Розділ 112 · 2 хв читання · 2 хв слухання
Благодать побожності здобувається смиренням і зреченням себе
Голос Христа
ТИ мусиш ревно шукати благодаті побожності, палко просити про неї, терпляче й з надією чекати її, з вдячністю приймати, смиренно берегти, дбайливо співпрацювати з нею, а коли вона прийде, полишити на Бога, як довго й у який спосіб триватиме небесні відвідини.
Коли відчуваєш мало або зовсім не відчуваєш внутрішньої побожності, особливо впокорюй себе, але не занепадай надто духом і не сумуй понад міру. Часто за одну коротку мить Бог дає те, у чому довго відмовляв. Часом Він дарує наприкінці молитви те, у чому відмовляв від її початку. Якби благодать завжди давалася відразу або була під рукою на першу вимогу, немічна людина не прийняла б її як слід. Тому з доброю надією і смиренним терпінням чекай благодаті побожності.
Коли вона не дається або з якоїсь невідомої причини відбирається, звинувачуй себе і свої гріхи. Іноді благодаті заважає й приховує її дрібниця — якщо, звісно, те, що перешкоджає такому великому добру, можна назвати малим, а не великим. Та якщо ти усунеш цю перешкоду, велика вона чи мала, і досконало її переможеш, то матимеш те, про що просиш. Щойно ти віддаси себе Богові всім серцем і не шукатимеш ні того, ні іншого для власної втіхи й мети, а цілком віддаси себе під Його опіку, то знайдеш себе в мирі, з’єднаним із Ним, бо ніщо не буде тобі таким солодким, ніщо не буде так до вподоби, як добре уподобання Його волі.
Тож кожен, хто в простоті серця спрямує свій намір до Бога і звільниться від усякої невпорядкованої любові чи неприязні до будь-якого створіння, буде найпридатнішим до прийняття благодаті й гідним дару побожності. Бо де Господь знаходить посудину порожньою, туди Він зливає Своє благословення.
Так само що досконаліше людина зрікається речей цього світу і що повніше вмирає для себе через зневагу до себе, то швидше приходить до неї ця велика благодать, то щедріше входить і то вище підносить вільне серце.
Тоді він побачить і переповниться, тоді його серце здивується й розшириться в ньому, бо рука Господня з ним, і він навіки віддав себе в долоню цієї Руки. Так буде благословенна людина, яка шукає Бога всім своїм серцем і не марно звертала свою душу. Такий, приймаючи Святу Євхаристію, заслуговує на благодать Божого єднання, бо дивиться не на власні думки й не на власну розраду, а понад усяку побожність і утіху — на славу й честь Божу.