Наслідування Христа
День вічності й скорботи цього життя

Розділ 86 · 3 хв читання · 4 хв слухання

День вічності й скорботи цього життя

Учень

О НАЙЩАСЛИВІША оселе горішнього міста! О найясніший дню вічності, якого ніч не затьмарює, але який завжди осяває найвища правда! О дню, завжди радісний і завжди безпечний, що ніколи не міняє свого стану на протилежний! О, якби засяяв цей день і настав кінець усьому дочасному! Він огортає святих, що сяють небесним блиском, а нам, мандрівникам на землі, видається далеким, мов крізь дзеркало. Громадяни неба знають, який радісний той день, а вигнані сини Єви тужать, що цей день гіркий і виснажливий.

Дні цього життя короткі й лихі, сповнені смутку й скорботи. Тут людина опоганена багатьма гріхами, заплутана в багатьох пристрастях, поневолена багатьма страхами й обтяжена багатьма клопотами. Її розсіює безліч цікавостей і обплутує безліч марнот, її оточує багато помилок і виснажує багато праці, гнітять спокуси, розслаблюють насолоди й мучать нестатки.

О, коли ж закінчаться ці лиха? Коли я визволюся з жалюгідного рабства вад? Коли, Господи, думатиму тільки про Тебе? Коли повністю радітиму в Тобі? Коли буду без перешкод, у справжній свободі, вільний від усякої тяготи душі й тіла? Коли настане твердий мир, непорушний і безпечний, мир унутрішній і мир зовнішній, мир, забезпечений з усіх боків? О добрий Ісусе, коли я стану, щоб споглядати Тебе? Коли побачу славу Твого Царства? Коли Ти будеш для мене всім у всьому? О, коли буду з Тобою в тому Твоєму Царстві, яке Ти приготував Своїм улюбленим від вічності?

Я покинутий, убогий і вигнаний, у ворожій країні, де щодня війни й превеликі нещастя. Утіш моє вигнання, втамуй мій смуток. Усе моє прагнення — до Тебе. Будь-яка розрада, що її дає цей світ, мені тягар. Я прагну втішатися Тобою близько, але не можу цього досягти. Хочу міцно триматися небесного, але дочасні справи й неумертвлені пристрасті тягнуть мене вниз. Хочу розумом бути понад усім, але тіло змушує мене мимоволі бути йому підвладним. Так я, нещасний, борюся сам із собою і став тягарем для себе самого, бо мій дух прагне піднестися вгору, а тіло — опуститися вниз. О, які внутрішні муки я терплю, коли думаю про небесне, а щойно молюся, на мене налітає безліч тілесних думок!

Боже мій, не віддаляйся від мене і не відступай у гніві від Свого слуги. Блисни Своєю блискавицею й розпорош їх; пошли Свої стріли, і хай розбіжаться привиди ворога. Притягни мої чуття до Себе й дай мені забути все світське. Подай мені благодать швидко відкидати всі лихі уявлення й гордувати ними. Допоможи мені, Правдо небесна, щоб жодна марнота мене не зрушила. Прийди, небесна Солодкосте, і нехай усяка нечистота втече від Твого лиця.

Прости мені також і будь милостивий до мене щоразу, коли під час молитви я думаю про щось інше, крім Тебе. Бо щиро визнаю, що я звик бути дуже розсіяним. Дуже часто я не там, де тілесно стою чи сиджу, а радше там, куди несуть мене думки. Де мої думки, там і я; а мої думки часто там, де моя любов. Що природно тішить або з звички до вподоби, те швидко приходить до мене. Тому Ти, Сама Правда, ясно сказав: «Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше». Якщо я люблю небо, то охоче думаю про небесне. Якщо люблю світ, то радію щастю світу й сумую через його біди. Якщо люблю тіло, то часто уявляю тілесне. Якщо люблю дух, то втішаюся думками про духовне. Бо про що люблю, про те охоче говорю й слухаю.

Блаженна людина, яка задля Тебе, Господи, відпускає всі створіння, чинить насильство над природою, у запалі духу розпинає пожадання тіла, щоб із ясним сумлінням принести Тобі чисту молитву і, виключивши все земне всередині й назовні, стати гідною ввійти до небесних хорів.

Назад Далі