Життя і знання

«І зростив Господь Бог усяке дерево із землї, принадне на погляд і смашне плодом своїм, і дерево жизьняне посеред саду, і дерево познавання добра й зла». — 1 Мойсея 2:9.

Є два способи знати речі. Один — це знати розумом, через поняття чи уявлення: я знаю щось про річ. Другий — це знати в житті: я знаю через внутрішній досвід. Сліпий чоловік, коли він тямущий, може знати все, чого наука навчає про світло, — досить йому, щоб читали книжки. А дитина або дикун, який ніколи й не задумувався, що таке світло, знає його все ж набагато краще, ніж той сліпий учений. Останній знає про світло все через думання; а перший знає його насправді, бо він його бачить і ним тішиться.

Так само воно стоїть і в побожності. Розум може складати собі думки про Бога з Біблії й знати всі вчення про спасіння, тоді як внутрішнє життя не знає Божої сили спасати. Ось чому ми й читаємо: «хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов». Така людина може вміти висловлювати про це прекрасні думки; але якщо вона не любить, вона не знає Бога. Тільки любов може знати Бога. А пізнання Бога — це і є життя вічне.

Боже Слово є словом життя. Із серця виходять джерела життя. Саме життя може бути сильним навіть там, де знання в розумі є немічним. А знання, зі свого боку, може бути предметом найстараннішого здобування і великої втіхи, тоді як саме життя воно при тому зовсім не зачіпає.

Один приклад може зробити це ясним. Припустімо, що ми могли б дати яблуні розуміння, а з ним очі, щоб бачити, і руки, щоб працювати; це дало б яблуні змогу робити для себе те, що тепер робить садівник, — збирати гній чи приносити вологу. Але внутрішнє життя яблуні залишилося б таким самим, як і було, — цілком відмінним від того розуміння, яке до нього додали. Так само й внутрішнє Божественне життя в людині є чимось цілком відмінним від того розуму, яким вона про нього знає. Той розум справді вкрай потрібний, щоб подавати серцю Боже Слово, яке Святий Дух може оживити. І все ж він цілковито безсилий чи то надати, чи то оживити правдиве життя. Він лише слуга, який приносить поживу: а живитися, годуватися й жити мусить серце.

Двоє дерев у раю є Божим об’явленням тієї самої істини. Якби Адам їв із дерева життя, він одержав би і пізнав би все те добро, яке Бог для нього мав, — у живій силі, як досвід. А зло він знав би тільки тим, що був би цілком від нього вільний. Але Єву звело бажання знання — плід «надило тим, щоб усе знати»; і людина здобула знання добра, не посідаючи його, — знання про нього лише з того зла, яке було його протилежністю. Від того дня людина шукає своєї побожності більше в знанні, ніж у житті.

Тільки життя, досвід, посідання Бога і Його доброти дає правдиве знання. Знання розуму не може оживити. «Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо» (1 Коринтян 13:2). Саме в нашому щоденному читанні Біблії ця небезпека виходить нам назустріч; і саме там її треба зустріти й подолати. Нам потрібен розум, щоб чути й розуміти Боже слово в його людському значенні. Але нам треба знати, що посідання істини розумом не може принести користі інакше, як тільки тоді, коли Святий Дух робить її життям і правдою в серці. Нам треба віддавати свої серця й чекати на Бога в тихій покорі та вірі, щоб Він діяв у нас тим Духом. І в міру того, як це стає святою звичкою, ми навчимося мистецтва, у якому розум і серце працюють у досконалій злагоді, і кожен рух розуму завжди супроводжується відповідним рухом серця, що чекає на навчання Духа й прислухається до нього.