Розділ 1 · 20 хв читання · 25 хв слухання
Особовість Святого Духа
Перш ніж правильно зрозуміти діло Святого Духа, треба спершу пізнати Самого Духа. Часте джерело помилок і нездорової одержимості щодо діла Святого Духа — спроба вивчати й розуміти Його діло, не пізнавши Його насамперед як Особу. З погляду поклоніння надзвичайно важливо вирішити, чи Святий Дух — Божественна Особа, гідна нашого поклоніння, нашої віри, нашої любові й цілковитої віддачі Йому, чи це просто вплив, що виходить від Бога, або сила, або просвітлення, яке Бог нам дає. Якщо Святий Дух — Особа, і притім Божественна Особа, а ми не знаємо Його як такого, то ми позбавляємо Божественну Істоту поклоніння, віри, любові й віддання себе, які Йому належать.
Так само надзвичайно важливо з практичного погляду вирішити, чи Святий Дух — лише якась таємнича й дивовижна сила, яку ми у своїй слабкості й незнанні маємо якось ухопити й використовувати, чи Святий Дух — справжня Особа, безмежно свята, безмежно мудра, безмежно могутня й безмежно ніжна, яка має взяти нас у Свої руки й використовувати нас. Перше уявлення цілком поганське, по суті не відмінне від думки африканського фетишиста, що має свого бога, якого він використовує. Друге уявлення — величне й християнське. Припустімо, що ми думаємо про Святого Духа так, як думає багато хто, — лише як про силу чи вплив. Тоді нашою постійною думкою буде: «Як мені отримати більше Святого Духа?» Але якщо ми думаємо про Нього по-біблійному, як про Божественну Особу, нашою думкою радше буде: «Як Святому Духові більше володіти мною?» Уявлення про Святого Духа як про Божественний вплив чи силу, яку ми маємо якось ухопити й використовувати, веде до самовивищення й самовпевненості.
Хто багато думає про Святого Духа, але помилково вірить, що прийняв Його, майже завжди стає гордим і поводиться так, ніби він кращий за інших християн. Часто можна почути, як такі люди кажуть: «Я чоловік Святого Духа» або «Я жінка Святого Духа». Але якщо ми хоч раз збагнемо, що Святий Дух — Божественна Особа безмежної величі, слави, святості й сили, яка в дивовижній поблажливості прийшла в наші серця, щоб оселитися там, заволодіти нашим життям і вжити його, це зробить нас благоговійнішими. Я не знаю думки смиреннішої чи приголомшливішої, ніж думка про те, що Особа Божественної величі й слави живе в моєму серці й готова вжити мене.
З погляду досвіду надзвичайно важливо, щоб ми знали Святого Духа як Особу. Тисячі й десятки тисяч чоловіків і жінок можуть засвідчити благословення, яке ввійшло в їхнє життя, коли вони пізнали Святого Духа не лише як благодатний вплив (що, правда, виходить від Бога), а як справжню Особу, таку ж реальну, як Сам Ісус Христос, — завжди присутнього, люблячого Друга й могутнього Помічника, який не тільки завжди поруч із ними, а й живе в їхньому серці щодня й щогодини та готовий узяти на Себе їхню справу в кожній життєвій скруті. Тисячі служителів, християнських працівників і християн із найскромніших життєвих кіл говорили або писали мені про цілковиту переміну їхнього християнського досвіду, що сталася, коли вони збагнули (не лише богословськи, а на досвіді), що Святий Дух — Особа, і відтак пізнали Його. У Біблії є щонайменше чотири окремі лінії доказів того, що Святий Дух — Особа.
1. Біблія приписує Святому Духові всі характерні ознаки особовості. Які ж характерні риси, або ознаки, особовості? Знання, почуття, або емоції, і воля. Кожна істота, що думає, відчуває й хоче, — особа. Коли ми кажемо, що Святий Дух — Особа, дехто розуміє нас так, ніби Святий Дух має руки, ноги, очі, вуха, уста й таке інше, але це ознаки не особовості, а тілесності. Усі ці риси, або ознаки, особовості неодноразово приписано Святому Духові в Старому й Новому Завітах.
У 1 Коринтян 2:10-11 читаємо: «Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих. Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий». Тут Святому Духові приписано знання. Нас навчено, що Святий Дух — не лише вплив, який просвітлює наш розум, щоб ми збагнули істину, а Істота, яка Сама знає істину.
У 1 Коринтян 12:11 читаємо: «Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче». Тут Духові приписано волю, і нас навчено, що Святий Дух — не сила, яку ми ухоплюємо й використовуємо за власною волею, а Особа владної величі, яка використовує нас за Своєю волею. Ця відмінність має основоположне значення для того, щоб ми стали в правильні стосунки зі Святим Духом. Саме в цьому пункті багато щирих шукачів, які прагнуть сили й дієвості в служінні, збиваються з дороги.
Вони тягнуться до якоїсь таємничої й могутньої сили й силкуються заволодіти нею, щоб використовувати її у своїй праці за власною волею. Вони ніколи не здобудуть сили, якої шукають, доки не визнають, що немає жодної Божественної сили, яку вони могли б ухопити й використовувати у своїй сліпоті й незнанні, а є Особа, безмежно мудра й безмежно могутня, яка готова заволодіти ними й використовувати їх за Своєю досконалою волею. Коли ми замислимося над цим, то мусимо радіти, що немає такої Божественної сили, яку могли б ухопити й використовувати такі необізнані й схильні до помилок істоти, як ми. Якими жахливими могли б бути наслідки, якби вона була! Але яка свята радість мусить увійти в наші серця, коли ми збагнемо, що є Божественна Особа, Той, хто ніколи не помиляється, хто готовий заволодіти нами, наділити нас такими дарами, які Він вважає найкращими, і використовувати нас за Своєю мудрою й люблячою волею.
У Римлян 8:27 читаємо: «Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих». У цьому місці Святому Духові приписано думку. Грецьке слово, перекладене як «думка», — слово всеохопне: воно містить поняття думки, почуття й наміру. Це те саме слово, що вжито в Римлян 8:7, де читаємо: «Тим що думаннє тїлесне — ворогуваннє проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може». Отже, у цьому місці Святому Духові приписано всі характерні ознаки особовості.
Особовість Святого Духа найзворушливіше й найвиразніше виявлено в Римлян 15:30: «Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога», — тут Святому Духові приписано «любов». Читачеві варто зупинитися й поміркувати над цими словами — «любовю Духа». Ми часто роздумуємо про любов Бога Отця. Вона — предмет нашої щоденної й постійної думки. Ми часто роздумуємо про любов Ісуса Христа, Сина. Хто назвав би себе християнином, якби прожив день, не роздумуючи про любов свого Спасителя? Але як часто ми роздумували про «любов Духа»?
Щодня, якщо живемо так, як личить християнам, ми стаємо на коліна перед Богом Отцем, підводимо очі до Його лиця й кажемо: «Дякую Тобі, Отче, за те, що Твоя велика любов спонукала Тебе віддати Твого єдинородного Сина на смерть на хресті на Голгофі за мене».
Щодня ми також підводимо очі до лиця нашого Господа й Спасителя Ісуса Христа й кажемо: «О славний Господи й Спасителю Ісусе, Сину Божий, дякую Тобі, що Ти так полюбив мене, що не тримався за Своє місце рівного Богові. Натомість Ти зрікся його, залишив усю славу неба, щоб прийти в цей зламаний світ, узяти на Себе мої гріхи й померти замість мене на хресті на Голгофі». Але як часто ми стаємо на коліна й говоримо Святому Духові: «О вічний і безмежний Дух Божий, дякую Тобі, що Ти так полюбив мене, що прийшов у цей темний і грішний світ, щоб знайти мене. Ти терпляче йшов за мною, доки я нарешті не побачив, який я загублений і як потребую Спасителя. Ти відкрив мені очі, щоб я побачив, що Ісус Христос — саме той Спаситель, якого я потребував»? А проте ми завдячуємо своїм спасінням любові Духа так само істинно, як і любові Отця та любові Сина. Якби не любов Бога Отця, що зглянулася на мене в моїй цілковитій загибелі й приготувала для мене досконалу спокуту в смерті Свого власного Сина на хресті на Голгофі, я сьогодні був би в пеклі.
Якби не любов Ісуса Христа, вічного Слова Божого, що зглянулася на мене в моїй цілковитій загибелі й у послуху Отцеві залишила всю славу неба заради всієї ганьби землі, зайняла моє місце, місце прокляття, на хресті на Голгофі й до краю вилила за мене Своє життя, я сьогодні був би в пеклі. Але якби не любов Святого Духа, посланого Отцем у відповідь на молитву Сина (Йоана 14:16), — любов, що спонукала Його шукати мене в моїй цілковитій сліпоті й загибелі та йти за мною день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком, коли я вперто не слухав Його благань, іти за мною стежками гріха, якими цьому Святому, мабуть, було нестерпно боляче ходити, доки я нарешті не прислухався, а Він не відкрив мені очі, щоб я побачив свою цілковиту загибель, і тоді не явив мені Ісуса як саме того Спасителя, що задовольнить кожну мою потребу, і не дав мені сили прийняти цього Ісуса як мого власного Спасителя, — якби не ця терпляча, довготерпелива, невтомна, безмежно ніжна любов Святого Духа, я сьогодні був би в пеклі. О, Святий Дух — не просто вплив, сила чи просвітлення, а Особа, така ж реальна, як Бог Отець чи Ісус Христос, Його Син.
Особовість Святого Духа виявлено в Старому Завіті так само істинно, як і в Новому, бо в Неємії 9:20 читаємо: «І дав єси їм Духа твого доброго, щоб на путь їх наводив, і манни твоєї не віднимав від уст їх, та й воду давав їм, щоб гасили смагу». Тут Святому Духові приписано і розум, і доброту. Дехто каже нам, що хоча особовість Святого Духа справді є в Новому Завіті, у Старому її немає. Але в цьому місці вона безперечно є. Звісно, учення про особовість Святого Духа не так повно розкрито в Старому Завіті, як у Новому. Але це вчення там є.
Мабуть, у всій Біблії немає місця, де особовість Святого Духа виявлено б ніжніше й зворушливіше, ніж в Єфесян 4:30: «І не засмучуйте Духа сьвятого Божого, котрим ви запечатані в день викупу». Тут Святому Духові приписано смуток. Святий Дух — не сліпий, безособовий вплив чи сила, що входить у наше життя, щоб його просвітлювати, освячувати й наділяти силою. Ні, Він незмірно більший за це: Він — свята Особа, яка приходить жити в наших серцях, Той, хто бачить кожен наш учинок, кожне наше слово, кожну думку, яку ми плекаємо, навіть найминущішу примху, якій дозволено промайнути в нашому розумі; і якщо в учинку, слові чи ділі є щось нечисте, несвяте, недобре, самолюбне, нице, дріб’язкове чи неправдиве, цього безмежно Святого це глибоко засмучує. Я не знаю думки, яка більше допомагала б жити святим життям і ходити обережно перед лицем Святого. Як часто юнака стримує від того, щоб піддатися спокусам, що оточують молодість, думка, що коли він піддасться спокусі, яка тепер на нього напирає, його свята мати може про це почути й невимовно засмутиться.
Як часто якийсь юнак уже тримав руку на дверях якогось місця гріха, куди збирався ввійти, і до нього приходила думка: «Якщо я ввійду туди, моя мати може про це почути, і це мало не вб’є її», — і він повертався спиною до тих дверей і йшов геть, щоб жити чистим життям і не засмутити своєї матері.
Але є Той, хто святіший за будь-яку матір, Той, хто чутливіший до гріха, ніж найчистіша жінка, що будь-коли ходила цією землею, і хто любить нас так, як не любила жодна мати, — і цей Той живе в наших серцях, якщо ми християни, і Він бачить кожен наш учинок удень чи під покровом ночі; Він чує кожне слово, яке ми мовимо прилюдно чи наодинці; Він бачить кожну думку, яку ми плекаємо, Він споглядає кожну примху й уяву, якій дозволено бодай на мить оселитися в нашому розумі, і якщо там є щось несвяте, нечисте, самолюбне, нице, дріб’язкове, недобре, жорстоке, несправедливе чи будь-яким чином лихе в учинку, слові, думці чи уяві, Його це засмучує. Якщо ми дозволимо словам «Не засмучуйте Духа сьвятого Божого» запасти нам у серце й стати гаслом нашого життя, вони вбережуть нас від багатьох гріхів.
Як часто якась думка чи примха стукала, просячись у мій розум, і вже от-от мала знайти там прихисток, коли приходила думка: «Святий Дух бачить цю думку, і вона засмутить Його», — і та думка зникала.
II. Святому Духові приписано багато дій, які може виконувати лише особа. Якщо ми заперечуємо особовість Святого Духа, багато місць Писання стають безглуздими й абсурдними. Наприклад, у 1 Коринтян 2:10 читаємо: «Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих». Це місце показує нам Святого Духа не лише як просвітлення, завдяки якому ми здатні збагнути глибини Божі, а як Особу, яка Сама досліджує глибини Божі, а тоді відкриває нам дорогоцінні відкриття, які Він зробив.
У книзі Одкриттє 2:7 читаємо: «Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.
Хто побідить, тому дам поживати від дерева життя, що по серединї раю Божого».
Тут Святого Духа показано нам не лише як безособове просвітлення, що приходить до нашого розуму, а як Особу, яка говорить і з глибин Своєї мудрості шепоче на вухо Своєму слухняному слузі дорогоцінну Божу істину.
У Галат 4:6 читаємо: «А що ви сини, то послав Бог Духа Сина свого в серця ваші, що покликує: „Авва, Отче!“». Тут Святого Духа зображено як Того, хто кличе в серці кожного віруючого. Не просто Божественний вплив, що породжує в наших серцях певність нашого синівства, а Той, хто кличе в наших серцях, хто разом із нашим духом свідчить, що ми сини Божі. (Див. також Римлян 8:16.) Писання зображує Святого Духа також як Того, хто молиться. У Римлян 8:26 читаємо: «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним». З цього місця ясно, що Святий Дух — не просто вплив, який спонукає нас молитися, не просто просвітлення, яке навчає нас, як молитися, а Особа, яка Сама молиться в нас і через нас.
Дивовижна втіха в думці, що за кожного справжнього віруючого моляться дві Божественні Особи: Ісус Христос, Син, який колись жив на цій землі, який знає все про наші спокуси, який може співчувати нам у наших немочах і який тепер вознісся праворуч Отця й на тому місці влади й сили завжди живий, щоб заступатися за нас (Євреїв 7:25; 1 Йоана 2), — і друга Особа, така ж Божественна, як Він, яка щодня йде поруч із нами, ба навіть живе в найпотаємніших глибинах нашого єства й знає наші потреби, навіть коли ми самі їх не знаємо, і з цих глибин заступається за нас перед Отцем. Становище віруючого справді цілком безпечне, коли за нього моляться ці дві Божественні Особи.
Далі в Йоана 15:26 читаємо: «Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене». Тут Святий Дух постає перед нами як Особа, яка свідчить про Ісуса Христа, — не просто як просвітлення, що дає віруючому змогу свідчити про Христа, а як Особа, яка Сама свідчить; і в цьому та наступному віршах проведено чітку межу між свідченням Святого Духа і свідченням віруючого, якому Він дав Своє свідчення, бо в наступному вірші читаємо: «І ви ж сьвідкувати мете: бо від почину ви зо мною». Отже, є два свідки: Святий Дух, що свідчить віруючому, і віруючий, що свідчить світові.
Про Святого Духа говориться також як про вчителя. У Йоана 14:26 читаємо: «Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам». І так само в Йоана 16:12-14 читаємо: «Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї. Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам. Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам». А в Старому Завіті, у Неємії 9:20: «І дав єси їм Духа твого доброго, щоб на путь їх наводив, і манни твоєї не віднимав від уст їх, та й воду давав їм, щоб гасили смагу».
У всіх цих місцях ясно, що Святий Дух — не просто просвітлення, яке дає нам змогу осягнути істину, а Особа, яка приходить до нас, щоб день у день навчати нас Божої істини. Привілей найскромнішого віруючого в Ісуса Христа — не лише мати розум, просвітлений для розуміння Божої істини, а й мати Божественного Вчителя, який щодня навчає його істини, яку йому треба знати (1 Йоана 2:20-27).
Святого Духа зображено також як Провідника й Путівника дітей Божих. У Римлян 8:14 читаємо: «Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі». Він не лише вплив, що дає нам змогу побачити дорогу, якою Бог хоче, щоб ми йшли, і не лише сила, що дає нам снагу йти тією дорогою, а Особа, яка бере нас за руку й лагідно веде стежками, якими Бог хоче, щоб ми ходили.
Святого Духа зображено також як Особу, що має владу наказувати людям у їхньому служінні Ісусові Христу. Про апостола Павла та його супутників читаємо в Дїяння 16:6-7: «Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух». Тут Особа бере на Себе керування поведінкою Павла та його супутників, Особа, чию владу вони визнавали і якій негайно корилися.
Ба більше, Святого Духа зображено як Того, хто має найвищу владу в церкві, хто кличе людей до праці й ставить їх на служіння. У Дїяння 13:2 читаємо: «Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: „Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх“». А в Дїяння 20:28: «Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю». Для щирого шукача істини не може бути сумніву, що тут перед нами Особа, і притім Особа Божественної величі й верховної влади.
З усіх наведених тут місць очевидно, що Святому Духові приписано багато дій, які може виконувати лише особа.
III. Святому Духові приписано служіння, яке можна приписати лише особі.
Наш Спаситель каже в Йоана 14:16-17: «І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, — Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде». Наш Господь оголосив учням, що невдовзі покине їх. Жахливе відчуття покинутості опанувало їх. Смуток сповнив їхні серця (Йоана 16:6), коли вони подумали про свою самотність і цілковиту безпорадність, щойно Ісус отак залишить їх самих.
Щоб утішити їх, Господь каже їм, що вони не залишаться самі, що, покидаючи їх, Він іде до Отця і що Він помолиться Отцеві, і Той дасть їм іншого Утішителя, щоб заступити Його на час Його відсутності. Чи міг би Ісус Христос ужити таких слів, якби інший Утішитель, що мав прийти на Його місце, був лише безособовим впливом? «Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас», — якби цей Утішитель, якого Він мав послати, був просто безособовим впливом чи силою?
Ні, одна Божественна Особа відходила, інша Особа, так само Божественна, приходила на Його місце, і для учнів було корисно, щоб Перший відійшов представляти їх перед Отцем, бо Інший, так само Божественний і достатній, приходив на Його місце. Ця обітниця нашого Господа й Спасителя про прихід іншого Утішителя і Його перебування з нами — найбільша й найкраща з усіх для нинішнього часу. Це «обітування Отця» (Дїяння 4), обітниця обітниць. Ми ще повернемося до неї, коли вивчатимемо імена Святого Духа.
IV. Святому Духові приписано таке ставлення до Нього, яке можна приписати лише особі. В Ісаїї 63 читаємо: «Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них». Тут сказано, що проти Святого Духа бунтують і Його засмучують (Єфесян 4:30). Бунтувати можна лише проти особи, і притім лише проти особи, що має владу. Засмутити можна лише особу.
Не можна засмутити звичайний вплив чи силу. У Євреїв 10:29 читаємо: «Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?» Тут сказано про того, хто Святого Духа «зневажив» (тобто «обійшовся з Ним зухвало й зневажливо» — грецько-англійський словник Нового Завіту Таєра).
У всесвіті є лише один рід істот, яких можна зневажити (чи образити), — це особа. Безглуздо думати, ніби можна зневажити вплив, силу чи будь-яку істоту, окрім особи. Далі в Дїяння 5:3 читаємо: «Петр же рече: „Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю?“». Тут Святого Духа зображено як Того, кого можна обманути. Обманути можна лише особу.
У Маттея 12:31-32 читаємо: «Тим глаголю вам: Усякий гріх і хула простить ся людям; а хула на Духа не простить ся людям. І хто скаже слово проти Сина чоловічого, простить ся йому; а хто скаже слово проти Духа сьвятого, не простить ся йому нї в сьому віку, нї в будучому».
Тут сказано, що на Святого Духа можна хулити. Неможливо хулити щось, окрім особи. Якби Святий Дух не був Особою, хула на Нього безперечно не могла б бути тяжчим і остаточнішим гріхом, ніж хула на Сина Людського, нашого Господа й Спасителя, Самого Ісуса Христа.
Отже, маємо чотири окремі й переконливі лінії доказів того, що Святий Дух — Особа.
Теоретично більшість із нас у це вірить, але чи ставимося ми до Нього — у своїх справжніх думках про Нього й у своєму практичному ставленні до Нього — так, ніби Він справді Особа? Кілька років тому, наприкінці промови про особовість Святого Духа на біблійній конференції, жінка, яка багато років була членом церкви, однієї з найправовірніших наших сучасних деномінацій, сказала мені: «Я ніколи досі не думала, що це — Особа». Безперечно, ця християнка часто співала: «Хваліть Творця, джерело благ, хваліть Його, усі земні, хваліть Його, небесні сили, — Отця, і Сина, і Святого Духа». Безперечно, вона часто співала: «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, як було споконвіку, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
Але одна річ — співати слова, а зовсім інша — усвідомлювати значення того, що ми співаємо. Якби цю християнку запитали про її віровчення, вона, безперечно, сказала б, що вірить у три Особи в Божестві — Отця, Сина й Святого Духа; але богословське визнання — одна річ, а практичне усвідомлення істини, яку ми визнаємо, — зовсім інша.
Тож це запитання конче потрібне, хоч яким правовірним ви були б у своїх символах віри: чи вважаєте ви Святого Духа справді реальною Особою, як Ісус Христос, такою ж люблячою, мудрою й сильною, такою ж гідною вашої довіри, любові й віддання себе, як Сам Ісус Христос? Святий Дух прийшов у цей світ, щоб бути з учнями нашого Господа після Його відходу і бути для нас тим, чим Ісус Христос був для них у дні Свого перебування з ними (Йоана 14:16-17).
Чи Він для вас такий? Чи знаєте ви Його? Щотижня у своєму житті ви чуєте апостольське благословення: «Благодать Господа Ісуса Христа і любов Божа, і причастє сьвятого Духа з усїма вами» (2 Коринтян 13:14), але, чуючи його, чи вникаєте ви в його значення? Чи знаєте ви «причастє сьвятого Духа»? Спілкування зі Святим Духом? Співучасть Святого Духа?
Товариство Святого Духа? Близьку особисту дружбу Святого Духа?
У цьому вся таємниця справжнього християнського життя — життя свободи, радості, сили й повноти. Мати Святого Духа своїм завжди присутнім Другом і усвідомлювати, що маєш Його своїм завжди присутнім Другом, і цілком віддати Йому під владу все своє життя в усіх його ділянках — оце і є справжнє християнське життя.
Учення про особовість Святого Духа так само властиве релігії, якої навчав Ісус, як і вчення про Божество та спокуту Самого Ісуса Христа. Але недостатньо вірити в учення — треба знати Самого Святого Духа. Уся мета цього розділу (нехай Бог допоможе мені сказати це з благоговінням) — познайомити вас із моїм Другом, Святим Духом.