Розділ 90 · 2 хв читання · 2 хв слухання
Людина має вважати себе не гідною утіхи, а радше вартою кари
Учень
ГОСПОДИ, я не гідний Твоєї утіхи ані жодного духовного відвідання. Тому Ти справедливо чиниш зі мною, коли лишаєш мене вбогим і покинутим. Бо хоч би я пролив море сліз, то й тоді не був би гідний Твоєї утіхи. Отже, я заслуговую лише на те, щоб мене бичували й карали, бо я часто і тяжко ображав Тебе і багато в чому згрішив. Тож по всій справедливості я не гідний жодної утіхи.
Але Ти, милостивий і милосердний Боже, що не хочеш, аби загинули діла Твої, зволяєш утішати слугу Твого понад усяку його заслугу й понад людську міру, щоб явити багатство Твоєї доброти на посудах милосердя. Бо Твої утіхи не такі, як слова людські.
Що я зробив, Господи, щоб Ти дарував мені якусь небесну розраду? Пригадую, що не зробив нічого доброго, а завжди був схильний до гріха й повільний до виправлення. Це правда. Не можу цього заперечити. Якби я сказав інакше, Ти став би проти мене, і не було б кому мене захистити. На що я заслужив своїми гріхами, як не на пекло й вічний вогонь?
Воістину визнаю, що заслуговую на всяку зневагу й погорду. Не годиться й того, щоб мене згадували серед Твоїх відданих слуг. І хоч мені важко це чути, проте заради правди я сам висуну проти себе свої гріхи, щоб легше заслужити благати Твоєї милості. Що скажу я, винний і сповнений усякого сорому? Мій язик не може сказати нічого, крім одного: «Згрішив я, Господи, згрішив; помилуй мене і прости мені. Потерпи мене трохи, щоб я виплакав свій біль, перш ніж піду в країну темряви й тїнї смертньої».
Чого ж Ти найбільше вимагаєш від винного й нещасного грішника, як не того, щоб він розкаювався і впокорювався за свої гріхи? У щирому смутку й смиренні серця народжується надія на прощення, стривожене сумління примиряється, знаходиться благодать, людина вберігається від гніву прийдешнього, і Бог та покаянник зустрічаються у святому поцілунку.
Тобі, Господи, смиренний смуток за гріхи — приємна жертва, жертва, куди солодша за пахощі ладану. Це також те миле миро, яке Ти схотів, щоб вилили на Твої святі ноги, бо серця сокрушеного і смиренного ти не відкидаєш. Тут — пристановище від сили ворожого гніву. Тут виправляється й обмивається всяка скверна, якої набуто деінде.