати галатам Євангеліє, тобто добру звістку про те, що Ісус Христос викупив їх від прокляття закону, ставши прокляттям замість них, коли помер на Голгофському хресті. Ці галати повірили цьому свідченню; це й було слухання віри, і Бог поставив печать Свого схвалення на їхню віру, давши їм Святого Духа як особистий досвід. Але після того, як Павло залишив Галатію, з Єрусалима прийшли певні юдействувальники — люди, які підміняли Євангеліє Мойсеєвим законом, — і навчали їх, що недостатньо просто вірити в Ісуса Христа, а треба ще й виконувати Мойсеїв закон, особливо закон Мойсея про обрізання, і що без обрізання вони не можуть спастися, тобто не можуть бути спасенні самою лише вірою в Ісуса (Дїяння 15:1).
Ці молоді навернені в Галатії зовсім збилися з пантелику. Вони не знали, спасенні вони чи ні; не знали, що їм робити, і все змішалося. Це було точнісінько так, як тоді, коли сучасні юдействувальники приходять до молодих навернених, беруться за них і кажуть, що, крім віри в Ісуса Христа, вони мусять дотримуватися Мойсеєвої суботи, сьомого дня, бо інакше не можуть спастися. Це просто давній конфлікт, що спалахнув у новому місці. Коли Павло почув, що сталося в Галатії, він дуже обурився і написав Послання до галатів саме для того, щоб викрити цілковиту хибність цих юдействувальників. Він показав їм, як сам Авраам був виправданий ще до того, як був обрізаний, — просто тим, що повірив Богові (Галат 3:6), і як він був обрізаний уже після того, як був виправданий, — на печать віри, яку він мав, ще будучи необрізаним. Крім цього доказу хибності юдействувальників, Павло звертається до їхнього власного особистого досвіду. Він каже їм: «Ви ж прийняли Святого Духа, чи не так?» — «Так». — «А як ви прийняли Святого Духа: виконуючи Мойсеїв закон чи через слухання віри, через просте прийняття Божого свідчення про Ісуса Христа, що ваші гріхи були покладені на Нього і що ви таким чином виправдані й спасенні?»
Галати пережили досвід прийняття Святого Духа, і Павло звертається до нього та нагадує їм, що саме через просте слухання віри вони прийняли Святого Духа. Дар Святого Духа — це Божа печать на простому прийнятті Божого свідчення про Ісуса Христа, що наші гріхи були покладені на Нього, і на довірі до Бога, що Він простить нас і виправдає. Отже, це перший крок до прийняття Святого Духа. Але ми повинні прийняти Ісуса не лише як Спасителя, а й як Господа. Про це ми скажемо докладніше у зв’язку з іншим уривком, коли йтиметься про четвертий крок.
2. Другий крок на шляху, що веде до благословення хрищення Святим Духом, — це відмова від гріха. Покаяння, як ми бачили, — це зміна думки про гріх, а також зміна думки про Христа; перехід від того стану розуму, що любить гріх і потурає гріхові, до того стану розуму, що ненавидить гріх і зрікається гріха. Святий Дух — це Святий Дух, і ми не можемо мати водночас і Його, і гріх. Ми мусимо обрати між Святим Духом і несвятим гріхом. Мати обох ми не можемо. Хто не хоче покинути гріх, той не може мати Святого Духа. Недостатньо зректися одного гріха, двох чи трьох, чи навіть багатьох гріхів; ми мусимо зректися всякого гріха. Якщо ми тримаємося хоч одного відомого нам гріха, він закриє нам доступ до благословення. Тут ми знаходимо причину невдачі багатьох людей, які моляться про хрищення Святим Духом, їздять на конференції й слухають про хрищення Святим Духом, читають книжки про хрищення Святим Духом, можливо, проводять цілі ночі в молитві про хрищення Святим Духом — і все ж нічого не отримують. Чому? Тому що є якийсь гріх, за який вони тримаються.
Люди часто кажуть мені або пишуть: «Я молюся про хрищення Святим Духом уже рік (п’ять років, десять років, а один чоловік сказав — двадцять років). Чому я не отримую?» У багатьох таких випадках я відчуваю, що маю відповісти: «Це гріх, і якби я міг цієї миті зазирнути у ваше серце так, як Бог зазирає у ваше серце, я міг би вказати пальцем на конкретний гріх». Можливо, це те, що вам подобається називати малим гріхом, але малих гріхів не буває. Деякі гріхи стосуються малих речей, але кожен гріх — це акт бунту проти Бога, і тому жоден гріх не є малим гріхом. Суперечки з Богом через найменшу річ досить, щоб закрити людині доступ до благословення. Містер Фінней розповідає про жінку, яка дуже переймалася хрищенням Святим Духом. Щовечора після зібрань вона йшла до своїх кімнат і молилася до пізньої ночі, і її друзі боялися, що вона збожеволіє, але благословення не приходило. Одного вечора, коли вона молилася, навколішки перед Богом, у неї знову зринуло (як зринало вже не раз) одне дрібне питання про прикрасу голови — річ, яка сьогодні, мабуть, не турбувала б багатьох християн, але для неї вона була предметом суперечки між нею і Богом. Вона підняла руку до голови, вийняла шпильки з волосся, кинула їх через усю кімнату й сказала: «Ось вони, геть!» — і тієї ж миті на неї зійшов Святий Дух. Від благословення її відгороджувала не стільки прикраса голови, скільки суперечка з Богом.
Якщо є щось, що завжди спливає, коли ви найближче наближаєтеся до Бога, то саме з цим і треба розібратися.
Кілька років тому на конференції в одному з південних штатів головуючий, служитель баптистської церкви, звернув мою увагу на одного чоловіка й сказав: «Цей чоловік — папа нашої деномінації: в усьому, що він скаже, так і буде; але в цій справі він зовсім не з нами, хоча я радий бачити його тут». Цей служитель продовжував відвідувати зібрання. Після останнього зібрання, на якому я говорив про умови прийняття хрищення Святим Духом, я побачив, що цей чоловік чекає на мене в притворі. Він сказав: «Я не встав на ваш заклик сьогодні». Я відповів: «Я бачив, що ви не встали». — «Мені здалося, — продовжив він, — ви сказали, що хочете, аби встали тільки ті, хто може сказати, що віддав себе Богові?» — «Саме це я й сказав», — відповів я. — «Ну, а я цього сказати не міг». — «Тоді ви вчинили цілком правильно, що не встали. Я не хотів, щоб ви збрехали Богові». — «Слухайте, — продовжив він, — ви сьогодні сильно мене вразили. Ви сказали, що коли є щось, що завжди спливає, коли ви найближче наближаєтеся до Бога, то саме з цим і треба розібратися. Так ось, є дещо, що завжди спливає, коли я наближаюся до Бога. Я не скажу вам, що це. Думаю, ви знаєте». — «Так», — відповів я. (Я відчував цей запах.) — «Ну, я просто хотів сказати вам це».
Це було в п’ятницю по обіді. Мені треба було їхати до іншого міста, і коли я наступного вівторка вранці повертався через те місто, служитель, який проводив зібрання, був на вокзалі. «Шкода, що вас не було вчора вранці на зібранні наших баптистських служителів, — сказав він. — Той чоловік із північної частини штату, на якого я вам показував, був присутній. Він підвівся на нашому зібранні й сказав: „Браття, ми в цій справі цілком помилялися“, — а тоді розповів, що він зробив. Він розв’язав свою суперечку з Богом, покинув те, що завжди спливало, коли він найближче наближався до Бога, а потім продовжив і сказав: „Браття, я отримав досвід, виразніший за той, що мав, коли навернувся“». Саме такий досвід чекає на багатьох інших — і служителів, і мирян, — щойно людина осудить свій гріх, щойно відкине те, що є предметом суперечки між нею і Богом, хоч би якою дрібною ця річ здавалася. Якщо хтось щиро прагне хрищення Святим Духом, йому слід піти на самоті з Богом і попросити Бога дослідити його та виявити все в його серці чи житті, що Йому неприємне, а коли Він це виявить, відкинути це. Якщо ж, щиро очікуючи на Бога, нічого не буде виявлено, тоді можна переходити до наступних кроків. Але немає сенсу молитися, немає сенсу їздити на конференції, немає сенсу читати книжки про хрищення Святим Духом, немає сенсу робити будь-що інше, доки ми не осудимо своїх гріхів.
3. Третій крок — це відкрите визнання того, що ми відмовилися від гріха і прийняли Ісуса Христа. Закликаючи своїх слухачів покаятися, у Дїяння 2:38 сказано: «Петр же рече до них: Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів». Самого покаяння серця було недостатньо. Мусило бути відкрите визнання цього покаяння, а встановлений Богом спосіб визнання покаяння — це хрищення. Ніхто з тих, до кого говорив Петро, ще ніколи не був охрещений, і Петро мав на увазі хрищення водою. Але припустімо, що людина вже охрещена, — що тоді? Навіть у такому разі мусить бути те, що символізує хрищення, а саме відкрите визнання нашої відмови від гріха і нашого прийняття Ісуса Христа. Хрищення Духом — не для таємного учня, а для учня, який відкрито визнав себе таким.
Безперечно, сьогодні є багато людей, які намагаються бути християнами у своєму серці, багато таких, хто справді вірить, що прийняв Ісуса як свого Спасителя і свого Господа та зрікся гріха, але вони не хочуть відкрито визнати, що зреклися гріха і прийняли Христа. Така людина не може мати хрищення Святим Духом. Хтось може спитати: «А хіба квакери, які не вірять у водне хрищення, не виявляють ознак того, що вони охрещені Святим Духом?» Безперечно, багато з них виявляють, але це не змінює вчення Божого Слова. Бог, без сумніву, у багатьох випадках, коли люди помиляються щодо вчення Його Слова, зважає на їхнє незнання, якщо вони щирі, але цей факт не змінює Його Слова, і навіть для члена громади квакерів, який щиро не вірить у водне хрищення, до отримання благословення мусить бути те, що символізує хрищення, а саме відкрите визнання нашого прийняття Христа і нашої відмови від гріха.