Розділ 108 · 4 хв читання · 5 хв слухання
Тіло Христове і Святе Письмо найпотрібніші вірній душі
Учень
О НАЙСОЛОДШИЙ Господи Ісусе, яке велике щастя побожної душі, що бенкетує Тобою на Твоїй учті, де їй не подають на поживу іншої страви, крім Тебе Самого, її єдиного Коханого, найжаданішого понад усе, чого може прагнути її серце!
Справжнім щастям було б для мене проливати сльози перед Тобою з найглибших глибин любові і, як побожна Магдалина, обмивати ними Твої ноги. Та де ж тепер ця побожність, це рясне проливання святих сліз? Звісно, перед Твоїм лицем, перед Твоїми святими ангелами, усе моє серце мало б палати й плакати з радості. Бо хоч Ти й прихований під іншою подобою, я маю Тебе справді присутнього в Таїнстві.
Мої очі не витримали б споглядати Тебе в Твоїй власній Божественній ясності, і цілий світ не встояв би в сяйві слави Твоєї величі. Тож, укриваючи Себе в Таїнстві, Ти зважаєш на мою немічність.
Воістину, я маю і вшановую Того, Кому поклоняються ангели на небі, — я поки що вірою, вони ж віч-на-віч, без заслони. Я мушу вдовольнятися світлом істинної віри і ходити в ньому, доки не засяє день вічної ясності і не минеться тінь прообразів. А коли прийде досконале, то зникне потреба в таїнствах, бо блаженні в небесній славі не потребують цілющого таїнства. Безконечно радіючи в присутності Бога, споглядаючи Його славу віч-на-віч, переображені з власної ясності в ясність невимовного Божества, вони смакують Слово Боже, що стало тілом, яким Воно було від початку і яким пребуде повіки.
Пам’ятаючи про ці дивовижні речі, я стомлююся від усякої духовної розради, бо доки не бачу явно Господа в Його славі, усе, що чую і бачу на землі, вважаю за мале.
Ти мій свідок, Боже, що ніщо не може розрадити мене, жодне створіння не дасть мені спокою, крім Тебе, мій Боже, Якого я прагну споглядати повіки. Але це неможливо, доки я перебуваю в смертному житті, тож мушу бути дуже терплячим і в кожному прагненні коритися Тобі.
Навіть Твої святі, Господи, що нині радіють з Тобою в Царстві Небесному, за життя чекали приходу Твоєї слави з вірою і великим терпінням. У що вони вірили, у те вірю і я. На що вони сподівалися, на те сподіваюся і я, а куди вони дійшли, туди, я вірю, дійду й я з Твоєї благодаті. Тим часом ходитиму у вірі, зміцнений прикладом святих. А крім того, для розради й проводу в житті матиму святі Книги, а понад усе — Твоє найсвятіше Тіло як особливу пристань і пристанище.
Відчуваю, що в цьому житті мені особливо потрібні дві речі, без яких його злидні були б нестерпні. Ув’язнений тут, у цій темниці тіла, визнаю, що потребую цих двох — поживи і світла. Тому Ти дав мені в моїй немочі Своє святе Тіло на підкріплення душі й тіла і поставив Своє слово світильником для моїх ніг. Без них я не міг би жити праведно, бо слово Боже — світло моєї душі, а Твоє Таїнство — Хліб Життя.
Їх можна назвати також двома трапезами, поставленими по один і по другий бік у скарбниці святої Церкви. Одна — трапеза святого вівтаря, на якій святий Хліб, тобто дорогоцінне Тіло Христове. Друга — трапеза Божого закону, що містить святе вчення, яке навчає всіх істинної віри і певно веде їх за завісу, у Святеє Святих.
Дякую Тобі, Господи Ісусе, Світло вічного Світла, за трапезу Твого святого вчення, яку Ти приготував нам через Своїх слуг — пророків, апостолів та інших учених мужів.
Дякую Тобі, Творче і Відкупителю людей, що, аби виявити Свою любов усьому світові, приготував велику вечерю, на якій поставив перед нами на поживу не ягня — Твій прообраз, — а Своє найдорожче Тіло і Кров, звеселяючи всіх вірних на Своїй святій учті і впоюючи їх чашею спасіння, в якій усі розкоші раю; і святі ангели бенкетують разом із нами, але з більшим щастям і солодкістю.
О, яке велике й почесне служіння священника, якому дано святими словами освячувати Господа величі, чиї уста благословляють Його, чиї руки тримають Його, чий язик приймає Його і чиє служіння — приносити Його іншим!
О, якими чистими мають бути руки, якими непорочними уста, яким освяченим тіло, яким бездоганним серце священника, до якого так часто приходить Творець усякої чистоти. Жодне слово, крім святого, жодне, крім доброго й корисного, не повинно виходити з уст священника, що так часто приймає Таїнство Христове. Простими й скромними мають бути очі, звиклі дивитися на Тіло Христове. Чистими й піднесеними до неба — руки, звиклі торкатися Творця неба і землі. Насамперед священникам сказано в законі: «Сьвятими ви мусите бути; я бо сьвятий, Господь, Бог ваш.»
Хай Твоя благодать, всемогутній Боже, допоможе нам, щоб ми, які прийняли служіння священства, служили Тобі гідно й побожно в усякій чистоті та з добрим сумлінням. А якщо не можемо жити так невинно, як належало б, дай нам принаймні належно оплакувати вчинене зло і в дусі смирення та з постановою доброї волі ревніше служити Тобі надалі.