Наслідування Христа
Визнання своєї немочі серед злиднів життя

Розділ 58 · 2 хв читання · 3 хв слухання

Визнання своєї немочі серед злиднів життя

Учень

Я СВІДЧИТИМУ сам проти себе про свою неправду і Тобі, о Господи, визнаю свою неміч.

Часто якась дрібниця пригнічує мене й засмучує. Я постановляю чинити мужньо, але щойно приходить навіть невелика спокуса, я опиняюся в тяжкій скруті. Іноді найменша дрібничка породжує тяжкі спокуси. Коли я вважаю себе вже трохи в безпеці і нічого такого не чекаю, я часто бачу, що мене майже здолав легенький вітерець. Тож поглянь, Господи, на мою нікчемність і крихкість, які Ти так добре знаєш. Помилуй мене. Витягни мене з болота, щоб я не загруз у ньому й не залишився навіки в цілковитому зневір’ї.

Те, що я такий схильний до падіння і такий слабкий в опорі своїм пристрастям, часто гнітить мене й соромить перед Тобою. Хоча я й не даю на них повної згоди, проте їхній натиск дуже докучливий і тяжкий для мене, і жити так у щоденній боротьбі мене вкрай виснажує. Але саме з того, що мерзенні уявлення вдираються в мене куди легше, ніж відходять, мені стає ясна моя неміч.

О, коли б Ти, всемогутній Боже Ізраїлів, ревний Любителю вірних душ, зглянувся на труд і смуток Твого слуги і допомагав йому в усіх його починаннях! Зміцни мене небесною мужністю, щоб не взяла гору й не запанувала наді мною зовнішня людина, нужденне тіло, з яким мені доведеться боротися, доки дихатиму в цьому злиденному житті, і яке ще не підкорене духові.

Ой! Що ж це за життя, у якому ніколи не бракує скорбот і злиднів, де все повне сітей і ворогів? Бо щойно відійде одна скорбота чи спокуса, як надходить інша. Ба навіть поки ще палає перша боротьба, несподівано починаються багато інших. Як можна любити життя, що має в собі таку велику гіркоту, що підлягає стільком лихам і злидням? Ба як його взагалі можна назвати життям, коли воно породжує стільки смертей і пошестей? А проте його люблять, і багато хто шукає в ньому своєї насолоди.

Багато людей часто ганять світ за те, що він оманливий і марний, а проте неохоче його покидають, бо пожадання тіла мають таку велику силу. Одне тягне їх любити світ, інше змушує його зневажати. Хотїннє тїла і хотїннє очей, і гордощі сьвітові ведуть до любові, а болі й злидні, що є справедливими наслідками цих речей, породжують ненависть до світу й утому від нього.

Порочна насолода перемагає душу, віддану світові. Вона гадає, що під цими тернами криються розкоші, бо ніколи не бачила й не куштувала Божої солодкості чи внутрішньої радості чесноти. А ті, що цілком зневажають світ і прагнуть жити для Бога під уставом святої дисципліни, знають про Божу солодкість, обіцяну тим, хто щиро зрікається світу. Вони ясно бачать, як тяжко помиляється світ і скількома способами він ошукує.

Ви завершили: Визнання своєї немочі серед злиднів життя

Назад Далі