Розділ 27 · 4 хв читання · 5 хв слухання
Роздумування
«ЦАРСТВО Боже у вас усерединї», — каже Господь.
Тож навернися до Бога всім серцем. Покинь цей нещасний світ, і душа твоя знайде спочинок. Учися зневажати зовнішнє і віддавати себе внутрішньому, і побачиш, як прийде до тебе Царство Боже — те Царство, що є миром і радістю у Святому Дусі, даром, якого не дано нечестивим.
Христос прийде до тебе і принесе Свою утіху, якщо ти приготуєш Йому в своєму серці гідну оселю; вся її краса й слава, в якій Він знаходить насолоду, — всередині. Він часто навідується до внутрішньої людини, Його розмова з нею солодка й сповнена утіхи, Його мир великий, а Його близькість воістину дивовижна.
Тож, вірна душе, приготуй своє серце для цього Нареченого, щоб Він прийшов і оселився в тобі, бо Він Сам каже: «Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо».
Дай же місце Христові, а всім іншим заборони вхід, бо коли маєш Христа, ти багатий, і Його тобі досить. Він подбає про тебе. Він задовольнить кожну твою потребу, тож тобі не доведеться покладатися на кволих і мінливих людей. Христос перебуває повіки, твердо стоячи з нами до кінця.
Не покладай великої надії на слабку й смертну людину, хоч би якою корисною і приязною вона була; і не сумуй надто, якщо вона часом опирається тобі й суперечить. Ті, хто сьогодні з нами, завтра можуть бути проти нас, і навпаки, бо люди мінливі, як вітер. Усю свою надію поклади на Бога; нехай Він буде твоїм страхом і твоєю любов’ю. Він відповість за тебе; Він зробить для тебе те, що найкраще.
Ти не маєш тут постійної оселі. Де б ти не був, ти — чужинець і мандрівник, і не матимеш спокою, доки цілковито не з’єднаєшся з Христом.
Чого ти тут роззираєшся, коли це не місце твого спочинку? Перебувай радше думкою в небі, а на все земне кидай лише побіжний погляд. Усе це минає, і ти разом із ним. Тож стережися, щоб не прив’язатися до нього, бо попадешся в пастку й загинеш. Зверни свій розум до Всевишнього і безустанно молися Христові.
Якщо не вмієш роздумувати про небесне, зверни свої думки до страстей Христових і охоче вдивляйся в Його святі рани. Якщо побожно звертатимешся до ран і дорогоцінних стигматів Христа, то знайдеш велику розраду в стражданні, мало зважатимеш на зневагу людей і легко зноситимеш їхні наклепи.
Коли Христос був у світі, люди Його зневажали; в годину потреби знайомі покинули Його, а друзі лишили на саме дно зневаги. Він хотів страждати й бути зневаженим, — а ти смієш на щось нарікати? Він мав ворогів і обмовників, — а ти хочеш, щоб кожен був тобі другом і доброчинцем? Як може бути винагороджене твоє терпіння, якщо його не випробує жодна недоля? Як можеш ти бути другом Христа, якщо не хочеш зазнати жодної скрути? Страждай із Христом і заради Христа, якщо хочеш царювати з Ним.
Якби ти хоч раз увійшов у досконале єднання з Ісусом або скуштував хоч трохи Його палкої любові, то зовсім не зважав би на власну вигоду чи невигоду, а радів би з наруги, якої зазнаєш; бо любов до Нього спонукає людину зневажати саму себе.
Людина, яка любить Ісуса й істину, справді внутрішня людина, вільна від невпорядкованих прив’язань, може, коли захоче, звернутися до Бога й піднестися над собою, щоб насолоджуватися духовним миром.
Хто смакує життя таким, яким воно є насправді, а не таким, яким його називають чи вважають люди, той справді мудрий — мудрістю Божою, а не людською.
Хто вчиться жити внутрішнім життям і мало зважати на зовнішнє, той не шукає особливих місць чи часу для побожних вправ. Духовна людина швидко зосереджується, бо ніколи не розпорошувала своєї уваги на зовнішнє. Жодна зовнішня праця, жодна невідкладна справа не стає їй на заваді. Вона пристосовується до речей так, як вони відбуваються. Той, чия вдача добре впорядкована, зовсім не зважає на дивну й превратну поведінку інших, бо людина бентежиться й розсіюється лише тією мірою, якою поринає в зовнішнє.
Отже, якби з тобою все було гаразд і якби ти був очищений від усякого гріха, все сприяло б твоєму добру й ішло б тобі на користь. Але оскільки ти ще не цілком умер для себе і не вільний від усякої земної прив’язаності, багато що часто тобі не подобається й тривожить тебе. Ніщо так не плямить і не сквернить серця людини, як нечиста прив’язаність до створених речей. Та якщо ти відмовишся від зовнішньої утіхи, то зможеш споглядати небесне і часто зазнавати внутрішньої радості.