Розділ 17 · 6 хв читання · 8 хв слухання
Молитва, подяка й поклоніння у Святому Дусі
Два з найглибших за змістом місць Біблії, що стосуються Святого Духа і молитви, ми знаходимо в Юди 20 і Єфесян 6:18. У Юди 20 читаємо: «Ви ж, любі, найсьвятїщою вашою вірою будуйте ся, і в Духові сьвятому молїть ся», а в Єфесян 6:18: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих». Ці місця виразно навчають нас, що Святий Дух провадить віруючого в молитві. Учні не знали, як належить молитися, тож прийшли до Ісуса і сказали: «Господи, навчи нас молитись» (Луки 11:1).
Сьогодні ми не знаємо, як належить молитися, не знаємо, про що молитися і як про це просити, але є Той, Хто завжди поруч, щоб допомогти (Йоана 14:16-17), і Він знає, про що нам слід молитися. Він допомагає нашій немочі в цій справі молитви, як і в інших справах (Римлян 8:26). Він навчає нас молитися.
Справжня молитва — це молитва в Дусі (тобто молитва, яку Святий Дух надихає і спрямовує). Молитва, в якій нас провадить Святий Дух, — це молитва «по Богу» (Римлян 8:27). Коли ми просимо чогось згідно з Божою волею, ми знаємо, що Він чує нас, і знаємо, що Він дав нам те, чого ми просимо (1 Йоана 5:14-15). Ми можемо знати, що воно наше, вже в ту мить, коли молимося, так само певно, як знаємо це згодом, коли воно справді в нас. Але як нам пізнати Божу волю, коли ми молимося? Двома способами. Насамперед — із того, що написано в Його Слові: усі обітниці Біблії певні, і якщо Бог щось обіцяє в Біблії, ми можемо бути певні, що Його воля — дати нам це; але є багато речей, яких ми потребуємо і які не обіцяні в Слові прямо, і навіть тоді ми маємо привілей пізнати Божу волю, бо діло Святого Духа — навчати нас Божої волі й провадити нас у молитві згідно з Божою волею.
Дехто заперечує християнське вчення про молитву, вважаючи, що воно навчає, ніби ми можемо прийти до Бога у своєму незнанні, змінити Його волю і підпорядкувати Його безмежну мудрість нашому нерозумові. Але це не християнське вчення про молитву; християнське вчення про молитву полягає в тому, що віруючий має привілей бути навченим Самим Божим Духом, щоб знати, яка Божа воля, і просити не того, до чого спонукав би нас наш нерозум, а того, до чого спонукає нас Божий Дух, Який ніколи не противиться.
Справжня молитва — це молитва «в Дусі», тобто молитва, яку Дух надихає і спрямовує. Приходячи в Божу присутність, ми повинні усвідомити свою неміч, своє незнання того, що для нас найкраще, про що нам молитися і як про це молитися, і, усвідомлюючи свою цілковиту нездатність молитися як слід, звести очі до Святого Духа, щоб Він навчив нас молитися, і цілком віддатися Йому, щоб Він спрямовував наші молитви, пробуджував наші бажання і провадив нас у їх висловленні. Ніде нам так не треба визнавати своє незнання, як у молитві. Безтурботно вриватися в Божу присутність і просити першого, що спаде на думку, або того, про що просить помолитися хтось інший, такий самий легковажний, — це не молитва «у Святому Дусі» і не справжня молитва. Ми мусимо чекати на Святого Духа і віддати себе Святому Духові. Молитва, яку надихає Бог Святий Дух, — це молитва, на яку відповідає Бог Отець.
Прагнення, які Святий Дух пробуджує в наших серцях, часто надто глибокі, щоб їх висловити, — очевидно, надто глибокі навіть для ясного розуміння самого віруючого, в якому Дух діє: «сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним» (Римлян 8:26).
Сам Бог, Той, «хто вивідує серця», мусить знати, «яка думка в Духа» в цих невисловлених і невимовних прагненнях. Але Бог знає, яка думка в Духа; Він знає, що означають ці дані Духом прагнення, яких ми не можемо висловити словами, навіть якщо ми самі цього не знаємо, і ці прагнення — «по Богу», і Бог їх виконує. Саме так стається, що Бог може зробити безмірно більше над усе, чого ми просимо або думаємо, за силою, що діє в нас (Єфесян 3:20). Буває й так, що провід Духа настільки ясний, що ми молимося духом, молимося й розумом (1 Коринтян 14:15). Ми виразно розуміємо, про що саме Святий Дух спонукає нас молитися.
II. Святий Дух надихає віруючого і провадить його не тільки в молитві, а й у подяці. Ми читаємо в Єфесян 5:18-20: «І не впивайтесь вином, бо в йому розпуст, а сповняйте себе Духом, бесїдуючи між собою псальмами, та гимнами, та піснями духовними, сьпіваючи та виграючи в серцях ваших Господеві, дякуючи всякого часу за все в імя Господа нашого Ісуса Христа Богові і Отцеві». Святий Дух не тільки навчає нас молитися, а й навчає нас дякувати.
Одна з найпомітніших рис життя, сповненого Духом, — подяка. У день П’ятидесятниці, коли учні сповнилися Святим Духом і говорили так, як Дух давав їм промовляти, ми чуємо, як вони розповідають про великі Божі діла (Дїяння 2:4,11); і сьогодні, коли будь-який віруючий сповнюється Святим Духом, він завжди сповнюється подякою і хвалою. Справжня подяка підноситься «Богові і Отцеві» через нашого Господа Ісуса Христа, або «в імя» Його, у Святому Дусі.
III. Святий Дух надихає віруючого на поклоніння. Ми читаємо у Филипян 3:3: «Ми бо обрізаннє, которі духом Богу служимо, і хвалимось в Ісусї Христї, а не в тїлї надїємось». Молитва — це не поклоніння; подяка — це не поклоніння. Поклоніння — це певна дія творіння щодо Бога. Поклоніння — це схилятися перед Богом у шанобливому визнанні й спогляданні Його Самого і досконалості Його єства. Хтось сказав: «У молитвах ми зайняті своїми потребами; у подяці ми зайняті своїми благословеннями; у поклонінні ми зайняті Ним». Немає справжнього й угодного Богові поклоніння, крім того, яке спонукає і спрямовує Святий Дух. «Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому. Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись.» (Йоана 4:23-24). Тіло намагається вторгнутися в кожну сферу життя. Тіло має своє поклоніння так само, як і свої пожадливості. Поклоніння, до якого спонукає тіло, — гидота перед Богом. У цьому ми бачимо безглуздя будь-якої спроби влаштувати конгрес релігій, де представники докорінно різних релігій намагаються разом поклонятися.
Не всяке щире й чесне поклоніння є поклонінням у Дусі. Людина може бути дуже чесною і дуже щирою у своєму поклонінні, але не підкоритися в цьому проводові Святого Духа, і тоді її поклоніння — у тілі. Часто навіть там, де є велика вірність букві Слова, поклоніння може бути не «в Дусі», тобто не надихане і не спрямоване Ним. Щоб поклонятися правильно, ми, як каже Павло, маємо «не в тїлї надїємось», тобто мусимо визнати цілковиту нездатність тіла (нашого природного «я» на противагу Божественному Духові, Який перебуває у віруючому і мав би формувати в ньому все) поклонятися угодно Богові. І ми також мусимо усвідомлювати небезпеку того, що тіло вторгнеться в наше поклоніння. У цілковитій недовірі до себе ми мусимо віддатися Святому Духові, щоб Він правильно провадив нас у поклонінні. Так само як для виправдання ми мусимо зректися будь-якої власної вартості й покластися на Христа та Його діло, звершене для нас на хресті, так само ми мусимо зректися будь-якої уявної здатності до добра в собі й цілковито покластися на Святого Духа та Його діло в нас — у святому житті, пізнанні, молитві, подяці, поклонінні та в усьому іншому, що нам належить чинити.