Розділ 113 · 1 хв читання · 2 хв слухання
Ми повинні відкривати Христові свої потреби і просити Його благодаті
Учень
О НАЙЛАСКАВІШИЙ, найлюбіший Господи, Якого я нині прагну побожно прийняти, Ти знаєш немічність і нужду, яку я терплю, у яких великих лихах і пороках я заплутаний, як часто я пригнічений, спокушуваний, заплямований і стривожений.
До Тебе приходжу по допомогу, Тебе благаю про розраду й полегшу. Я говорю до Того, Хто знає все, Кому відкрите все моє внутрішнє життя і Хто один може досконало розрадити мене й допомогти мені.
Ти знаєш, яких благ я найбільше потребую і який я убогий на чесноти. Ось я стою перед Тобою, убогий і нагий, просячи Твоєї благодаті й благаючи Твого милосердя.
Нагодуй Свого голодного жебрака. Запали мій холод вогнем Своєї любові. Просвіти мою сліпоту сяйвом Своєї присутності. Оберни для мене все земне на гіркоту, усяку кривду й незгоду — на терпіння, усе низьке створене — на зневагу й забуття. Піднеси моє серце до Себе на небо і не дай мені блукати по землі. Відтепер і навіки будь солодким мені лише Ти, бо Ти один — моя пожива і питво, моя любов і моя радість, моя солодкість і все моє добро.
Хай Твоя присутність цілком запалить мене, поглине й переобразить у Тебе, щоб я став одним духом із Тобою благодаттю внутрішнього єднання і розтопляючою силою Твоєї палкої любові.
Не дай мені відійти від Тебе голодним і спраглим, але вчини зі мною милосердно, як Ти так часто й так дивовижно чинив зі Своїми святими.
Чи дивно було б, якби я цілком запалав від Тебе, щоб умерти для себе, коли Ти — вогонь, що завжди горить і ніколи не згасає, любов, що очищає серце й просвічує розум?